03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 756/8523/24 Головуючий у суді першої інстанції - Тиха О.О.
Номер провадження № 22-ц/824/7603/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
22 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Тихої О.О., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2024 року КП «Київтеплоенерго» звернулося суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відповідно до якого просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті послуги у розмірі 96491,95 грн, а також судові витрати, які складаються з витрат, пов'язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 43,00 грн, та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року позивачем надавалися послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), а з 01 листопада 2021 року, у зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
На виконання вимог діючого законодавства, згідно з яким послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору-приєднання про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
На виконання вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" позивачем на своєму офіційному веб-сайті був опублікований типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Факт отримання споживачем таких послуг свідчить про повне та беззастережне акцептування умов такого договору.
Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та/або централізованого постачання гарячої води (постачання гарячої води) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів, оскільки після розміщення повідомлення та договору у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), жодних заяв або повідомлень про відмову від надання послуг та договору від них не надходило.
Крім того, позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», отримав право вимоги до відповідачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та/або постачання гарячої води, яка утворилася до 01 травня 2018 року.
Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, у результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01 липня 2024 року становить 96 491,95 грн та складається із: заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 15 786,87 грн, яка утворилась до 01 травня 2018 року; заборгованості за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12 574,25 грн, яка утворилась до 01 травня 2018 року; заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 17 247,15 грн; заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 19 430,53 грн; заборгованості за спожиті послуги з теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року; заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року; заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 931,98 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 460,50 грн; заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 103,32 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у сумі 76 144, 11 грн, яка складається з:
-заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 4 378,52 грн, яка утворилась до 01 травня 2018 року;
-заборгованості за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3 634,76 грн, яка утворилась до 01 травня 2018 року;
-заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 17 247,15 грн;
-заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 19 430,53 грн;
-заборгованості за послуги з теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року;
-заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року;
-заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 931,98 грн;
-заборгованості з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 460,50 грн;
-заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 103,32 грн.
Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2389, 39 грн; витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розмірі 33, 93 грн, з кожного по 1 211, 66 грн.
Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» грошову компенсацію за надання доказів у розмірі 155, 91 грн, тобто по 77, 96 грн з кожного.
Стягнуто з КП «Київтеплоенерго» на користь КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» грошову компенсацію за витребування доказів у розмірі 41, 67 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго».
В доводах апеляційної скарги зазначає, що його не було належним чином повідомлено про розгляд даної справи в суді першої інстанції.
Крім того, позивачем не було доведено, що саме він є фактичним споживачем житлово-комунальних послуг у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважає, що факт реєстрації або можливого права власності не є безумовною підставою для покладання обов'язку зі сплати послуг без встановлення факту споживання.
Зазначає, судом першої інстанції не було перевірено обґрунтованість позову, період нарахувань та відповідність тарифу. Крім того, не досліджено питання строків позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги КП «Київтеплоенерго».
Позивач КП «Київтеплоенерго» на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи суд апеляційної інстанції повідомив у порядку встановленому ст. ст. 128-130 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до Статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого рішенням Київської міської ради № 7340/7381, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01 травня 2018 року здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «Київтеплоенерго» укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18, предметом якого є право вимоги до юридичних, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів).
Згідно з п. 1.2 Договору цесії перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору. Всі права вимоги переходять від Кредитора (ПАТ «КИЇВЕНЕРГО») до Нового кредитора (КП «Київтеплоенерго») в момент підписання сторонами Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до Додатку № 1 та Додатку № 2 до Договору цесії від 11.10.2018 (Перелік споживачів послуг централізованого опалення та зобов'язань, право вимоги яких відступається) підписаного сторонами договору, позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім'я ОСОБА_2 ).
Згідно з листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 062/14-8145 від 12.08.2024 відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , що також підтверджується Договором міни квартир від 10.04.1997, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної Тимошенко І.В., зареєстрованим у реєстрі № 6-917.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі з 22.05.1997 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
28.03.2018 року у газеті «Хрещатик» №34 (5085) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Київенерго» як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню.
Зі змісту вказаного договору вбачається, що він є акцептованим усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов договору.
Відповідно до п. 14 вказаного Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Підпунктом 1 пункту 19 вказаного Договору передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.
З матеріалів справи убачається, що позивачем на виконання вказаних вимог закону на власному веб-сайті опублікований типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем, що підтверджується, також, наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на підключення/відключення житлового будинку АДРЕСА_3 до опалення на час опалювальних сезонів (особистий рахунок № НОМЕР_2 ); актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи за адресою: АДРЕСА_3 .
01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (постачання гарячої води) здійснює КП «Київтеплоенерго». Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідача, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Згідно з долученими до позовної заяви розрахунками заборгованості у відповідачів станом на 01 травня 2024 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 наявні:
заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 15 786,87 грн., яка утворилась до 01.05.2018;
заборгованість за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12 574,25 грн., яка утворилась до 01.05.2018;
заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 17 247,15 грн.;
заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 19 430,53 грн.;
заборгованість за послуги з теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн., яка утворилась з 01.11.2021;
заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн., яка утворилась з 01.11.2021;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 931,98 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 460,50 грн.; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 103,32 грн.
Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги за надані та спожитті відповідачами послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем вказаних позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції за заявою відповідача ОСОБА_2 застосував строки позовної давності до частини позовних вимог та стягнув з відповідачів на користь позивача заборгованість за спожиті: з 02 квітня 2017 року по 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 4 378,52 грн; з 02 квітня 2017 року по 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12 574,25 грн.; 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого опалення у розмірі 17 247,15 грн; 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 19 430,53 грн; з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн; з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 931,98 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 460,50 грн.; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 103,32 грн, що у загальному становить 76 144,11 грн.
Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в них наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
Вирішуючи питання про стягнення заборгованості з відповідачів за період з березня 2017 року до 01 травня 2018 року, апеляційний суд виходить з наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15 786,87 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 12 574,25 грн (а.с. 54)
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15 786,87 грн, за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12 574,25 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем, який таких послуг на той час не надавав.
Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такі розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов'язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року на загальну суму - 28 361,12 грн є не доведеними та задоволенню не підлягають.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості після 01 травня 2018 року, то апеляційний суд враховує наступне.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.
Судом встановлено, що відповідачі не відмовлялись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано.
Як вбачається з позовної заяви, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 01 травня 2024 року в сумі 68 130, 83 грн, яка складається із заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17 247,15 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 19 430,53 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 травня 2024 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 травня 2024 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн; заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 931,98 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 460,50 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 103,32 грн.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доводів з зазначеного апеляційна скарга не містить.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період відповідач фактично не проживав у квартирі та не користувалася житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідача у квартирі, в якій він зареєстрований, не звільняє його від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Підпунктом 7 пункту 43 «Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», затверджених постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року визначено, що споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в'їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору; це право не звільняє споживача від зобов'язання відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).
Крім того п.п. 11-1 п. 45 «Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», затверджених постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року - індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуги у разі її невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов'язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.
Таким чином вищезазначені права споживача на неоплату житлово-комунальної послуги з постачання гарячої води за відсутності засобів обліку споживання корелюється із обов'язком індивідуального споживача належним чином повідомити/інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, а якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов'язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.
Належних та допустимих доказів вчинення вище вказаних дій відповідачем ОСОБА_1 у вказаній справі до суду подано не було.
Чинним законодавством не передбачено звільнення споживача від оплати послуг за теплопостачання, тому доводи апелянта в цій частині не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.
Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином оскільки відповідач зареєстрований у вищезазначеній квартирі, він має нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Інших доводів незаконності чи не обґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 028 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 89,47%, то на користь позивача з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 709,15 грн.
Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 10,53% й апелянт сплатив за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2 867,27 грн, то з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 450,15 (2 867,27* 10,53%).
Враховуючи взаємозалік судових витрат, з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 259 грн (2 709,15 - 450,15), тобто по 1 129,50 грн з кожного із відповідачів.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 )на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421), заборгованість у розмірі 68 130, 83 (шістдесят вісім тисяч сто тридцять гривень вісімдесят три копійки), що складається з:
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17 247,15 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 19 430,53 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 травня 2024 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 17 421,29 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 травня 2024 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 536,06 грн;
заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 931,98 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 460,50 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 103,32 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1129,50(одна тисяча сто двадцять дев'ять гривень п'ятдесят копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1129,50(одна тисяча сто двадцять дев'ять гривень п'ятдесят копійок) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв