Справа № 946/2578/25
Провадження № 2/946/999/26
16 січня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого судді Пащенко Т.П.,
за участю секретаря судового засіданні Топтигіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою", Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який був неодноразово уточнений, до КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою", Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона займала посаду вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури у КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Наказом КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 49-к/тр від 14.12.2022 року ОСОБА_1 , вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури звільнено, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України. Як підставу звільнення відповідач до наказу додає наступні документи: заява ОСОБА_1 від 14.12.2022 року №681; наказ «Про скорочення штатних одиниць згідно до нормативності штатного розпису КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» на 2022-2023 навчальний рік» від 30.09.2022 року №43/к/тр; повідомлення про скорочення штату працівників від 10.10.2022 року №146. Після початку повномасштабного вторгнення, у зв'язку з відсутністю педагогічного навантаження педагогічних працівників школи-інтернату-ліцею та комплектування класів на 2022/23 навчальний рік ОСОБА_1 відправлено у простій. Позивачка звертає увагу, що простій не є звільненням або скороченням. Увесь період, як було відомо тоді, простою, позивачка перебувала за межами Одеської області. Однак, після повернення до міста Ізмаїл стороння особа (знайома) передала їй оригінал трудової книжки з записом про звільнення, після чого вона вже дізналася про своє звільнення з 15.12.2022 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, про звільнення позивачка дізналася лише 11.03.2025 року. З наказом про звільнення позивачку не було ознайомлено по сьогоднішній день. Після отримання інформації про звільнення ОСОБА_1 звернулася із скаргою від 11.04.2025 року до Державної служби України з питань праці з метою захисту своїх порушених прав. У зв'язку із чим, вважає, що строк для оскарження наказу про звільнення та поновлення на роботі не пропущений, оскільки про звільнення вона дізналася лише 11.03.2025 року. З вищезазначеним наказом позивачка не згодна, вважає своє звільнення незаконним, оскільки: не доведено законності змін в організації і праці шляхом скорочення чисельності працівників підприємства; відповідачем не виконано вимоги щодо надання повідомлення про звільнення у передбачений законодавством строк, не ознайомлено з наказом про звільнення та в повній мірі порушена процедура скорочення відповідно до вимог законодавства. Також, щодо працевлаштування, відповідачем не запропоновано всі наявні вакантні посади, що відповідають кваліфікаційному рівню позивачки протягом періоду звільнення; при звільненні було порушено переважне право позивача на залишенні на роботі. Закладом не дотримано вимог законодавства та ст. 42 КЗпП України та не враховано наявність переважного права на залишення на роботі та інших переваг працівника, а прийнято рішення про звільнення без належної оцінки обставин та заслуг працівника, що призвело до масового порушення прав викладачів закладу. Так, ОСОБА_1 , працювала у КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа - інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» більше 25 років, має високий стаж, досвід роботи та відповідальне ставлення до роботи, що є перевагою відповідно до п.3 ч.2 ст. 42 КЗпП України. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Так, особи передпенсійного віку включені до категорії осіб, яким надано переважне право залишатися на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників за умови однакової продуктивності праці. Отже, ОСОБА_1 є особою передпенсійного віку, якій до виходу на пенсію залишилося менше трьох років. Також, згідно з законодавством, вона має перевагу в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації з іншими працівниками. Відповідно до п.2 ч. 2. ст. 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України «сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Так, позивачка проживає однією сім'єю з чоловіком, який є особою з інвалідністю 1 групи та не має самостійного доходу. Отже, вона, ОСОБА_1 , має переважне право на залишення на роботі, однак закладом не були враховані її трудові заслуги, досвід та кваліфікація, а також норми чинного законодавства, що дають їй переважне право на залишення на роботі. Крім того, позивачці не запропоновані інші вакантні посади на підприємстві. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Крім того, одним з найважливіших етапів при скороченні є попередження працівника про звільнення не пізніше ніж за два місяця до звільнення, однак про звільнення позивачка дізналася від сторонніх осіб, її не було попереджено про звільнення. З наказом про звільнення позивачку ознайомлено не було, що також є порушенням з боку відповідача. Також, в позивачки відсутні будь-які документи щодо її звільнення, у зв'язку із чим до відповідача був надісланий адвокатський запит із вимогою надати документи, що пов'язані зі звільненням ОСОБА_1 . На день подання позову відповідачем відповіді не надавалося. Позивачка зазначила, що відбулося порушення завершального етапу звільнення працівників у зв'язку зі скороченням штату, що передбачає чітке дотримання норм трудового законодавства, зокрема щодо своєчасної виплати всіх належних сум. Так, закладом порушені вимоги законодавства в частині виплати вихідної допомоги, тобто позивачці не було виплачено належну компенсацію при звільненні, що є порушенням її трудових прав відповідно до чинного законодавства. Відповідно до Наказу №49-к/тр від 14 грудня 2022 року «Про звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_2 » зазначена підстава видачі такого наказу: заява ОСОБА_1 від 14.12.2022 року №681. Однак, особисто позивачкою ніякої заяви написано не було та не надавалося жодних документів, що могли б слугувати підставою для оформлення її звільнення. Таким чином, зазначена інформація у наказі є недостовірною, що може свідчити про фальсифікацію документів та порушення її трудових прав. Отже, роботодавцем не дотримано встановленої законодавством процедури скорочення штату, зокрема строків попередження, відсутності пропозицій альтернативного працевлаштування відповідно до її кваліфікації, а також не було надано інших передбачених законодавством гарантій. У зв'язку з цим позивачка вважає, що її трудові права як працівника були порушені, а дії роботодавця є незаконними та підлягають оскарженню. Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Працевлаштування попередженого про звільнення у зв'язку із скороченням штату працівника є обов'язком роботодавця, і такий обов'язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин. Невиконання обов'язку щодо працевлаштування вивільненого працівника, безумовно негативно впливає на законність процедури скорочення штату та слугує підставою для поновлення вивільненого працівника на роботі. Таким чином, відповідачем при звільненні позивачки у зв'язку з скороченням штату працівників відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, порушені вимоги законодавства України та Конституції України в частині: не повідомлення належним чином про скорочення, не знайомлення з наказом про звільнення у передбачений законодавством спосіб; ненадання вакантних посад, що відповідають навикам освіти та досвіду працівника; порушення переважного права залишення на роботі; а також недоведеність законності та необхідності у змінах в організації і праці. Щодо моральної шкоди позивачка зазначає, що моральні переживання полягають у тому, що відповідальною за заподіяну шкоду особою, а саме відповідачем, порушені її права, як працівника. Звільнення без належних законних підстав, у зв'язку зі скороченням, може стати фактором психологічного травмування. У даному випадку це призвело до погіршення стану здоров'я позивачки та загострення рівня стресу. З'явилась роздратованість через постійні переживання та турботу про майбутнє. Невизначеність щодо кар'єрного шляху та емоційне перенавантаження можуть викликати значні психологічні труднощі. Це може проявлятися у вигляді тривоги, погіршення якості сну, втрати інтересу до повсякденних справ, а також впливати на особисті та соціальні відносини. Таким чином, заподіяна моральна шкода виражається не лише у втраті робочого місця, а й у важливому впливі на психічне та емоційне благополуччя позивачки. На підставі вищевказаного, ОСОБА_1 , вважає, що справедливим та адекватним розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди буде сума у розмірі 20 000 гривень. Позивачка зазначила, що у разі визнання наказу про звільнення незаконним, це автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (аналогічного висновку дійшов ВССУ при розгляді справи № 223/30/16-ц від 25.09.2017 року). Разом з цим, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачці необхідно виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням часу розгляду справи. Відповідно до вищезазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та довідки № 35 від 14.04.2025 року виходить наступний розрахунок: середньоденний заробіток вчителя ОСОБА_1 , звільненої 15.12.2022 року, (із розрахунку нарахованої заробітної плати в жовтні - 5600,80 грн., в листопаді - 9443,28 грн.) складав: 5600,80 грн. (нараховано за жовтень) + 9443,28 грн. (нараховано за листопад) = 15 044,08 грн. (загальна сума за останні два календарні місяці роботи). Загальна кількість робочих днів в жовтні та листопаді 2022 року складає: 21 (робочі дні у жовтні) + 22 (робочі дні у листопаді) = 43 робочі дня. Отже, 15 044,08 грн. (загальна сума за два останні місяці) / 43 (загальна кількість робочих днів) = 349,87 (середньоденний заробіток). Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 грудня 2022 року до 16 січня 2026 року, що має бути стягнуто на користь позивача: 349,87 (середньоденний заробіток) * 806 (кількість днів) = 281995,22 грн. Враховуючи викладене, позивачка просить суд поновити строк звернення до суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнати протиправним та скасувати Наказ КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 49-к/тр від 14.12.2022 року «Про звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_2 », поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури у КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», стягнути солідарно з КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» та Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.12.2022 року до дня винесення судового рішення у справі, що станом на 16.01.2026 року складає 281995,22 грн., стягнути солідарно з КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» та Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн., стягнути солідарно з КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» та Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану внаслідок звільнення у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. від 14.04.2025 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі (а.с. 30).
10.09.2025 року представник відповідача КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" надав суду заперечення на уточнену позовну заяву (а.с.117-120), в яких вказав, що 04.03.2022 року у зв'язку з повномасштабною війною, ліцеїстів разом з 2 представниками КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" було евакуйовано до Румунії, м.Бряза, де вони продовжили навчання в онлайн - змішаному режимі. 04.08.2022 року всі ліцеїсти повернулися до України. 09.08.2022 року на зборах ліцею усно було повідомлено, в тому числі, ОСОБА_1 про те, що директор Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації не надав дозволу на набір абітурієнтів на 20222 /2023 н.р., заборонив проводити вступні випробування та наголосив, що зупиняє фінансування закладу на новий навчальний рік та розпустити ліцеїстів 11 класу. До 15.08.2022 року були роздані документи здобувачів освіти 11 класу у зв'язку з припиненням фінансування ліцею за наказом Директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та згідно заяв батьків. Згідно до наказу «Про надання щорічної основної відпустки під час воєнного стану працівниками ліцею» від 19.07.2022 року №3-В ОСОБА_1 повинна була стати до роботи 22.08.2022 року, але на роботу в цей день вона не з'явилася з невідомих причин без попередження. 22.08.2022 року було видано наказ №56-ОД «Про зміни до попереднього розподілу педагогічного навантаження педагогічних працівників школи-інтернату-ліцею та комплектування класів і виховних груп на 2022 / 23 навчальний рік». ОСОБА_1 не була попереджена під підпис у зв'язку з відсутністю на роботі, але цей наказ був продубльований в вайбер групі. Як потім стало відомо керівництву закладу, ОСОБА_1 знаходилася за межами Одеської області, про що керівництво ліцею не повідомила, ні в письмовій, ні в усній формі. 22.08.2022 року був виданий наказ №58-ОД «Про організацію роботи працівників ліцею в період відсутності дітей в 2022-2023 навчальному році». Наказом №38-к/тр від 30.08.2022 року «Про оголошення простою» ОСОБА_1 разом з іншими педагогами була переведена на простій з 01.09.2022 року, цей наказ був продубльований в вайбер групі ліцею. 30.08.2022 року було надано лист №126 до Начальника відділу освіти Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про відсутність здобувачів освіти в ліцеї на 2022-2023 навчальний рік. 07.09.2022 року керівництво ліцею звернулося до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації щодо надання письмового роз'яснення по правилам оплати працівникам ліцею, у зв'язку з тим, що з 01.09.2022 року в закладі відсутні здобувачі освіти. 27.09.2022 року ліцей отримав наказ від Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №73-ОД «Про діяльність КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" у 2022-2023 навчальному році», де було прописано в п.1.1 до 14.10.2022 року провести штатний розпис закладу у відповідність до контингенту здобувачів освіти та до функціонального обслуговування, п.1.2 до 14.10.2022 року попередити працівників закладу про подальше вивільнення у зв'язку з відсутністю учнівського контингенту, інформацію подати Департаменту, п.1.5 спільно з органом управління освітою Ізмаїльської районної державної (військової) адміністрації розглянути питання про можливість працевлаштування працівників закладу, цей наказ був продубльований в вайбер групі ліцею, 27.09.2022 року о 21.18 для ознайомлення всіх працівників. Відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №73-ОД від 26.09.2022 року «Про діяльність КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" у 2022-2023 навчальному році у зв'язку з відсутністю контингенту здобувачів в ліцею у 2022-2023 навчальному році, з метою дотримання економічної ефективності функціонування закладу освіти, затверджено штатний розпис КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» у Департаменті освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, станом на 07.10.2022 року. Відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації було також видано наказ по ліцею від 30.09.2022 року №43-к/тр «Про скорочення штатних одиниць згідно до нормативності штатного розпису КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" на 2022 - 2023 навчальний рік. Цей наказ був наданий в вайбер групу. 10.10.2022 року всі працівники ліцею отримали попередження про скорочення штату працівників з 15.10.2022 року в вайбер групу та кожному окремим повідомленням. 10.10.2022 року надійшло звернення від Ізмаїльського відділу освіти щодо працевлаштування вчителів, про що повідомлено всіх в вайбер групі, на що ОСОБА_1 ніяк не відреагувала. 11.12.2022 року в вайбер групу було надано інформацію про прохання прийти до ліцею 15.12. 2022 року з 10:00 по 16:00 години, для отримання всіх необхідних документів при скороченні. Наказом від 14.12.2022 року №52-к/тр «Про звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_2 » звільнено позивачку 15.12.2022 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України. Саме ОСОБА_1 15.12.2022 року не прийшла до ліцею для отримання документів, з телефонної розмови з нею стало відомо, що вона знаходиться за межами м. Ізмаїла та доглядає свого батька та коли повернеться, забере свої документи. Трудова книжка залишилася у сейфі ліцею. 22.01.2025 року ОСОБА_1 в телефонному режимі попросила видати їй трудову книжку, в результаті розмови була домовленість про передачу трудової книжки в місті керівником, в зв'язку з тим, що в приміщенні ліцею на той момент ні кого не було. 24.02.2025 року ОСОБА_1 було передано її трудову книжку від ОСОБА_3 , заступника директора КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" з НВР ( в 2022 році в.о. директора ліцею). Під час спілкування з ОСОБА_1 в неї не було ні яких зауважень до керівника закладу чи до бухгалтера. Таким чином, оскільки з 15.12.2022 року ОСОБА_1 була звільнена з ліцею, тому вона не може отримувати ніяких виплат від ліцею. Крім того, з 15.12.2022 року по момент отримання трудової книжки 24.02.2025 року ОСОБА_1 не звернулась до ліцею з питанням оплати праці та інших виплат. У зв'язку з викладеним, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 в позовних вимогах у повному обсязі.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи сповіщена належним чином. Представник позивачки - адвокат Соколова Г.М. надала суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, розглянути справу у відсутність позивачки та її представника.
Представник відповідача КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщений належним чином, надав суду заяву, в якій вказав, що просить суд розгляд справи провести за письмовими доказами, що наявні в матеріалах справи та за відсутності відповідача.
Представник відповідача Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщений належним чином, заяв чи клопотань по справі суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого Немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК).
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України роботодавець зобов'язаний письмово попередити працівника про заплановане скорочення не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.08.1996 року займала посаду вчителя української мови та літератури у КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», що підтверджується відомостями трудової книжки (а.с.15).
Згідно наказу КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» №1-В від 26.05.2022 року «Про надання частини щорічної основної відпустки на час воєнного стану працівникам ліцею» надано щорічну основну відпустку вчителю української мови та літератури ОСОБА_1 за робочий період з 26.08.20 по 25.08.2022 року в кількості 24 календарних дні (без урахування 2 святкових днів 12.06.2022 року та 28.06.2022 року) з 06.06.2022 року - 30.06.2022 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. (а.с. 123-125)
Відповідно до витягу з наказу від 30.06.2022 року №29-к/тр «Про оголошення простою» у зв'язку з продовженням строку дії воєнного стану України введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, змінами в Законі України від 15.03.2022 року №1236 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до ст. 34 та ч.1 ст. 113 КЗпП України оголошено простій не з вини працівника по закінченню щорічної відпустки ОСОБА_1 у строки простою: з 04.07.2022 року по 25.08.2022 року (а.с.51).
Наказом від 01.07.2022 року №30-к/тр внесено зміни до наказу від 30.06.2022 року №29-к/тр «Про оголошення простою» закінчено оголошення простою не з вини працівника ОСОБА_1 18.07.2022 року (а.с.52).
Як вбачається з наказу №3-В від 19.07.2022 року «Про надання частини щорічної основної відпустки під час воєнного стану працівникам ліцею» надано щорічну основну відпустку вчителю української мови та літератури ОСОБА_1 за робочий період з 26.08.21 по 25.08.2022 року в кількості 32 календарні дні (без урахування 1 святкового дня 28.07.2022 року) з 19.07.2022 року - 22.08.2022 року. Стати до роботи 22.08.2022 року. (а.с. 127-128)
22.08.2022 року згідно наказу КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» №56-ОД «Про зміни до попереднього розподілу педагогічного навантаження педагогічних працівників школи-інтернату - ліцею та комплектування класів і виховних груп на 2022/23 навчальний рік» зменшено педагогічне навантаження на 13,5 год.(а.с. 129-131)
Наказом КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 58-ОД від 22.08.2022 року «Про організацію роботи працівників Ліцею в період відсутності дітей в 2022 - 2023 навчальному році» у зв'язку з усним розпорядженням директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про припинення функціонування Ліцею та його подальше ліквідування, відсутністю численності контингенту ліцеїстів у 10-11 класах /станом на 22.08.2022 року запроваджено дистанційний режим роботи працівникам Ліцею, які забезпечують життєдіяльність навчального закладу з 01.09.2022 року. Вчителям- предметникам, офіцерам - вихователям оголошено простій не з вини працівника з 01.09.2022 року на новий 2022 -2023 навчальний рік, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с. 132-133)
Відповідно до наказу від 30.08.2022 року №38-к/тр «Про оголошення простою» у зв'язку з відсутністю в закладі здобувачів освіти керуючись ст. 113 КЗпП України оголошено простій не з вини працівника ОСОБА_1 з 01.09.2022 року (а.с. 53).
Наказом №59-ОД від 27.09.2022 року КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" №59-ОД від 27.09.2022 року головному бухгалтеру ліцею ОСОБА_4 привести штатний розпис КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" на 2022-2023 навчальний рік до нормативності. Термін до 01.10.2022 року. Затвердити штатний розпис КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" у Департаменті освіти і науки Одеської облдержадміністрації, станом на 07.10.2022 року.(а.с. 54)
Згідно наказу №73/ОД від 26.09.2022 року Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації у зв'язку з відсутністю контингенту здобувачів освіти в КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" у 2022 -2023 навчальному році з метою дотримання економічної ефективності функціонування закладу освіти, враховуючи положення законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про правовий режим воєнного стану» в.о. директора КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою": 1.1. до 14.10.2022 року привести штатний розпис закладу у відповідність до контингенту здобувачів освіти та до функціонального обслуговування (будівлі, приміщень); 1.2. до 14.10.2022 року попередити працівників закладу про подальше вивільнення у зв'язку із відсутністю учнівського контингенту, інформацію подати Департаменту;1.5. Спільно з органом управління освітою Ізмаїльської районної (військової) адміністрації розглянути питання про можливість працевлаштування працівників закладу.(а.с. 55-56)
Наказом від 30.09.2022 року №43-к/тр «Про скорочення штатних одиниць згідно до нормативності штатного розпису КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" на 2022 - 2023 навчальний рік та протоколом №1 від 27.09.2022 року згідно ст. 42 КЗпП України визначено осіб, які підлягають скороченню з 15.10.2022 року, в тому числі, ОСОБА_1 (а.с.57-58).
Згідно Протоколу №1 від 27.09.2022 року засідання адміністрації ліцею розпису КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" згідно ст. 42 КЗпП України визначено осіб, які підлягають скороченню з 15.10.2022 року, в тому числі вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 (а.с. 59-60)
Як вбачається з попередження про скорочення штату працівників від 10.10.2022 року №148 на ім'я ОСОБА_2 , в. о. директора КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" повідомила про те, що відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №73 - ОД від 26.09.2022 року «Про діяльність КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" у 2022 - 2023 навчальному році на наказу Міністерства освіти і науки України від 06.12. 2010 року №1205 «Про затвердження типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів» у зв'язку з відсутністю контингенту здобувачів освіти в ліцеї у 2022/2023 навчального року, з метою дотримання економічної ефективності функціонування закладу освіти, враховуючи положення законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про правовий режим воєнного стану» кількість посад «вчителя української мови та літератури» скорочена. У зв'язку з чим повідомляє, що посада, яку обіймає ОСОБА_5 підлягає скороченню з 15.10.2022 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 49-к/тр від 14.12.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України (запис №15 від 15.12.2022 року трудової книжки). (а.с.62) Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 від 14.12.2022 року №681; наказ «Про скорочення штатних одиниць згідно до нормативності штатного розпису КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» на 2022-2023 навчальний рік» від 30.09.2022 року №43/к/тр; повідомлення про скорочення штату працівників від 10.10.2022 року №146.
Відповідно до роз'яснень п.19 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами "Про практику розгляду судами трудових спорів", а також чинним законодавством визначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі 6-40цс15, від 25 травня 2016 року у справі 6-3048цс15.
Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов'язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2024 року у справі №641/1334/23 зробила висновок, що за приписами частин першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв?язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Конвенцією Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року у пункті «а» частини 2 статті 9 визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо попередження ОСОБА_1 про заплановане скорочення не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення.
Представник відповідача у відзиві, в обґрунтування своїх заперечень щодо позову, посилається на наявність групи ліцею в вайбері, в якій публікувалася керівництвом вся інформація щодо скорочення штату та наступне звільнення ОСОБА_1 . Однак, зі скріншотів долучених до матеріалів справи не можливо встановити, чи є серед учасників групи ОСОБА_1 , та чи вона ознайомлювалася з відомостями опублікованими в цій групі. Крім того, скріншоти з вайбер групи долучені до матеріалів справи не містять взагалі будь-якої інформації, що стосується особисто ОСОБА_1 .
Також до матеріалів справи представником відповідача не долучено належних доказів відсутності вакантних посад на підприємстві станом на момент звільнення ОСОБА_1 , тому в суду не має можливості переконатися в тому, що на момент звільнення на підприємстві були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 перед звільненням.
Щодо підстав позову, а саме недотримання відповідачем процедури вивчення переважного права на залишення на роботі при звільненні позивача з займаної посади, суд приходить до наступного висновку.
Так, ст. 42 КЗпП України визначає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 334/4326/17, провадження № 61-45687св18,зазначено, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, провадження № 61-12386св18, визначено, щодо кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві.
Отже, особи, які мають переважне право на залишення на роботі, визначаються серед працівників, які займають таку ж посаду.
З матеріалів справи також не можливо встановити чи дотримувався роботодавець процедури переважного права під час звільнення ОСОБА_1 .
Крім того, суд звертає увагу, що в наказі КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 49-к/тр від 14.12.2022 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (запис №15 від 15.12.2022 року трудової книжки), зазначена підстава звільнення: заява ОСОБА_1 від 14.12.2022 року №681. Однак, до матеріалів справи дана заява не надана. ОСОБА_1 стверджує, що вона ні якої заяви не подавала.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За таких обставин, з врахуванням воєнного стану, встановленого на підприємстві порядку обміну документами, допущених недоліків (помилок) працівниками кадрової служби відповідача при оформленні наказу, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 та поновлення її на роботі.
Враховуючи, що трудовий спір виник у позивачки із роботодавцем КЗ «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», який є юридичною особою - самостійним суб'єктом у цивільних правовідносинах, саме товариство має відповідати за цим позовом. Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації не є належним відповідачем в даній справі.
Щодо строків звернення до суду із вимогами про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, частини першу і другу викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції на час звернення позивача до суду) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Позивачка в обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначає, що про своє звільнення вона дізналася лише 11.03.2025 року. Крім того, їй було відомо, що на підприємстві оголошено простій не з вини працівника, в зв'язку з чим вона виїхала до місця проживання свого батька та здійснювала за ним догляд. Відповідачі не надали суду докази повідомлення ОСОБА_1 про звільнення в передбачені законодавством строки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, визначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що "виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
Вимушеним прогулом за висновками Верховного Суду про застосування ст. 235 КЗпП, що викладені 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц згідно постанови Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 61-37956св18, визнається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно довідки про доходи від 14.04.2025 року за №35, середньоденний заробіток ОСОБА_1 , (із розрахунку нарахованої суми заробітної плати в жовтні 2022 року - 5600, 80 грн., в листопаді 2022 року - 9443,28 грн.) склав: 5600, 80 + 9443,28 = 15044,08 грн.: (21+22=43) (загальна кількість робочих днів в жовтні та листопаді 2022 року) = 349,87 грн. Згідно затвердженого постановою КМУ № 100 «Порядку обчислення середньої заробітної плати»: п. 2: середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплати, тобто, звільнення; п. 4: нараховані виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати; якщо в розрахунковому періоді у працівників не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (а.с.166 т.1).
Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 склав 349,87 грн.
За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно поданого представником позивача розрахунку в межах заявлених позовних вимог склав: 349,87 грн. * 806 (кількість днів) = 281 995, 22 грн.
Однак, враховуючи тривалість пропуску строку звернення позивачки до суду з вимогами, суд вважає за необхідне зменшити, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 до 181 995,22 грн.
Щодо стягнення на користь позивачки з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., суд приходить до наступних висновків.
Позивачка вказала, що моральні переживання, завдані їй діями відповідачів, полягають у тому, що відповідальною за заподіяну шкоду особою, а саме, комунальним закладом, порушені її права, як працівника. Звільнення без належних законних підстав, у зв'язку зі скороченням, може стати фактором психологічного травмування. У даному випадку це призвело до погіршення стану здоров'я позивачки та загострення рівня стресу. З'явилась роздратованість через постійні переживання та турботу про майбутнє. Невизначеність щодо кар'єрного шляху та емоційне перенавантаження можуть викликати значні психологічні труднощі. Це може проявлятися у вигляді тривоги, погіршення якості сну, втрати інтересу до повсякденних справ, а також впливати на особисті та соціальні відносини. Таким чином, заподіяна моральна шкода виражається не лише у втраті робочого місця, а й у важливому впливі на психічне та емоційне благополуччя позивачки.
Моральну шкоду позивачка оцінює у 20 000,00 грн.
Статтею 237-1 КЗПП України, визначено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 із змінами і доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Завдану позивачці моральну шкоду внаслідок дій відповідача КЗ "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою", з урахуванням вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, визначає у сумі 5000,00 грн.
При зверненні до суду, позивачка просила також стягнути з відповідачів на її користь витрати на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Позивачкою надано суду докази на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, а саме, ордер на надання правничої допомоги адвокатом Соколовою Г.М. серії ВН №1459197 (а.с.25), свідоцтво про адвокатську діяльність (а.с.26), опис робіт виконаних адвокатом (а.с.28), квитанцію №015-1 про оплату послуг адвоката у розмірі 8000,00 грн. (а.с.27).
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального закладу "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме, підлягає задоволенню вимоги щодо визнання наказу протиправним, його скасування, поновлення на роботі та стягнення з комунального закладу "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою" на користь ОСОБА_1 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 181995,22 грн., сума моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., а також, витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Згідно із ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справив усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідачів в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог (61,92%) у розмірі 749,98 грн. та на користь позивачки витрати на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому строк звернення до суду позивачкою не пропущено.
Згідно із п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 82, 83, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , до комунального закладу "Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою", адреса місцезнаходження юридичної особи: 68600, Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Нахімова, 407, Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, адреса місцезнаходження юридичної особи: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, 83, пов.13, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Комунального закладу «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» № 49-к/тр від 14 грудня 2022 року «Про звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на посаду вчителя вищої категорії вчителя української мови та літератури у Комунальному закладі «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою».
Стягнути з Комунального закладу «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», ЄДРПОУ: 23209719, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 грудня 2022 року до дня винесення судового рішення у справі, що станом на 16 січня 2026 року, у розмірі 181 995,22 (сто вісімдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень двадцять дві копійки) гривень.
Стягнути з Комунального закладу «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», ЄДРПОУ: 23209719, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , моральну шкоду завдану внаслідок звільнення у розмірі 5 000,00 (п'ять тисяч гривень нуль копійок) гривень.
Стягнути з Комунального закладу «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» ЄДРПОУ: 23209719, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 (вісім тисяч гривень нуль копійок) гривень.
Стягнути з Комунального закладу «Ізмаїльська спеціалізована школа-інтернат - військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою», ЄДРПОУ: 23209719, в дохід держави 749,98 (сімсот сорок дев'ять гривень дев'яносто вісім копійок) гривень.
В позові ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ: 33722647, - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Т.П.Пащенко