27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/228/26 пров. № А/857/10935/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.,
Запотічного І. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), постановлену у порядку письмового провадження в м. Луцьк, у справі №140/228/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності,
05.01.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 від 17 травня 2024 року №667-ос «Про особовий склад» у частині продовження дії його контракту понад встановлений строк;
визнати протиправною бездіяльність начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо незвільнення його з військової служби після закінчення строку контракту.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України м. Львів від 17 травня 2024 року №667-ос “Про особовий склад» у частині продовження дії контракту ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду 05 січня 2026 року, тобто, із значним пропуском місячного строку звернення до суду. Суддя зазначила, що позивач, будучи обізнаним про прийняття щодо нього оскаржуваного наказу та користуючись професійною правничою допомогою, не був обмежений у можливості ініціювати судовий розгляд у найкоротші строки. Будь-яких об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з моменту отримання 06 червня 2025 року стороною позивача у справі №140/2934/25 спірного наказу (зокрема, й шляхом зміни предмета позову) чи з моменту ухвалення 11 листопада 2025 року судом апеляційної інстанції постанови у справі №140/2934/25, не наведено.
Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не був ознайомлений із вказаним наказом жодним способом, у тому числі шляхом індивідуального ознайомлення під підпис, усного повідомлення або іншим належним та допустимим способом, що унеможливлює визнання факту доведення до нього змісту зазначеного наказу. Представником позивача, 13.11.2025 року було подано адвокатський запит до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з метою отримання інформації та документів, що стосуються підстав і порядку продовження строку дії контракту позивача. 05.12.2025 року на вказаний адвокатський запит було отримано відповідь, до якої додано витяг з наказу від 22.01.2024 № 104-ос «Про особовий склад» та витяг з наказу від 17.05.2024 № 667-ос «Про особовий склад». За таких обставин звернення до суду після отримання відповіді на адвокатський запит є добросовісною та логічною процесуальною поведінкою, спрямованою на ефективний захист порушених прав, а не зловживанням процесуальними правами чи безпідставним затягуванням процесу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що судом було досліджено усі наявні докази та враховано аргументи учасників справи, правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
У частині третій статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статтях 160, 161 КАС України, а також дотриманні строків звернення до суду, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є різновидом публічної служби.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом оскарження у цій справі є наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 від 17 травня 2024 року №667-ос «Про особовий склад» у частині продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлений строк (основна вимога). У контексті підстав позову позовна вимога про бездіяльність начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби після закінчення строку контракту є похідною (задоволення якої залежить від першої вимоги).
Отже, спір відносини виникли з підстав проходження публічної служби (частина п'ята статті 122 КАС України), відповідно до них мають застосовуватися місячний строк звернення до суду.
Як встановлено судом першої інстанції, у позовній заяві вказано, що про спірний наказ від 17 травня 2024 року №667-ос ОСОБА_1 стало відомо в межах ухваленого Волинським окружним адміністративним судом рішення в адміністративній справі №140/2934/25.
Так, за змістом судового рішення від 04 липня 2025 року у справі №140/2934/25 позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за контрактом, укладеним з Державною прикордонною службою України на три роки з 15 лютого 2021 року по 14 лютого 2024 року, та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 22 січня 2024 року №104-ОС, прийнятим на підставі рапорту від 10 січня 2024 року, старшому сержанту ОСОБА_1 продовжено строк військової служби за новим контрактом строком на 1 рік з 15 березня 2024 року; 07 березня 2025 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 за надійшов рапорт ОСОБА_1 від 03 березня 2025 року, у якому позивач висловив своє небажання продовжувати військову службу за контрактом та просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі підпункту “ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку дії контракту; 20 березня 2025 року за №08/23916/25-Вн рапорт від 07 березня 2025 року №04.4/20688/25-Вн старшого сержанта ОСОБА_1 начальником НОМЕР_1 прикордонного загону розглянуто та повідомлено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки визначені підпунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»; враховуючи те, що старшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки, з 15 березня 2024 року на період дії воєнного стану (наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 17 травня 2024 року №667-ОС), підстави щодо звільнення його з військової служби відповідно до підпункту “ж» (у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» відсутні.
Копію наказу від 17 травня 2024 року №667-ос було додано відповідачем до відзиву на позовну заяву у справі №140/2934/25; відповідно до квитанції від 06 червня 2025 року №3662061 відзив та додані до нього документи (у тому числі додаток 7 - копія наказу від 17 травня 2024 року №667-ос) доставлені до електронного кабінету представника позивача - адвоката Курбай Л.М. в підсистемі “Електронний суд».
Так, участь адвоката під час представництва інтересів позивача у суді передбачає також і настання відповідних юридичних наслідків для останнього (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду).
Отже, в контексті наведеного позивач був ознайомлений із наказом від 17 травня 2024 року №667-ос як учасник справи №140/2934/25 з отриманням відзиву на позов представником, тому для вирішення питання строку звернення до суду наступні дії позивача/його представника, спрямовані на отримання копії цього наказу після ухвалення судом апеляційної інстанції (11 листопада 2025 року) постанови за результатами перегляду рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року не вважаються поважними причинами пропущення строку звернення до суду для оскарження наказу від 17 травня 2024 року №667-ос.
Водночас із позовом, предметом оскарження у якому є наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 від 17 травня 2024 року №667-ос “Про особовий склад» у частині продовження дії контракту ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду 05 січня 2026 року, тобто, із значним пропуском місячного строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що апелянт як на поважність пропуску строку звернення до суду вказує, що оскаржуваний наказ позивач отримав 05 грудня 2025 року, про що долучив лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 листопада 2025 року, наданий у відповідь на адвокатський запит.
Поряд з тим у позовній заяві стверджується, що про наявність оспорюваного наказу від 17 травня 2024 року №667-ос, яким продовжено строки контракту понад встановлені строки (з 15 лютого 2024 року на період воєнного стану) стороні позивача стало відомо у межах справи №140/2934/25. Тож направлення адвокатського запиту 13 листопада 2025 року до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України м. Львів про надання наказів від 22 січня 2024 року №104-ОС та від 17 травня 2024 року №667-ос з огляду на наявність у позивача цих документів, які були предметом дослідження і оцінки у межах справи №140/2934/25, не засвідчує наявність об'єктивних обставин, які ускладнювали можливість звернення до суду із цим позовом.
Як правильно зазначив суддя суду першої інстанції, позивач, будучи обізнаним про прийняття щодо нього оскаржуваного наказу та користуючись професійною правничою допомогою, не був обмежений у можливості ініціювати судовий розгляд у найкоротші строки. Будь-яких об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з моменту отримання 06 червня 2025 року стороною позивача у справі №140/2934/25 спірного наказу (зокрема, й шляхом зміни предмета позову) чи з моменту ухвалення 11 листопада 2025 року судом апеляційної інстанції постанови у справі №140/2934/25 не наведено.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Разом з тим, позивач не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з вимогами процесуального законодавства, відповідають дійсним обставинам справи.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суддею суду першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №140/228/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції..
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний