27 квітня 2026 року
м. Київ
справа №990/53/26
адміністративне провадження №П/990/53/26
1. Касаційний адміністративний суд у Верховному Суді здійснює розгляд справи № 990/53/26 за позовом ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 , позивачка) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - також ВККС України, Комісія) про:
- визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вчинених під час прийняття рішення від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25 «Про затвердження кодованих та декодованих результатів тестування когнітивних здібностей та призначення четвертого етапу кваліфікаційного іспиту», які полягають у недопуску ОСОБА_1 до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізацій місцевого адміністративного суду та місцевого загального суду;
- зобов'язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України допустити ОСОБА_1 до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізацій місцевого адміністративного суду та місцевого загального суду як кандидатку на посаду судді, яка успішно склала тестування когнітивних здібностей відповідно до рішення ВККС від 19 вересня 2025 року №173/зп-25.
2. ОСОБА_1 просила поновити їй строк звернення до суду з вказаним позовом, покликаючись на те, що в день прийняття охопленого предметом спору рішення Комісії вона перебувала у пологовому відділенні й народжувала дитину, після чого перебувала на лікарняному до 20 січня 2026 року.
3. Також зазначала, що є матір'ю трьох неповнолітніх дітей, які в період з листопада 2025 року по лютий 2026 року періодично хворіли, й на підтвердження таких обставин надала суду медичну документацію, зокрема, відповідні висновки та виписках з історій хворіб.
4. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила врахувати й складну ситуацію в країні, викликану війною та її наслідками, зокрема, постійними ворожими масованими ракетно-дроновими атаками, тривалим відключеннями електроенергії, яка у своїй сукупності з наявністю трьох дітей, унеможливила своєчасну реалізацію права на оскарження протиправних дій відповідача.
5. Зазначені обставини Верховний Суд визнав такими, що свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду й в ухвалі про відкриття провадження у справі вказаний строк поновив.
6. У подальшому, а саме 30 березня 2026 року, ВККС України надіслала до Суду клопотання, в якому просила залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії.
7. В обґрунтуванні доводів та вимог клопотання відповідач наполягав на тому, що встановлений частинами п'ятою та восьмою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк звернення до адміністративного суду в цьому випадку повинен обраховуватись починаючи з 19 вересня 2025 року - дати оприлюднення на офіційному вебсайті Комісії повного рішення № 173/зп-25.
8. Комісія звернула увагу, що позовна заява у цій справі була подана лише наприкінці лютого 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду на понад чотири місяці, й позивачка не довела наявності поважних причин пропуску нею вищезгаданого строку.
9. На думку представника Комісії, особисті та сімейні обставини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки позивачка мала можливість скористуватись послугами адвоката для своєчасного звернення до суду.
10. Наполягаючи на тому, що строк звернення до суду в цій справі був пропущений за відсутності поважних причин і підстави для його поновлення відсутні, Комісія вважає, що поданий ОСОБА_1 позов належать залишити без розгляду.
11. Подане ВККС України клопотання суд розглянув у відкритому судовому засіданні за участю сторін й постановив ухвалу від 15 квітня 2026 року про відмову в його задоволенні.
12. Відмовляючи у залишенні позовної заяви без розгляду, Верховний Суд наголосив, що питання стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду в цьому випадку вже вирішувалось судом при відкритті провадження у справі й Суд, за результатом оцінки наведених позивачкою аргументів та поданих нею доказів, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення зазначеного строку.
13. Суд, розглядаючи в судовому засіданні подане Комісією клопотання, не встановив обставин, які б ставили під сумнів добросовісність позивачки чи вказували на передчасність висновку про поважність причин пропуску строку. Суд також відзначив, що матеріали справи, надані на час розгляду клопотання Комісії, не містять нових фактів, які могли б змінити або спростувати здійснену раніше оцінку. При цьому, підкреслено, що повторне порушення ВККС України питання щодо пропуску строку не ґрунтується на жодних нових процесуальних підставах і не впливає на викладені Судом висновки з окресленого питання, тоді як наведені відповідачем доводи фактично зводяться до незгоди з такими висновками суто з формальних підстав без урахування фактичних обставин, які зумовили пропуск строку.
14. З ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року та викладеними у ній висновками щодо відсутності підстав для задоволення поданого Комісією клопотання про залишення позову без розгляду я не погоджуюсь, у зв'язку з чим та в порядку частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку.
15. Насамперед відзначаю, що частина перша статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює імперативне правило, за яким позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
16. Частина восьма названої статті передбачає, що для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк.
17. Встановлений у частині восьмій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таке правило закріплене у нормах абзацу першого частини другої цієї статті.
18. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої суд повертає позовну заяву, якщо особа - заявник не подала заяву про поновлення строку або якщо вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними. Ця ж стаття визначає, що в разі виявлення факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в адміністративній справі суд, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, залишає позовну заяву без розгляду.
19. Зміст викладених вище норм процесуального права засвідчує, що законодавець чітко установив строки, упродовж яких можуть бути подана позовна заява в адміністративній справі, й встановив, що ці строки можуть бути поновлені виключно за наявності поважних причин їх пропуску.
20. Це підтверджує, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків здійснене законодавцем для досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
21. Те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема й встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, неодноразово згадувалось й у практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30 червня 2006 року у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у рішеннях у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, п. 36), від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom; заяви № 22083/93, 22095/93), а також у рішенні від 27 лютого 1980 року у справі «Девеер проти Бельгії» (Deweer v. Belgium).
22. Строк звернення до адміністративного суду (у цьому випадку упродовж одного місяця) покликаний запобігти зловживанню правом на судовий захист та попередити порушення принципу правової визначеності. Він обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений судом, але виключно у випадку існування поважних причин, які об'єктивно вплинули на можливість особи своєчасно подати позовну заяву. Наявність поважних причин пропуску зазначеного строку, а отже й підстав для його поновлення, повинна бути підтверджена відповідними доказами, обов'язок подання яких покладається на особу, яка звертається до суду
23. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
24. Вказані критерії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
25. Велика Палата Верховного Суду також підкреслювала, що такими приписами процесуального закону чітко окреслений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, зокрема позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
26. Тому презюмується, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, якщо нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23).
27. За установленими Судом обставинами, рішення Комісії, якого стосуються вимоги поданого у цій справі позову, було оприлюднене на офіційному веб - сайті ВККС України 19 вересня 2025 року й перебувало у безперешкодному доступі з можливістю ознайомитись зі змістом такого адміністративного акту в повному обсязі. Тобто про порушення своїх прав ОСОБА_1 повинна була дізнатись 19 вересня 2025 року.
28. У справі, в якій викладається окрема думка, місячний строк звернення до суду, з урахуванням фактичних обставин і встановлених процесуальним законом правил його обчислення, розпочався 20 вересня 2025 року та закінчився 20 жовтня 2025 року. Позовна ж заява була подана лише 24 лютого 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку для її подання більш як на чотири місяці.
29. Визнаючи поважними причини пропуску зазначеного строку, Суд взяв до уваги доведені позивачкою обставини про перебування її у стані непрацездатності (на лікарняному) в період з 17 вересня 2025 року по 20 січня 2026 року включно.
30. Проте, Суд не врахував, що згідно з наданою ОСОБА_1 випискою (а.с. 54 та 149 у томі справи 1) остання перебувала безпосередньо в медичному закладі (пологовому будинку) до 22 вересня 2025 року.
31. Тому сам собою факт перебування ОСОБА_1 на лікарняному упродовж встановленого законом строку звернення до суду й певний час після його закінчення не доводить того, що позивачка після її виписки з медичного закладу й до закінчення терміну непрацездатності (з 23 вересня 2025 року по 20 січня 2026 року включно) за станом здоров'я не мала фізичної можливості підготувати та подати до суду позовну заяву, або не мала доступу до відповідних технічних засобів та ресурсів для вчинення таких дій, позаяк лікування заявниці відбувалось амбулаторно.
32. В ухвалі, щодо якої викладається окрема думка, не враховано й положень частин першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають право сторони, зокрема, позивача в адміністративній справі брати участь у судовому процесі особисто та (або) через представника.
33. Наведені позивачкою доводи, надані нею пояснення та подані до суду документи не підтверджують того, що в силу об'єктивних чинників, зокрема, з огляду на матеріально - фінансовий стан чи певні життєві обставини позивачка не змогла скористатись правовою допомогою, у тому числі, на безоплатній основі у встановленому законом порядку.
34. До того ж, ОСОБА_1 брала участь у спірних правовідносинах як кандидат на посаду судді, яка має необхідний стаж роботи у сфері права, а отже об'єктивно володіла необхідними знаннями та кваліфікацією для самостійної підготовки і складання такого процесуального документа як позовна заява в адміністративній справі. Беручи особисту участь у цій справі, позивачка повинна була розраховувати на те, що наявні у неї можливості та доступні їй ресурси будуть достатніми для забезпечення належної та добросовісної реалізації наявних у неї прав і неухильного виконання нею своїх процесуальних обов'язків, у тому числі щодо своєчасного звернення до суду.
35. Покликання позивачки на те, що вона є багатодітною матір'ю та на періодичні захворювання її дітей, на мою думку, в цьому конкретному випадку, також не є самостійними і достатніми обставинами, які б могли свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки мали епізодичний характер.
36. Зокрема, і це встановлено в ухвалі Суду, щодо якої викладається окрема думка, у періоди з 30 грудня 2025 року по 05 січня 2026 року, з 16 по 19 січня 2026 року, а також з 31 січня по 12 лютого 2026 року, що загалом становить 24 календарні дні, жодна з дітей позивачки не хворіла, однак доказів щодо існування у ці дні об'єктивних обставин непереборного характеру, які унеможливили подання до суду позовної заяви, ОСОБА_1 не надала.
37. Твердження ОСОБА_1 про тривалі відключення світла у проміжок часу між початком перебігу строку звернення до адміністративного суду і до дня фактичного подання нею позову у цій справі не можуть братись до уваги як об'єктивні і непереборні обставини, які унеможливили своєчасну реалізацію нею права на звернення до суду, оскільки такі відключення не були безперервними й здійснювались відповідно до встановлених постачальником електричної енергії графіків, дослідження яких показує достатність часу, у який здійснювалось електропостачання, для роботи з відповідним обладнанням і комп'ютерною технікою з метою виготовлення документів як в електронному, так і в паперовому вигляді.
38. Позивачка, для якої процесуальний закон не встановлює обов'язкової вимоги щодо наявності у неї електронного кабінету, а також враховуючи незначну віддаленість її місця проживання від місцезнаходження Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не була позбавлена можливості подання і доставлення позовної заяви в електронному вигляді або в паперовій формі у будь - який зручний для неї та визначений законом спосіб, у тому числі з використанням засобів поштового зв'язку, кур'єрської доставки, електронної комунікації тощо.
39. Не утворюють підстав для поновлення пропущеного позивачкою строку звернення до суду й наведені нею доводи про інтенсивні обстріли країною - агресором Бучанського району Київської області, оскільки такі, хоча й мали місце, але не відбувались щоденно і безперервно, що також давало можливість і достатній час для своєчасної підготовки та подання позовної заяви до Верховного Суду, який свою роботу не припиняв та здійснював правосуддя увесь час від початку повномасштабного вторгнення, навіть у дні ворожих обстрілів (з урахуванням часу повітряних тривог).
40. Наведення лише загальних покликань на певні обставини, пов'язані з воєнним станом або із воєнними діями, за відсутності доказів щодо неможливості вчинення заявником відповідних процесуальних дій з посиланням на конкретні, підтверджені доказами, обставини стосовно того, як саме введення воєнного стану вплинуло на можливість своєчасного звернення до суду, не породжує наявності підстав для поновлення строку.
41. Із запровадженням правого режиму воєнного стану в Україні не зменшується значення норм процесуального закону, які встановлюють імперативне правило для учасників судового процесу діяти дисципліновано, зобов'язують їх добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Такі правила містяться у частині другій статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, яка діє в умовах воєнного стану й жодним чином не обмежується.
42. Тому за учасниками справи зберігаються усі їх процесуальні обов'язки, зокрема, проявляти повагу до суду і дотримувались закріпленого у Кодексі адміністративного судочинства України обов'язку добросовісного користування належними їм процесуальними правами і неухильного виконувати процесуальні обов'язки, уникати необґрунтованих затримок і зволікань із вчиненням тих чи інших процесуальних дій, своєчасно подавати документи, докази тощо, вживати усіх можливих і залежних від них заходів з цією метою.
43. Важливо, що учасник справи або особа, яка звертається до суду, розпоряджаються своїми правами у адміністративному судовому процесі на власний розсуд і несуть персональну відповідальність за вчинені (або невчинені) ними дії або допущену бездіяльність під час реалізації прав, за невиконання своїх обов'язків.
44. У цьому ж випадку пропуск строку звернення до адміністративного суду, як про це можна стверджувати з наявних у справі матеріалів та з'ясованих Судом обставин, обумовлений насамперед суб'єктивними факторами й пасивною поведінкою заявниці, яка не здійснила усіх можливих дій для належної та своєчасної реалізації свого права на звернення до суду. Вказані ОСОБА_1 обставини в обґрунтуванні причин пропуску строку звернення до суду належить кваліфікувати як такі, що не мали характеру непереборних, оскільки вони могли бути подолані в разі належного і добросовісного ставлення позивачки до наявних у неї прав та процесуальних обов'язків.
45. З огляду на вищевказане вважаю, що подане у цій справі клопотання ВККС України з вимогами застосувати передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду належало задовольнити, а позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Суддя Наталія КОВАЛЕНКО