ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
22 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4058/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» - адвокат Ковтонюк Ю.А.
Прокурор - Черніговський В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 (повний текст складено та підписано 02.02.2026, суддя Д'яченко Т.Г.)
у справі №916/4058/25
за позовом Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області; 2) Південного офісу Держаудитслужби
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг»;
2) Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 39113,01 грн
Березівська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області в якому просила:
- визнати недійною додаткову угоди № 1 від 07.01.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»;
- визнати недійною додаткову угоди № 2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»;
- стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти (безпідставно набуте майно) в сумі 39 113,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що спірні додаткові угоди укладено з порушенням вимог Закону України “Про публічні закупівлі», оскільки внаслідок їх укладення відбулось безпідставне збільшення ціни та зменшення обсягу природного газу, а отже вони мають бути визнані недійсними, а надмірно сплачені грошові кошти повернуті на користь Ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 по справі №916/4058/25 позов задоволено повністю, визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 07.01.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між Відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», визнано недійсною Додаткову угоду № 2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на користь Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти (безпідставно набуте майно) в сумі 39113 грн. 01 коп.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що внаслідок укладання оспорюваних додаткових угод відбулось збільшення ціни товару та обсягу закупівлі природного газу, що суперечить ст. 41 Закону України “Про закупівлю».
Як виснував місцевий господарський суд, оскільки зміна тарифів відбулася і була відома відповідачу до підписання договору, то це не може вважатися підставою для внесення змін до договору, позаяк зміни тарифів з моменту укладення договору до моменту укладення оскаржуваних додаткових угод не відбулося.
Також, за висновками суду першої інстанції, оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 39113,01 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернути.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 у справі № 916/4058/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області в особі Південного офісу Держаудитслужби відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим за нез'ясованих обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:
- ані Постачальник, ані Споживач не могли відступити від вимог чинного законодавства та порушити їх, а тому договір про закупівлю не відрізняється від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації та сума договору про закупівлю не перевищує очікувану вартість предмета закупівлі, зазначену замовником в оголошенні про проведення відкритих торгів, які відмінено через відсутність достатньої кількості учасників процедури закупівлі;
- однак, оскільки відбулася зміна тарифу на послуги транспортування природного газу на регуляторний період 2025-2029 років, сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору постачання природного газу;
- твердження прокурора про те, Додаткова угода №2 була укладена після закінчення строку дії Договору, і Сторони змінили обсяги, щоб приховати підвищення ціни, не підтверджується жодними доказами, є припущеннями та недостовірною інформацією;
- сторони здійснили всі необхідні дії, визначені умовами Договору, провели звірку фактично використаних обсягів, здійснили за них розрахунки у визначені умовами Договору строки;
- у Договорі сторони передбачили можливість зміни його істотних умов, зокрема ціни, шляхом укладання додаткової угоди, у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді;
- посилання суду першої інстанції виключно на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості збільшення ціни товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю, не є релевантними до підстав укладання спірних Додаткових угод у цій справі та суперечить фактичним обставинам справи;
- судом першої інстанції не взято до уваги те, що законодавець розрізнив такі підстави для зміни умов договору про закупівлю, як «погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку» та «зміна регульованих цін (тарифів)» у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
- у даному випадку підставою для укладення Додаткової угоди №1 є саме зміна регульованої ціни (тарифу), що законодавчо визначено як підстава для внесення змін до істотних умов договору. При цьому, станом на дату опублікування тендерної документації постанова НКРЕКП якою встановлювались нові тарифи на 2025-2029 рік, не набрала чинності;
- з огляду на таке, на переконання апелянта, у Сторін були відсутні правові підстави для врахування в істотних умовах договору нового тарифу, визначеного згідно з постановою НКРЕКП, оскільки така постанова на дату публікації тендерної документації була нечинною;
- судом першої інстанції не враховано спеціального статусу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальника зі спеціальними обов'язками та встановлення спеціальної регульованої ціни на постачання газу бюджетним установам;
- у даному випадку, ціна природного газу змінена не була, змінено лише регульований тариф на послуги з транспортування природного газу, який запроваджений Регулятором та є обов'язковим для врахування всіма учасниками договірних відносин у сфері газопостачання;
- апелянт також вважає, оскільки оплати проводились виключно в межах Договору, то сплачені кошти за отриманий природний газ не є безпідставно набутим майном у розумінні ст.1212 ЦК України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 22.04.2026.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що вказані сторонами підстави для внесення змін до договору не можна вважати належними та обґрунтованими, оскільки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підписуючи Договір та погоджуючи його істотні умови, мало можливість пересвідчитись у зміні тарифів на транспортування природного газу та повинно було оцінити можливість виконання зобов'язання щодо поставки природного газу за ціною визначеною у Договорі, а тому підписання Додаткової угоди № 1 з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв до укладення договору, не може свідчити про дотримання сторонами приписів чинного законодавства.
Прокурор також наголошує на тому, що внаслідок укладення додаткової угоди № 1 відбулося безпідставне збільшення ціни за природній газ. А також, сторонами Договору не зважаючи на те, що закінчився строк Договору, щоб приховати протиправне підвищення ціни договору за Додатковою угодою № 1, уклали Додаткову угоду № 2, якою фактично зменшено обсяги закупівлі товару. При цьому, як в Додатковій угоді № 2 так і в документах закупівлі відсутня будь-яка інформація про підстави укладення такої додаткової угоди.
На переконання прокурора, твердження відповідача, що при укладенні договору сторони не могли врахувати зміну тарифу, встановлену постанова НКРЕКП не можна вважати обґрунтованими, оскільки Постачальник, знаючи про зміну тарифів на постачання природного газу, які набрали чинності до укладення договору, не зобов'язаний був укладати договір на постачання природного газу на заздалегідь невигідних для нього умовах, зокрема щодо визначення невигідної для нього ціни договору (тарифів), тощо.
Прокурор також вважає, що оскільки оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 39113,01 грн є такими, що були безпідставно одержані товариством, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернути.
Під час судового засідання від 22.04.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Прокурор надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 07.01.2025 між Відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (Споживач) та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) укладено договір № 14-8153/24-БО-Т постачання природного газу (Договір).
Згідно з п.1.1. Постачальник зобов'язується поставити Споживачу природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що загальний обсяг (об'єм) закупленого за договором природного газу з січня 2025 по 30.04.2025 складає 95,20000 тис. куб. метрів.
Перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткових угод, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду ( п.2.4. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: - Ціна природного газу за 1000 куб. м. без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Згідно з п. 4.2. Договору у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що загальна вартість цього Договору на дату укладання становить 1313 275,28 грн, крім того ПДВ - 262 655,05 грн, разом з ПДВ - 1 575 930,33 грн.
Вказаний договір згідно п. 13.1. Договору в частині поставки газу діє до 30.04.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Відповідно до п. 13.3 Договору, усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього Договору та підписуються уповноваженими представниками Сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 13.4 та 13.5 цього Договору.
07.01.2025 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 за умовами якою викладено п. 4.1. розділу 4 «Ціна та вартість природного газу» Договору в наступній редакції:
"Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 501,97 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, - на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 552,167 грн, крім того ПДВ 20% - 110,433 грн, всього з ПДВ - 662,60 грн за 1000 куб.м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 17 052,60 грн."
Окрім того, пункт 4.3 Розділу 4 Договору викладено в наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору на дату укладення становить 1 352 839,60 грн, крім того ПДВ - 270 567,92 грн, разом з ПДВ - 1 623 407,52 грн.
Також, сторонами укладено Додаткову угоду №2 від 21.05.2025 якою, зокрема викладено п. 2.1. Договору в наступній редакції: « 2.1. Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу з січня 2025 року по 30.04.2025 року (включно), в кількості 78,429 тис.куб.метрів».
В свою чергу, п. 4.3. Договору викладено у наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору становить - 1 114 515,06 грн, крім того ПДВ - 222 903,01 грн, разом з ПДВ - 1 337 418,07 грн».
Звертаючись із позовом до суду прокурор в особі позивачів зазначив, що вищевказані додаткові угоди №1 від 07.01.2025 та № 2 від 21.05.2025 до Договору закупівлі природного газу від 07.01.2025 № 14-8153/24-БО-Т укладені у порушення ст. 203 ЦК України, не відповідають вимогам ч. 3 ст. 632, ч. 3 ст. 653 ЦК України, ст.5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу».
Так, на переконання прокурора, укладання додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом України «Про публічні закупівлі», спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договорів про закупівлю. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеними та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги сторін, дійшла наступних висновків.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.
Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Пунктами 8, 10, 11, 12 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).
З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).
Як вбачається з матеріалів справи, Одеською обласною прокуратурою у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру листом від 02.04.2025 № 24-632вих-25 повідомлено Південний офіс Держаудитслужби про виявлені порушення законодавства під час проведення вказаної закупівлі.
З відповіді Південного офісу Держаудитслужби від 07.04.2025 № 151515-17/1412-2025 вбачається, що останнім у порядку визначеному ст. 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» не встановлено підстав для проведення моніторингу оспорюваної закупівлі.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Березівською окружною прокуратурою листом від 22.09.2025 повідомлено Південний офіс Держаудитслужби про намір звернутися до господарського суду в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області із позовом.
Отже, прокурором було повідомлено позивача-3 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Однак, зі змісту листа Південного офісу Держаудитслужби вбачається, що останній не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які було повідомлено прокурором.
Судова колегія наголошує на тому, що Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).
Відтак, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також в низці інших судових справ.
Відтак, у даному випадку зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Держаудитслужбою, з якого вбачається, що компетентний орган не збирався здійснювати захист порушених інтересів у належний спосіб, що свідчить про бездіяльність Південного офісу Держаудитслужби.
Оскільки Південний офіс Держаудитслужби відповідного позову про визнання недійсними спірних додаткових угод та застосування наслідків недійсності цих правочинів не збирався подавати, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього обов'язків, така бездіяльність свідчить про вияв негативної поведінки уповноваженого суб'єкта щодо захисту інтересів держави та необхідності належного захисту цих інтересів.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №905/1529/20.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, судова колегія зазначає таке.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності - державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. «Державний інтерес» у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у законності використання органами державної влади бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та іншої допомоги з метою забезпечення нагальних потреб в умовах воєнного стану, зокрема, забезпечення ефективного, своєчасного виконання правочинів, укладених з метою належного функціонування держави.
За приписами ч.1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.3 ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.
У ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наведено визначення поняття права комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч.3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад і саме відповідні ради здійснюють права суб'єкта. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцеві самоврядування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Частиною 5 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері (ст. 22 Бюджетного кодексу України).
Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п. 1.1. Положення про відділ освіти, молоді та спорту Великобуялицької сілсьької ради Березівського району Одеської області, затвердженого рішенням Великобуялицької сільської ради від 26.03.2021 № 104 (далі - Положення) відділ освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області є виконавчим органом Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, утворюється рішенням сесії Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, підпорядкований сільському голові, його заступнику.
Згідно п. 1.3., п. 1.4. Положення відділ освіти, молоді та спорту є юридичною особою публічного права. Засновником відділу освіти, молоді та спорту є Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області.
Пунктами 7.1., 7.2. Положення передбачено, що відділ освіти, молоді та спорту фінансується за рахунок коштів сільського бюджету виділених на його утримання та з інших джерел фінансування, що не суперечать чинному законодавству України. Відділ володіє і користується майном, що перебуває у його оперативному управлінні.
Відповідно, Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області у даному випадку виступає у якості суб'єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Однак, не дивлячись на наявні порушення інтересів Ради, остання не вживала заходи щодо відновлення порушеного права, а саме щодо стягнення безпідставно утриманих коштів, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, зокрема листами прокуратури до уповноважених органів та відповідей на них.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020).
З огляду на викладене вбачається, що Одеська обласна рада, в першу чергу як представник інтересів територіальної громади, уповноважена здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах, а тому є належним позивачем у справі.
Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.
Щодо суті заявлених позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України).
У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 07.01.2025 та № 2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", ч.1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України).
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (ч.4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Втім, ця норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Згідно з п.1, 7 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Відповідно до п. 3-7 розділу Х “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102- IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Відповідно до п.п. 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, яка набрала чинності 19.10.2022 та діяла станом на час укладення додаткових угод, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: - зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку “на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Отже, із системного аналізу вищезазначених положень законодавства вбачається, що внесення змін до договору на підставі п.7 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" є правомірним у разі зміни тарифів на передачу та/або розподіл електричної енергії, яка мала місце у період з моменту укладення основного договору до моменту укладення додаткової угоди.
У даному випадку, підставами для укладення додаткової угоди № 1 від 07.01.2025 Сторонами зазначено п. 7 ст. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 та набрання чинності з 01.01.2025 постановою НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387 «Про встановлення тарифів для ТОВ Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2025-2029 років».
Однак, апеляційним судом враховується, що зміна регульованих тарифів відбулася ще у грудні 2024 року, а саме прийняттям постанови НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387 «Про встановлення тарифів для ТОВ Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2025-2029 років», яка набрала чинності з 01.01.2025 року, тобто до укладення між сторонами Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т від 07.01.2025.
Відтак, на момент укладення договору постанова НКРЕКП №2387 щодо тарифу на послуги транспортування природного газу уже була оприлюднена, її зміст та строк набрання чинності знаходилися у відкритому доступі. Зважаючи на визначений умовами закупівлі період постачання природного газу - 2025 рік, тарифи згідно з постановою могли бути враховані постачальником при визначенні базової ціни товару в договорі з огляду на принципи добросовісності й розумності.
Крім того, колегія суддів зауважує, що частиною 2 ст.652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (абз.2 ч.1 ст.652 ЦК України).
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
Однак, аналіз змісту спірних правовідносин дає підстави для висновку, що на момент укладення договору сторони були обізнані про зміну тарифу на послуги з передачі електричної енергії та могли передбачити наслідки такої зміни, а тому ці обставини не можуть вважатися істотною зміною обставин у розумінні ст.652 ЦК України.
Вказані обставини існували та були відомі сторонам під час укладення договору, у зв'язку з чим вони могли врахувати їх при погодженні його умов. Отже, відсутні необхідні умови для застосування ст.652 ЦК України, зокрема те, що на момент укладення договору сторони виходили з того, що відповідна зміна обставин не настане, а також те, що у разі її передбачення сторони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, укладаючи 07.01.2025 Договір про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, сторони знали або повинні були знати про прийняття постанови НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387.
За таких обставин постачальник, погоджуючи істотні умови договору, мав оцінити можливість виконання своїх зобов'язань, а у разі неможливості їх виконання міг відмовитися від укладення договору, керуючись принципом свободи договору, передбаченим ст.627 ЦК України, та реалізовуючи своє право як переможця процедури закупівлі згідно п.3 ч.1 ст.31 Закону України "Про публічні закупівлі".
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 07.01.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, оскільки її укладено з порушенням вимог п.7 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що сторони не могли відступити від вимог чинного законодавства та умов визначених у тендерній документації, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з статтями 42, 44 цього ж Кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Беручи участь у процедурі публічних закупівель, Товариство оцінює та приймає пов'язані з цим ризики, планує свої дії та здійснює комерційний розрахунок своєї цінової пропозиції з урахуванням особливостей публічних закупівель. Підписуючи договір з визначеною ціною, Товариство мало врахувати його умови й об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 по справі №903/383/22, зазначив про те, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
Відповідач, підписуючи договір та погоджуючи його істотні умови, повинен був оцінити можливість виконання зобов'язання щодо поставки природного газу станом на 07.01.2025, а тому підписання в той же день додаткової угоди № 1 з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв на час укладення договору, не може свідчити про дотримання сторонами приписів пункту 7 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Судова колегія також звертає увагу на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2024 по справі № 910/6493/23 в якій суд касаційної інстанції виснував, що оскільки зміна тарифів відбулася і була відома Товариству до підписання договору, то це не може вважатися підставою для внесення змін до договору, позаяк зміни тарифів з моменту укладення договору до моменту укладення оскаржуваної додаткової угоди не відбулося.
Крім того, колегія суддів зазначає, що укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 6 Закону України "Про публічні закупівлі".
Так, оскаржуваною Додатковою угодою №1 не лише безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, а й безпідставно зменшено обсяги закупівлі і збільшено загальну ціну Договору, яка була визначена тендерною документацією та річним планом закупівель з ціни у сумі 1 575 930,33 грн до 1 623 407,52 грн, що суперечить вимогам ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та може вважатись неефективним використанням бюджетних коштів.
Щодо Додаткової угоди № 2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, колегія суддів відзначає, що нею фактично зменшено обсяги закупівлі товару (природного газу) з 95,20000 тис. куб. м. на 78,429 тис. куб м. При цьому ціна на природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному період з урахуванням ПДВ залишилися у розмірі визначеному відповідно до Додаткової угоди № 1.
Також, Додатковою угодою № 2 викладено п. 4.3 Договору в наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору становить - 1 114 515,06 грн, крім того ПДВ - 222 903,01 грн, разом з ПДВ - 1 337 418,07 грн».
Колегія суддів зауважує, що як свідчать наявні матеріали справи, Додаткова угода № 2 була укладена між сторонами після закінчення строку дії Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т.
Втім, як в Додатковій угоді № 2 так і в документах закупівлі відсутня будь-яка інформація про підстави укладення такої додаткової угоди.
Сторонами договору, зокрема й ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» також не наведено жодних обґрунтованих підстав, визначених чинним законодавством, які б передбачали та визначали можливість та необхідність укладення такої Додаткової угоди №2.
Судова колегія відзначає, що зміна істотних умов Договору закупівлі, до яких відноситься обсяг закупівлі, допускається Законом лише з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зменшення фактичного обсягу видатків Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує на тому, що законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Сторона договору при здійсненні державних закупівель розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. (п.136 Постанови Верховного Суду № 927/491/19 від 18.06.2021).
Отже, аналізуючи умови Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т та укладену в подальшому до нього спірну Додаткову угоду №2, можна дійти висновку про те, що всупереч вимогам Закону відбулося зменшення обсягів закупівлі (які є істотними умовами Договору та передбачені тендерною пропозицією) не з підстав зменшення фактичного обсягу видатків замовника, а у зв'язку з безпідставним збільшенням ціни за товар (природний газ).
Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.
Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов'язання є договірними (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
За матеріалами справи судом з'ясовано, що внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 07.01.2025 відбулося безпідставне збільшення ціни за природній газ та відповідно сума безпідставно отриманих коштів ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» складає 39113,01 грн.
Приймаючи до уваги, що спірні додаткові угоди визнанні судом недійсними та оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 39113,01 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернути.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 по справі №916/4058/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.04.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.