Справа № 127/501/25
Провадження №11-кп/801/447/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10
потерпілої ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12024020000000670, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 16.09.2024 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника - адвоката ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями та його захисника - адвоката ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Енергодар Запорізької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , не одруженого, не працюючого, раніше судимого:
-30.11.2005 Енергодарським міським судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки;
-12.07.2006 Енергодарським міським судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3, 71 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі;
-29.09.2008 Вільнянським районним судом Запорізької області за ст. 309 ч. 3, 70 ч. 4 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі;
-01.04.2013 Ленінським районним судом міста Севастополь за ст. 185 ч. 3, 309 ч. 2, 70, 71 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі;
-14.12.2016 Хортицьким районним судом міста Запоріжжя за ст. 185 ч. 2 КК України до 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі;
-27.09.2017 Енергодарським районним судом Запорізької області за ст. 121 ч. 2, 70 ч. 4 КК України до 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця міста Алатау, Алатайського краю, Республіки Казахстан, зареєстрованого по АДРЕСА_3 , проживаючого по АДРЕСА_4 , не одруженого, не працюючого, раніше судимого:
-12.03.2002 Енергодарським міським судом Запорізької області за ст. 198, 185 ч. 2, 289 ч. 2, 357 ч. 3, 195 ч. 3, 186 ч. 3, 70 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі;
-20.11.2009 Печерським районним судом міста Києва за ст. 186 ч. 2, 69 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі;
-30.11.2010 Енергодарським міським судом Запорізької області за ст. 187 ч. 2, 186 ч. 2, 289 ч. 2, 70 КК України до 7 (семи) років позбавлення волі із конфіскацією частини майна, яке є його власністю;
-26.01.2018 Енергодарським містким судом Запорізької області за ст. 187 ч. 2 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю;
-19.02.2020 Оріхівським районним судом Запорізької області за ст. 296 ч. 1, 71, 72 КК України до 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі;
-16.06.2023 Сарненським районним судом Рівненської області за ст. 391, 71 КК України до 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року:
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України та призначено покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Початок строку покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано попереднє ув'язнення з 16.09.2024 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі.
Початок строку покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_8 зараховано попереднє ув'язнення з 17.09.2024 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у рівних частках на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) гривня 84 копійки.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.
Судом установлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 16.09.2024 достовірно знаючи про те, що їхній знайомий ОСОБА_12 перебуває на наркологічному обліку у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» та отримує за призначенням лікаря-нарколога наркотичний лікарський засіб - метадон, домовилися незаконно придбати його у ОСОБА_12 .
В подальшому, у зв'язку з тим, що ОСОБА_12 не передав ОСОБА_8 та ОСОБА_7 наркотичний лікарський засіб - метадон, останні вирішили помститися потерпілому та позбавити його життя.
Реалізовуючи свій спільний злочинний умисел 16.09.2024 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 взяли із собою предмет, який за своїми зовнішніми ознаками схожий на бейсбольну биту та направились до місця проживання ОСОБА_12 до будинку АДРЕСА_5 , де почали очікувати на прибуття останнього.
Близько 11 години 40 хвилин цього ж дня ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в дворі вищезазначеного будинку помітили ОСОБА_12 , який направився до своєї квартири АДРЕСА_6 за вищевказаною адресою.
У свою чергу ОСОБА_8 та ОСОБА_7 діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного умислу почали переслідувати ОСОБА_12 до самого помешкання та діючи узгоджено, долаючи спротив матері ОСОБА_12 - ОСОБА_11 , незаконно проникли до квартири.
В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_7 почали вимагати від ОСОБА_12 вийти з квартири та почувши відмову, ОСОБА_8 відштовхнув мати потерпілого ОСОБА_11 та реалізуючи спільний з ОСОБА_7 злочинний умисел на позбавлення життя ОСОБА_12 , усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, діючи з особливою жорстокістю, в присутності матері потерпілого - ОСОБА_11 , усвідомлюючи, що своїми діями завдає останній особливих психологічних та моральних страждань у вигляді тяжких душевних переживань, почав наносити ОСОБА_12 множинні удари кулаками в область голови.
У цей же час, ОСОБА_7 діючи узгоджено з ОСОБА_8 , з метою досягнення спільного злочинного умислу на позбавлення життя потерпілого, усвідомлюючи, що ОСОБА_11 , яка намагалася захистити сина від нападу, зазнає особливих психологічних та моральних страждань у вигляді тяжких душевних переживань утримував її руками не дозволяючи їй припинити нанесення тілесних ушкоджень синові.
Унаслідок нанесених ОСОБА_8 ударів кулаками ОСОБА_12 , останній впав на підлогу, після чого ОСОБА_8 наніс ще декілька (не менше трьох) ударів ногами в область голови потерпілого, внаслідок яких останньому спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, від якої він помер на місці події.
Відповідно до висновку експерта № 1088 від 12.11.2024 при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми (синці, садна та рани обличчя та волосяної частини голови, субдуральний крововилив, субарахноїдальний крововилив, лінійний перелом правої очної частини лобної кістки) та синців, саден грудної клітки, живота та верхніх кінцівок. Смерть ОСОБА_12 настала від закритої черепно-мозкової травми, що ускладнилася розвитком набряку та дислокації головного мозку, що підтверджується наявністю вказаних складових закритої черепно-мозкової травми, слідів дислокаційних процесів головного мозку, ознаками швидконасталої смерті та результатами мікроскопічного дослідження.
Реалізувавши свій спільний злочинний умисел ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зникли з місця події.
Дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судом кваліфіковані за пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, за попередньою змовою групою осіб.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали.
В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року в частині призначення покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить вказати про наявність щодо обох обвинувачених додаткової обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів, та окрім цього ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням призначити покарання у виді довічного позбавлення волі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлені судом фактичні дані про наявність у обвинувачених непогашених судимостей очевидно вказують на необхідність врахування додаткової обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів. Крім цього при призначенні покарання ОСОБА_7 суд в порушення вимог статей 50, 65 КК України не у повній мірі врахував обставини вчинення злочину, його роль, наслідки кримінального правопорушення у виді смерті іншої особи, відсутність критичної оцінки ним вчиненого діяння.
До початку апеляційного розгляду прокурор відповідно до повноважень, наданих частиною першою статті 403 КПК України, відмовилась від апеляційної скарги, що на підставі частини другої статті 403 КПК України має наслідком закриття апеляційного провадження у цій частині.
Обвинувачений ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок місцевого суду через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність (неправильну кваліфікацію його дій), невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що суд не взяв до уваги його показання про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілого, через що його дії слід кваліфікувати за частиною другою статті 121 КК України. Також вказує на недопустимість доказів (протоколу обшуку та як наслідок вилучених речей), який всупереч положенням кримінального процесуального закону проведений без відеофіксації цієї слідчої дії. Окрім того звертає увагу на те, що суд позбавив його можливості надавати пояснення з приводу доказів, які досліджувались судом. Окремо звертає увагу на те, що в основу обвинувального вироку суд поклав недопустимі докази (протокол затримання та протокол слідчого експерименту), щодо яких відеофіксація цих слідчих дій втрачена стороною обвинувачення.
У апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 ставиться питання про зміну вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2026 в частині призначення покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Просить призначити обвинуваченому за пред'явленим обвинуваченням покарання у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не врахував особу винного, який хоча і є раніше судимою особою, проте позитивно характеризується, проживає з цивільною дружиною та дитиною, щиро жалкує про вчинене, неодноразово просив пробачення у матері загиблого. Також суд не врахував, що злочин було вчинено під час сильного душевного хвилювання, викликаного поведінкою потерпілого (загиблого), який отримав він обвинуваченого кошти не виконав домовленості та при цьому у присутності сторонніх осіб ображав ОСОБА_8 . Не врахував суд також позицію сторони обвинувачення, адже прокурор також просив призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років. Окрім того вказує, що головуючий суддя місцевого суду переривала зауваження обвинуваченого з приводу доказів, що досліджувались судом. Звертає увагу на відсутність відеофіксації процесу затримання особи та слідчого експерименту.
Обвинувачений ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі з доповненнями також просить скасувати вирок місцевого суду через істотні порушення кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Просить закрити провадження у зв'язку з недоведеністю висунутого обвинувачення, а у разі неможливості закриття провадження призначити новий розгляд у суду першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно врахував кваліфікуючі ознаки «особлива жорстокість» та «попередня змова групою осіб», у зв'язку з відсутністю належних доказів у матеріалах справи, наявність попередньої судимості не є автоматичним доказом умислу на вбивство у даній справі, його реакція на події була спонтанно, а не спланованою, проведений ним МРТ від 15.08.2023 підтверджує фізіологічні порушення, які впливають на його поведінку в стресових ситуаціях. Попередній досвід не робить його винним у діях, яких він не вчиняв на даний час. Крім того, потерпіла ОСОБА_11 прямо заявила, що він не наносив ударів загиблому.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2026 через істотні порушення кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Зазначає про те, що зібрані докази обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_13 у вчиненні даних кримінальних правопорушень є належними, допустимими, достовірними, але у своїй сукупності є не достатніми для підтвердження факту вчинення даних кримінальних правопорушень. З показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який не заперечує свою присутність на місці події, встановлено, що він дійсно перебував за адресою вчинення кримінального правопорушення, але жодним чином не потрапляв до квартири, де відбувався конфлікт потерпілого з ОСОБА_8 та не вчиняв жодного фізичного чи морального тиску на ОСОБА_11 . Сторона захисту вважає, що у обвинуваченого ОСОБА_7 взагалі був відсутній мотив на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 . Судом першої інстанції не було встановлено мету вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також їх захисники - адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали доводи апеляційних скарг сторони захисту з підстав, викладених в них, та просили задовольнити у повному об'ємі.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених та їх захисників, вважаючи вирок місцевого суду законним і обґрунтованим.
