27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/18283/24
адміністративне провадження № К/990/15444/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №380/18283/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Винниківської міської ради, Виконавчого комітету Винниківської міської ради, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Винниківської міської ради, Виконавчого комітету Винниківської міської ради, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, у якому просила:
- відкрити окреме провадження про відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання судових рішень національних судів по справах №2а-1041/08, №813/719/16, №813/5929/15, №463/6946/22, №463/6302/17 (дані рішення всі є в реєстрі судових справ) та рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року «Яворовенко та інші проти України» відповідачами по справі, внаслідок чого позивач не може оформити пенсію за віком та офіційно прав зв'язку з несплатою податків за період з 26 квітня 2005 року по сьогоднішній день 27 серпня 2024 року, день написання позову на підставі експертизи Хмельницького відділення КНДІСЕ;
- стягнути кошти з відповідачів по справі моральну та матеріальну шкоду відповідно висновку експерта;
- стягнути сумарно з відповідачів по справі за моральну та матеріальну шкоду за оплату висновку експерта;
- нарахування позивачці середньомісячної заробітної плати з індексацією, компенсацією боргу за період з 23 листопада 2020 року по день винесення судом рішення;
- зобов'язання уповноважених осіб Львівської міської ради, виконком Львівської міської ради нарахувати середньомісячну заробітну плату з індексацією, компенсацією боргу за період з 23 листопада 2020 року;
- зобов'язати уповноважених осіб Львівської міської ради, виконком Львівської міської ради нарахувати кошти за невикористані відпустки за період з 2010 року по даний час, враховуючи те, що останнє звільнення відбулось 23 листопада 2020 року;
- стягнути кошти з відповідачів по справі Відділу примусового виконання судових рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Винниківську міську раду, Виконком Винниківської міської ради, Львівську міську раду, Виконком Львівської міської ради за моральну та матеріальну шкоду та оплату висновків експерта Хмельницького відділення КНДІСЕ;
- стягнути кошти з відповідачів по справі Відділу примусового виконання судових рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Винниківську міську раду, Виконком Винниківської міської ради, Львівську міську раду, Виконком Львівської міської ради за моральну та матеріальну шкоду відповідно до висновку експерта Хмельницького відділення КНДІСЕ;
- визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Винниківську міську раду, Виконком Винниківської міської ради, Львівську міську раду, Виконком Львівської міської ради щодо тривалого невиконання рішень Національних судів по справі № 2а-1041/08, № 813/719/16, № 813/5929/15, № 463/6946/22 та рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року «Яворовенко та інші проти України».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано Львівську міську раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 10 жовтня 2024 року до 22 липня 2025 року згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невиконання судових рішень у справах №2а-1041/08, №813/719/16, №813/5929/15, №463/6946/22.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
06 квітня 2026 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №380/18283/24. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 22 січня 2020 року у справі №560/798/16-а, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 щодо відшкодування моральної шкоди (статті 1173 ЦК України).
Позивач також зазначає, що судами не взято до уваги позиція Верховного Суду про стягнення середньомісячної заробітної плати, а саме щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, викладеної у постанові від 23 червня 2022 року у справі №540/825/21.
Крім того, позивач вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме щодо видачі трудової книжки державному службовцю та не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Також позивач вказує на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №300/843/20, №380/4676/23, №380/16768/22) щодо компенсації відпустко, моральної шкоди та поновлення строку на касаційне оскарження.
Крім того, у тексті касаційної скарги є посилання на правові позиції Верховного Суду Касаційного адміністративного суду по справі №300/843/20 від 31 серпня 2022 року щодо відпусток держслужбовців, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №380/4676/23 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі №380/16768/22.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Мотиви, наведені позивачем, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи зводяться лише до наведення цитат із постанов Верховного Суду, без взаємозв'язку з обставинами цієї справи.
Таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, Суд щодо посилання позивача на не застосування статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме щодо видачі трудової книжки державному службовцю, та не врахування висновків Верховного Суду, викладені у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, зазначає, що при звернені до суду з позовом у цій справі були відсутні вимоги щодо питання нарахування стажу.
Щодо посилання заявника на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №380/4676/23 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі №380/16768/22, Суд зазначає про їх безпідставність, оскільки згідно пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вказати: 1) норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником лише зазначено указаний пункт /аркуш 9 касаційної скарги/, проте касаційна скарга в цій частині не містить будь-якого обґрунтування.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання позивача на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на пункти 2, 3 частини другої статті 353 КАС України та частину третю статті 353 КАС України /аркуш 9 касаційної скарги/, то Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Разом з цим, заявником у касаційній скарзі не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду її за правилами загального позовного провадження.
Щодо посилання на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд зазначає, що якщо заявник уважає, що суди порушили норми процесуального права з цієї підстави, то у касаційній скарзі має бути доведено, що суди протиправно не вжили заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення судами норм процесуального права.
При цьому, Суд зазначає, що скаржником не зазначено, яке саме клопотання (заяву) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій було необґрунтовано відхилено.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Водночас, у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частини третьої статті 353 КАС України, які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржника, є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
За таких обставин Суд уважає, що позивачем не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, то Суд зауважує, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №380/18283/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Винниківської міської ради, Виконавчого комітету Винниківської міської ради, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак