ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
28 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/757/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Таран С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Колективного підприємства “Дунайсервіс»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 (складено та підписано 16.02.2026, суддя Бездоля Ю.С.)
по справі №916/757/24
за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави
до 1) Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області
2) Колективного підприємства “Дунайсервіс»
про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію змін і виправлень до розділу щодо доповнення складу нерухомого майна і про державну реєстрацію права власності та права оренди, зобов'язання знести самочинне будівництво та зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки
27 лютого 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та Колективного підприємства “Дунайсервіс» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію змін і виправлень до розділу щодо доповнення складу нерухомого майна і про державну реєстрацію права власності та права оренди, зобов'язання знести самочинне будівництво та зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/757/24, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №916/757/24 касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі №916/757/24 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
10.02.2026 Колективне підприємство “Дунайсервіс» звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом у справі №916/757/24 до відповідача - Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому просило:
- прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури у справі №916/757/24 як такий, що має безпосередній правовий та фактичний зв'язок з первісними позовними вимогами;
- визнати за Колективним підприємством “Дунайсервіс» право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Саф'янівська територіальна громада, комплекс будівель та споруд №18, берегова смуга лівого берегу ріки Дунай на відмітці 85,6-85,85 км, а саме: нежитлову будівлю літ. “Б» площею 44,9 кв.м; нежитлову будівлю літ. “В» площею 59,5 кв.м; мостіння №І; гідротехнічну споруду №II; огорожі №1-2; швартові тумби №3-7.
Також, Колективне підприємство “Дунайсервіс» просило визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк для подання зустрічного позову Колективного підприємства “Дунайсервіс» у справі № 916/757/24 на підставі ч.1 ст. 119 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 по справі №916/757/24 відмовлено задоволенні клопотання Колективного підприємства “Дунайсервіс» про визнання поважними причин пропуску строку та поновлення строку для подання зустрічного позову та зустрічну позовну заяву Колективного підприємства “Дунайсервіс» до Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності, подану у справі №916/757/24 - повернуто без розгляду.
В мотивах оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд виснував, що Колективним підприємством “Дунайсервіс» пропущено строк звернення до суду з зустрічною позовною заявою, а наведені ним причини пропуску строку на подання зустрічного позову носять суб'єктивний характер та не доводять об'єктивної неможливості його подання у встановлений процесуальним законом строк.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Колективне підприємство “Дунайсервіс» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 у справі № 916/757/24 та направити справу № 916/757/24 до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду, з вирішенням питання про прийняття зустрічного позову Колективного підприємства “Дунайсервіс» до спільного розгляду з первісним позовом.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції проявив вибірковий підхід до застосування засад господарського судочинства, фактично абсолютизувавши принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами та ризик негативних наслідків невчинення процесуальних дій, водночас проігнорувавши інші фундаментальні приписи ГПК України, з огляду на наступне:
- суд першої інстанції ототожнив строк для подання зустрічного позову із строком для подання відзиву при первісному розгляді справи та дійшов висновку про абсолютну і безумовну втрату відповідачем права на подання зустрічного позову у разі його неподання у зазначений період, у тому числі після скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд;
- такий підхід не ґрунтується на прямих приписах ГПК України, оскільки ані стаття 180, ані інші норми Кодексу не містять заборони на поновлення строку для подання зустрічного позову у порядку статті 119 ГПК України;
- повернення зустрічного позову здійснено виключно з формальних процесуальних підстав, пов'язаних із тлумаченням строку його подання, без оцінки суті заявлених вимог та без з'ясування їх значення для повного і остаточного вирішення спору;
- суд першої інстанції фактично обмежив доступ відповідача до судового захисту не через відсутність права на позов, а через надмірний процесуальний формалізм, що не узгоджується із завданням господарського судочинства та принципом пропорційності процесуальних обмежень;
- поза увагою місцевого господарського суду залишено той факт, що саме після прийняття постанови Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №916/757/24 виникла об'єктивна необхідність формування належного способу захисту права Колективного підприємства “Дунайсервіс», а саме шляхом подання зустрічного позову;
- на переконання апелянта, справедливий та ефективний розгляд даної справи є неможливим, оскільки відповідач був фактично обмежений у праві заявити зустрічний позов як належний процесуальний спосіб захисту свого речового права. Відмова у прийнятті зустрічного позову з виключно процедурних і формальних підстав призвела до ситуації, за якої відповідач позбавлений можливості повноцінно захищати право власності у межах того самого провадження, в якому вирішується питання про його припинення, що порушує принципи змагальності сторін, рівності процесуальних можливостей та пропорційності процесуальних обмежень.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає наступне.
Учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (п.6 ч.2 ст.42 ГПК).
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст.113 ГПК).
У п.3 ч.2 ст.46 ГПК передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву (ч.1 ст.180 ГПК).
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі (ч.8 ст.165 ГПК).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1, 2 ст.118 ГПК).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК певних процесуальних дій.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (ч.6 ст.180 ГПК).
Отже, право на подання зустрічного позову може бути реалізовано виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №910/5172/19, від 06.12.2023 у справі №918/604/23, від 16.09.2024 у справі №917/321/24, від 21.10.2024 у справі №914/3445/23, від 17.04.2025 у справі №920/482/24).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 було відкрито провадження у справі №916/757/24 та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 29.03.2024.
Колективне підприємство “Дунайсервіс» реалізувало своє правона подання відзиву та 28.03.2024 за вх.№13018/24 до суду від відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи, Колективне підприємство “Дунайсервіс» своїм правом на подання зустрічної позовної заяви у строк встановлений судом для подання відзиву на позов (до 29.03.2024), не скористалось.
Своє право на подання зустрічного позову Колективне підприємство “Дунайсервіс» реалізувало лише 10.02.2026, тобто із значним пропуском строку, що був визначений судом.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (частина третя статті 119 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом наведеної статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови звернення учасника з заявою про поновлення такого строку, в якій він має навести причини пропуску строку, а суд - оцінити наведені заявником причини на предмет їх поважності.
Реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справі перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків.
Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених Господарським процесуальним кодексом України часових рамках.
Під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків.
Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Питання щодо поновлення встановленого законом строку безпосередньо пов'язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов'язком та спрямоване на реалізацією саме його суб'єктивних процесуальних прав (обов'язків).
Колегія суддів наголошує на тому, що вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку у спосіб звернення до суду з заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності.
Правовий інститут строків звернення до суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Так, при встановлені наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від заявника підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання заяви має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
У даному випадку, відповідач просив суд поновити йому строк на звернення з зустрічним позовом, з наступних підстав:
- після касаційного перегляду відбулася істотна зміна процесуальної ситуації у справі, а необхідність формування нової правової позиції відповідача, у тому числі визначення предмета належного способу захисту, виникла саме у зв'язку з правовими висновками Верховного Суду від 16.09.2025; саме за цих обставин потреба у зверненні із зустрічним позовом виникла виключно після повернення справи на новий розгляд;
- після надходження справи до суду першої інстанції після її перегляду Верховним Судом виникли перманентні перебої з електропостачанням, тривалий час була відсутня електроенергія (понад 7 годин поспіль), при цьому електроенергія надається на короткі проміжки часу, доступ до електронних сервісів нестабільний, є затримки в отриманні інформації та документів, що безпосередньо вплинуло на реальну можливість своєчасного підготувати і подати належним чином оформлену заяву та додатки до неї. Вказані обставини об'єктивно перешкоджали підготовити, узгодити та подати до суду зустрічний позов.
Однак, на переконання суду першої інстанції, такі обставини не є об'єктивно непереборними та такими, що не залежали від відповідача, з огляду на таке.
Так, Колективне підприємство “Дунайсервіс» пов'язує необхідність подання зустрічної позовної заяви, та відповідно, пропуск строку на його подання, з висновками, які були зроблені Верховним Судом у постанові від 16.09.2025 по цій справі.
Колегія суддів зазначає, що приписами ГПК України не передбачено надання відповідачу нового строку для подачі відзиву при новому розгляді справи, та відповідно встановлення нового строку на звернення із зустрічною позовною заявою.
В той же час, як вже було вказано вище, своє право на подання зустрічного позову Колективне підприємство “Дунайсервіс» могло реалізувати у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов при первісному розгляді справи, а саме до 29.03.2024, отже, разом із встановленим судом строком на подання відзиву, була надана можливість подання зустрічного позову відповідно до ст. 180 ГПК України, якою, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався.
Доводи Колективного підприємства “Дунайсервіс» про істотну зміну процесуальної ситуації у справі, формування нової правової позиції, а також посилання на необхідність виконання висновків Верховного Суду у даній справі не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення із зустрічним позовом, оскільки вказані обставини в даному випадку не впливають на перебіг процесуального строку на подання зустрічного позову у даній справі.
До того, як вже було вказано вище, з зустрічним позовом у цій справі відповідач звернувся лише 10.02.2026, при цьому, наявні матеріали справи не містять, а Колективним підприємством “Дунайсервіс» не надано жодних належним та допустимих доказів на підтвердження наявності об'єктивних, не залежних від відповідача обставин, які стали дійсною перешкодою звернення з зустрічним позовом після того, як йому стало відомо про відповідні обставини, на які він посилається, а саме висновки Верховного Суду здійсненні у постанові від вересня 2025.
Колегія суддів також наголошує на тому, що після повернення справи на новий розгляд, ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 прийнято справу №916/757/24 до свого провадження, а також запропоновано учасникам справи надати до суду в строк до 13.11.2025 письмові пояснення та докази на їх обґрунтування з урахування постанови Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №916/757/24.
У підготовчому засіданні 24.12.2025 Господарським судом Одеської області у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.01.2026.
Проте, у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Колективне підприємство “Дунайсервіс» після повернення справи на новий розгляд та її прийняття Господарським судом Одеської області, зверталось до суду із відповідними зустрічними позовними вимогами.
Щодо посилання відповідача на перебої з електропостачанням, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.06.2024 № 559/2655/23 (61-5860св24) звернув увагу на те, що застосування аварійних відключень електроенергії, тривала відсутність електропостачання також не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку, оскільки воєнний стан на території України оголошено 24 лютого 2022 року і з цього часу відбуваються масовані ракетні обстріли рф населених пунктів України, в тому числі об'єктів критичної інфраструктури, проте такі атаки не проводяться щодня, оскільки це складний логістичний процес. Разом із цим, судочинство в Україні продовжує здійснюватися у встановленому Законом порядку. Не було встановлено в Україні й повного припинення роботи банківських установ, комунальних служб та/або поштового зв'язку.
Особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2022 у справі №697/2360/21 та від 19.10.2022 у справі №398/1739/15.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Колективним підприємством “Дунайсервіс» не надано доказів на підтвердження того, що протягом усього часу, як його стало відомо про обставини, які на його думку є підставою для подання зустрічної позовної заяви (постанови Верховного Суду від 16.09.2025 по цій справі) він не мав доступу до електропостачання, та відповідно об'єктивно не міг своєчасно підготувати та направити до суду зустрічну позовну заяву.
До того ж, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості скерувати зустрічну позовну заяву на адресу суду засобами поштового зв'язку, який не припинив виконання своїх функціональних обов'язків.
Зважаючи на те, що відповідач не навів жодних об'єктивних, непереборних та незалежних від його волі обставин, які б перешкоджали йому подати зустрічну позовну заяву у визначений судом строк, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Колегія суддів наголошує на тому, що за приписами ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною четвертою статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія суддів зазначає, що процесуальний строк для подання зустрічного позову по справі, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи та спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, проте відповідач не проявив необхідної добросовісності, старанності та, звертаючись з зустрічним позовом, поза визначеним законом та судом строком, не надав до суду переконливих доказів на підтвердження наявності у нього перешкод для реалізації права на подання такого зустрічного позову у визначений судом строк на подання відзиву на позов, відтак несвоєчасне подання зустрічного позову зумовлене лише волевиявленням самого відповідача, тобто має суб'єктивний характер, що не є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Твердження апелянта про те, що в діях суду першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали проявився надмірний формалізм, на переконання судової колегії є безпідставними, адже порядок та строки подання відповідних заяв, зокрема й зустрічного позову, в господарському процесі і дії господарського суду при поданні таких заяв поза межами строку визначеного законом, врегульовані Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку з чим суд діяв у порядку, встановленому чинним процесуальним законом. Водночас скаржник, як учасник справи, знав про встановлені строки, знав або/та мав знати, які процесуальні дії він міг вчинити для здійснення ефективного захисту своїх прав та інтересів в межах даної справи або для продовження/поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних дій.
Судова колегія зауважує, що повернення даного зустрічного позову не являється перешкодою у доступі до правосуддя або порушенням права на захист, оскільки Колективне підприємство “Дунайсервіс» не позбавлене можливості звернутися до суду з відповідним (окремим) позовом у загальному порядку для захисту своїх прав.
З огляду на таке, порушення наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність висновку місцевого господарського суду щодо необхідності відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання зустрічного позову та його повернення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 у справі №916/757/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 28.04.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Таран С.В.