27 квітня 2026 року
м. Київ
справа №340/2689/25
адміністративне провадження № К/990/13106/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.,
перевірив касаційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №340/2689/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування відмови, а також зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області (оформлену службовим листом від 02 квітня 2025 року №42.06-167), зарахувати до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони, періоди роботи в державних органах;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Кіровоградській області перерахувати ОСОБА_1 вислугу років в Службі судової охорони відповідно до пункту 5 розділу І Положення про проходження Служби співробітниками Служби судової охорони з урахуванням змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя №2236/0/15-21 від 18 листопада 2021 року та зарахувати до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони, час роботи в державних органах, а саме:
Прокуратурі Кіровоградської області з 03 квітня 1998 року до 22 листопада 1998 року (03 роки 04 місяці 04 дні):
- з 03 квітня 1998 року до 22 листопада 1998 року - друкарка 2 категорії канцелярії;
- з 23 листопада 1998 року до 06 серпня 2001 року - друкарка 1 категорії канцелярії;
Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (00 років 05 місяців 24 днів):
- з 06 серпня 2001 року до 30 січня 2002 року - друкарка 1 категорії канцелярії Кіровоградського міського відділу УМВС України у Кіровоградській області.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року, позов задоволено.
Визнано протиправною та скасувати відмову Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області (оформлену службовим листом від 02 квітня 2025 року №42.06-167), зарахувати до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони, періоди роботи в державних органах.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Кіровоградській області перерахувати ОСОБА_1 вислугу років в Службі судової охорони відповідно до пункту 5 розділу І Положення про проходження Служби співробітниками Служби судової охорони з урахуванням змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя №2236/0/15-21 від 18 листопада 2021 року та зарахувати до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони, час роботи в державних органах, а саме:
Прокуратурі Кіровоградської області з 03 квітня 1998 року до 06 серпня 2001 року (03 роки 04 місяці 04 дні):
- з 03 квітня 1998 року до 22 листопада 1998 року - друкарка 2 категорії канцелярії;
- з 23 листопада 1998 року до 06 серпня 2001 року - друкарка 1 категорії канцелярії;
Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (00 років 05 місяців 24 днів):
- з 06 серпня 2001 року до 30 січня 2002 року - друкарка 1 категорії канцелярії Кіровоградського міського відділу УМВС України у Кіровоградській області.
23 березня 2026 року Територіальне управління Служби судової охорони у Кіровоградській області через підсистему «Електронний суд» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №340/2689/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача у відрядженні та відпустці, члена колегії суддів - у відпустці, а також проходженням ними підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України розгляд касаційної скарги здійснено після їх повернення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року справу №340/2689/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки порушує питання, яке є проблемним, раніше ґрунтовно не досліджуваним Верховним Судом, а саме:
розмежування сфери дії норм пенсійного законодавства - Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон України № 2262-ХІІ) та спеціального законодавства про проходження служби - Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року №1052/0/15-19 (далі - Положення), при обчисленні стажу для надання поточних соціальних гарантій (надбавка за вислугу років, додаткова відпустка) діючим співробітникам Служби судової охорони.
Наявність різних підходів судів апеляційної інстанції свідчить не лише про відсутність єдиної правозастосовчої практики, а й про об'єктивну невизначеність змісту відповідних норм матеріального права, що призводить до їх неоднакового застосування судами.
При цьому спірне питання не є поодиноким, а має масовий характер, оскільки стосується значної кількості співробітників Служби судової охорони, які до вступу на службу працювали в інших державних органах та звертаються з аналогічними вимогами.
За таких умов відсутність єдиного підходу до застосування: пункту «и» частини першої статті 17 Закону України №2262-ХІІ, абзацу 12 пункту 1 Постанови КМУ №393, пункту 5 Положення, призводить до порушення принципу правової визначеності та рівності усіх перед законом, оскільки у подібних правовідносинах особи отримують різний результат судового захисту.
Отже, формування правового висновку Верховного Суду у цій справі є необхідним для забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм права судами усіх інстанцій.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Крім того, скаржник вказує, що дана справа має виняткове значення для Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області. Виконання оскаржуваних судових рішень фактично зобов'язує відповідача діяти всупереч чинному нормативному регулюванню, а саме - ігнорувати Перелік посад, затверджений уповноваженим суб'єктом владних повноважень, що має обов'язковий характер.
Така ситуація створює для відповідача стан правової колізії, за якого одночасне виконання вимог судового рішення та дотримання чинного законодавства є неможливим.
Крім того, залишення оскаржуваних рішень у силі призведе до: масового звернення інших співробітників із аналогічними вимогами; необхідності здійснення системного перерахунку виплат; виникнення значного додаткового навантаження на державний бюджет.
Таким чином, справа виходить за межі індивідуального спору та безпосередньо впливає на функціонування державного органу, що свідчить про її виняткове значення для відповідача.
Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення, оскільки не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №340/2689/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування відмови, а також зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: Ж.М. Мельник-Томенко
М.І. Смокович