вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/1281/26
381/927/26
27 квітня 2026 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куліковських А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У лютому 2026 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 56336,13 грн та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21.01.2020 АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 уклали договір-Анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 96116279000, відповідно до якого відповідачу встановлено кредитний ліміт в обумовленому сторонами розмірі.
Взяті на себе зобов'язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому договором. Відповідач свої обов'язки за вказаним договором не виконав, не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 25 лютого 2026 року відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ухвалу судді від 25 лютого 2026 року про відкриття провадження не отримала, оскільки надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Водночас, 04.03.2026 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає з наступних підстав.
Зазначає, що останній платіж за кредитним договором вона здійснила 16.04.2020 року, після чого вимоги про погашення заборгованості їй не надходили.
Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки він сплив 16.04.2023 року.
У зв'язку із цим просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
Також зазначає, що не була належним чином повідомлена про відступлення права вимоги.
Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Оскільки суд призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
21 січня 2020 року Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 96116279000, за умовами якого відповідачу встановлений кредитний ліміт у розмірі 49700,00 грн.
Заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг підписана відповідачем власноруч.
Строк дії ліміту кредитування з дати укладення договору по 05.02.2022.
Стандартна процентна ставка становить 0,001% річних.
Комісія за управління кредитом до 5% річних.
Мета отримання кредиту - споживчі цілі.
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав виписки про рух коштів по рахунку картки з лімітом.
17.09.2020 АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 186.
Згідно з умовами цього договору, кредитор передає і відступає новому кредиторові права вимоги до боржників, які виникли у кредитора внаслідок укладання з боржниками кредитних договорів та надання кредитором боржникам кредитних коштів та які входять до портфелю заборгованості шляхом підписання ату приймання-передачі реєстру боржників.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу».
На підтвердження суми боргу позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за договором № 96116279000 від 21.01.2020».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 56336,13 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 42319,65 грн, заборгованість за процентами - 14016,48 грн.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.
Вказана обставина підтверджується доданими позивачем до позову належними та достатніми доказами, а тому доводи відзиву відповідача у цій частині є безпідставними.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.
З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.
Спір у цій справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.
Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.
Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.
Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.
Отже, відповідач мала процесуальну можливість, але не скористалася своїм правом подання до суду доказів на спростування вимог та доводів позивача, зокрема та не виключно не заперечила та не спростувала із наданням відповідних доказів факт укладення нею цього договору, належність їй банківської картки з відповідним номером і зарахування на цю картку коштів, які надані на виконання вказаного договору кредиту. Також не спростувала факт використання нею кредитних коштів і не надала докази погашення боргу та повного виконання нею зобов'язання у спірних правовідносинах.
Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором» та банківську виписку по рахунку.
Водночас, суд враховує, що наданий позивачем розрахунок не містить детальної інформації щодо процентної ставки, за якою вони нараховані, а також щодо сум використаних боржником коштів та повернутих коштів, не зазначено за яким спрямуванням зараховані ці кошти.
Крім цього, відсутня інформація про період, протягом якого нараховані проценти.
З огляду на вказане, враховуючи умови договору та надані до позову докази, суд здійснив перевірку обставин справи та власний розрахунок, на основі чого дійшов наступного висновку.
Суд встановив, що за період з 21.01.2020 по 05.02.2022 рух коштів був таким:
-використано кредитного ліміту 11639,18 грн (операції зі зняття готівки, розрахунки в торговельних мережах та нараховані щомісячні комісії за обслуговування рахунку).
-повернуто боржником 5814,01 грн (сума включає всі поповнення рахунку через термінали та каси протягом 2020 року. Останнє поповнення зафіксоване 04.01.2021. Після цієї дати і до кінця розрахункового періоду (05.02.2022) погашень не було.
Обраховуючи розмір процентів, суд передусім враховує таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року та від 31 жовтня 2018 року, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зі змісту договору кредиту суд встановив, що сторони погодили строк кредитування до 05.02.2022.
Суд наголошує, що саме за цей період з відповідача можуть бути стягнуті проценти за користування кредитними коштами, а тому нарахування позивачем процентів за межами цього строку є безпідставним і у цій частині вимоги позову задоволенню не підлягають.
Водночас позивач не надав доказів того, що відповідач ініціював продовження строку дії договору і він у встановленому законом порядку був продовжений сторонами, договір кредиту не містить умови щодо автоматичної пролонгації строку кредитування.
З огляду на вказане суд враховує, що строк кредитування у спірних правовідносинах тривав з 21.01.2020 по 05.02.2022 включно.
Для розрахунку процентів суд використав ставку 48% річних, оскільки вона зазначена в умовах кредитування.
Відповідно до умов договору кредиту проценти нараховуються на фактичний залишок основного боргу, розрахунок розділено на два етапи:
Надані до позову докази свідчать, що відповідач активно користувалася та частково погашала заборгованість за кредитом.
Загалом, згідно з наданими позивачем доказами відповідач погасила 5814,01 грн. Ця сума складається з регулярних поповнень рахунку протягом 2020 року. Останній платіж на суму 1000,00 грн здійснений 04.01.2021.
Зазначаючи у відзиві про здійснення останнього платежу за договором 16.04.2020, на підтвердження цієї інформації, а також сум погашень у вказану дату та загалом у межах цього договору відповідач не надала суду докази, а тому суд критично сприймає цю обставину і виходить виключно із наявних у матеріалах справи доказів.
Відповідно до звітності кредитора, залишок основного боргу (тіла) зафіксований у розмірі 10409,37 грн. Ця сума не є «чистим» використаним лімітом, до неї включені капіталізовані (приєднані до тіла) проценти та комісії за 2020-2021 роки, оскільки сума фактичних витрат за транзакціями за цей період склала 11 639,18 грн, але з урахуванням вхідного позитивного балансу на початок періоду (4584,20 грн) та здійснених погашень (5814,01 грн), реальне використання ліміту було значно меншим.
На кінець вказаного періоду заборгованість за процентами, згідно з випискою, становить 10338,87 грн.
Ця сума відображає накопичені нарахування за ставкою 48% річних, які банк не зміг списати за рахунок кредитних коштів після вичерпання ліміту у розмірі 49700,00 грн.
Враховуючи принцип диспозитивності, суд вважає вимоги позову про стягнення із відповідача заборгованості у загальному розмірі 56336,13 грн (заборгованість за тілом кредиту 42319,65 грн + заборгованість за процентами 14016,48 грн) обґрунтованими.
Вирішуючи за заявою відповідача питання про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає, що, починаючи від березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який наразі триває.
З огляду на вказане суд зазначає, що позов поданий до суду у межах строку позовної давності, а тому протилежні доводи відповідача є помилковими та не ґрунтуються на приписах закону.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
На відповідача покладено обов'язок спростувати заявлені у позові вимоги.
Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.
Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов'язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.
За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов'язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.
Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн (100% задоволених вимог позову).
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано документи щодо наданої правничої допомоги, згідно з якими сукупна вартість послуг становить 8000,00 грн.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічні висновки висловлені Верховним судом у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23 та від 23.04.2025 року у справі № 638/13336/21.
Надавши оцінку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, а також те, що процесуальний закон передбачає розгляд такої справи у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, за предметом спору та характером спірних правовідносин, правовим регулюванням ця справа для позивача є типовою з-поміж великої кількості аналогічних справ за його позовами; врахувавши характер послуг, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.
Також суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас відповідач вказаний обов'язок не виконав.
Отже, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у сумі 2000,00 грн (100% задоволених вимог позову).
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Задовольнити повністю позов.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 96116279000 від 21.01.2020 у розмірі 56336 (п'ятдесят шість тисяч триста тридцять шість) гривень 13 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складене 06.04.2026.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК