27.04.2026
Справа № 331/3761/25
Провадження № 1-кп/331/342/2026
«27» квітня 2026 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участі: прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025082050001251 від 26.06.2025 року відносно ОСОБА_4 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України,
В провадженні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , обґрунтоване тим, що останній обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований, постійного законного джерела прибутку не має, що свідчить про те, що він може переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності та вчинити інше кримінальне правопорушення. Тому з метою забезпечення дієвості даного кримінального провадження прокурор вважає, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та не забезпечать цілей кримінального провадження.
Захисник - адвокат ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 зазначили, що ризики, на які йдеться посилання в клопотанні, прокурором не доведені та нічим не підтверджені. Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується за місцем проживання, стан його здоров'я в умовах СІЗО погіршився, тому звернулись до суду з клопотанням змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, який буде достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Заслухавши клопотання сторін кримінального провадження, з'ясувавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступного висновку.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА_4 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого закінчується 10.05.2026 року.
Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстав суду вважати що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5 § 3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§ 23-24 Калашніков проти Росії).
Виходячи із загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з'ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи. Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)
При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.
Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12 березня 2009 р.). Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…
Крім того, згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).
Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що по даному кримінальному провадженню термін тримання під вартою обвинуваченого становить близького року, суд вважає, що доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку, на даний час не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення (правова позиція в рішенні ЭСПЛ у справі «Адам'як проти Польщі».
Тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).
Так, прокурором у судовому засіданні використовувались стереотипні формулювання необхідності продовження строку тримання під вартою, при цьому не надано жодного обґрунтованого доказу того, що обрання більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної явки обвинуваченого до суду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, суд не досліджує питання, пов'язані з оцінкою доказів та доведеності вини обвинуваченого, а перевіряє лише обставини на предмет наявності ризиків.
Так, суд враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не має судимості і раніше до кримінальної від повільності не притягався, має постійне місце проживання, яке збігається з місцем його реєстрації, має позитивні характеристики з місця проживання та від керівництва Ассірійської діаспори Запорізької області, тобто має стійкі соціальні зв'язки.
Разом з тим, як слідує з медичної довідки завідувача Запорізької міської медичної частини Філії ДУ « Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 15.04.2026 року, в судове засідання, призначене на 16.04.2026 року, обвинувачений ОСОБА_4 не був доставлений з тих підстав, що з 13.04.2026 року перебував на стаціонарному лікуванні у вказаній медичній установі.
Зі змісту листа начальника Філії ДУ « Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 132-ЗП-26 від 22.04.2026 року слідує, що за час перебування в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» стан здоров'я ОСОБА_4 суттєво погіршився за рахунок прогресування хронічної серцевої недостатності. З метою вирішення питання щодо неможливості подальшого перебування зазначеної особи у слідчому ізоляторі, суду надіслана копія виписки із медичної карти ОСОБА_4 , в якій зазначено, що на даний час стан його здоров'я тяжкий, кисневозалежний, отримує щоденне контрольоване лікування, моніторинг цифр АТ, ЧСС, SpO2.
З огляду на викладене, враховуючи стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає малоймовірним ризик переховування останнього від суду.
Разом з тим з матеріалів провадження слідує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох епізодів злочинної діяльності, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, офіційно не працевлаштований, у зв'язку з чим не має стабільного джерела доходу, тому наявний ризик того, що перебуваючи на волі, він може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність з метою здобуття засобів для існування.
З огляду на викладене, суд вважає, що існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, що в сукупності з тим, що прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, надає суду підстави обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місця проживання у нічний час доби, поклавши на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в повній мірі відповідає характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до особистої свободи.
Погіршення стану здоров'я, наявність постійного місця проживання, міцність соціальних зв'язків, в даному випадку можуть бути стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Розглядаючи можливість застосування альтернативного запобіжного заходу, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає його таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого на даний час можливе, ризики, які виправдовують тримання його під вартою, зменшились.
При цьому, суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
З огляду на викладене, у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого слідвідмовити з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 181, 183, 194, 195, 315, 372 КПК України, суд
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.
Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю міста Красний Луч Луганської області, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною покидати місце проживання у нічний час доби, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло з 22-00 години вечора до 06-00 години ранку наступного дня за адресою: АДРЕСА_1 (окрім випадків перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я).
Звільнити ОСОБА_4 з-під варти в залі суду негайно.
Покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя за першим викликом та у призначений час;
- не відлучатися за межі м. Запоріжжя без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання;
- носити електронний засіб контролю.
Визначити строк дії ухвали тривалістю 2 (два) місяці, тобто до 27 червня 2026 року включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на відповідний структурний підрозділ Національної поліції України.
Роз'яснити органу Національної поліції, що вони повинні негайно поставити на облік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повідомити про це суд.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та для відома направити начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1