Справа № 607/5813/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/105/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія -
24 квітня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника користувача майна - релігійної організації парафії
Української греко-католицької церкви пресвятої тройці
Тернопільсько-Зборівської єпархії адвоката ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , в інтересах релігійної організації парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільсько-Зборівської єпархії, на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року про накладення арешту на майно, в кримінальному провадженні, відомості про яке внесеному до ЄРДР за №12024211040000238 від 23.01.2024 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст.367КК України, -
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року частково задоволено клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, яка на праві власності належить Тернопільській міській раді, код ЄДРПОУ 34334305, а на праві постійного користування Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії, код ЄДРПОУ 21162586, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055.
Ухвалюючи рішення про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що земельна ділянка є речовим доказом у кримінальному провадженні, а саме: є об'єктом кримінально протиправних дій, тому є необхідність у накладені арешту з метою збереження речових доказів до з'ясування всіх обставин кримінального провадження.
В апеляційній скарзі представник релігійної організації Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії, якій на праві постійного користування належить спірне майно, адвокат ОСОБА_7 вважає, що суд дійшов до хибного переконання про наявність підстав для накладення арешту на земельну ділянку кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, а тому застосована слідчим суддею заборона на її відчуження, розпорядження та користування незаконно обмежує права добросовісного користувача, який набув таких прав у передбачений законом спосіб.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що прокурором, всупереч п.3 ч.1 ст.170 КПК України, не долучено до матеріалів клопотання про накладення арешту інформацію та документи, які вказують на оформлення права власності на спірний об'єкт третіми особами, а саме - про реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, з готовністю 46 %; про реєстрацію права власності (спільна часткова власність) в розмірі 85/100 частки за релігійною організацією “Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії» та 15/100 частки за ТзОВ “Револют» в об'єкті незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га.
Вказує, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га зареєстроване у встановленому законом порядку і станом на час розгляду клопотання про арешт майна жодним судовим рішенням не скасоване.
Вважає, що в порушення п.10 ст.170 КПК України, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для накладення арешту без врахування вказаних вище обставин, що мають вирішальне значення.
На переконання апелянта прокурором не було доведено, що існують обставини, які підтверджують, що незастосування заборони користування, розпорядження майном призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, як це передбачено п.11 ст.170 КПК України.
Також апелянт стверджує, що при вирішенні питання про арешт майна не було дотримано вимоги п.4 ст.173 КПК України, за змістом якого слідчий суддя, у разі задоволення клопотання, зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Вказує, що стороною обвинувачення не доведено, що спірна земельна ділянка відповідає ознакам речового доказу, визначених ч.1 ст.98 КПК України.
Звертає увагу, що кримінальне провадження здійснюється за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 та ч.1 ст.367 КК України, об'єктивна сторона яких стосується поведінки службової особи, меж здійснення нею повноважень, змісту прийнятого рішення та наслідків у вигляді істотної шкоди, а не самої по собі земельної ділянки як матеріального об'єкта.
Вважає, що питання про накладення арешту на спірну земельну ділянку та накладення заборони на проведення будівельних робіт може може вирішуватись лише судами цивільної та адміністративної юрисдикції під час розгляду позовних заяв про скасування рішень органу місцевого самоврядування або при оскарженні дозвільної документації на початок будівельних робіт.
Узагальнюючи наведене, апелянт стверджує, що стороною обвинувачення не доведено ані наявності належної правової підстави для арешту спірної земельної ділянки, ані відповідності цього майна критеріям ст.98 КПК України, ані існування ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, ані необхідності саме такого обсягу обмежень, про яке він вказує у клопотанні.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, яка на праві власності належить Тернопільській міській раді, а на праві постійного користування Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду; представника релігійної організації Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії адвоката ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.03.2026 р. та прийняти нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна; прокурора, яка рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим і тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Вирішуючи питання про арешт майна, у відповідності до ч.2 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
За змістом ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Цих вимог закону, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про арешт майна, не дотримався.
Як слідує з ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.03.2026 року мотивом прийняття рішення про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, слідчий суддя виходив з того, що земельна ділянка є речовим доказом у кримінальному провадженні, а саме: є об'єктом кримінально протиправних дій, тому є необхідність у накладені арешту з метою збереження речових доказів до з'ясування всіх обставин кримінального провадження. Окрім того, вказана земельна ділянка містить відомості про обставини вчинення даного кримінального правопорушення, у тому числі щодо її фактичного стану, меж, цільового використання та наявності забудови, що має істотне значення для досудового розслідування. У разі подальшої житлової забудови земельної ділянки, завершення будівництва багатоквартирного будинку та реєстрація права власності на об'єкти нерухомості за третіми особами призведе до неминучого переходу права користування земельною ділянкою до нових власників, зокрема власників квартир у процесі приватизації житлового фонду або створення ОСББ, що в свою чергу, фактично означатиме припинення права постійного користування для початкового землекористувача. У зв'язку з цим, відсутність арешту майна та відповідних заборон, в тому числі і на користування земельною ділянкою, створює ризики відчуження земельної ділянки третім особам, поділу або об'єднання земельної ділянки, зміни її меж чи цільового призначення. Такі дії можуть призвести до зміни правового статусу об'єкта, ускладнення встановлення істини у кримінальному провадженні №12024211040000238 та унеможливлення досягнення його мети.
Оцінюючи мотиви суду щодо наявності підстав для накладення арешту на зазначену вище земельну ділянку, в контексті доводів сторони захисту про незаконність судового рішення, колегія судді звертає увагу, що арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, визначених ст.131 КПК України.
Відповідно до ст.132 КПК України, якою регламентовані загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Виходячи із змісту клопотання прокурора про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, у вказаному процесуальному документі, на думку колегії суддів, не наведено жодних аргументованих доводів про наявність обставин, визначених ст.132 КПК України, щодо земельної ділянки, про арешт якої ставилось питання.
Зокрема, в матеріалах провадження відсутні докази щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки з часу внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.01.2024 р. та 25.04.2025 р. пройшов тривалий проміжок часу (понад два роки та один рік), однак жодної особи, що має статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, немає.
В даному випадку кримінальне провадження здійснюється за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 та ч.1 ст.367 КК України. За змістом кожної із вказаних правових норм обов'язковою ознакою об'єктивної сторони кримінальних правопорушень, відомості про які внесені в ЄРДР, є завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
За змістом статті 364 КК України зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК.
Таким чином, одним з елементів об'єктивної сторони зловживання владою або службовими становищем всупереч інтересам служби є наслідок у вигляді завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ч. 1 ст. 364 КК).
Пунктом 3 примітки до ст. 364 КК визначено, що істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367цього Кодексу вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Апеляційний суд звертає вагу на постанову ККС ВС у справі № , в якій Верховний Суд зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 27 жовтня 2016 року № 5-99кс16 зазначено, що диспозиція ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК, якими передбачено відповідальність за заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або громадським чи державним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру).
Тому, досудовим розслідуванням повинно бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру, на думку суду, має бути належним чином підтверджено (у тому числі цивільним позовом як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди) і не викликати сумніву.
Проте, як у клопотанні прокурора про арешти майна, яке було предметом розгляду суду першої інстанції, так і в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про заподіяння істотної шкоди внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, за наслідком внесення відомостей про які в ЄРДР проводиться досудове розслідування і застосуються заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Таким чином, апеляційний суд констатує фактично відсутність підстав для накладення арешту на майно у вказаному кримінальному провадженні, оскільки стороною обвинувачення не доведено що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п.1 ч.3 ст.132 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В рішеннях ЄСПЛ у справах “Амор проти Франції», “Колишній король Греції та інші проти Греції», “Спорронг та Льорнрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням “справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
На переконання колегії суддів, у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування не надано доказів, що потреби досудового розслідування, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи користувача земельної ділянки, яким є релігійна організація Парафія Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії.
Зокрема, слідчим суддею не враховано, що за релігійною організацією Парафіією Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії вже зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці (витяг з Державного реєстру речових прав, сформований 16.01.2026 р.), і рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, та видана дозвільна документація на початок будівельних робіт у судовому порядку не скасовані.
Окрім того, у клопотанні про арешт майна прокурор посилається на те, що згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 р. № 548 у межах громадської забудови визначено такий вид використання земельних ділянок як “03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій», який і був визначений першопочатково при надання спірної ділянки релігійній організації у постійне користування. Разом з тим, на час звернення сторони обвинувачення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, вид використання вказаної земельної ділянки змінено на “02.03. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».
Вказана обставина свідчить про те, що запропонований ініціатором клопотання арешт майна повинен оцінюватися з урахуванням актуального стану обставин, тобто - з урахуванням наслідки арешту майна для третіх осіб, як це передбачено п.6 ч.2 ст.173 КПК України, що в даному випадку слідчим суддею не було враховано.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання, що у клопотанні прокурора про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду, належних доказів щодо необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту вказаної вище земельної ділянки не наведено і в судовому засіданні не представлено.
З оглядку на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року про накладення арешту на майно, в кримінальному провадженні, відомості про яке внесеному до ЄРДР за №12024211040000238 від 23.01.2024 року, слід скасувати та постановити нов ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна відмовити.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , в інтересах релігійної організації парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільсько-Зборівської єпархії - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року про накладення арешту на майно, в кримінальному провадженні, відомості про яке внесеному до ЄРДР за № 12024211040000238 від 23.01.2024 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 про арешт земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:017:0055, площею 0,5265 га, яка на праві власності належить Тернопільській міській раді, код ЄДРПОУ 34334305, а на праві постійного користування Парафії Української греко-католицької церкви пресвятої тройці Тернопільської-Зборівської єпархії, код ЄДРПОУ 21162586.
Ухвала Апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді