27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/24034/25
адміністративне провадження № К/990/15543/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №520/24034/25 за позовом ОСОБА_1 до Південної міської ради Харківського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Південної міської ради Харківського району Харківської області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Південної міської ради Харківського району Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , інваліду другої групи, грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки як інваліду війни за період 2024 року (тридцять діб) та 2025 року (двадцять п'ять діб);
- зобов'язати Південну міську раду Харківського району Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки як інваліду війни другої групи за період 2024 року (тридцять діб) та 2025 року (двадцять п'ять діб).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 20.03.2026 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2026 зазначену касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
07.04.2026 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» вдруге подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник вказує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статей 6, 9, частини сьомої статті 10, статті 24 Закону України «Про відпустки», статей 82, 83 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо), а також значення у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування цієї норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Покликаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначив, що суди застосували вищенаведені норми без їх системного тлумачення, що призвело до неправильного застосування матеріального права. Щодо статей 6 та 10 Закону України «Про відпустки» суди не встановили обсяг права (30 днів), не врахували спеціальні гарантії для інвалідів, одразу застосували пропорційний підхід; фактично нівельовано зміст частини сьомої статті 10 Закону України «Про відпустки». Щодо статті 24 Закону України «Про відпустки», статті 83 Кодексу законів про працю України суди: не визначили реальну кількість днів, не перевірили розрахунок відповідача. Щодо статті 9 Закону України «Про відпустки», статті 82 Кодексу законів про працю України суди не встановили і не перевірили, що навчальна відпустка: оплачувана, зберігається місце роботи, має включатися до стажу. В контексті того як повинні застосовуватися норми скаржник вказав: «послідовність: визначити право (30 днів), визначити стаж (з урахуванням навчальної відпустки), визначити дні, виплатити компенсацію. Суди цього не зробили взагалі.».
Необхідність формування висновку Верховного Суду скаржник мотивував наступним чином: «відсутній висновок щодо: повної відпустки інваліда у перший рік, включення навчальної відпустки, механізму компенсації. Це створює: різну практику, правову невизначеність».
Верховний Суд звертає увагу, що скаржник, вдруге звертаючись до суду із касаційною скаргою, не наводить належного обґрунтування необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування таких норм. Покликання у скарзі на «різну практику, правову невизначеність» не може вважатися достатнім аргументом для висновку про необхідність формування єдиної правозастосовної практики, оскільки такі твердження є голослівними та не підкріплені жодними доказами, які б свідчили про різний підхід судів у такому правозастосуванні.
Покликання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм права не містить належних аргументів неправильного застосування відповідних норм права судами попередніх інстанцій, позаяк зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із встановленням судами попередніх інстанцій обставин у цій справі. Так, скаржник зазначив у скарзі, що суди: не встановили обсяг права, не врахували спеціальні гарантії для інвалідів, одразу застосували пропорційний підхід, не визначили реальну кількість днів, не перевірили розрахунок відповідача, не встановили і не перевірили, що навчальна відпустка: оплачувана, зберігається місце роботи, має включатися до стажу.
Отже, посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка здійснює перегляд постановлених та оскаржених судових рішень лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Водночас унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в КАС України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Доводи скарги щодо неправильного застосування судами означених норм права також не містять аргументів в контексті помилки судів попередніх інстанцій щодо належного правозастосування або тлумачення таких норм, адже, знову ж таки, зводяться до незгоди із оцінкою доказів у справі.
Покликання скаржника в частині того як мають застосовуватися такі норми (дослівно: «Послідовність: визначити право (30 днів) визначити стаж (з урахуванням навчальної відпустки) визначити дні виплатити компенсацію Суди цього не зробили взагалі.») також відсилають до неправильного, на думку позивача, підходу щодо встановлення обставин справи.
Наведене жодним чином не пов'язано із проблематикою правозастосування, тобто із необхідністю усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норм тощо.
Отже, касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також скаржник підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, покликаючись на недослідження судами доказів.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині недослідження доказів.
Верховний Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі скаржник також послався на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, вказавши, що: «Справа: має значення для практики, має значення для ветеранів, стосується соціальних гарантій, підпадає під п.2 ч.5 ст.328 КАС.».
Варто зазначити, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та / або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
У порушення вказаного скаржник формально послався на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, указуючи на те, що справа має значення для практики, має значення для ветеранів, стосується соціальних гарантій, скаржником не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь суду касаційної інстанції на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Саме по собі покликання скаржника на те, що справа має значення для практики, має значення для ветеранів, стосується соціальних гарантій без належних на те доводів і доказів, а так само без взаємозв'язку із відповідними підпунктами пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не може вважатися належним обґрунтуванням виняткових випадків, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
Водночас Верховний Суд зауважує, що у випадку подання касаційної скарги у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, до такої скарги застосовуються загальні вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги передбачені пунктом четвертим частиною другою статтею 330 КАС України.
Тобто, посилання у касаційній скарзі на підпункт пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені належним чином передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, як і не зазначено належним чином виключних випадків, визначених частиною п'ятою статті 328 КАС України, за яких судові рішення у справі, розглянутій в порядку спрощеного позовного провадження, підлягають перегляду судом касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та неналежне викладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №520/24034/25 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко