Справа № 352/1267/25
Провадження № 11-кп/4808/137/26
Категорія ч.1 ст.368 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
21 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року, у кримінальному провадженні №62025140150000366 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, -
Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, розлученого, який має на утриманні неповнолітню дитину, приватний підприємець, не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.368 КК України та засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та органах державної влади на 2 роки.
Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 слід відраховувати з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_7 заставу, до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Повернуто ОСОБА_7 , заставу в розмірі 45420 (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять) гривень.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 , на користь держави витрати на залучення експертів для проведення судової експертизи № СЕ-19/109-25/17-ВЗ від 29 січня 2025 року в розмірі 3979,5 грн.
Згідно вироку, кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
ОСОБА_7 , обіймаючи посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області, будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, а також суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, діючи всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, 27 березня 2024 року близько 14 годині 52 хвилин, перебуваючи на вулиці Степана Бандери в селі Черніїв Івано-Франківської області, біля будинку № 52 у приміщенні службового автомобіля Toyota Corolla, реєстраційний номер НОМЕР_1 , незаконно прийняв пропозицію та одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду для себе в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень за невчинення ним в інтересах ОСОБА_9 дій з використанням наданого йому службового становища, а саме: нескладення стосовно ОСОБА_9 , протоколів про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.124 та 130 КУпАП та нескерування цих протоколів до суду для розгляду по суті з метою уникнення ОСОБА_9 адміністративної відповідальності.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.368 КК України, а саме прийняття пропозиції та одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища.
Не погоджуючись з зазначеним вироком, прокурор та обвинувачений ОСОБА_10 подали апеляційні скарги, в яких:
- прокурор не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, вид та розмір призначеного покарання, вказує на недотримання судом першої інстанції вимог діючого законодавства, що передбачають спеціальну конфіскацію. Зазначає, що відповідно до ст.ст. 96-1 та 96-2 КК України, гроші, які були предметом злочину, підлягають спеціальній конфіскації. Проте, суд першої інстанції у вироку не прийняв рішення щодо спеціальної конфіскації. Просить змінити вирок суду та конфіскувати в дохід держави грошову суму в розмірі 10000 гривень, яку ОСОБА_7 отримав як неправомірну вигоду.
- обвинувачений ОСОБА_10 вважає вирок незаконним, та таким, що ухвалений з істотним порушенням норм процесуального права. На його думку, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на недопустимих доказах. Спростовуючи звинувачення, апелянт наголошує, що жодного злочину не вчиняв. Під час патрулювання він разом із напарником ОСОБА_11 виявили пошкоджений автомобіль, однак було встановлено, що його власник, нетверезий військовослужбовець ОСОБА_9 , транспортним засобом не керував. Через відсутність складу адміністративного правопорушення у поліцейських не було жодних правових підстав для складання протоколів, а отже, у ОСОБА_9 не було причин пропонувати хабар. Апелянт зазначає, що лише словесно лякав ОСОБА_9 викликом Військової служби правопорядку, і хоча останній пропонував неправомірну вигоду, ОСОБА_7 відмовився, що зафіксовано на відео. Також підкреслюється, що ОСОБА_9 діставав із принесеного матір'ю гаманця лише документи, а передачу будь-яких грошових коштів не бачив жоден зі свідків, включаючи матір Борисюка, його дружину та напарника поліцейського. При цьому, самі гроші ніколи не вилучалися. Стверджує, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ст.368 КК України, оскільки не доведено факти одержання неправомірної вигоди, наявності прямого умислу на її отримання. Також, суд першої інстанції проігнорував значні суперечності в показаннях свідків обвинувачення, які є членами однієї родини та можуть бути зацікавленими особами. Також апелянт вказує на грубі процедурні порушення, зокрема на відсутність мотивованої постанови про зміну кваліфікації злочину з ч.3 на ч.1 ст.368 КК України. Це призвело до порушення права на захист, оскільки підозру було оголошено в межах провадження, яке спочатку стосувалося зовсім іншої особи та іншої події. Заяви ОСОБА_9 та його матері від серпня 2024 року не були належним чином зареєстровані, а тому їх статус як доказів є сумнівним. Вказує на недопустимість результатів негласних слідчих дій, оскільки дозвіл на аудіо- та відеоконтроль надавався щодо іншої особи, а саме ОСОБА_12 у кримінальному провадженні відкритому за важчою статтею. Протокол за результатами НСРД був складений 22 липня 2024 року, тобто через два з половиною місяці після завершення строку дії ухвали слідчого судді, що є прямим порушенням КПК. Сторона захисту наполягає, що використання таких результатів суперечить доктрині «плодів отруєного дерева», оскільки порушення порядку отримання первинного доказу робить усі наступні дані недопустимими. На думку апелянта, обвинувачення ґрунтується на припущеннях та сумнівних свідченнях особи, яка перебувала в стані сп'яніння і не зверталася до органів правопорядку тривалий час після події.
Просить скасувати вирок, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянти підтримали вимоги своїх апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг сторін у межах, визначених вимогами кримінального процесуального закону, дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є законними, обґрунтованими та підтверджуються сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів, яким суд надав правильну оцінку відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Так, твердження апелянта про відсутність події кримінального правопорушення та недоведеність факту одержання неправомірної вигоди спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Показаннями свідка ОСОБА_9 є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема з результатами негласних слідчих дій проведених в порядку передбаченому законом та санкціонованих слідчим суддею апеляційного суду. На відеозаписі, що проводився прихованими технічними засобами в салоні службового автомобіля поліції, зафіксовано сам процес домовленості про надання неправомірної вигоди, а також факт передачі грошових коштів обвинуваченому. Зазначений відеозапис містить чітко зафіксовані дії, під час яких особа, що ідентифікується як ОСОБА_9 , дістає грошові кошти, перераховує їх та передає в руки обвинуваченому, який, у свою чергу, їх приймає та приховує, що об'єктивно свідчить про вчинення злочину.
Вказані обставини також узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 , яка підтвердила факт передачі гаманця із грошима її сину - ОСОБА_9 , з метою надання неправомірної вигоди працівнику поліції, а також факт передачі її сином грошових коштів працівнику поліції.
Крім того, зазначені обставини підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_14 , яка зі слів її чоловіка дізналася про передачу неправомірної вигоди з метою уникнення відповідальності.
Посилання сторони захисту на те, що жоден зі свідків безпосередньо не бачив момент передачі коштів, не спростовують висновків суду, оскільки в кримінальному провадженні відсутня вимога обов'язкового підтвердження кожної обставини виключно прямими доказами, а їх сукупність, включаючи технічні засоби фіксації, є достатньою для встановлення істини у справі.
Більше того, саме відеозапис як об'єктивне джерело доказів усуває сумніви щодо характеру переданих предметів, спростовуючи версію обвинуваченого про нібито передачу не грошей, а документів, оскільки з його змісту вбачається, що передаються саме грошові купюри.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у діях обвинуваченого об'єктивної сторони злочину у зв'язку з відсутністю підстав для складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_9 також є безпідставними та спростовуються змістом розмови яка відбулася між обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в службовому автомобілі.
З неї вбачається, що обвинувачений, використовував своє службове становище та створював у ОСОБА_9 усвідомлення про можливість притягнення до відповідальності, що й спонукало останнього для передачі неправомірної вигоди.
Безпідставними є і доводи сторони захисту щодо провокації злочину, оскільки з досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_9 не відмовлявся від запропонованої неправомірної вигоди та створив необхідні умови для її отримання.
Зокрема, ОСОБА_7 не спростував висловлену ОСОБА_9 погрозу від поліцейського ОСОБА_11 , що автомобіль Борисюка буде вилучено на арешт майданчик та викликано представників ВСП (а.с.102)
В подальшому, ОСОБА_7 на запропоновану неправомірну вигоду відповів формальною відмовою. Проте, ОСОБА_9 зателефонував невідомій особі (та попросив «порішати» з ОСОБА_7 . Після цього, ОСОБА_7 на прохання ОСОБА_9 по телефону зв'язався із вказаною особою, переконався в надійності Борисюка та погодився отримати запропоновану суму неправомірної вигоди. Зазначені обставини зафіксовані у протоколі про результати аудіо- відеоконтролю особи, фотознімках та відеозаписі (а.с.101-108). Не вказує на провокацію злочину і факт непритягнення до відповідальності особи, яка надала неправомірну вигоду.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість доказів, отриманих у результаті негласної слідчої дії аудіо-, відео контролю особи в службовому автомобілі працівників поліції Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_1 , апеляційний суд зазначає, що такі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну оцінку.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, проведення цієї негласної слідчої дії здійснювалося на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду (т.1 а.п.96) у кримінальному провадженні №62024140150000038, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, щодо ОСОБА_12 . Зазначене свідчить, що застосування такого виду негласних слідчих дій було обґрунтованим та відповідало вимогам КПК України. Ухвала передбачала, зокрема, обстеження транспортного засобу (службового автомобіля поліції), а також встановлення технічних засобів фіксації.
Після відкриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 №62024140150000192, постановою прокурора воно було об'єднано в одне провадження з кримінальним провадженням №62024140150000038 (а.с.74-76)
Постановою прокурора з кримінального провадження №62024140150000038 було виділено кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 з присвоєнням №62025140150000366 (а.с.77-78)
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду від 13.05.2025 року надано дозвіл на використання результатів зазначеної слідчої дії (протоколу з додатками у виді накопичувача інформації HDD 1ТВ №01/401т) в іншому кримінальному провадженні (т.1 а.п. 129-130).
За таких обставин, факт отримання дозволу на проведення негласної слідчої дії в межах іншого кримінального провадження та щодо іншої особи, не перешкоджає використовувати її результати для доказування іншого, зокрема нетяжкого злочину, що був випадково зафіксований в ході її проведення.
Посилання обвинуваченого на порушення строків складання протоколу за результатами негласних слідчих дій також не свідчать про недопустимість доказів, оскільки такі порушення, навіть у разі їх наявності, не є істотними у розумінні кримінального процесуального закону та не вплинули на достовірність отриманої інформації і можливість її перевірки в судовому засіданні.
Негласна слідча дія проводилася протягом двох місяців і складання протоколу за її результатами включає перегляд відеозаписів значною тривалістю.
Крім того, відповідно до змісту ст.103 КПК України, фіксування процесуальних дій під час кримінального провадження може бути здійснено альтернативними способами - у протоколі, а також на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії.
Фактичні дані щодо події злочину інкримінованого ОСОБА_7 , які були отримані в ході вищенаведеної негласної слідчої дії, зафіксовані на накопичувачі інформації HDD 1ТВ №01/401т в період дії ухвали слідчого судді. Такі докази є належними та допустимими.
Щодо протоколу про результати аудіо- відеоконтролю особи, його складено після перегляду відеозаписів, тобто він є джерелом доказів із вторинною фіксацією фактичних даних. За таких обставин, строки складання протоколу не впливають на визнання недопустимими самих фактичних даних внесених до нього.
Не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту про порушення порядку реєстрації заяв про кримінальне правопорушення, оскільки такі обставини не впливають на допустимість доказів, здобутих у ході досудового розслідування, та не свідчать про порушення права обвинуваченого на захист, що узгоджується з усталеною судовою практикою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, доводи сторони захисту про порушення порядку початку досудового розслідування та, як наслідок, недопустимість зібраних доказів є безпідставними. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 було розпочате у передбаченому законом порядку, зокрема на підставі заяви ОСОБА_13 про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.п.68), за результатами розгляду якої уповноваженим органом досудового розслідування відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.п.69), що відповідає вимогам ст.214 КПК України.
Факт подання такої заяви особа підтвердила в суді першої інстанції під час допиту в якості свідка.
Відсутність на заяві резолюції керівництва чи інших реквізитів не свідчить про незаконне внесення відомостей до ЄРДР та безпідставне відкриття кримінального провадження.
Апеляційні доводи щодо відсутності окремого процесуального рішення слідчого або прокурора про зміну правової кваліфікації дій обвинуваченого з частини 3 на частину 1 ст.368 КК України, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції провів судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, як то передбачено ст.337 КПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не містять посилань на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не дають підстав для скасування чи зміни вироку в частині обвинувачення визнаного судом доведеним.
Водночас апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного незастосування судом першої інстанції спеціальної конфіскації.
Як встановлено судом першої інстанції та зазначено у вироку, предметом злочину є грошові кошти в сумі 10000 гривень, які обвинувачений отримав внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ст.ст. 96-1 та 96-2 КК України, ці грошові кошти підлягають спеціальній конфіскації.
Відповідно до ч.2 ст.96-2 КК України, у разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у частині першій цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у частині першій цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.
Суд першої інстанції не врахував вимоги наведених норм права, а тому вирок в цій частині підлягає зміні.
Спеціальна конфіскація не є покаранням, а тому її застосування не погіршує становище обвинуваченого. Згідно усталеної практики ККС Верховного Суду, спеціальна конфіскація може бути застосована ухвалою апеляційного суду при перегляді обвинувального вироку.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора про зміну оскаржуваного вироку в частині застосування спеціальної конфіскації підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - змінити в частині застосування спеціальної конфіскації.
Стягнути з ОСОБА_7 грошову суму в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень, що відповідає вартості отриманої неправомірної вигоди та конфіскувати в дохід держави на підставі ст. 96-1 КК України.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4