79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
20 квітня 2026 року Справа № 926/4283/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я. та Прядко О.В.
за участю секретаря судового засідання Амбіцької І.О.
розглянувши апеляційну скаргу: Приватного підприємства "Віктор-Ком Імпекс",
на рішення:Господарського суду Чернівецької області від 10.02.2026 (суддя Гурин М.О., повний текст рішення складено 11.02.2026),
у справі:№ 926/4283/25,
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Алетея Етч", м. Запоріжжя,
до відповідача:Приватного підприємства "Віктор-Ком Імпекс", с. Йорданешти, Чернівецька область,
про:визнання договору недійсним та стягнення 177 000, 00 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Яковлева Катерина Валеріївна - представник,
від відповідача: Буряк Оксана Ігорівна - представник.
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25 та стягнення коштів в розмірі 177 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс» (далі - відповідач, первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» (далі - позивач, новий кредитор) 25.06.2025 був укладений договір № 25/06/25 про відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення права вимоги грошового зобов'язання боржника - Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» перед первісним кредитором за договором про закупівлю від 16.10.2023 № 1610/23/57, укладеного між первісним кредитором та боржником.
Відповідно до умов договору за відступлене (передане) право вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову винагороду в розмірі 177 000, 00 грн в строк до 27.06.2025 року. Позивач зазначає, що зобов'язання щодо оплати винагороди виконав в повному обсязі та своєчасно сплатив суму винагороди в розмірі 177 000, 00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.06.2025 № 4.
В обґрунтування позовних вимог позивач також вказує на те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25 відповідач здійснив передачу своїх прав без погодження з іншою стороною первісного договору про закупівлю від 16.10.2023 № 1610/23/57, а саме з боржником - Державним міжрайонним підприємством водопровідного-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас», чим порушив вимоги пп. 11.4 п. 11 вказаного договору, згідно з яким передача стороною прав та обов'язків за договором третім особам, в тому числі відступлення права вимоги, не допускаються без попереднього письмового погодження з іншою стороною.
Відтак, з огляду на недотримання сторонами положень первісного договору, відповідно до якого здійснено відступлення права вимоги, оскаржуваний договір суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 та ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та є підставою для визнання договору недійсним.
Розглянувши позовні вимоги, Господарський суд Чернівецької області 10.02.2026 ухвалив рішення, яким позовні вимоги задоволив повністю, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» та Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс» та стягнув з Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» на користь позивача 177 000, 00 грн сплачених за договором про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, окрім того, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду щодо недійсності договору відступлення права вимоги та застосування реституції є необґрунтованими.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Господарський суд Чернівецької області рішенням від 10.02.2026 у справі № 926/4283/25 безпідставно визнав недійсним договір про відступлення права вимоги № 25/06/25 від 25.06.2025 року лише з підстав відсутності письмового погодження боржника, передбаченого пунктом 11.4 договору закупівлі № 1610/23/57. Відповідач зазначає, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги сторонами було додержано усіх вимог передбачених статтею 203 ЦК України, а відтак відсутні будь-які підстави для визнання такого договору недійсним.
Відповідач стверджує, що відсутність письмової згоди боржника може створювати лише обмеження у реалізації права вимоги або правові ризики для нового кредитора, але не призводить до недійсності правочину. Так, на думку відповідача, місцевий гоподарський суд безпідставно переніс наслідки реалізації права вимоги у площину недійсності правочину, не розмежувавши правовідносини між первісним і новим кредитором та між новим кредитором і боржником.
Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач був обізнаний зі змістом первісного договору, добровільно уклав договір про відступлення права вимоги та здійснив оплату, отже поданий ним позов спрямований на усунення негативних наслідків власного господарського рішення, а не на захист порушеного права.
Відповідач також вказує на те, що суд першої інстанції констатував відсутність доказів передачі документів за договором відступлення, але не з'ясував, які саме документи не були передані, чи вимагав їх позивач, не дослідив інші можливі докази виконання обов'язку та не визначив правове значення цієї обставини для чинності правочину, що свідчить про неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.
На думку відповідача, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо застосування наслідків недійсності правочину у вигляді реституції, а також не встановив та не визначив порядок приведення сторін у первісний стан у частині переданого майнового права вимоги.
З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач не погоджується з доводами скаржника та вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що підставою недійсності правочину є недодержання вимог, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. Крім того, позивач посилається на приписи статті 516 ЦК України, де зазначається, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки пунктом 11.4. договору закупівлі № 1610/23/57 передбачено обов'язковість письмового погодження відступлення права вимоги з іншою стороною, то порядок заміни кредитора за таким договором відрізняється від типового. Відтак, відсутність такої згоди, обов'язковість якої була передбачена первісним договором, є підставою для визнання договору відступлення права вимоги недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки у такому випадку такий договір суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦК України.
Позивач також звертає увагу, що у спірному договорі відступлення права вимоги № 25/06/25 та матеріалах справи відсутні відомості щодо письмового погодження боржника на передачу прав та обов'язків за договором закупівлі № 1610/23/57.
Крім того, позивач зазначає, що він виконав умови оспорюваного правочину та сплатив відповідачу 177 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4. У зв'язку з цим просив застосувати наслідки недійсності правочину шляхом двосторонньої реституції та стягнення сплаченої суми, посилаючись на статтю 216 ЦК України та практику Верховного Суду, де зазначається, що визнання правочину недійсним є ефективним способом захисту за умови поєднання з вимогою про повернення коштів, отриманих на його виконання.
Щодо доводів скаржника в апеляційній скарзі про спрямованість позову на усунення наслідків власного господарського рішення, позивач зазначає, що звернення до суду з вимогою про визнання правочину недійсним спрямоване на захист його прав та усунення несприятливих наслідків, пов'язаних із укладенням такого правочину. Позивач вважає, що довів порушення своїх майнових прав, оскільки позбавлений можливості реалізувати набуте право вимоги до боржника через недотримання відповідачем умов первісного договору щодо відступлення права вимоги.
За таких обставин, позивач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Рух справи в апеляційній інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026, справу № 926/4283/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» від 02.03.2026 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.02.2026 у справі № 926/4283/25, витребувано матеріали справи у Господарського суду Чернівецької області.
30.03.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 розгляд справи призначено на 20.04.2026.
У судове засідання 20.04.2026 з'явились представники обох сторін, які підтримали свої доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
У судовому засіданні 20.04.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).
Зі змісту статей 6 та 627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, 16.10.2023 між Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» (покупець) та Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс» (продавець) був укладений договір про закупівлю № 1610/23/57 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність сіль кухонну виварну гатунку Екстра, а покупець зобов'язується прийняти товар у відповідності до своїх замовлень та своєчасно оплатити його (п. 1.1. договору).
25.06.2025 між Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» (новий кредитор) був укладений договір № 25/06/25 про відступлення права вимоги за умовами якого, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором за грошовими вимогами первісного кредитора до боржника - Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" за договором про закупівлю від 16.10.2023 № 1610/23/57, укладеного між первісним кредитором та боржником.
Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання грошових зобов'язань щодо оплати товару - солі кухонної виварної вакуумної гатунку Екстра в сумі 177 000, 00 грн, поставленого за договором про закупівлю від 16.10.2023 № 1610/23/57 згідно з видатковою накладною від 23.12.2024 № 831 та товарно-транспортної накладною від 23.12.2024 № 831.
За відступлене (передане) право вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову винагороду в розмірі 177 000, 00 грн в строк до 27.06.2025 (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 3.1.2. договору № 25/06/25 первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього договору.
На виконання умов договору № 25/06/25 Товариство з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» сплатило Приватному підприємству «Віктор-Ком Імпекс» 177 000, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 26.06.2025 № 4.
Судом встановлено, що в матеріалах справи також наявне повідомлення від 25.06.2025 № 2506/1, яким позивач повідомив боржника - Державне міжрайонне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро-Західний Донбас» про укладення договору про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25.
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави для заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до приписів статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Водночас, якщо така умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні є обов'язковою передумовою здійснення такої заміни.
Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 30.09.2020 у справі № 905/1787/19).
Скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 569/8962/16-ц, зазначаючи, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов'язання та не звільняє боржника від обов'язку його виконання, а лише створює ризик для нового кредитора щодо належності виконання.
На спростування зазначених доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що законодавець розмежовує поняття надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17.
Пунктом 11.4. договору про закупівлю було прямо передбачено, що відступлення права вимоги, переведення боргу, передача прав та обов'язків за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою стороною.
Тобто, умовами договору закупівлі чітко встановлено, що для укладення між позивачем та відповідачем договору від 25.06.2025 № 25/06/25 про відступлення права вимоги необхідним було отримання письмового погодження іншої сторони договору закупівлі, а саме боржника.
Окрім цього, місцевим господарським судом встановлено, що як і в оспорюваному договорі, так і в матеріалах справи відсутні будь-які відомості та докази належного погодження відступлення права вимоги, обов'язковість якого передбачено договором, а відповідачем ніяк не спростовано обставин відсутності такого погодження. Відтак, вказане свідчить про порушення на момент укладення договору про відступлення права вимоги приписів ч. 1 ст. 516 ЦК України.
Щодо наслідків відсутності згоди про заміну кредитора у зобов'язанні, колегія суддів зазначає наступне.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставами недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
Отже, на момент укладення договору про відступлення права вимоги сторони не дотримались вимог п. 11.4. договору про закупівлю, що є прямою підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутність письмової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні за договором закупівлі від 16.10.2023 № 1610/23/57, обов'язковість якої передбачена договором (п. 11.4), є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25 відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України у зв'язку з тим, що він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.
Крім того, скаржник у апеляційній скарзі зазначає про те, що позивачу було відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Державного міжрайонного підприємства водопровідного-каналізаціного господарства “Дніпро-Західний Донбас» на підставі договору про відступлення права вимоги № 25/06/25. На думку скаржника, відмова суду у відкритті провадження свідчить лише про відсутність процесуальних передумов, але не про недійсність переданого права вимоги.
На спростування доводів скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
За висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Так, позивач вказує, що Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/4102/25 було відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство з підстав, що ініціюючим кредитором не доведено факту набуття права грошової вимоги до боржника, оскільки при укладенні договору про відступлення права вимоги від 25.06.2026 № 25/06/25 сторонами порушено вимоги п. 11.4. договору про закупівлю від 16.10.2023 № 1610/23/57, а також в матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази письмового погодження відступлення права вимоги із боржником.
Відтак, судом встановлено порушення майнових прав позивача, оскільки позивач позбавлений можливості заявити набуті за оспорюваним договором вимоги до боржника, через дефекти правочину з огляду на недотримання відповідачем положень первісного договору, за яким здійснено відступлення права вимоги.
Зважаючи на наведене, посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом статей 203, 215 Цивільного кодексу України, дотримання сторонами спірного правочину всіх вимог законодавства та відсутність порушення прав та інтересів позивача, не знайшли свого підтвердження.
Щодо стягнення коштів в розмірі 177 000, 00 грн апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд бере до уваги висновки, викладені у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 та підпункті 8.49 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, де вказано, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.
Цивільний кодекс України визначає такі загальні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 № 918/1043/21 вказала, що закріплена в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo anteу у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання.
Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Вказане поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію.
Установивши недійсність договору згідно із частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов'язати відповідача повернути позивачеві майно, але й стягнути з останнього на користь відповідача сплачені за майно кошти.
У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав пункт 2.1. та 2.2. оспорюваного договору про відступлення права вимоги та сплатив на рахунок відповідача грошову винагороду у розмірі 177 00, 00 грн.
Отже, з урахуванням вищенаведеного та зважаючи на виконання позивачем умов оспорюваного договору, застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції у спірних правовідносинах є належним способом поновлення прав позивача.
Враховуючи встановлену судом недійсність договору відступлення права вимоги, застосування положень статті 216 ЦК України забезпечує відновлення майнового становища сторін, яке існувало до укладення правочину, а тому вимога про стягнення сплаченої суми є похідною від вимоги про визнання договору недійсним.
Тобто, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином.
З огляду на викладене, відповідач (первісний кредитор) зобов'язаний повернути позивачу (новий кредитор) грошові кошти в розмірі 177 000, 00 грн, сплачені на виконання договору відступлення права вимоги № 25/06/25, а позивач - повернути відповідачу передане за цим договором право вимоги, шляхом приведення сторін у первісний стан, який існував до укладення спірного правочину.
Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, та перевірено апеляційним господарським судом, сторонами до матеріалів справи не долучено жодних доказів передачі первісним кредитором новому кредитору на виконання п. 3.1.2. договору № 25/06/25 усіх необхідних документів, які засвідчують права, що передаються, та інформації, важливої для їх здійснення як то акту приймання-передачі, розписки тощо.
Проте, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що до позовної заяви ним було долучено копії усіх письмових доказів (документів щодо переданого права), а саме:
- договір про відступлення права вимоги від 25.06.2025,
- договір про закупівлю від 16.10.2023,
- додаток № 1 до договору про закупівлю специфікація № 1,
- додаток № 2 до договору про закупівлю графік поставки,
- додаткова угода від 26.12.2024 № 1 до договору поставки,
- видаткова накладна від 23.12.2024 № 831,
- товарно-транспортна накладна від 23.12.2024 № 831.
Оригінали вказаних документів позивач зобов?язується повернути відповідачу у разі задоволення його позовних вимог.
Скаржником зі свого боку не було надано суду першої інстанції жодних документів на підтвердження передачі первісним кредитором (відповідачем) новому кредитору (позивачу) документів, які засвідчують права, що передаються.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами позивача наведеними у відзиві на апеляційну скаргу, а також з висновком місцевого господарського суду щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення коштів в розмірі 177 000, 00 грн сплачених позивачем на рахунок відповідача на виконання оскарженого правочину.
Враховуючи вказані норми права, правові позиції Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.06.2025 № 25/06/25 та стягнення із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алетея Етч» 177 000, 00 грн сплачених за договором про відступлення права вимоги.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги відповідача - без задоволення.
Судові витрати.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
постановив:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.02.2026 у справі № 926/4283/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Манюк П.Т.
Суддя Прядко О.В.
Суддя Рим Т.Я.