Потерпіла ОСОБА_11 будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду не з'явилась, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подавала. Такі обставини відповідно до частини четвертої статті 405 КПК України не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги сторони захисту (обвинувачених та їх захисників) не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, зазначені норми закону в частині доведеності вини, кваліфікації дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також призначення покарання дотримані, а висновки місцевого суду із цих питань належним чином умотивовані.
Що стосується доводів апеляційних скарг сторони захисту (обвинувачених та їх захисників) в часині того, що вирок суду є незаконний, необґрунтованим через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів першого, другого частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення, або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Якщо обставини, передбачені пунктами першим, другим частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Проте, таких вищевказаних обставин, суд апеляційної інстанції не знаходить, натомість винуватість обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України - як умисне вбивство, з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб, є доведеною «поза розумним сумнівом», яка випливає із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків (доказів).
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об'єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що в результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків. Під час вирішення питання щодо спрямованості (змісту) умислу особи необхідно виходити із сукупності всіх обставин кримінального провадження, враховувати не тільки поведінку винуватця і потерпілого, але й спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, застосоване знаряддя злочину, характер, локалізацію та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а також поведінку винної особи після скоєного.
Учиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві й більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин відповідають і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Співучасть у вчиненні кримінального правопорушення передбачає: об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюване співучасниками кримінальне правопорушення є єдиним для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату кримінального правопорушення; причинний зв'язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні кримінального правопорушення може проявитися як у дії, так і в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою загальної діяльності з учинення кримінального правопорушення. Вони діють разом, роблячи кожен свій внесок у вчинення кримінального правопорушення. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення є узгодження об'єкта, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Місцевим судом із показань обвинуваченого ОСОБА_8 установлено, що він домовився із раніше знайомим йому ОСОБА_12 про купівлю у нього наркотичного засобу «Метадон», які останній отримував по програмі замісної підтримувальної терапії. Наркотичні засоби ОСОБА_8 раніше вже купував у ОСОБА_12 .
Напередодні подій, які описані у обвинувальному акті, у п'ятницю ввечері ОСОБА_8 перерахував ОСОБА_12 грошові кошти в розмірі 1000 грн. за 10 таблеток «Метадону». Після цього ОСОБА_12 довго не брав слухавку від обвинуваченого, внаслідок цього ОСОБА_8 телефонував ОСОБА_11 , матері ОСОБА_12 . Ввечері того дня ОСОБА_12 зателефонував ОСОБА_8 та повідомив, щоб останній приїздив до нього. На що обвинувачений відповів, що приїде у понеділок.
Оскільки ОСОБА_8 не добре орієнтується у місті Вінниця, він зателефонував до свого знайомого ОСОБА_7 , аби останній поїхав із ним. ОСОБА_7 на пропозицію ОСОБА_8 погодився та вони зустрілися біля ринку «Урожай». 15 або 16 вересня 2024 року, точної дати ОСОБА_8 не пам'ятає, вони приїхали до Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, де залежні особи отримують замісну підтримувальну терапію, з метою зустріти ОСОБА_12 . Однак ОСОБА_12 на місці не було та інші чоловіки повідомили, що останній вже пішов до дому. ОСОБА_8 знав де проживає ОСОБА_12 , тому обвинувачені попрямували до його дому. Наміру завдавати шкоду ОСОБА_12 у обвинуваченого не було.
Близько 10-11 години, у приміщенні багатоквартирного будинку де проживає ОСОБА_12 , обвинувачені зайшли до тамбуру перед квартирою потерпілої. Однак ОСОБА_8 не знав номеру квартири ОСОБА_12 , і тому почав стукати у двері сусідів. В цей час із вхідних дверей іншої квартири вийшла ОСОБА_11 та запитала у обвинувачених мету їхнього перебування біля її квартири і зазначила, що ОСОБА_12 вона не знає та якщо обвинувачені не вийдуть із приміщення будинку, вона здійснить виклик поліції. На що ОСОБА_7 їй відповів, що вона дуже схожа на матір ОСОБА_12 .
Після чого обвинувачені вийшли із приміщення та сіли на лавці попереду багатоквартирного будинку. Через 15 хв. біля них з'явився ОСОБА_12 , який поводився дивно та забіг до під'їзду будинку. Обвинувачені попрямували за ним. ОСОБА_12 забіг до квартири та його мати намагалася зачинити за ним двері. Однак ОСОБА_8 поставив свою ногу в дверний пройом, що не дало змогу потерпілій зачинити двері. Після чого ОСОБА_11 почала наносити ОСОБА_8 удари палицею по рукам, спині та голові, а ОСОБА_12 , знаходячись позаду своєї матері, наніс обвинуваченому удар по вуху. Внаслідок цього ОСОБА_8 відштовхнув ОСОБА_11 та зайшов до приміщення квартири, а саме у кімнату зали, де на той момент знаходився ОСОБА_12 .
ОСОБА_12 стояв на кріслі, прийняв бойову стійку та почав погрожувати ОСОБА_8 . Обвинувачений завдав ОСОБА_12 удар в живіт та скинув із крісла. Після цього ОСОБА_12 вибіг до коридору, почав кричати та повернувся до зали, де намагався нанести ОСОБА_8 удари кулаками. ОСОБА_8 наніс останньому ще декілька хаотичних ударів по тулубу та грудній клітці, від яких ОСОБА_12 впав та виповз задом до приміщення коридору. Перебуваючи на підлозі, ОСОБА_12 вставав та продовжував погрожувати ОСОБА_8 , тому обвинувачений наніс йому декілька ударів ногою по голові. Від чого ОСОБА_12 намагався закрити руками голову. Від отриманих ударів ОСОБА_12 плював кров'ю. В момент, коли обвинувачений намагався перевернути ОСОБА_12 , до приміщення квартири зайшла ОСОБА_11 , якій ОСОБА_8 вказав, щоб та викликала швидку медичну допомогу. В цей час ОСОБА_7 перебував у тамбурі та ОСОБА_8 взагалі не було відомо, які дії в цей час вчиняв ОСОБА_7 .
Також обвинувачений зазначив, що на тілі ОСОБА_12 , ще до нанесення ним ударів, були наявні ушкодження у вигляді саден та розсічень, також ОСОБА_12 вживав наркотичні речовини, а тому мав ряд захворювань, що і могло призвести до смерті. Внаслідок нанесення ударів по тілу ОСОБА_12 , кросівки обвинуваченого були у крові. Тому ОСОБА_8 зайшов до магазину, купив алкогольний напій, воду та серветки, за допомогою яких витер кросівки від крові.
Обвинувачений ОСОБА_7 показав, що він домовився із ОСОБА_12 про те, що останній продасть йому наркотичний засіб «Метадон», який останній отримував по програмі замісної підтримувальної терапії. Наркотичні засоби ОСОБА_7 раніше вже купував у ОСОБА_12 . Вони зустрілися у п'ятницю біля Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова та ОСОБА_7 передав ОСОБА_12 грошові кошти в розмірі 400 грн. за наркотичний засіб та став на нього очікувати. Однак ОСОБА_12 до ОСОБА_7 не повернувся. Згодом обвинувачений почав телефонувати до ОСОБА_11 та запитувати де її син. Вже ввечері до нього зателефонував ОСОБА_12 та повідомив, що «Метадон» він йому зможе віддати у понеділок за місцем отримання замісної підтримувальної терапії.
У понеділок близько 10:00 год. до нього зателефонував добре йому знайомий ОСОБА_8 та запитав, як проїхати до Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова. На що ОСОБА_7 повідомив, що він також туди прямує. Тому обвинувачені зустрілися біля ринку «Урожай» та разом поїхали до місця отримання замісної підтримувальної терапії. ОСОБА_12 там не було, тому ОСОБА_8 сказав, що знає місце проживання останнього, тому їм варто його там почекати.
У приміщенні багатоквартирного будинку де проживає ОСОБА_12 , обвинувачені зайшли до тамбуру біля вхідних дверей квартири потерпілої. Однак ОСОБА_8 не знав номеру квартири ОСОБА_14 , тому почав стукати у двері сусідів. В цей час із вхідних дверей іншої квартири вийшла ОСОБА_11 та запитала у обвинувачених мету їхнього перебування біля її квартири і зазначила, що ОСОБА_12 вона не знає та якщо обвинувачені не вийдуть із приміщення будинку, то вона здійснить виклик поліції. На що ОСОБА_7 їй відповів, що вона дуже схожа на матір ОСОБА_12 .
Після чого, обвинувачені вийшли із приміщення та сіли на лавці попереду під'їзду багатоквартирного будинку. Через 20 хв. біля них з'явився ОСОБА_12 , який поводився дивно та забіг до під'їзду будинку. За ОСОБА_12 побіг ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 попрямував до приміщення багатоквартирного будинку не поспішаючи. Зайшовши до під'їзду ОСОБА_7 побачив, що ОСОБА_8 тримає вхідні двері, а ОСОБА_11 стоїть у вхідних дверях квартири та наносить ОСОБА_8 удари палицею. ОСОБА_8 відштовхнув потерпілу та зайшов до квартири. Подальші події, які трапилися між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 у приміщенні квартири ОСОБА_7 не бачив.
В цей час ОСОБА_7 підійшов до потерпілої, яка лаялася та намагалася вже йому нанести удари палицею. Внаслідок цього, захищаючись, обвинувачений взяв її за руки своїми обома руками. В подальшому ОСОБА_7 відпустив ОСОБА_11 , вийшов на вулицю та підійшов до лавки, де знаходилися їх речі, а саме мобільний телефон та пакет із дерев'яною битою із документами. Биту того дня він взяв із собою помилково та не мав наміру взагалі її застосовувати, вказану биту використовував для самозахисту в томі числі і від безхатніх тварин. Із цими речами ОСОБА_7 повернувся до приміщення багатоквартирного будинку. В цей час ОСОБА_8 виходив із квартири, а потерпіла знаходилася у тамбурі та тримала у руках мобільний телефон.
В подальшому обвинувачені вийшли із під'їзду будинку. Потерпілій ОСОБА_15 не погрожував, биту із пакету не діставав, в квартиру не проникав та не намагався.
Потерпіла ОСОБА_11 надала наступні показання про те, що проживала за адресою: АДРЕСА_7 , разом із своїм сином ОСОБА_12 16.09.2024 року близько 11:00 год. вона почула, що в спільному із сусідньою квартирою коридорі шумно та у двері сусідньої квартири хтось стукає. Стукали з такою силою, що аж відірвали сусідам ручку від вхідних дверей. Відкривши вхідні двері своєї квартири вона побачила двох невідомих їй чоловіків, які виходили із спільного коридору. На її запитання про мету перебування за вказаною адресою обвинувачені повідомили, що шукають чоловіка на ім'я « ОСОБА_16 ». Потерпіла їм сказала, що « ОСОБА_17 » немає. На що ОСОБА_7 вказав, що вона дуже схожа на чоловіка, якого вони шукають та запитав, чи вона випадково не є його матір'ю. ОСОБА_11 відповіла, що дійсно чоловік на ім'я « ОСОБА_16 » є її сином та сказала, щоб вони покинули будинок. У відповідь від ОСОБА_8 вона почула лайку. Після цього обвинувачені вийшли із багатоквартирного будинку.
Потерпіла із вікна своєї квартири, яка розташована на першому поверсі, побачила, що двоє чоловіків, які шукали її сина сіли біля будинку на лавку. Близько через пів години через вікно квартири вона побачила свого сина, який забігав у будинок, а за ним побігли обвинувачені. Вона зрозуміла, що треба робити та відчинила двері для сина. ОСОБА_12 встиг забігти всередину квартири, і вона почала закривати за ним двері, однак не змогла закрити вхідні двері, оскільки обвинувачені почали блокувати двері ногами. Позаду неї стояв син, а ОСОБА_8 намагався до нього дотягнутися та зміг нанести удар в лице сину. Після цього ОСОБА_8 зміг прорватися всередину квартири та побіг в житлову кімнату за ОСОБА_12 . В цей час ОСОБА_7 також намагався проникнути всередину квартири, однак потерпіла не дала йому це зробити та намагалася його зупинити. В цей час ОСОБА_7 схопив її за руки, почав одночасно і тримати, і штовхати. Від цього у неї на передпліччях були синці. Потерпіла намагалася чинити йому опір, не пропускала до ОСОБА_8 та сина, штовхала його у відповідь палицею, яку вона використовує як допомогу при ходьбі внаслідок похилого віку. Вказала, що зосередила свої дії на ОСОБА_7 оскільки бачила, що він бажає приєднатись до ОСОБА_8 , і думала, що вони вдвох вб'ють сина, а якщо не пустити ОСОБА_7 , то таких наслідків не настане. Зазначила, якби її не тримав ОСОБА_7 , вона б намагалася захистити свого сина від ОСОБА_8 , який його бив, але не змогла е зробити, оскільки сконцентрувалась на тому, щоб не пустити ОСОБА_7 і в той же час ОСОБА_7 її утримував.
В цей час ОСОБА_8 та ОСОБА_12 перебували у кімнаті. Обвинувачений наносив її сину удари руками та ногами. Від чого її син, перебуваючи навколішках, виліз із кімнати та сказав ОСОБА_11 , що йому погано. В цей час ОСОБА_7 вибіг із будинку та прийшов назад до квартири із битою у руці. Однак ударів вказаною битою обвинувачені не наносили, оскільки її син вже лежав на землі. За битою ОСОБА_7 відбіг на хвилину, повернувся дуже швидко.
Проходячи повз лежачого ОСОБА_12 , ОСОБА_8 наніс йому ще декілька ударів ногою по голові, яка вже була синього кольору та перевірив кишені померлого. Після вчинення зазначених дій обвинувачені вийшли із її квартири та покинули житловий будинок. Внаслідок цього ОСОБА_11 викликала працівників поліції.
Потерпіла також зазначила, що її син вживав наркотичні засоби близько десяти років та перебував на програмі замісної підтримувальної терапії близько року. На передодні вбивства її син поводився налякано.
За результатами розгляду справи потерпіла просила призначити обвинуваченим найвищу міру покарання, зазначила, що зазнала невимовних мук, оскільки на її очах жорстоко вбили сина, таке страждання є найстрашнішим у житті кожної матері.
Таким чином із показань обвинувачених та потерпілої установлено, що умисел ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на позбавлення життя ОСОБА_12 пов'язаний із невиконанням останнім домовленостей про збут наркотичного засобу, який останній отримував у ході замісної терапії. Натомість узгодженість дій обвинувачених, яка проявилась у тому, що ОСОБА_7 утримував ОСОБА_11 , а ОСОБА_8 безпосередньо вчиняв дії на позбавлення життя ОСОБА_12 свідчать про попередню домовленість у виді конклюдентних дій.
При цьому вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 у присутності матері - потерпілої ОСОБА_11 , яка при цьому перенесла особливі психологічні та моральні страждання у вигляді тяжких душевних переживань, свідчать про вчинення злочину з особливою жорстокістю (пункт четвертий частини другої статті 115 КК Укаїни).
Крім того, із протоколу огляду місця події від 16.09.2024 року та долученого до нього відеозапису і фототаблиці, які були досліджені в судовому засіданні, вбачається, що під час досудового розслідування проводився огляд приміщення спільного коридору квартир АДРЕСА_6 і АДРЕСА_8 . При огляді дверцят квартири АДРЕСА_9 виявлено їх пошкодження, які полягають у зламаній ручці. У кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_6 , прямо від входу, виявлено труп чоловічої статті, який знаходився у горизонтальному положенні на спині, головою направлений до входу у кімнату № 2 та ногами у протилежному напрямку.
Під час проведення слідчої дії виявлено та вилучено: ручку вхідних дверей кв. АДРЕСА_9 , яку поміщено до паперового конверту; слід одорологічного походження із зовнішньої ручки вхідних дверей кв. АДРЕСА_6 , який поміщено до спец. пакету НПУ № 7357260; змив з поверхні зовнішньої ручки вхідних дверей, який поміщено до паперового конверту; змив речовини бурого кольору (можливо трупа), який поміщено до паперового конверту.
З протоколу огляду місця події від 16.09.2024 року та долученої до нього фототаблиці вбачається, що під час досудового розслідування проводився огляд земельної ділянки, яка знаходиться навпроти входу до під'їзду № 2 буд. № 157. В ході огляду виявлено та вилучено металеву банку із написом «Kings Bridge».
Згідно із ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2024 року слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку (огляду місця події) у вказаному житлі.
З протоколу огляду трупа від 16.09.2024 року та долученого до нього ілюстративної таблиці вбачається, що під час досудового розслідування, за участю судово-медичного експерта ОСОБА_18 проведено огляд трупа чоловічої статті, належний ОСОБА_12 , що розташований на секційному столі у секційній залі Вінницького ОБ СМЕ.
Під час проведення огляду трупа виявлено та вилучено: джинсові штани синього кольору; футболку чорно-білого кольору; зрізи із нігтьових пластин лівої та правої руки; змиви з обох рук трупа; зразок крові трупа ОСОБА_12 ; відібрано дактилокарту трупа ОСОБА_12 .
З протоколу обшуку від 17.09.2024 року та дослідженому в судовому засіданні додатку до протоколу обшуку, а саме відеозапису вбачається, що працівниками поліції проведено невідкладний обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 за участю власника квартири ОСОБА_19 . В ході проведення обшуку власниця квартири повідомила працівників поліції, що їй не відомо які саме речі та предмети належать ОСОБА_7 . Внаслідок цього слідчим проведено обшук за вище вказаною адресою.
У ході проведення обшуку було виявлено та вилучено: у приміщенні коридору чоловічі кросівки чорного кольору на шнурівках, розміром «41», які поміщено до спец. пакету НПУ RAW0110326; в приміщенні коридору дерев'яний предмет, схожий на биту, що знаходиться в полімерному пакеті білого кольору, який поміщено до спец. пакету НПУ QYH 0173784; в приміщенні кімнати чоловічу спортивну кофту чорного кольору із капюшоном на застібці від шиї, блискавка із логотипом «EVERLAST», яка поміщена до полімерного спец. пакету НПУ QYH 0173783; в приміщенні кухні мобільний телефон «Samsung DUOS» чорного кольору в чохлі чорного кольору, який поміщено до полімерного спец. пакета НПУ WAR 1961876; в приміщенні кухні мобільний телефон «Huawei» чорного кольору в чохлі чорного кольору, який поміщено до полімерного спец. пакету НПУ WAR 1961886.
Згідно із ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2024 року слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку у вказаному житлі.
З протоколу обшуку від 17.09.2024 року та дослідженому в судовому засіданні додатку до протоколу обшуку, а саме відеозапису вбачається, що працівниками поліції проведено невідкладний обшук за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_4 , за участю особи, яка проживає у вказаному будинку ОСОБА_20 . В ході проведення обшуку ОСОБА_20 не заперечувала щодо проведення обшуку та повідомляла працівникам поліції про власників речей та предметів. У ході проведення обшуку було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Meizu» в корпусі чорного кольору, який поміщено до спец. пакету НПУ № 8375271, кепку білого кольору, яку поміщено до паперового конверту, футболку чорного кольору із написом та аналогічним написом позаду, а також візерунком білого кольору, яку поміщено до паперового конверту; кросівки білого кольору із слідами РБК, які поміщено до двох паперових конвертів; штани чорного кольору із шкіряним паском, які поміщено до паперового конверту.
Згідно із ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2024 року слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку у вказаному житлі.
Вказане судове рішення, зміст протоколу та відеозапису до нього переконують суд у належності та допустимості зазначеного доказу. Підстав для визнання протоколу недопустимим доказом у справі через порушення процедури обшуку, як про це стверджував ОСОБА_8 , не встановлено.
Стосовно ж доводів апеляційних скарг сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, оскільки суду не було надано обґрунтованих доказів вини обвинувачених, суд зазначає, що згідно зі статтею 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню з-поміж іншого подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, за змістом статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Також ККС ВС у постанові від 01 квітня 2020 року (справа № 750/11509/18) сформулював висновок про те, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Як убачається з оскаржуваного вироку, під час судового розгляду обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували причетність до вчинення даного кримінального правопорушення натомість, судом належним чином надано оцінку іншим доказам, які узгоджуються з викладеними в обвинуваченні та дослідженими в судовому засіданні обставинами в своїй сукупності та взаємозв'язку, і які спростовують версію обвинувачених.
Сукупність приведених і оцінених доказів дають підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили кримінальне правопорушення (злочини), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України - як умисне вбивство, з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Таким чином, не визнання вини обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України, суд апеляційної інстанції розцінює, як намагання уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Стосовно доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про не недопустимість доказів (протоколу обшуку та як наслідок вилучених речей), який всупереч положенням кримінального процесуального закону проведений без відеофіксації цієї слідчої дії.
Суд апеляційної інстанції зазначає, частиною 3 статті 208 КПК України визначено, що уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 КПК України.
Частиною 7 статті 223 КПК України визначено, що обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії, крім особливостей, встановлених статтею 615 КПК України.
Згідно пункту першого частини першої статті 615 КПК України, при проведенні обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку особи, якщо залучення понятих є об'єктивно неможливим або пов'язано з потенційною небезпекою для їхнього життя чи здоров'я, відповідні слідчі (розшукові) дії проводяться без залучення понятих. У такому разі хід і результати проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку особи в обов'язковому порядку фіксуються доступними технічними засобами шляхом здійснення безперервного відеозапису.
Протоколом зафіксовано дві процесуальні дії, а саме застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового запобіжного заходу - затримання особи ( ч. 3 ст. 176, ст. 208, 209 КПК України) та слідча дія - обшук затриманої особи (ч. 3 ст. 208, ст. 223КПК України).
Положення частини першої статті 208, статті 209 КК України не вимагають здійснення обов'язкової відеофіксації застосування заходу забезпечення кримінального провадження чи залучення понятих до вказаного. Із вказаних підстав для суду не має значення чи наявний відеозапис вказаної дії, оскільки відеофіксація була пов'язана виключно із здійсненням обшуку вже затриманих осіб.
В розумінні КПК України протокол затримання не є доказом, що підтверджує або спростовує факти, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені статтею 91 КПК України.
Протокол затримання лише підтверджує сам момент затримання, час і місце вказаного. Факт здійснення затримання жодним учасником не оспорюється і є об'єктивно існуючим.
З протоколів затримання вбачається, час і місце фактичного затримання обвинувачених, присутність при його складенні захисників, роз'яснення прав.
За таких підстав доводи апеляційної скарги обвинуваченого про визнання недопустимим вказаного доказу суд вважає неприйнятними.
Стосовно доводів апеляційних скарг сторони захисту (обвинувачених та їх захисників) в частині неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло призначення обвинуваченим надто суворого покарання, суд зазначає, що згідно статі 50 КК України рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують i обтяжують покарання.
Виходячи з положень статті 65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та iндивiдуалiзацiї покарання.
Крім цього, відповідно до роз'яснень пунктів 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати, з-поміж іншого, i йога минуле, зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей (адміністративних стягнень).
При призначенні обвинуваченим покарання, суд дотримався вимог названого закону i роз'яснень постанови Пленуму та, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи винних i призначив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, яке є достатнім для виправлення і перевиховання обвинувачених.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.18 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як убачається з вироку, при призначенні покарання, суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким кримінальним правопорушенням, ставленням обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , до вчиненого кримінального правопорушення, яке полягає у не визнанні вини; дані про осіб обвинувачених, а саме:
Обвинуваченого ОСОБА_8 , який вчинив умисний особливо тяжкий злочин проти життя особи в період непогашених судимостей, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, не працює, неодружений, на психіатричному обліку не перебуває, у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, на психічні розлади не страждав, в теперішній час ОСОБА_8 на психічні розлади не страждає, за своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 судом не встановлено, оскільки показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні, не свідчать про щире каяття обвинуваченого та усвідомлення ним своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення. Факт того, що ОСОБА_8 просив в судовому засіданні вибачення в потерпілої значення для суду немає, оскільки ним не висловлено жаль за дійсно вчинені дії, вибачення є формальним та не є ознакою каяття при невизнанні винуватості.
Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо міри покарання ОСОБА_8 вірно враховано конкретні обставин справи, а саме вчинення умисного особливого тяжкого кримінального правопорушення проти життя особи за наявності двох кваліфікуючих ознак у виді вчинення вбивства за попередньою змовою групою осіб та вчинення вказаного вбивства з особливою жорстокістю, вчинення вказаного в період непогашених судимостей, незворотності наслідків злочину, обставини за яких воно було вчинено, а саме на очах у матері похилого віку, що намагалась чинити опір. Думку потерпілої, яка наполягала на найсуворішій мірі покарання, зазначивши, що вбивство сина на її очах способом, що був застосований, завдало їй нестерпних мук та непоправних страждань. ОСОБА_8 є особою, що не працює, не має будь-яких соціально-стримуючих факторів, є особою однозначної кримінальної спрямованості, оскільки фактично з 2002 року протягом майже 22 років до вчинення вказаного злочину лише вчиняв злочини та відбував покарання. Так, ОСОБА_8 лише систематично вчиняє умисні злочини, прогресія вказаних злочинів за тяжкістю з переходом до вчинення найтяжчого із злочинів з позбавленням життя людини, умисел на що ОСОБА_8 реалізував навіть не зважаючи на присутність та активний опір іншої особи, усвідомлення того, що вказаною особою є не просто сторонній спостерігач, а мати похилого віку, яка має вади зі здоров'ям, але намагалась зупинити вбивць сина, свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_8 в ступені, що зумовлює висновок суду про відсутність для ОСОБА_8 будь-яких моральних особистісних чинників чи внутрішньо стримуючих факторів, які можуть змінити його кримінальну направленість та злочинну поведінку і будуть спричиняти вчинення нових злочинів ОСОБА_8 .
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що єдиним покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді довічного позбавлення волі.
Обвинуваченого ОСОБА_7 , який шість разів судимий, останній раз вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 27.09.2017 року за частиною першої статті 121, частиною четвертою статті 70 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 30.04.2020 року по відбуттю строку покарання, судимості не погашені.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив умисний особливо тяжкий злочин проти життя особи в період непогашеної судимості за вчинення умисного злочину проти здоров'я особи, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, не працює, на психіатричному обліку не перебуває, у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, на психічні розлади не страждав, в теперішній час ОСОБА_7 на психічні розлади не страждає, за своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено, оскільки показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні, не свідчать про щире каяття обвинуваченого та усвідомлення ним своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , з врахуванням ст. 337 КПК України, згідно із якими судовий розгляд здійснюються в межах обвинувального акту, судом не встановлено.
Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо міри покарання ОСОБА_7 вірно враховано конкретні обставин справи, а саме вчинення умисного особливого тяжкого кримінального правопорушення проти життя особи за наявності двох кваліфікуючих ознак у виді вчинення вбивства за попередньою змовою групою осіб та вчинення вказаного вбивства з особливою жорстокістю, вчинення вказаного в період непогашеної судимості за вчинення умисного злочину проти здоров'я особи, незворотності наслідків злочину, обставини за яких воно було вчинено, а саме на очах у матері похилого віку, що намагалась чинити опір.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що єдиним покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі в максимальному розмірі, визначеному санкцією частини другої статті 115 КК України, у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі.
Порушення вимог кримінального процесуального закону, які б тягнули скасування чи зміну судового рішення, під час апеляційного перегляду не встановлені, через що вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 403, 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника - адвоката ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12024020000000670, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 16.09.2024 по обвинуваченню ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами четвертим, дванадцятим частини другої статті 115 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими, які перебувають під вартою, у той самий строк з моменту вручення копії ухвали.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: