27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/7436/24 пров. № А/857/29486/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року, прийняте суддею Андрусенко О.О., м. Луцьк у справі № 140/7436/24 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій та бездіяльності протиправними,
встановив :
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП, позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ( ППР форма «В4») від 22.04.2024 №0095352407 на суму завищення від'ємного значення 52327 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано ППР ГУ ДПС у Волинській області від 22.04.2024 № 0095352407.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Суд виходив з того, що придбані товарно-матеріальні цінності, які були включені до податкового кредиту, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача та були використанні в ході такої господарської діяльності.
Не погодившись з наведеним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляції покликання маються на те, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, згідно до Податкового кодексу України (ПКУ), не передбачено ведення бухгалтерського та податкового обліку основних засобів, відповідно відсутнє їхнє фіксування у податковій звітності та будь яких інших податкових реєстрів, які на правах власності належать фізичним особам-громадянам, а отже у разі здійснення дій, які зазначені у ст.172, п.298.2 ст.298, ст.299 або у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 будуть відсутні вимоги щодо виконання п.187.1 ст.187, п.189.1 ст.189 та пп.«г» п.198.5 ст. 198 ПК України.
Зазначає, що оскільки підприємцем не ведеться облік основних засобів, не надано актів здійснення будівельних робіт (відсутні виконавці будівельних послуг), відсутні акти списання будівельних матеріалів, у підприємця відсутні кваліфіковані спеціалісти щодо здійснення даних будівельних робіт, а також дане приміщення зареєстроване у власність на фізичну особу ОСОБА_1 , то внаслідок вищенаведеного, ФОП ОСОБА_1 відповідно до п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 ПКУ зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, на товари/послуги, що не є господарською діяльністю платника податку.
Вважає, що оскільки, ФОП сформовано податковий кредит в грудні 2023 з придбання товарів які належать до операцій, що не є господарською діяльністю платника податку на суму 261637 грн, в тому числі ПДВ 52327 грн, то відповідно платником занижено суму податкових зобов'язань за грудень 2023 на суму ПДВ 52327 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.21 Декларації) за грудень 2023 на 52327 грн чим порушено п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.5 «г» ст.198 та п.199.1 ст.199, п.200.4 «в» ст. 200 ПК України, враховуючи ст.173, п.291.2 ст. 291 та п.292.1 ст. 292 ПКУ.
Апелянт переконаний, що визначальною ознакою для можливості формування позивачем витрат за кожний окремий рік є наявність закінченого циклу господарських правовідносин, які починаються з моменту придбання товару для виготовлення кінцевого продукту та закінчуються фактом його реалізації в цьому ж році.
Просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини справи.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом встановлено, що на підставі направлень №688, №691 від 09.02.2024 (а.с. 62, 71) та наказу ГУ ДПС у Волинській області від 08.02.2024 №512-п (а.с.8, 72), відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8, пункту 78.1 статті 78, пункту 200.11 статті 200 ПК України та у зв'язку із поданням декларації з грудень 2023 з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 .
За результатами вказаної перевірки складено акт від 27.02.2023 за №4209/03-20-24-07/ НОМЕР_1 (а.с.9-13, 65 зворот-70), згідно із висновками якого перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2023 від'ємного значення з ПДВ, встановлено порушення платником податків пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 «г» статті 198, пункту 199.1 статті 199, пункту 200.4 «в» статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання за грудень 2023 на суму ПДВ 52327 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.21 Декларації) за грудень 2023 на 52327 грн.
На підставі акту перевірки винесено ППР від 22.04.2024 за №0095352407, яким встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 52327,00 грн (а.с.47, 63).
Вказане податкове повідомлення-рішення позивач отримав 04.05.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.64).
Позивач не погоджується з прийнятим ППР, просить визнати його протиправними та скасувати.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі як і раніше - ПК України).
Як передбачено підпунктом 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Як передбачено підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Аналіз змісту наведеної норми свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перша - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість; друга - подання декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. При цьому у першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №821/1235/17.
Згідно вимог пункту 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до пункту 189.1. статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
За правилами пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як передбачено пунктом 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Як передбачено пунктом 199.1. статті 199 ПК України, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Як встановлено судом, згідно пункту 3.1. акту перевірки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ФОП ОСОБА_1 зареєстровано у приватну власність нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (будівля, станція технічного обслуговування) площею 1291,6 кв.м., нежитлове приміщення (гаражі для обслуговування адміністративно-побутового корпусу А-1) площею 923,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності №273377451 та № від 09.09.2021 та №319032125 від 28.12.2022 відповідно (а.с. 36-37).
На облаштування приміщення позивачем в грудні 2023 було придбано будівельні матеріали (арматура, віконні конструкції, труби профільні, пластикові щитки, кабель, колодки, хомути, ізострічки, клемники, петлі, кабелі тощо), вартість придбання по яких включена до податкового кредиту.
Як правильно зауважив суд, відповідно до пункту 3.2 акту перевіркою достовірності та правильності визначення та врахування при розрахунку показника рядка 19 декларації суми податкового кредиту (рядок 17 (колонка Б) Декларації) порушень встановлено не було.
При цьому, як вбачається із пункту 2.12 акту перевірки, під час перевірки були надані наступні документи: контракти, договори, заявки, видаткові та податкові накладні, банківські виписки, платіжні документи, які засвідчують факт оплати за отримані товари (послуги) та інші документи надані платником податку на вимогу в ході перевірки.
Відповідачем не висловлювалось жодних зауважень щодо достовірності таких первинних документів, наявності недоліків у їх оформленні чи підписання таких документів неуповноваженими особами.
Однак, в обґрунтування своєї позиції щодо виявлених порушень податковий орган вказує, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, згідно до ПК України, не передбачено ведення бухгалтерського та податкового обліку основних засобів, відповідно відсутнє їхнє фіксування у податковій звітності та будь яких інших податкових реєстрів, які на правах власності належать фізичним особам-громадянам, а отже у разі здійснення дій, які зазначені з статтею 172, пунктом 298.2 статті 298, статтею 299 або у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 будуть відсутні вимоги щодо виконання пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189 та підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Так як підприємцем не ведеться облік основних засобів, не надано актів здійснення будівельних робіт (відсутні виконавці будівельних послуг), відсутні акти списання будівельних матеріалів, у підприємця відсутні кваліфіковані спеціалісти щодо здійснення даних будівельних робіт, а також дане приміщення зареєстроване у власність на фізичну особу ОСОБА_1 то внаслідок вищенаведеного, ФОП ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, на товари/послуги, що не є господарською діяльністю платника податку.
З урахування зазначеного, податковий орган дійшов висновку, що ФОП сформовано податковий кредит в грудні 2023 з придбання товарів, які належать до операцій, що не є господарською діяльністю платника податку на суму 261637,00 грн, в тому числі ПДВ 52327,00 грн, то відповідно платником занижено суму податкових зобов'язань за грудень 2023 на суму ПДВ 52327 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.21 Декларації) за грудень 2023 на 52327 грн, чим порушено пункту 188.1 статті 188. Пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 «г» статті 198 та пункту 199.1 статті 199, пункту 200.4 «в» статті 200 ПК України, враховуючи статтю 173, пункту 291.2 статті 291 та пункту 292.1 статті 292 ПК України.
З урахуванням зазначеного, суд правильно зауважив, що фактично відповідач не заперечує самого факту придбання позивачем будівельних матеріалів, оскільки не зменшує на відповідні суми задекларований податковий кредит, однак вважає, що такі ТМЦ були використані не в господарській діяльності, у зв'язку із чим ФОП ОСОБА_1 мав нарахувати на ці ТМЦ податкові зобов'язання (умовний продаж).
Разом з тим, згідно з матеріалами справи позивач в охопленому перевіркою звітному періоді застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку третьої групи).
Як передбачено пунктом 291.2. статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пункту 292.1. статті 291 ПК України, доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Згідно з пунктом 296.1. статті 296 ПК України, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів і витрат за типовою формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно оборотно-сальдових відомостей, ФОП ОСОБА_1 веде облік основних засобів які використовує в господарській діяльності, а саме: власних - на 10 рахунку, а також об'єкти будівництва на 1522 рахунку (а.с.22-23).
Крім того, факт використання позивачем будівельних матеріалів на об'єкт «Капіталізовані витрати на гаражі для обслуговування адміністративно-побутового корпусу А-1» підтверджується актами про списання матеріалів №52 від 25.12.2023, №56 від 22.12.2023, №53 від 22.12.2023, №55 від 21.12.2023, №58 від 19.12.2023, №54 від 22.12.2023, №35 від 16.12.2023, №51 від 08.12.2023, №59 від 05.12.2023, №5 від 10.01.2024 (а.с.24-33).
Також згідно відомості виконання робіт за січень 2024 (а.с.34) у відповідності до необхідності покращення процесу господарської діяльності ФОП за вказаний місяць було здійснено роботи по встановленню віконних конструкцій на «Гараж для обслуговування адміністративно-побутового корпусу А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, судом враховано доводи позивача, що вказаний гараж, на який були використані будівельні матеріали, безпосередньо використовується в його господарській діяльності, оскільки там знаходиться обладнання і здійснюється ремонт транспортних засобів.
Також, згідно акту в ході перевірки була проведена інвентаризація залишків ТМЦ на території виробничого приміщення, за результатами якої, як стверджує позивач, та не заперечує відповідач, придбаних будівельних матеріалів виявленого не було, що також свідчить про факт їх використання.
Крім того, судом враховано, що в описовій частині розділу ІІІ акту перевірки зазначено, що в охопленому звітному періоді платник податків не оформляв взаємовідносин з ризиковими контрагентами, відображення яких в бухгалтерському і податковому обліку вплинуло на визначення у Декларації від'ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що придбані ТМЦ, які були включені до податкового кредиту, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ФОП та були використанні в ході такої господарської діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами та протилежного всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України відповідачем не доведено.
З огляду на викладене, правильним є висновок суду про задоволення позовної вимоги шляхом визнання протиправним та скасування ППР ГУ ДПС у Волинській області від 22.04.2024 за № 0095352407.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені скаржником в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи, норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/7436/24, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М.А. Пліш
Т. І. Шинкар