справа № 361/3876/24
провадження № 22-ц/824/1437/2026
09 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року в складі судді Писанець Н. В.,
встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати відеокамеру зовнішньої системи відеонагляду, яка встановлена на балконі квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду на загальну суму 10 000 грн.
Посилався на ті підстави, що він з родиною проживає в квартирі АДРЕСА_2 .
12.02.2024 сусід ОСОБА_2 , який проживає в квартирі АДРЕСА_3 , без отримання дозволу співвласників багатоквартирного будинку, встановив на своєму балконі відеокамеру, об'єктив якої направив на вікна та балкон його квартири, чим порушив його права.
Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя ( рішення Європейського суду з прав людини у справі №70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28 листопада 2017 року §44).
Зазначає, що позивач та члени його родини, перебуваючи в своїй квартирі, мають право на захист свого особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб, у тому числі право вимагати припинення відео зйомки себе особисто та членів сім'ї, право на яку ніхто відповідачу не надавав, шляхом зобов'язання останнього демонтувати відеокамеру.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду ( справа №576/910/150-ц), де вказано, що «суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що особа перебуваючи сама та з членами своєї родини на території своєї земельної ділянки мала право на захист свого особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб. Вона не надавала право на проведення фото та відеозйомки себе особисто та членів своєї родини. Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що слід зобов'язати відповідача припинити відеозйомку подвір'я у належному позивачу будинковолодінні і знищити усю зібрану щодо нього відеоінформацію».
Після виявлення відеокамери на балконі ОСОБА_2 , він почав відчувати, що за ним стежать. З'явилось недобре почуття, почав контролювати свої дії, усвідомлював, що ведеться зйомка всієї родини. Відповідно був пригнічений стан, поганий настрій, тривожні переживання. Переживав, що відео про сім'ю може відповідачем використовуватись з негативної точки зору. Через усвідомлення постійного незаконного нагляду, відбулися зміни в звичайному способі життя.
Протиправною поведінкою відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, порушенні права на приватне життя. Розмір завданої моральної шкоди він оцінює у 10 000 грн.
Посилаючись на вказані обставини, вимоги ст. 16, 301, 307 ЦК України, просив позов задовольнити.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
24.06.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення або направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням закону, оскільки обставини, які мають значення для справи, з'ясовані неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які було надані ним до відповідь на відзив (фото, диск, та інші матеріали), ту обставину, що сміття на вікна, кондиціонер відповідача ніхто із членів його сім'ї не викидає, останній сам висипає сміття собі на підвіконня та кондиціонер, у нього завжди брудні вікна, бо він їх не миє.
За наслідками того, що відповідач висипав сміття від вхідні двері його квартири та намагався їх розбити чимось металевим, останній був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Зазначає, що відеокамера з'явилась після бійки, яку відповідач вчинив 13.12.2024 , щодо подружжя ОСОБА_3 , де він з дружиною отримали тілесні ушкодження. По даному факту було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні 12 травня 2025 року пояснила, що відеокамера була встановлена нею особисто на підвіконні лоджії фасадної стіни будинку кріпиться на магніті, об'єкт направлений вверх по фасаду будинку, тобто вона направлена у вікна сусідів, які проживають поверхами вище і вона демонтується щодня. На запитання, що було раніше: відеоспостереження та прослуховування відповідача чи легкі пластикові пляшки родини позивача, якими вони намагаються закритись від спостереження, свідок не змогла надати відповідь.
На фотографіях, які він зробив з вікна свого помешкання, чітко видно, що зовнішня відеокамера закріплена на стаціонарних шурупах, з того місця, де закріплена відеокамера, добре оглядаються вікна його квартири. Камера має хороші характеристики, обертається на 360 градусів, тому легко фіксує все, що робиться в його помешканні.
Сам факт встановлення ОСОБА_2 відеокамери, яка направлена у вікна квартири позивача, дає останньому право на захист свого особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.
ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду, що для встановлення відеоспостереження на фасаді багатоквартирного будинку на підвіконні квартири відповідача не потрібна згода компетентного органу, а також, що чинним законодавством не передбачено порядку встановлення камер відеоспостереження на фасадах житлових будинків та підвіконнях, як і не передбачено видачу дозволів на їх встановлення та необхідності для цього згоди сусідів.
Зазначив, що стіна, як конструктивний елемент будинку- це спільна сумісна власність усіх власників квартир багатоповерхового будинку, а отже для встановлення відеокамери на зовнішній стороні фасаду будинку, власнику камер спостереження потрібна згода всіх співвласників квартир в багатоповерховому будинку.
07.10.2025 ОСОБА_2 направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її відхилити апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
Посилається на те, що над його квартирою на 7 поверсі проживає сім'я ОСОБА_3 , які вчиняють умисні дії щодо порушення санітарних прав співвласників будинку та правил тиші, що полягає у виливанні та викиданні свого сміття на вікна та кондиціонери сусідів знизу, що забруднює підвіконня, вікна та кондиціонер, а з середини серпня 2023 року - вивішують пластикові пляшки та сміття з вікна своєї квартири, що створює галас та закриває світло в його квартирі. Відеокамеру на підвіконні його дружиною було встановлено через шість календарних місяців після вивішування порожніх пляшок та сміття з вікон ОСОБА_3 .
З вищевказаних подій він неодноразово звертався до поліції та ТОВ «Броварський ЗБК».
Час від часу, для фіксації правопорушень з боку позивача та його дружини, на підвіконня свого вікна його дружиною тимчасово встановлюється мобільна відеокамера, яка демонтується щовечора, фіксація подій якої жодним чином не порушує прав та інтересів позивача, тим більше особистого життя, оскільки об'єктив камери направлений не у вікна позивача, а вертикально по фасаду будинку, тобто фізично камера знаходиться на самому краю вікна його квартири і не може фіксувати квартиру позивача з середини та навіть просто не видно вікна квартири, а фасад будинку не є квартирою позивача. Відеокамера не підключена до мережі інтернет.
Також вказав, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки власником квартири АДРЕСА_4 є його дружина - ОСОБА_5 , яка постійно вчиняє конфлікти та сварки з сусідами.
Посилання позивача на розповсюдження особистої інформації щодо нього та його сім'ї є припущенням і жодних належних та допустимих доказів на підтвердження чого до суду не надано.
У разі припинення вчинення протиправних та незаконних дій необхідність у встановленні відеокамери буде відсутня.
В судове засідання сторони повторно не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
26.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Є. Пашков звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 27.01.2026 10:00 год, оскільки він в цей день буде приймати участь в іншому судовому засіданні.
08.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 09.04. 2026 11:30 год., в яке він не може з'явитись у зв'язку з сімейними обставинами.
ОСОБА_2 26.01.2026 звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи тривалість судового провадження, ту обставину, що до свого клопотання ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження неможливості його явки в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в його відсутність.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зі своєю родиною мешкає за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач ОСОБА_2 зі своєю родиною мешкає за цією ж адресою поверхом нижче.
Згідно постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2023 року (справа №361/421/23) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Провадження у справі відносно ОСОБА_2 закрито в зв'язку з закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, встановлених ст. 38 КУпАП.
Згідно з протоколом про адмінправопорушення від 05.01.2023 року серії ВАВ №741018, 24 грудня 2022 року близько 14 год. 54 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5 , висипав сміття біля квартири, словесно погрожував та вдарив кулаком по вхідній двері кв. 36 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян.
Обставини вчинення вказаного правопорушення зафіксовано на відеозаписі, долученому позивачем до матеріалів справи.
15.11.2023 ОСОБА_4 звернулась до Броварського РУП ГУ НП в Київській області у зв'язку з постійними сварками з сусідкою ОСОБА_7 , які тривають на протязі півроку (а.с. 81 т.1).
Згідно витягу з ЄРДР, номер кримінального провадження: 42024112130000004, 13.12.2023 приблизно о 10 год. 45 хв. за адресою: АДРЕСА_2, сусід ОСОБА_2 наніс тілесні ушкодження заявнику ОСОБА_1 та його дружині (а.с.37 т.1).
20.12.2023 ОСОБА_4 , що мешкає в квартирі АДРЕСА_1 , звернулась до Броварського РУП ГУНП в Київській області з заявою, в якій повідомила, що сім'я ОСОБА_3 , які проживає поверхом вище, тероризує та не дає нормально жити; у них двоє дітей, молодшому 5 років; вони кидають меблі, катають металеві шари, під час війни дитина лякається, плаче; постійно тримає в стресовій ситуації, плює з вікон, викидає сміття та ллє воду на голову, проклинає дітей, поводить себе неадекватно, це робить навмисно вночі та рано вранці. Вони не можуть нормально ні жити, ні відпочивати (а.с. 78 т.1).
12.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Житлово-експлуатаційної компанії «Броварський заводобудівельний комбінат» з заявою, в якій повідомив, що 12.02.2024 сусід ОСОБА_8 встановив на балконі своєї квартири відеокамеру, об'єктив якої направив на вікна та балкон квартири, в якій проживає його сім'я. Згоди на встановлення відекамери він не надавав (а.с. 6 т.1).
14.02.2024 ОСОБА_1 звернувся з заявою аналогічного змісту до начальника Броварського відділу поліції ( а.с. 7 т.1).
03.10.2024 ОСОБА_4 по суті питань інспектора ВРПП Броварського РУП ГУНП в Київській області пояснила, що протягом тривалого часу сусіди з кв. 36 ведуть аморальний спосіб життя, мають конфлікти з усіма мешканцями будинку. В ніч з 02.10.2024 по 03.10.2024 ОСОБА_5 вивісила її фото на кондиціонер та фасад будинку та облила сечею вікна її квартири. Поспілкуватися з останньою неможливо, так як особа агресивна, виражається нецензурною лайкою та погрожує фізичною розправою (а.с. 82 т.1).
12.09.2024 ОСОБА_4 звернулась до Броварського РУП ГУНП в Київській області з заявою, в якій повідомила, що сусідка зверху ОСОБА_5 постійно виливає помиї та екскременти на вікна їх квартири. Зранку о 4.00 год. стукає у стіни та заважає відпочивати їм та малолітній дитині під час повітряної тривоги. Нецензурно висловлюється у бік всіх членів родини. Несе загрозу для сім'ї (а.с. 79 т.1).
03.04. 2024 ОСОБА_9 звернулась до ЖК «Шоколад» з проханням вжити заходи стосовно дій 36-ї квартири ОСОБА_5 . Перед їх вікнами навішана ціла купа сміття на мотузці, створюють шум та закривають світло. Систематично на вікна та кондиціонер виливаються екскременти. Спотворюється благоустрій ЖК (а.с. 80 т.1).
29.08.2024 ОСОБА_4 в Броварському РУП ГУНП в Київській області надала письмові пояснення про те, що сусіди зверху ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , зустрівши їх доньку виходячи з території ЖК «Шоколад», висловили усні погрози в її адресу. Зранку вона знову почала тероризувати їх, виливши свої екскременти на вікна їх квартири (а.с. 84 т.1) .
Згідно характеристики, наданої начальником ЖКГ ТОВ «Броварський ЗБК», ОСОБА_5 за роки проживання за адресою: АДРЕСА_5 , проявила себе виключно з негативної сторони, не комунікабельна, не ввічлива, з сусідами не підтримує добрі стосунки, не поважає права своїх сусідів та робітників ЖКГ «Броварський ЗБК». Наявні борги за житлово-комунальні послуги (а.с. 85 т.1).
30.10.2024 начальник ЖКГ ТОВ «Броварський ЗБК» на звернення ОСОБА_4 повідомила, що сміття, що висить над вікнами квартири №29Ю закріплено на кондиціонері квартири №36 та балконі квартири №36 . Працівниками ЖКГ ТОВ «Броварський ЗБК» неодноразово було проведено попередження та бесіди в телефонному режимі та особисто з власниками/мешканцями квартири №36 з приводу необхідності зняття сміття з фасаду будинку (а.с. 86 т.1).
У матеріалах справи містяться фото та відеоматеріал, з яких вбачається, що відеокамера з підвіконня квартири відповідача направлена по фасаду будинку на вікна квартири позивача, що розташована поверхом вище.
Позиція апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до статті 32 Конституції України, статті 301 ЦК України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Положення цієї статті роз'яснено в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі № 2-рп/2012 за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, серед іншого, зазначив, що « інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
У підсумку, в аспекті конституційного подання Конституційний Суд України роз'яснив, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя.
Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині другій статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Згідно з статтею 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку лише за її згодою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних, регулює Закон України «Про захист персональних даних».
У статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону України «Про інформацію»).
Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Право на захист особистих немайнових прав фізичної особи, як суб'єктивне цивільне право, включає в свій зміст наступні повноваження: а) вимагати від усіх та кожного не порушення особистих немайнових прав; б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права; в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини вказує, що термін «приватне життя» є широким поняттям, який не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім'я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (BOGOMOLOVA v. RUSSIA, № 13812/09, § 51, ЄСПЛ, 20 червня 2017 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2025 року в справі № 274/4247/23 (провадження № 61-7085св24) зазначено, що «розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила … Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що він надав належні докази на підтвердження численних порушень, у тому числі протипожежної безпеки, під час встановлення відповідачем торгівельного павільйону, сміттєвого баку, а також камер спостереження, безпосередньої загрози йому у та членам його сім'ї, оскільки при вирішення відповідних позовних вимог необхідно з'ясувати не тільки порушення будь-яких вимог законодавства відповідачем при вчиненні тієї, чи іншої дії, а й порушення такими діями прав саме позивача, причинно-наслідковий зв'язок між загальними порушеннями та порушеними правами позивача. Проте, ним таких доказів судам не надано, що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
У справі, що переглядається: при зверненні до суду з позовом про захист особистого немайнового права, ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати відеокамеру зовнішньої системи відеонагляду, яка встановлена на балконі квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що сторони є сусідами, квартира відповідача розташована поверхом нижче квартири позивача. У лютому 2024 року ОСОБА_2 встановив на балконі своєї кварти камеру відеоспостереження, яка направлена на вікна та балкон квартири, в якій проживає його сім'я, що дозволяє знімати на накопичувати інформацію про обставини його особистого життя. На переконання позивача, такі дії відповідача порушують належні йому немайнові права, є втручанням в його особисте й сімейне життя.
Судом встановлено, що сторони є сусідами, між якими тривалий час існують неприязні відносини, часто виникають конфлікти, що підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що внаслідок встановлення камери спостереження здійснюється втручання в його особисте життя та особисте життя членів його сім'ї. Відеонагляд встановлено відповідачем виключно з метою створення безпечних умов проживання і цим права сусідів по будинку не порушуються, в приватне життя громадян він не втручається, оскільки приватне життя відбувається в їх квартирах, а не на прибудинковій території. Встановлення та експлуатація відповідачем камери відеоспостереження не порушує законних прав та свобод позивача, тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача демонтувати відеокамеру зовнішньої системи відеонагляду, яка встановлена на підвіконні квартири відповідача, є необґрунтованими та безпідставними. На час розгляду справи в суді законодавством не визначено жодного порядку щодо встановлення камер відеоспостереження на фасадах житлових будинках, як і не передбачено видачу дозволів на їх встановлення та необхідність для цього згоди сусідів. Тобто, встановлення камер відеоспостереження є правом власника об'єкта приватної власності.
Встановивши, що позивач не довів того, що відповідач за допомогою встановленої камери відеоспостереження здійснюється втручання в його особисте життя, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Встановлення відповідачем камер відеоспостереження є правом щодо самозахисту свого цивільного права від порушень і протиправних посягань будь-яких осіб, що закріплене у статті 19 ЦК України. Встановлення відповідачем камери відеоспостереження не заборонено законом та не суперечать моральним засадам суспільства, та в даному випадку, жодним чином не доводить порушення прав позивача на приватне життя.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Наданий позивачем диск з повним відео з його квартири, як об'єктив відеокамери під відповідним кутом направлений знизу вгору по фасаду будинку в бік вікон позивача, не спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність порушень прав позивача на повагу до його особистого життя і приватність, оскільки щоб потрапити в поле відеозйомки встановленої відеокамери, потрібно вчинити дії поза межами вікна квартири. Встановлена камера не фіксує квартиру позивача зсередини.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного суду від 17 травня 2018 року в справі № 576/910/15-ц є безпідставними, за умови недоведеності позивачем того, що відповідачем порушено його немайнові права, а також того, що він втручаються в його особисте й сімейне життя.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.04.2026
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук