Справа № 761/8959/25
Провадження № 2/761/1780/2026
13 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Кочур Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та моральної шкоди за невиконання грошового зобов'язання,
28 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУПФ України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків у сумі 179 141,03 грн, трьох відсотків річних у сумі 38 189,71 грн та моральної шкоди в сумі 108 665,37 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.08.2022 Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено рішення по справі №640/32420/21, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок його пенсії на підставі довідки №7240 від 09.08.2021, починаючи з 01.04.2019. На сьогодні це рішення набрало законної сили, проте виконується Відповідачем неналежним чином: виплати здійснюються не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості. Станом на дату подання цього позову сума недоплаченої пенсії за період з 01.04.2019 по 31.12.2024 становить 329 554,34 грн. 27 травня 2024 року позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою (реєстр. №23571/Х-2600-24), у якій на підставі ст. 530 та ст. 625 ЦК України запропонував добровільно погасити наявну на той момент заборгованість, проте вимога була проігнорована. Оскільки судове рішення залишається невиконаним у частині виплати коштів, Позивач вважає, що Відповідач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних, що загалом становить 217 330,74 грн (з яких інфляційні втрати - 179 141,03 грн, 3% річних - 38 189,71 грн). Крім того, позивачем зазначено, що протиправними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через тривале неправильне обчислення розміру пенсії, порушення життєвих планів та необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 108 665,37 грн.
Ухвалою від 05.06.2025 розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача був поданий відзив, у якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідач зазначає, що Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивачу в порядку, встановленому судовим рішенням, та здійснено нарахування коштів. Також вказує, що виплата заборгованості, нарахованої на виконання рішень суду, ухвалених на користь позивача, буде здійснюватися в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Крім того, на думку відповідача, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди та глибини його страждань, які були спричинені діями посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та які є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач намагається підмінити поняття «обов'язковості» судового рішення терміном «добровільність». позивач наголошує: згідно зі ст. 129-1 Конституції України, виконання рішення суду є імперативним обов'язком. У контексті даної справи «добровільний» строк виконання рішення ОАСК № 640/32420/21 був обмежений Досудовою вимогою позивача. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, після завершення терміну, вказаного у вимозі (04.06.2024), відповідач офіційно перебуває у стані прострочення грошового зобов'язання. Заперечення відповідача щодо незастосування цивільного законодавства до пенсійних спорів є безпідставними, оскільки згідно зі сталою практикою Верховного Суду стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, незалежно від їхньої правової природи (зокрема, постанова у справі № 686/21962/15-ц). Позивач зауважив, що виплата заборгованості за рішенням суду не передбачає «дискреції» (права вибору варіанту поведінки). Це прямий обов'язок, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних є законним наслідком його невиконання, що не залежить від волі адміністративного органу. Також Відповідач апелює до Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду 2017 року, що є процесуально некоректним. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені виключно у постановах Верховного Суду. Аргументація, що ґрунтується на рішеннях апеляційної інстанції, не має преюдиційного значення для даного спору. Посилання на відсутність коштів у бюджетній програмі за КПКВК 2506080 є маніпулятивним.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву зазначив прохання здійснити розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2022 у справі №640/32420/21 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а саме зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 на підставі довідки військової частини від 09 серпня 2021 року №7240 з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
27.05.2024 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачем було направлено Досудову вимогу, в якій позивачем було запропоновано відповідачу окремими платежами перерахувати на пенсійний рахунок позивача недоплачену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 31 27 травня 2024 року у розмірі 321348,31 грн.
Однак, відповідачем було проігноровано дану вимогу.
Як зазначає позивач, на день звернення до суду з даним позовом, відповідачем рішення суду не були виконані, не виплачено суми пенсії, за період з 01.04.2019 по 31.12.2024, яка становить 329554,34 грн.
Доказів зворотного відповідачем не надано, твердження позивача не спростовано.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так з позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат, 3% річних внаслідок невиконання грошового зобов'язання ГУ ПФУ у м. Києві та відшкодування моральної шкоди, завданої на його думку незаконним діями чи бездіяльністю органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма матеріального права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання.
Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В розумінні даної норми закон,у нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною другою статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Зобов'язання, що виникли у відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті.
Матеріалів справи, як вже зазначалось, не містять доказів виконання відповідачем зобов'язань належним чином.
За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до розрахунків наданих позивачем, які було перевірено під час розгляду справи, 3% річних за період з 01.04.2019 по 31.12.2024 становить 38189,71 грн., інфляційні збитки - 179141,03 грн., а тому з урахуванням викладеного вище вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 108665,37 грн., слід зазначити наступне.
Вказана позовна вимога мотивована тим, що факт завдання відповідачем позивачу моральної шкоди протиправними діями, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2022 по справі №640/32420/21, ця шкода полягає у душевних стражданнях позивача, у порушенні життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Таке відношення Головного управління Пенсійного фонду України до виконання рішення суду викликало у нього негативні емоції, внаслідок чого у нього погіршилось самопочуття.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем небуло доведено вину відповідача у завданні йому моральної шкоди, оскільки дії відповідача у передбаченому законом порядку не визнавалися не законними, будь яких належних та допустимих доказів вини відповідача позивачем суду надано не було, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Отже з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 3% річних з у розмірі - 38189, 71 грн., інфляційні збитки - 179141,03 грн., в решті вимог відмовити.
Крім того, відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 4127,07 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди за невиконання грошового зобов'язання - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 242 330 (двісті сорок дві тисячі триста тридцять) гривень 74 копійки, з яких: 179 141 (сто сімдесят дев'ять тисяч сто сорок одна) гривня 03 копійки - інфляційні втрати за період з 01 квітня 2019 року по 31 грудня 2024 року; 38 189 (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят дев'ять) гривень 71 копійка - 3% річних за період з 01 квітня 2019 року по 31 грудня 2024 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 4127(чотири тисячі сто двадцять сім гривень 07 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: