27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 640/3989/22
адміністративне провадження № К/990/15468/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Одеської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №640/3989/22 за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської митниці, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №557-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " від 22 грудня 2021 року в.о. начальника Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці;
- визнати протиправним та скасувати наказ №624-о від 30 грудня 2021 року "Про внесення змін до наказу Одеської митниці від 22 грудня 2021 року №557-о" в.о. начальника Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці;
- визнати протиправним та скасувати наказ №20-о від 10 січня 2022 року "Про внесення змін до наказу Одеської митниці від 22 грудня 2021 року №557-о" в.о. начальника Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці;
- поновити позивача на посаді заступника начальника управління - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці;
- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2022 року по день фактичного поновлення на службі в Одеській митниці як відокремленому підрозділі Державної митної служби України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці від 22 грудня 2021 року №557-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ".
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці від 30 грудня 2021 року №624-о "Про внесення змін до наказу Одеської митниці від 22 грудня 2021 року №557-о".
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці від 10 січня 2022 року №20-о "Про внесення змін до наказу Одеської митниці від 22 грудня 2021 року №557-о".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці з 11 січня 2022 року.
Стягнуто з Одеської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 891 637,55 грн. (один мільйон вісімсот дев'яносто одна тисяча шістсот тридцять сім гривень 55 копійок).
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці з 11 січня 2022 року.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Одеської митниці на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2026 року касаційну скаргу Одеської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №640/3989/22 за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування наказів - повернуто особі, яка її подала.
06 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" повторно надійшла касаційна скарга Одеської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №640/3989/22. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку зі статтями 34- 36, пунктом 2 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» у правовідносинах, пов'язаних зі строковим характером проходження державної служби за контрактом та наслідками спливу строку такого контракту під час вимушеного прогулу.
На обґрунтування зазначеного скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи статтю 235 КЗпП України, дійшли висновку про стягнення середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу до дня ухвалення судового рішення, не врахувавши при цьому строковий характер службових правовідносин та юридичні наслідки спливу строку контракту. При цьому скаржник зазначає, що після закінчення строку дії контракту позивач за жодних умов не міг продовжувати проходження державної служби, а відтак період вимушеного прогулу повинен обмежуватися датою спливу строку контракту, а не датою ухвалення судового рішення.
Разом із тим суд звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду від 24 березня 2026 року, якою первісну касаційну скаргу було повернуто, скаржнику вже було надано вичерпні роз'яснення щодо змісту та способу обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, судом було зазначено, що для належного обґрунтування цієї підстави скаржник повинен не лише формально послатися на відсутність висновку Верховного Суду, а й визначити норму права, яка потребує висновку, окреслити питання правозастосування, обґрунтувати неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій, а також довести, що відповідна проблема має нормативний характер і не зводиться до оцінки фактичних обставин конкретної справи.
Таким чином, суд уже роз'яснив скаржнику, що підстава, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не може зводитися до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій чи до спроби переоцінки встановлених ними обставин справи.
Однак аналіз повторно поданої касаційної скарги свідчить, що наведені роз'яснення суду скаржником враховані не були.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з визначеним судами періодом вимушеного прогулу та, відповідно, розміром середнього заробітку, що підлягає стягненню.
Скаржник детально обґрунтовує власну позицію шляхом аналізу умов конкретного контракту, строку його дії, відсутності його продовження та робить висновок про необхідність обмеження періоду вимушеного прогулу датою його спливу. Водночас такі доводи стосуються виключно оцінки встановлених судами фактичних обставин справи та застосування норм права до конкретної ситуації.
Таким чином, скаржник фактично пропонує суду касаційної інстанції інше бачення вирішення спору у цій справі, що виходить за межі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому касаційна скарга не містить обґрунтування існування правової невизначеності, колізії норм права або різних підходів у судовій практиці щодо застосування наведених норм, а також не доводить необхідності формування відповідного правового висновку Верховного Суду.
Отже, повторно подана касаційна скарга не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Крім того, суд ураховує, що аналогічні за змістом доводи вже були предметом оцінки Верховного Суду, однак скаржник, повторно звертаючись до суду касаційної інстанції, фактично відтворив їх без належного усунення встановлених недоліків.
Така процесуальна поведінка не відповідає вимогам статті 45 КАС України щодо добросовісного користування процесуальними правами.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Одеської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №640/3989/22 за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниця про визнання протиправними та скасування наказів - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Суддя О.В. Кашпур