21 квітня 2026 року м. Харків Справа № 917/1178/19(917/2046/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного Багатопрофільного підприємства "Технікс" (вх.№305П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 року у справі №917/1178/19 (917/2046/25)
за позовом: Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", м.Полтава,
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича база "Левадник", м. Полтава,
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт менеджмент Україна", Київська область, м. Вишневе,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Головного управління ДПС у Полтавській області, м. Полтава,
про визнання недійсними правочинів,
в межах справи про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс",
Представника сторін:
від скаржника: Костін К.М. (в режимі відеоконференції) - адвокат, на підставі ордеру;
від відповідача-1: Архипенко О.В. (в режимі відеоконференції) - адвокат, на підставі ордеру;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
У провадженні Господарського суду Полтавської області знаходиться справа за заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (ініціюючий кредитор) про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс".
Ліквідатор Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" - арбітражний керуючий Маковий Олександр Віталійович звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 10/05-16 від 10.05.2016 року укладеного між ТОВ "Виробнича база "Левадник", ПБП "Технікс" та ТОВ Консалт менеджмент Україна" та визнання недійним протоколу припинення взаємних зобов'язань від 10.05.2016 року укладеного між ТОВ "Виробнича база "Левадник" та ПБП "Технікс".
Обґрунтовуючи позовну заяву останній посилається на те, що на момент укладення оспорюваних договорів у ПБП "Технікс" існували узгоджені податкові зобов'язання на суму 16 366 473,00грн та боржник безоплатно відмовився від зобов'язання відповідача-1 з повернення поворотної фінансової допомоги за Договором № 25/04ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 25.04.2016 в частині, яка становить 15 819 200,00 грн, що призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та, на його думку, свідчить про фраудаторність вказаних правочинів.
Господарський суд Полтавської області (суддя С.М. Білоусов) рішенням від 29.01.2026 у позові відмовив повністю.
Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції посилався на те,що станом на 10.05.2016 року, жодне із судових рішень, які надані ініціюючим кредитором на підтвердження безспірності кредиторських вимог до боржника, не набрало законної сили, а відтак, грошові зобов'язання за ними у позивача виникли значно пізніше дати укладення оспорюваних правочинів. Крім того, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні, належні та допустимі докази на підтвердження того, що правочини мають ознаки фраудаторних, у зв'язку з чим така кваліфікуюча ознака як завдання шкоди майновим інтересам кредитора шляхом укладання оспорюваного правочину відсутня, що виключає можливість визнання фраудаторними оспорюваних правочинів з підстав, визначених позивачем. Також, суд першої інстанції зауважив, що позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують недійсність оспорюваних правочинів, зазначивши про презумпцію правомірності правочину в умовах відсутності доказів в підтвердження доводів стосовно сумнівних операції, виведення активів на підставі неіснуючих договорів поворотно-фінансової допомоги.
Приватне багатопрофільне підприємство "Технікс", в особі арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, неправильне застосуванням норм матеріального прав, не з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 у справі № 917/1178/19(917/2046/25) та прийняти нове рішення, яким позов ПБП "Технікс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича задовольнити.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що на момент укладення оспорюваних договорів (10.05.2016) у ПБП "Технікс" існував податковий борг в загальній сумі 16 366 473,00 грн. (12 562 473,00 грн. + 3 804 000,00 грн), що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили; обов'язок доказування покладається не тільки на позивача, а також і на відповідачів, які протягом розгляду справу в суді першої інстанції не надали суду ані оригіналів, ані копій Договору № 30/08-14 від 30.08.2014 та первинних документів, на підставі яких у позивача виникла заборгованість в розмірі 15 819 200,00грн перед відповідачем-2; відповідач-1 не спростував обставини продовження здійснення повернення поворотної фінансової допомоги за Договором № 25/04ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 25.04.2016, в сумі 838 500,00 грн після припинення зобов'язання згідно Протоколу; згідно наданих відповідей банків з інформацією про рух коштів на поточних рахунках боржника будь-яка інформація про існування господарських відносин між Боржником та Відповідачем-2 відсутня; суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на сумнівні операції, виведення активів на підставі неіснуючих договорів поворотно-фінансової допомоги, не відповідають нормам статті 204 Цивільного кодекс України яка закріплює презумпцію правомірності правочину, при цьому суд першої інстанції не уточнив, на відсутність яких саме договорів поворотно-фінансової допомоги посилався Позивач.
05.03.2026 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що станом на 10.05.2016, жодне із судових рішень, якими стягнуто кошти з боржника за податковим боргом, не набрало законної сили, а відтак, грошові зобов'язання за ними у позивача виникли значно пізніше дати укладення оспорюваних договору відступлення прав та протоколу припинення зобов'язань (10.05.2016); стосовно справи №816/5072/14 відповідач-1 зазначає, що лише у листопаді 2016 року позивач використав всі передбачені законодавством способи захисту своїх прав, що також вказує на відсутність станом на 10.05.2016 безспірних зобов'язань позивача; ліквідатор позивача, посилаючись на відсутність у нього документів, фактично ставить під сумнів господарські операції за участі позивача не маючи жодного документального підтвердження вказаним обставинам; надані до суду першої інстанції банківські виписки за значно пізніший період (2 роки) ніж період, у якому між позивачем та відповідачем-2 виникли договірні відносини, що в свою чергу не може бути підтвердженням відсутності договірних відносин між вказаними суб'єктами господарювання; в матеріалах справи наявні докази передання ПБП "Технікс" документів, які стосуються, зокрема, господарських взаємовідносин із ТОВ "Консалт менеджмент Україна" (Відповідач-2) старшому слідчому в ОВС слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України для розгляду в межах кримінального провадження, що на думку відповідача-1 свідчить про підтвердження позивачем договірних відносин з відповідачем-2 та реальність права вимоги за спірним договором відступлення; банківська виписка, долучена позивачем до позовної заяви підтверджує наявність сталих господарських відносин між позивачем та відповідачем-1 та свідчить про реальність та дійсність господарських операцій, які оскаржуються позивачем. Відповідач-1 зазначає, що висновки судових експертів, викладені у висновку №12212/24-34 від 19.09.2025 в межах справи №917/1178/19 (917/842/24) мають важливе значення у цій справі, оскільки вони підтверджують виготовлення та підписання оспорюваних правочинів у той період, яким такі правочини датовані. Крім того, відповідача-1 наголошує, що обставини, викладені у позовній заяві є виключним припущенням ліквідатора позивача, яке не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, оскільки ліквідатор не вказує на наявності підстав для подання позовної заяви, не надає судам першої та апеляційної інстанції будь-яких доказів, які б вказували на фраудаторність оспорюваних правочинів, а також не надає доказів, які б свідчили про вчинення ним всіх залежних дій, спрямованих на доведення власної позиції, висвітленої спочатку в позовній заяві та в подальшому в апеляційній скарзі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 апеляційну скаргу по справі №917/1178/19 (917/2046/25) передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.02.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" (вх.№305П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 у справі № 917/1178/19(917/2046/25); призначив розгляд апеляційної скарги на "24" березня 2026 р. об 11:00 год у приміщенні суду; встановив учасникам справи термін до 05.03.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження.
Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів учасників провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з довідками, сформованими в комп'ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду» копія ухвали суду від 23.02.2026 доставлена до електронних кабінетів арбітражного керуючого Макового О.В., позивача, відповідача-1 та третьої особи 23.02.2026, у зв'язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 23.02.2026.
У зв'язку з відсутністю електронного кабінету у відповідача-2 копія ухвали суду від 23.02.2026 направлена на адресу його місцезнаходження, листом з рекомендованим повідомленнями. Проте конверт з копією ухвали суду від 23.02.2026 повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п.5 ч.6 ст.242 ГПК України).
Отже, учасники провадження у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.
02.03.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1178/19 (917/2046/25) в одному томі.
02.03.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича база "Левадник" через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про проведення судового засідання 24.03.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу https://vkz.court.gov.ua/, яку суд задовольнив ухвалою від 09.03.2026.
12.03.2026 від скаржника через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та про приєднання доказів до матеріалів справи, з додатками за переліком.
18.03.2026 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
23.03.2026 від представника арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про проведення судового засідання 24.03.2026 по справі №917/1178/19 (917/2046/25) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу https://vkz.court.gov.ua/, яку суд задовольнив ухвалою від 24.03.2026.
23.03.2026 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення про поновлення строку на подання доказів та про приєднання доказів до матеріалів справи.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.03.2026 оголосив перерву у судовому засіданні у справі № 917/1178/19 (917/2046/25) до "21" квітня 2026 р. об 11:30 год.
Представник скаржника в судове засідання з'явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, підтримав подану апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти апеляційної скарги заявника та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що, відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги заявника за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.
Розглянувши клопотання ліквідатора Приватного Багатопрофільного підприємства "Технікс" про поновлення строку на подання доказів та про приєднання доказів до матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22.
Обґрунтовуючи неможливість подання долучених до клопотання доказів ліквідатор зазначає, що позовні вимоги обґрунтовувались зокрема обставинами, встановленими Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 по справі № 816/1197/17, в якій судом досліджувався Акт ГУ ДФС у Полтавській області від 12.01.2017 № 21/16-31-14-05-09/31174870. Однак його повного тексту під час розгляду даної справи судом першої інстанції позивачу знайти не вдалось. Крім того, відповідно до листа Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 № 816/1197/17/2.1-09/502/26 матеріали адміністративної справи № 816/1197/17 були знищені у 2024 році. І лише у відповідь на запит арбітражного керуючого ГУ ДПС у Полтавській області своїм листом вих. № 5737/6/16-31-07-02-06 від 05.03.2026 (Додаток № 4) надав позивачу відповідні документи.
Виходячи із зазначеного, документи, які ліквідатор просить долучити до матеріалів справи отримані ним у результаті здійснення відповідного запиту, при цьому ним не зазначено, будь-яких обставин, які унеможливили відповідне звернення під час розгляду справи в суді першої інстанції. З долучених документів вбачається, що відповідь Полтавського окружного адміністративного суду про знищення справи датована 09.01.2026, у відповідь на заяву від 07.01.2026, при цьому запит арбітражного керуючого до Головного управління ДПС у Полтавській області датований 26.02.2026, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, що свідчить про відсутність об'єктивних обставин такого не звернення раніше та про виключно суб'єктивний характер не вчинення процесуальної дії.
До того ж, як зазначив відповідач -1 в судовому засіданні, Головне управління ДПС у Полтавській області є учасником зазначеної справи , а отже акт міг бути наданий до суду першої інстанції в ході розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення позивачу строку для подання доказів, у зв'язку з чим не приймає відповідне клопотання з додатками до розгляду.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.
25.04.2016 між Приватним багатопрофільним підприємством "Технікс" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальності «ВБ Левадник» (позичальник) укладено договір №25/04ФД про надання фінансової допомоги, відповідно до п.1.1 якого, позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу в межах суми 20 000 000 (двадцять мільйонів) гривень 00 копійок без ПДВ, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з п.п.3.1, 3.2 договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на першу вимогу позикодавця, але у будь-якому випадку не пізніше 25.04.2017.
Даний договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором (п.7.1 договору).
На виконання умов вказаного договору позивач 26.04.2016 перерахував на рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 7 258 000,00 грн та 27.04.2016 грошові кошти у розмірі 8 801 200,00 грн що загалом складає 16 059 200,00 грн та підтверджується банківською випискою по рахунку боржника за період з 01.01.2013 по 10.04.2017.
10.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалт менеджмент Україна" (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальності «ВБ Левадник» (новий кредитор) та Приватним багатопрофільним підприємством "Технікс" (боржник) укладено договір №10/05-16 відступлення права вимоги.
Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором боржника за договором №30/08-14 від 30.08.2014 року (надалі - Основний договір) на суму 15 819 200 (п'ятнадцять мільйонів вісімсот дев'ятнадцять тисяч двісті гривень 00 коп.). За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.
Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що за відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор до 31 грудня 2017 року сплачує на користь первісного кредитора 15 819 200 (п'ятнадцять мільйонів вісімсот дев'ятнадцять тисяч двісті гривень 00 коп.). За відступлення права вимоги новий кредитор має перерахувати грошові кошти первісному кредитору або провести розрахунки в іншій формі.
Згідно з п.п.3.1, 3.2 договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, у термін до 31 травня 2016 року. Новий кредитор має право вимагати від боржника у відповідності з основним договором погасити борг грошовими коштами, або провести розрахунки в іншій формі.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.5.1 договору).
10.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальності «ВБ Левадник» (сторона 1) та Приватним багатопрофільним підприємством "Технікс" (сторона 2) укладено протокол припинення взаємних зобов'язань.
За змістом даного Протоколу припинення зобов'язань, сторони дійшли згоди, що: сторона 1 має заборгованість перед стороною 2 за договором №25/04ФД від 25.04.2016 в сумі 16 059 200,00 грн (шістнадцять мільйонів п'ятдесят дев'ять тисяч двісті грн 00 коп) (п.1); сторона 2 має заборгованість перед стороною 1 за договором 10/05-16 від 10.05.2016 в сумі 15 819 200,00грн (п'ятнадцять мільйонів вісімсот дев'ятнадцять тисяч двісті грн 00 коп) (п.2); у зв'язку з вищевикладеним сторони дійшли згоди припинити взаємні зобов'язання в сумі 15 819 200,00грн (п'ятнадцять мільйонів вісімсот дев'ятнадцять тисяч двісті грн 00 коп) (п.3); підписавши цей протокол з урахуванням припинення взаємних зобов'язань, сторона 1 має заборгованість перед стороною 2 за договором №25/04ФД від 25.04.2016 в сумі 240 000,00 грн (двісті сорок тисяч грн 00 коп) (п.4).
У період з 11.05.2016 року по 23.05.2016 року відповідачем-1 здійснено чотири платежі на рахунок Позивача на загальну суму 240 000,00грн в межах Договору про надання фінансової допомоги, що підтверджується банківською випискою, а саме: 11.05.2016 року - 27 000,00 грн; 17.05.2016 року - 102 000,00 грн; 20.05.2016 року - 97 000,00 грн.; 23.05.2016 року - 14 000,00 грн.
Станом на 23.05.2016 року у позивача та відповідача-1 були відсутні невиконані грошові зобов'язання за Договором про надання фінансової допомоги та Договором відступлення права вимоги.
Позивач, посилаючись на фраудаторність договору відступлення права вимоги № 10/05-16 від 10.05.2016 року, укладеного між ТОВ «Виробнича база «Левадник», ПБП «Технікс» та ТОВ «Консалт менеджмент Україна», а також протоколу припинення взаємних зобов'язань від 10.05.2016, звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою про визнання вказаних правочинів недійсними, зазначивши, що: оспорювані договір та протокол укладені 10.05.2016, у той час як провадження у справі про банкрутство відкрито 17.07.2019 року, тобто в межах трирічного терміну, та на момент укладення оспорюваних правочинів у боржника був наявний податковий борг перед кредитором; відповідачі не підтвердили існування зобов'язань позивача перед відповідачем-2 та у ліквідатора позивача відсутні будь-які документи по взаємовідносинам між позивачем та відповідачем-2.
Відповідач-1 заперечуючи проти заявлених позовних вимог наголошував на тому, що між сторонами тривалий час були господарські відносини в тому числі на підставі оспорюваних актів по яким здійснювались перерахування коштів, вчинялись відповідні дії та ліквідатором не доведено наявності підстав для визнання правочинів недійсними.
За результатами розгляду заявлених вимог суд першої інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову, з мотивів викладених вище.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.
Згідно зі статтею 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог (ч.1).
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також якщо боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч.2).
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду був позов в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Виходячи із зазначеного, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Позивач у поданій позовній заяві зазначив, що оспорювані правочини укладені 10.05.2016 року, провадження у справі про банкрутство відкрито 17.07.2019 року, тобто в межах трирічного терміну, крім того на момент укладення оспорюваних договорів у ПБП "ТЕХНІКС" існували узгоджені податкові зобов'язання на суму 16 366 473,00 грн.
Суд першої інстанції в ухваленому рішенні встановив, що жодна з постанов Полтавського окружного адміністративного суду стосовно податкового боргу, на які посилається позивач станом на 10.05.2016 року не набрала законної сили, у зв'язку з чим, позивач не має підстав посилатись на них, оскільки грошові зобов'язання за ними у позивача виникли значно пізніше дати укладення оспорюваних договору відступлення прав та протоколу припинення зобов'язань.
В апеляційній скарзі заявник наголошує, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 у справі № 816/3440/15, в якій відмовлено у задоволенні позову ПБП "ТЕХНІКС" до ДПІ у м. Полтаві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2015 № 0000132301 у розмірі 3 804 000,00 грн, набрала законної сили 30.03.2016, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2015 у справі № 816/5072/14, залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суд від 28.03.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.06.2016, в якій ПБП "ТЕХНІКС" у задоволенні адміністративного позову до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2014 № 0000532308 на суму 12 562 473,00грн, набрала законної сили 28.03.2016, у зв'язку з чим вказані зобов'язання, на його думку, є узгодженими, відповідно до положень п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України та відповідно такими, що існували на момент укладення оспорюваних правочинів в підозрілий період.
З матеріалів справи вбачається, що Господарський суд Полтавської області ухвалою від 08.10.2019 у справі 917/1178/19 порушив провадження у справі про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", а також зокрема визнав кредиторські вимоги Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області у розмірі 87 224 157,10 грн боргу.
Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що на підтвердження безспірності кредиторських вимог до боржника ініціюючим кредитором надано: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 року по справі № 816/1335/16, яка набрала законної сили 15.10.2016 року про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом у розмірі 4 315 716,16 грн. - позов задоволено; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2017 року по справі № 816/485/17, яка набрала законної сили 22.08.2017 року про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом у розмірі 14 609 565,53 грн. - позов задоволено; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 року по справі № 816/1197/17, яка набрала законної сили 26.09.2017 року про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом у розмірі 52 363 918,05 грн - позов задоволено; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року по справі № 816/1737/16 про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом у розмірі 3 957 536,99 грн - позов задоволено.
Вказані постанови датовані та набрали законної сили пізніше дати укладення оспорюваних правочинів у справі.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень в межах справи №816/3440/15 постановлені та ухвалені наступні судові рішення:
-постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2015, в якій відмовлено у задоволенні адміністративного позову Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року №0000132301 на суму 3 804 000,00 грн;
-ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016, в якій суд апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" залишив без задоволення; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 по справі №816/3440/15 залишив без змін;
-ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016, в якій суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі № 816/3440/15.
-ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.11.2016, в якій суд касаційну скаргу приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» задовольнив частково; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 у справі № 816/3440/15 скасував; справу № 816/3440/15 направив на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
-постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2017, в якій суд відмовив у задоволенні адміністративного позову Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень в межах справи №816/5072/14 постановлені та ухвалені наступні судові рішення:
-постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2015, в якій суд відмовив у задоволенні адміністративного позову Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення на суму 12 562 473,00 грн, зобов'язання вчинити певні дії;
-ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015, в якій суд апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" залишив без задоволення; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2015р. по справі №816/5072/14 залишив без змін;
-ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015, в якій суд касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» задовольнив частково; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №816/5072/14 скасував; справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції;
-постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2015, в якій суд відмовив у задоволенні адміністративного позову;
-ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016, в якій суд апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" залишив без задоволення; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2015р. по справі №816/5072/14 залишив без змін;
-ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016, в якій суд відкрив касаційне провадження за скаргою Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року;
- ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016, в якій суд касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" залишив без задоволення; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року у справі № 816/5072/14 залишив без змін.
-постанова Верховного суду від 29.11.2016, в якій суд відмовив у задоволенні заяви Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016.
Відповідно до підп.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в редакції чинній станом дату виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 54.5 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (п.56.1 ПК України).
Оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку (підп.14.1.7 п.14.1 ст.14);
З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п.56.18 ПК України).
Відповідно до підп. е п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, тобто права та обов'язки платника податків щодо сплати податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, виникають лише після закінчення процедури оскарження рішення контролюючого органу про нарахування такого зобов'язання та його узгодження.
За доводами скаржника станом на 10.05.2016 (дата укладення оспорюваних правочинів) у позивача була наявна узгоджена заборгованість за податковими зобов'язаннями на загальну суму 16 366 473,00 грн, оскільки ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 у справі №816/5072/14 та від 30.03.2016 у справі №816/3440/15 набрали законної сили. Проте, з встановлених обставин вбачається, що ухвалами від 26.04.2016 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження в межах даних справ та в подальшому скасував постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, остаточне судове рішення в межах справи №816/5072/14 постановлено 01.06.2016, а в межах справи №816/3440/15 - 02.08.2017.
Колегія суддів враховує, що судові рішення апеляційної інстанції набирають законної сили без відтермінування, проте перебування справи на стадії касаційного оскарження за ініціативою платника податків, в період укладення оспорюваних правочинів не може свідчити про узгодженість грошового зобов'язання, таке визначення факту узгодженості (без врахування подальшого оскарження відповідного судового рішення) нівелює саме право платника на оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання та відповідно не відповідає меті реалізації вказаного права, особливо беручи до уваги подальше скасування таких рішень.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові зобов'язання перед контролюючим органом у позивача виникли пізніше дати укладення оспорюваних договору відступлення прав та протоколу припинення зобов'язань.
Також, позивач у поданому позові посилається на відсутність права вимоги ТОВ «Консалт Менеджмент Україна» до ПБП «Технікс», яке було передано ТОВ «Виробнича База «Левадник» та відсутність у ліквідатора позивача будь-яких документів по взаємовідносинам між сторонами.
Суд першої інстанції зазначив, що ліквідатор позивача, посилаючись на відсутність у нього документів, фактично ставить під сумнів господарські операції за участі позивача не маючи жодного документального підтвердження вказаним обставинам, при цьому, вказуючи на відсутність у нього документів, щодо господарської діяльності не надає жодного підтвердження вказаному факту. Суд також зауважив, що вказане свідчить про те, що ліквідатор в даному конкретному випадку уникаючи від свого обов'язку щодо доведення тих обставин на які він посилається належними та допустимими доказами, фактично самоусунувся, намагаючись перекласти свій обов'язок доказування на відповідачів.
Заявник в поданій апеляційній скарзі наголосив, що обов'язок доказування покладається не тільки на позивача, а також і на відповідачів та відповідачами не надано ані оригіналів ані копій договору № 30/08-14 від 30.08.2014 та первинних документів на його виконання. Крім того, відповідач-1 не спростував та не пояснив продовження здійснення повернення поворотної фінансової допомоги за Договором № 25/04ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 25.04.2016, в сумі 838 500,00 грн, в умовах припинення зобов'язання згідно протоколу припинення взаємних зобов'язань від 10.05.2016.
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб.
Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину.
Обґрунтовуючи недійсність договору відступлення права вимоги, укладеного між боржником та відповідачами, позивач посилається на відсутність у нього договору № 30/08-14 від 30.08.2014 року, за яким здійснено відступлення.
Матеріали справи дійсно не містять копії договору №30/08-14 від 30.08.2014 та первинних документів на його виконання, при цьому відсутні будь-які відомості та докази в підтвердження факту визнання вказаного договору недійсним чи встановлена недобросовісності сторін при його укладенні.
Судова колегія не може залишити по заувагою, що в ході судового провадження в суді першої інстанції відповідачем-1 заявлено клопотання про витребування доказів, в якій він просив витребувати у Бюро економічної безпеки України копії документів, які стосуються господарських взаємовідносин ПБП «Технікс» та ТОВ “Консалт Менеджмент Україна», та які були видані ПБП “ТЕХНІКС» 11.02.2015 для долучення до матеріалів кримінального провадження №320140508400000013 від 25.03.2014, а саме: копія акту приймання-передавання наданих послуг №1-18 від 31.10.2014 по договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія п.н. №150-133 від 31.10.2014; копія договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія додатку №1/1 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія додатку №1/2 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія додатку №1/3 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія додатку №2 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №1-3 від 01.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №4 від 07.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №5 від 31.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №6 від 31.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №7 від 31.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014; копія акту приймання-передавання обладнання №8 від 31.10.2014 до договору №30/08-14 від 30.08.2014.
При цьому позивач в особі ліквідатора категорично заперечував проти витребування та надання додаткових доказів у справі.
В ході апеляційного провадження позивач посилався на акт перевірки ДПС у Полтавській області, в якому були проаналізовані договірні відносини між банкрутом та відповідачем-2, у тому числі с приводу виконання договору №30/08-14 від 30.08.2014, існування якого позивач ставить під сумнів.
Виходячи з матеріалів справи, а також керуючись ст. 79 ГПК України, судова колегія робить висновок, що договір №30/08-14 від 30.08.2014 року був укладений між боржником та ТОВ «Консалт Менеджмент Україна», на виконання якого були підписані акти приймання - передачі послуг між сторонами.
Проте, сумніви щодо дійсності зазначеного договору, у тому числі щодо його товарності повинні вирішуватися в ході визнання зазначеного договору недійсним через його фіктивність. У відповідності до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, такий правочин віднесений до оспорюваних правочинів, недійсність якого повинна доводитися у суді.
Звертаючись з позовними вимогами про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та заліку, позивач не заявляв вимоги про визнання недійсним договору № 30/08-14 від 30.08.2014, права за яким відступлені, та не скористався правом, наданим ст.237 ГПК України та не подав до закінчення підготовчого провадження відповідне клопотання про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину - договору № 30/08-14 від 30.08.2014, укладеному між відповідачем-2 та боржником.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у ст.14 ГПК України, судова колегія зазначає про неможливість самостійного виходу за межі вимог сторін, у зв'язку з чим погоджується з позицією суду першої інстанції про недоведеність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №10/05-16, укладеного між відповідачами та боржником.
Посилаючись на відповіді банків з інформацією про рух коштів на поточних рахунках боржника, ліквідатор зазначає про відсутність будь-якої інформації про існування господарських відносин між ПБП "Технікс" та відповідачем-2, проте, враховуючи, що відносини між позивачем та відповідачем-2 виникли 30.08.2014, долучена до матеріалів справи копія виписки не містить відомостей щодо операцій по рахунку боржника за період, що передує 26.02.2015, що в свою чергу не доводить факт відсутності господарських операцій з боржника з відповідачем-2.
Також, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо фінансового стану позивача в період укладення оспорюваних правочинів, що унеможливлює встановлення можливого факту того, що внаслідок укладення такого правочину боржник перестав бути платоспроможним, а правочин міг бути вчинений з метою ухилення від виконання зобов'язань перед кредитором.
Колегія суддів також не може залишити поза увагою, що оспорюваний договір відступлення прав хоча і укладений як трьохсторонній проте не залежить від волевиявлення боржника, оскільки сам договір відступлення за своєю правовою природою передбачає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором та не потребують згоди на це боржника, при цьому задля встановлення ознаки фраудаторності беззаперечною умовою є цілеспрямоване ухилення боржника від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості та усвідомлення боржником появи боргу та/або зменшення майна в результаті укладення правочину, що безпосередньо пов'язано з волевиявленням боржника.
Судова колегія підкреслює, що пасивна участь боржника, без встановлення будь яких прав та обов'язків, у договорі відступлення права вимоги не впливає на його матеріально-правовий стан боржника в зобов'язанні, яке випливає з договору № 30/08-14 від 30.08.2014 року.
Судова колегія зазначає, що для визнання правочину фраудаторним має бути встановлена сукупність обставин, які свідчать про те, що: на момент укладення правочину у боржника існувало зобов'язання перед кредитором; сторона правочину усвідомлювала наявність такого зобов'язання; правочин спрямований на виведення майна або іншим чином на унеможливлення чи істотне ускладнення виконання боржником свого зобов'язання перед кредитором; внаслідок укладення такого правочину дійсно порушуються майнові інтереси кредитора.
Однак позивачем, в умовах відсутності встановлення факту недійсності договору № 30/08-14 від 30.08.2014, укладеного між боржником та відповідачем 2, не надано належних та допустимих доказів того, що спірний договір та протокол укладено саме з метою заподіяння шкоди правам та інтересам кредитора, або що сторони договору діяли недобросовісно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх спрямованість на уникнення виконання зобов'язань перед кредитором.
Матеріали справи не містять переконливих доказів того, що укладення договору та протоколу фактично позбавило позивача можливості відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме по собі припущення позивача про те, що сторони договору діяли з наміром уникнути погашення заборгованості перед кредитором, яка, не була узгоджена (в умовах перебування справ на стадії касаційного оскарження) не може бути покладене в основу судового рішення, оскільки відповідно до принципів змагальності та диспозитивності господарського процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Таким чином, доводи позивача про фраудаторний характер спірних правочинів ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав вважати, що укладення договору про відступлення та протоколу про припинення зобов'язань від 10.05.2016 свідчить про порушення сторонами принципів добросовісності та розумності або про спрямованості такого правочину на заподіяння шкоди кредитору.
Враховуючи відсутність вимог про визнання недійсним договору №30/08-14 від 30.08.2014, права за якими відступлені відповідачем-2 відповідачу-1, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні, належні та допустимі докази на підтвердження того, що оскаржувані правочини мають ознаки фраудаторних.
Щодо посилань позивача на обов'язок доказування, який покладається не тільки на позивача, а також і на відповідачів, а також на те, що відповідачами не надано ані оригіналів ані копій договору № 30/08-14 від 30.08.2014 та первинних документів на його виконання, колегія суддів враховує попередні висновки щодо факту існування зазначеного договору та актів приймання-передачі, які були вилучені Бюро економічної безпеки України за результатами перевірки, яка була проведена ДПС у Полтавській області, а отже у справі наявні докази, які свідчать про відсутність зазначених документів у відповідачів.
Стосовно посилань позивача на те, що відповідачем-1 не спростовано та не надано пояснень щодо продовження здійснення повернення поворотної фінансової допомоги за Договором № 25/04ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 25.04.2016, в сумі 838 500,00 грн, в умовах припинення зобов'язання згідно протоколу припинення взаємних зобов'язань від 10.05.2016, що на його думку, підтверджує відсутність заборгованості перед відповідачем-2, судова колегія зазначає, що вказане спростовується наявними в матеріалах справи документами.
Так, в матеріалах справи наявний відзив ТОВ «Левадник» на позовну заяву у справі №917/1178/19 (917/842/24), в якому він надав пояснення щодо перерахування коштів ПБП «Технікс» в сумі 838 500,00грн, як таких, що помилково сплачені та повернуті банкрутом 13.07.2016 у розмірі 600 000,00грн та 12.09.2016 у розмірі 238 500,00грн, що підтверджується також долученою позивачем до матеріалів справи копією банківської виписки та не могло бути невідомо ліквідатору, як представнику позивача в межах даної справи.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосуванням норм матеріального прав, не з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими під час прийняття оскаржуваного рішення, в умовах відсутності доказів визнання недійсним договору 30/08-14 від 30.08.2014, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного Багатопрофільного підприємства "Технікс" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 року у справі №917/1178/19 (917/2046/25) підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання залишається за скаржником
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275,276, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Приватного Багатопрофільного підприємства "Технікс" (вх.№305П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 року у справі №917/1178/19 (917/2046/25) - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 29.01.2026 року у справі №917/1178/19 (917/2046/25) - залишити без змін.
3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 28.04.2026.
Головуючий суддя П.В. Демідова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна