Справа № 564/820/26
23 квітня 2026 року
м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.
розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
13 лютого 2026 року о 22:51 год., в м.Костопіль по вул.Степанська 20Б, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №590792 про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що 13.02.2026 о 22:11 год., у м.Костопіль по вул.Степанська 20Б, громадянин ОСОБА_1 , керував електричним колісним транспортним засобом New Speed, без номерного знаку, із електродвигуном, в стані алкогольного сп'яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest №7510», що підтверджується тестом №1117 від 13.02.2026, результат огляду становить 1,01% проміле, з результатом був згідний, проходити огляд в закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив п.2.9а ПДР.
Такі дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про закриття провадження у справі, яку мотивував тим, що він дійсно керував електричним велосипедом, пройшов огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння двічі, але газоаналізатор два рази показав різні результати, що до огляду не було залучено двох свідків на підставі ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому проведений огляд не є дійсним.
В судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримав, вважає, що є підстави для закриття провадження у справі.
Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , повно, всебічно та об'єктивно дослідивши протоколи та матеріали, додані до протоколу, дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами статей 245, 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час провадження у справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до приписів статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Відповідно до статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає за порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, а саме керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так і з протоколу та долучених до протоколу відеозаписів, вбачається, що 13.02.2026 о 22:11 год., у м.Костопіль по вул.Степанська 20Б, ОСОБА_1 , керував електричним велосипедом марки New Speed з електродвигуном потужністю 1000 Вт, що підтверджується долученою ОСОБА_1 копією гарантійного талону на вказаний електровелосипед.
Факту керування електричним велосипедом ОСОБА_1 не заперечував.
При цьому суд враховує, що згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Статтею 29 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття транспортні засоби, зокрема, примітки до статті 286 Кримінального кодексу України, частини шостої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Крім того, пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія, затвердженого постановою КМУ від 08.05.93 №340, передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, «А1» - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун із робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів чи електродвигун потужністю до 4 кВт.
Таким чином, до категорії «А1» належать транспортні засоби, зокрема скутери, з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, оскільки вони належать до механічних транспортних засобів у розумінні Закону України «Про дорожній рух». На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів.
Отже, наявність посвідчення водія та реєстраційного документа передбачено виключно для "механічних" транспортних засобів.
Механічними вважають скутери з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, а також усі транспортні засоби з двигуном внутрішнього згоряння не залежно від його робочого об'єму.
Таким чином, Правилами дорожнього руху розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №278/3362/15-к від 01.03.2018.
Згідно з пунктом 2.9«а» Розділу 2 Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, вищевказана заборона стосується виключно водіїв механічних транспортних засобів і така вимога до водіїв інших транспортних засобів не ґрунтується на нормах чинного ПДР України.
Більш того, визначення поняття водія наявне у п.10.1 ПДР України.
Так, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
З урахуванням наведеного, не може вважатися водієм в розумінні ПДР особа, що керує транспортним засобом з електродвигуном потужністю до 3 кВт, так як у такої особи відсутній обов'язок в отриманні відповідного посвідчення водія категорії «А1».
При цьому, транспортний засіб з електродвигуном потужністю до 3 кВт не підпадає під жодну з категорій, що визначена у п.2.13 Правил, оскільки не є механічним транспортним засобом, та не може відноситися до категорії «А1».
Суд також враховує, що поліцейськими не надано жодного доказу потужності електродвигуна, встановленого на велосипеді, яким керував ОСОБА_1 , понад 3 кВт.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Згідно цієї ж статті вищевказаного Закону електричні колісні транспортні засоби фактично поділені на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Відтак, згідно вказаного Закону, до електричних колісних транспортних засобів відносяться транспортні засоби, які приводяться в рух виключно електричними тяговими двигунами.
Під час судового розгляду судом встановлено, що електровелосипед, яким керував ОСОБА_1 , обладнаний електродвигуном, а із відеозаписів працівників поліції також вбачається, що останній оснащений допоміжними педалями, тобто останній приводиться в рух електродвигуном та мускульною силою людини, а тому не відноситься до електричних колісних транспортних засобів, а отже і не є механічним транспортним засобом.
Крім того, Правила дорожнього руху взагалі не містять такого визначення як «електровелосипед» чи «електромопед» та не відносять такий транспортний засіб до механічних, а також не прирівнюють його до мопеда в розумінні положень Правил дорожнього руху.
Тобто, встановлений у даному випадку на велосипеді електричний двигун не переводить його в категорію механічних транспортних засобів.
Таким чином, при вирішенні питання щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судь бере до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, що електровелосипед марки «New Speed» підпадає під категорію транспортних засобів, за керування яким у стані алкогольного сп'яніння настає відповідальність.
Відповідно до ч.2 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Притягнення до відповідальності за порушення ПДР велосипедиста, як суб'єкта вчинення правопорушення, передбачено ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку, що наведені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи.
У відповідності до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.
Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 визначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
За ст.9 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
Згідно із ч.3 п.(b) ст.31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, поряд з контекстом договору враховується наступна практика його застосування, яка встановлює угоду учасників щодо тлумачення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Суд враховує, що до санкції ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягнуть за собою не тільки відповідальність за порушення п.2.9«а» ПДР України, а й вимоги щодо якості судового процесу в розрізі прямого застосування Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України) та практики ЄСПЛ.
За практикою ЄСПЛ, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року (пп.52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02 вересня 1998 року (пп.56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).
Відповідно до п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Системний аналіз наведеної вище практики ЄСПЛ свідчить про те, що гарантії ст.6 Конвенції поширюються також на осіб, які вчинили діяння, що відповідно до національного законодавства хоч і не є злочинами, але визнаються кримінальними у конвенційному значенні.
Отже, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити усі гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.
Проаналізувавши викладене, повно та всебічно дослідивши всі докази у справі з наданням їм належної оцінки, з врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні інші докази, що ОСОБА_1 керував, в розумінні Закону, транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, які були б визнані належними та допустимими, вбачається, що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості не відповідають дійсності та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Разом з тим суд враховує, що хоча електровелосипед «New Speed» з потужністю електродвигуна 1000 Вт не підпадає під категорію транспортних засобів, за керування яким у стані алкогольного сп'яніння настає відповідальність за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проте сам факт керування ОСОБА_1 електровелосипедом підтверджується дослідженими судом матеріалами справи та не заперечується самим ОСОБА_1 .
Більше того, останній керував вказаним електровелосипедом у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується тестом газоаналізатора «Drager Alcotest №7510» із серійним номером ARND 0004 від 13.02.2026 №1117 з результат огляду 1,01% проміле.
При цьому суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо недійсності результатів проведеного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння внаслідок не залучення двох свідків до його проведення, оскільки за вимогами ч.2 ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Так в матеріалах справи наявний відеозапис проведення огляду ОСОБА_1 на визначення стану алкогольного сп'яніння, що повністю спростовує доводи останнього щодо недійсності проведеного огляду.
Відтак, з досліджених судом доказів достеменно встановлено, що ОСОБА_1 керував електричним велосипедом у стані алкогольного сп'яніння.
У свою чергу, частиною 3 ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачено адміністративну відповідальність за порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, які перебувають у стані сп'яніння, а зокрема за порушення правил дорожнього руху особами, які керують велосипедами.
Враховуючи наведене та з огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , 13.02.2026 о 22:11 год., у м.Костопіль по вул.Степанська 20Б, керуючи електричним велосипедом New Speed, без номерного знаку, із електродвигуном, перебуваючи у стані сп'яніння, вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відтак дії останнього суд перекваліфіковує з ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення на ч.3 ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Враховуючи обставини справи, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень та виправлення особи правопорушника, суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення в межах санкції ч.3 ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що буде достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобіганню вчиненню нею нових правопорушень.
На підставі ст.40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави 665,60 грн. судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.40-1, 127 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 /шістсот вісімдесят/ гривень.
Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК у Рівнен.обл./Рівнен.обл./21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, Код класифікації доходів бюджету: 21081300.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 /шістсот шістдесят п'ять/ гривень 60 копійок судового збору на реквізити: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Згідно ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до вимог ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
-подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
-витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Костопільський районний суд Рівненської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяЛ. А. Грипіч