27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/12478/24 пров. № А/857/26528/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І. І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (головуючий суддя Волдінер Ф.А.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі №140/12478/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
30.10.2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці (відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Волинської митниці від 10.07.2024 №205000202416 та №205000202417.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що призначення перевірки позивача в порядку статті 33 Протоколу 1, статті 45 МК України для здійснення перевірки сертифікату з перевезення ЕUR.І від 17.09.2019 №PL/МF/АR0447914, від 16.09.2019 №PL/МF/АR0447744, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453058, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453059 є безпідставним, оскільки обґрунтовані сумніви щодо достовірності документу про походження товару відсутні. З урахуванням факту неповідомлення позивача у встановленому порядку про проведення перевірки, що має наслідком визнання такої перевірки протиправною, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Волинська митниця подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на підставі отриманої інформації від уповноваженого органу Польщі, ввезені в Україну товари зазначені у сертифікатах походження товару EUR.1, не мають статусу преференційного походження. Враховуючи, що для таких товарів преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару EUR.1, виявилась недостовірною, тому преференційна ставка ввізного мита до товарів застосована неправомірно. Вказує на те, що оскільки митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару, подальший алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, є чітким та нормативно визначеним. Також зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про проведення перевірки.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив всі обставини справи, надав правильну оцінку всім наданим сторонам доводам та доказам, а тому рішення суду є правомірним, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідач подав відповідь на відзив, у якому заперечив проти наведених у відзиві доводів і зазначив, що прийняті Волинською митницею податкові повідомлення-рішення від 10.07.2024 року №UA205000202416 та від 10.07.2024 року №UA205000202417 законними та обґрунтованими, а тому прийняте судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що між “ET OPTIMA SP. Z O.O. SP. KOMANDYTOWA» (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено контракти від 10.09.2019 №10/2019, від 10.09.2019 №11/2019, від 15.11.2019 №15/2019, від 15.11.2019 №16/2019, згідно яких на умовах поставки DAP KOVEL (згідно ІНКОТЕРМС 2010) товар відповідно до замовлення. Перелік товару з зазначенням назви і виду, типу упаковки, кількості, терміну поставки, цін і вартості товару, умов поставки, вказані в інвойсах до реалізації кожної поставки, які є невід'ємною частиною цього контракту. Валюта контракту та валюта платежу - євро. Загальна сума контракту - вартість інвойсу в євро. Покупець оплачує 100% вартості товару перед відвантаженням товару.
Вказаний товар був ввезений на митну територію України згідно митних декларацій від 18.09.2019 №UА205040/2019/044355, від 18.09.2019 №UА205040/2019/044356, від 28.11.2019 №UА205040/2019/055877, від 28.11.2019 №UА205040/2019/055878.
Згідно наказу Київської митниці Держмитслужби від 12.06.2024 №179 призначено проведення документальної невиїзної перевірки з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи.
За результатами документальної невиїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями від 18.09.2019 №UА205040/2019/044355, від 18.09.2019 №UА205040/2019/044356, від 28.11.2019 №UА205040/2019/055877, від 28.11.2019 №UА205040/2019/055878 було складено акт від 21.06.2024 №4/24/7.3-19/ НОМЕР_1 .
Зі змісту висновків акта перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
- вимог статті 16 Протоколу 1 Угоди, статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 1 статті 257, частини 5 статті 280 Митного кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 104 914,25 грн;
- підпункту в пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 20 982,85 грн.
На підставі висновків акта перевірки від 21.06.2024, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 10.07.2023 №205000202416 та №205000202417.
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними та прийнятими в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 (далі - МК України), законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що “на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; “у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; “у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; “з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано», тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; “обґрунтовано», тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Так, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За змістом пункту 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Порядок та особливості проведення документальних невиїзних перевірок визначені у статті 79 Податкового кодексу України.
Так, пунктом 79.1. статті 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За правилами пункту 79.2. статі 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що Податковий кодекс України чітко регламентує, що лише чітке виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Згідно з пунктом 42.2. статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За змістом абзацу шостого пункту 42.4. статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Визначений пунктом 42.2. статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків, а саме: або засобами електронного зв'язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв'язку.
При цьому у разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
Аналіз наведених положень податкового законодавства дозволяє суду зробити висновок, що поняття “вручення» та “надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки не є тотожними.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: право бути присутнім під час проведення перевірок; право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки - документальну виїзну.
З урахуванням наведеного обставина належного вручення наказу про проведення невиїзної перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.
Відтак, факт вручення поштового відправлення мав відбутись до першого дня проведення заходу контролю.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, наказом Волинської митниці від 12.06.2024 №179 призначено проведення документальної невиїзної перевірки з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи тривалістю 2 робочих дні з 17.06.2024.
Вказаний наказ разом з повідомленням від 12.06.2024 №4 і листом про призначення документальної невиїзної перевірки від 13.06.2024 №7.3-2/19/13/6598 надісланий позивачу засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4500701667473 позивачем отримано зазначене відправлення лише 18.06.2024, тобто після початку проведення перевірки.
Апеляційний суд звертає увагу, що вищенаведені норми ПК України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) відповідача щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу. З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов'язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2. статті 79 ПК України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2. статті 79 ПК України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені обставини щодо відсутності відповідного факту повідомлення позивача про проведення перевірки до початку цієї перевірки, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перевірка проведена із порушенням встановленої процедури та є протиправно, що також має наслідком скасування податкових повідомлень-рішень.
Щодо самої перевірки, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 271 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.
Статтею 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Згідно з частиною 1 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до підпункту “в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (пункт 187.8. статті 187 ПК України).
Відповідно до пункту 190.1. статті 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
Отже, у разі ввезення товару на митну територію України виникає податковий обов'язок зі сплати ввізного мита, а також податку на додану вартість у розмірі та в порядку, встановленому законом. При цьому, при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість враховується розмір мита.
Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з пунктом 54.4. статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в межах правовідносин у цій справі суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився позивачем на митну територію України, та як наслідок, наявності чи відсутності права підприємства на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.
Так, згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.
Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (частина 6 статті 36 МК України).
Відповідно до частини 7 статті 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Законом України “Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).
Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави “походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди (“Щодо визначення концепції “походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).
Згідно з статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави “мито» включає будь-яке мито або інший платіж, пов'язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов'язаний з імпортом або експортом товару.
Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Відповідно до статті 2 розділу ІІ “Визначення концепції “походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Частиною 1 статті 16 розділу V “Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься “декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедура видачі сертифікату з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V “Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.
Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов'язково (пункт 1 частини 3 статті 44 МК України).
Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.
Так, сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.
При цьому, обов'язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.
Відповідно до частини 1 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.
Статтею 25 розділу V “Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.
Частиною 1 статті 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Водночас частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов'язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов'язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю.
Якщо Сторона на основі об'єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.
Відповідно до статті 32 розділу VI “Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.
Згідно з положеннями статті 33 розділу VI “Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запиту про перевірку.
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Відповідно до частини 5 статті 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.
Як видно з матеріалів справи, позивачем на підтвердження обставин визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень вказано на відсутність у відповідача жодної з підстав, що визначені в п.2 ч.2 ст.351 МК України для проведення документальної невиїзної перевірки.
Так, згідно з ч.2 ст.351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:
1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;
2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
У зв'язку з вищевказаним контролюючим органом наказом від 12.06.2024 №179, призначено проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями від 18.09.2019 №UA205040/2019/044355, від 18.09.2019 №UA205040/2019/044356, від 28.11.2019 №UA205040/2019/055877, від 28.11.2019 №UA205040/2019/055878, тривалістю 2 робочих дні з 17.06.2024.
Відповідно до абзацу 1 пункту 41.1 статті 41 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Згідно з пунктом 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Пунктом 54.4. статті 54 ПК України передбачено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.
Положеннями пункту 1 частини 3, частини 6 статті 345 МК України визначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Аналіз наведених правових норм свідчить про наявність права у митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.08.2018 у справі №821/751/17.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що наявність обґрунтованих сумнівів правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст.53) заборонено.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.11.2018 у справі №813/3616/16.
Так, відповідно до роз'яснення ДФС України від 03.03.2017 №5466/7/99-99-19-03-17 “Про здійснення верифікації (перевірки достовірності) документів про походження товару з країн Європейського Союзу», до обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів про походження товару відносяться, наприклад, такі випадки: проставлений в сертифікаті відбиток печатки посадової особи митниці країни ЄС відсутній в зразках відбитків печаток, доведених до митниць ДФС; сертифікат або декларація інвойс не підписані експортером (за винятком декларацій інвойсів, складених затвердженими експортерами); структура номера авторизації затвердженого експортера не відповідає структурі номера, доведеного до митниць ДФС; в графі 11 сертифіката відсутній підпис та/або дата видачі (дата може бути проставлена окремо та/або міститися у відбитку печатки митниці країни ЄС, у разі якщо це передбачено доведеним до митниць ДФС зразком відбитку печатки); маркування на продукції/пакувальній тарі або на інших супровідних документах свідчить про інше походження товару ніж зазначено в документі про походження товару; код товарної номенклатури (на рівні перших чотирьох знаків), зазначений у документі про походження товару або в комерційних/товаросупровідних документах, відрізняється від коду, задекларованого в митній декларації, за умови зміни правила походження до товару; дата декларування експортером відомостей про країну походження товару в графі 12 сертифіката пізніше дати видачі сертифіката, зазначеної у графі 11 цього сертифіката; до сертифіката внесені виправлення/дописування, які не засвідчені відбитком печатки митниці країни ЄС (виправлення/дописування можуть бути засвідчені відбитком печатки митниці країни ЄС, який відрізняється від відбитка печатки, проставленого у графі 11 цього сертифіката).
Апеляційним судом встановлено, що при здійсненні митних формальностей за митними деклараціями від 18.09.2019 №UA205040/2019/044355, від 18.09.2019 №UA205040/2019/044356, від 28.11.2019 №UA205040/2019/055877, від 28.11.2019 №UA205040/2019/055878 у Волинської митниці виникли сумніви стосовно набуття статусу преференційного походження товару, зазначеного в сертифікаті з перевезення товару ЕUR.І від 17.09.2019 №PL/МF/АR0447914, від 16.09.2019 №PL/МF/АR0447744, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453058, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453059, у зв'язку з чим, контролюючий орган скерував звернення до уповноваженого органу країни експортера з метою підтвердження інформації в документах.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що позивачем при ввезенні вищевказаного товару було надано митному органу усі необхідні документи для визначення країни походження вказаного товару і жодних зауважень до наданих документів та ввезеного товару у митного органу станом на дату ввезення не було.
При цьому, відповідачем не надано суду обґрунтованих доказів та аргументів з приводу підстав виникнення сумніву у достовірності й правильності сертифіката про походження товару, які зумовили його звернення до уповноваженого органу Польщі для його підтвердження.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перевірка в порядку статті 33 Протоколу 1, статті 45 МК України для здійснення перевірки сертифікату з перевезення ЕUR.І від 17.09.2019 №PL/МF/АR0447914, від 16.09.2019 №PL/МF/АR0447744, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453058, від 26.11.2019 №PL/МF/АR0453059 була призначена безпідставно, оскільки обґрунтовані сумніви щодо достовірності документу про походження товару відсутні.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що контролюючий орган не довів наявність обгрунтованих сумнівів щодо достовірності наданих позивачем документів про походження товару та провів перевірку із порушенням встановленої процедури, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Волинської митниці від 10.07.2024 №205000202416 та №205000202417.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності рішень відповідача, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №140/12478/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний