27 квітня 2026 року
м. Київ
справа №522/1107/26
адміністративне провадження № К/990/14148/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевірив касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №522/1107/26 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду з позовом до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , в якому просило:
- затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 26 липня 2026 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року позов задоволено.
Постановлено затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 26 липня 2026 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року скасовано.
Прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
30 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №522/1107/26. Скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача у відрядженні та відпустці, а також члена колегії суддів у відряджені, розгляд касаційної скарги здійснено після їх повернення.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно із частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Предметом розгляду цієї справи є затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
З огляду на зазначене, зважаючи на предмет розгляду справи, за своєю суттю вона є справою щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, та відповідно до частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у зв'язку із тим, що зазначена справа містить новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, які потребують відповіді касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Також скаржник вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес, який обґрунтований відсутністю єдиної правової позиції суддів різних інстанцій, що в подальшому призведе до наявності заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Крім того, скаржник вказує, що справа має виняткове значення для нього у зв'язку з тим, що зазначене судове рішення зобов'язує суб'єкта владних повноважень діяти всупереч вимогам чинного законодавства.
Окрім цього, скаржник вказує, що спірні правовідносини є винятковими та без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків, а саме перебування іноземця на території України без законних на те підстав.
Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-»г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №522/1107/26 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко