Справа № 320/5669/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.
22 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Вівдиченко Т.Р. та Файдюка В.В.
за участю секретаря судового засідання Керімова К.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Дінеро" до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у м.Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2024 №117859240202, №117865240202, №117841240202, №117853240202.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач надав індивідуальну знижку фізичним особам при продажу їм квартир за цінами, нижчими за ринкові, внаслідок чого безпідставно не виконав обов'язки податкового агента в частині нарахування і сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за надане додаткове благо, не відобразив суми додаткового у податкових розрахунках, крім того не в повному обсязі надав документи для перевірки.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що норми законодавства не передбачають проведення оцінки нерухомого майна у випадку здійснення його продажу юридичною особою на користь фізичних осіб, жодних індивідуальних знижок чи іншого додаткового блага позивачем не надавалось, внаслідок чого відсутні підстави для нарахування ПДФО та військового збору і відображати додаткове благо в податкових розрахунках. Також позивач вказує, що акт про ненадання документів на вимогу контролюючого органу не складалось, тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач з 24.01.2012 зареєстрований юридичною особою, перебуває на податковому обліку та до основного виду його діяльності за КВЕД належить 64.30 Трасти, фонди та подібні фінансові суб'єкти.
Згідно зі свідоцтвом № 00007 від 14.09.2018 позивача 14.02.2012 внесено до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування за № 13300007.
В період з 09.09.2024 по 13.09.2024 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «ЗНВКІФ «Дінеро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2019 по 31.12.2023, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт від 20.09.2024 №105827/Ж5/26-15-24-02-02/38013477 (а.с.24-56 т.1), в якому зафіксовано порушення позивачем:
-пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.7 п. 168,4 ст. 168, п. 171.2 "а" ст. 171 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, в періоді що перевірявся, на загальну суму 18 791 533,76 грн;
- пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. 1,5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 164.2.17 "е" п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168, п. 171.2 "а" ст. 171 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору, в періоді що перевірявся, на загальну суму 1 565 961,15 грн;
- п. 51.1 ст. 51, т. "б" п. 176.2 ст. 176 ПК України, розділу III "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015, а саме: невідображення в податкових розрахунках сум додаткового блага не в грошовій формі при продажу житлових приміщень фізичним особам (за ознакою доходу " 126") за період II квартал - IV квартал 2023 року;
-п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, а саме: позивачем надано первинні документи/копії документів до перевірки не в повному обсязі.
На вказаний акт перевірки позивачем було подано заперечення від 04.10.2024 №АО/ССП-04/10, за наслідком розгляду яких рішенням ГУ ДПС у м.Києві від 15.10.2024 №37783/Ж12/26-15-24-02-02-09 заперечення залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін (а.с.57-63 т.1).
На підставі акту перевірки позивача, ГУ ДПС у м.Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 17.10.2024:
- № 117859240202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших ніж заробітна плата на 23 489 417,20 грн, а саме збільшено податкове зобов'язання на 18 791 533,76 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 697 883,44 грн (а.с.64-65 т.1);
- № 117865240202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 1 957 451,44 грн, а саме збільшено податкове зобов'язання на 1 565 961,15 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 391 490,29 грн (а.с.66-67 т.1);
- № 117841240202, яким накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020,00 грн за порушення передбачене п. 119.1. ст. 119 ПК України (а.с.68-69 т.1);
- № 117853240202, яким накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020,00 грн за порушення передбачене п. 121.1. ст. 121 ПК України (а.с.70-71 т.1).
Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 30.12.2024 №39361/6/99-00-06-01-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (а.с.72-83 т.1).
Вважаючи наведені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем підтверджено надання позивачем індивідуальних знижок фізичним особам-покупцям, не довів, що мало місце зниження ціни у порівнянні з ринковою, а також, що зниження ціни було індивідуальним. Крім того, з огляду на відсутність факту складання посадовими (службовими) особами відповідача акту, що засвідчував би факт відмови позивача від надання будь-яких документів, штрафні санкції за п. 121.1. ст. 121 ПК України застосовані безпідставно.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Як вбачається з висновків акту перевірки та доводів, наведених відповідачем в апеляційній скарзі, в рамках даної справи спірним є питання чи надавались позивачем індивідуальні знижки, що належать до додаткового блага, під час укладенні договорів купівлі-продажу квартир з фізичними особам за цінами, що є нижче ринкових, нарахування на вказане додаткове благо ПДФО та військовий збір, відображення його у податкових розрахунках, а також ненадання до перевірки документів щодо нарахування та виплат найманим особам заробітної плати (відомості нарахування заробітної плати, табель облік робочого часу).
Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав, укладених між ТОВ «Інвест-БудСістем» та ПАТ «ЗНВКІФ «Дінеро» у 2019 році позивач придбав майнові права на об'єкти житлової нерухомості у багатоквартирних житлових будинках за адресою: м. Київ, вул. Родини Крістерів, 18/6 , м. Київ, вул. Олександра Олеся, буд. 2-А, м. Київ, вул. Олександра Олеся, буд. 2-В, м. Київ, вул. Олександра Олеся, буд. 4.
Щодо вказаних об'єктів житлової нерухомості, в період 2019-2020 рік позивачем укладено ряд попередніх договорів купівлі-продажу квартир з фізичними особами, за умовами яких передбачалась оплата фізичними особами авансового платежу, який дорівнює вартості продажу об'єкту.
В період з липня 2023 року по листопад 2023 року платником податків здійснено оплатне відчуження на користь фізичних осіб квартир у таких багатоквартирних житлових будинках, шляхом посвідчення договорів купівлі-продажу квартир нотаріально, умовами яких визначено, що оплата за квартири була здійснена на підставі вказаних вище попередніх договорів.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями попередніх договорів купівлі-продажу квартир, договорів купівлі-продажу квартир, а також витягами з державного реєстру речових прав (а.с.86-250 т.1, а.с.1-72 т.2).
З наведених документів вбачається, що ціни на квартири були визначені сторонами на стадії інвестування та реалізовані в межах погодженого механізму, в той час, як укладення договорів купівлі-продажу було завершенням раніше прийнятих зобов'язань на підставі попередніх договорів.
Натомість, контролюючий орган кваліфікував різницю між ринковою вартістю квартир та фактичною ціною реалізації, як дохід у вигляді додаткового блага відповідно до пп.«е» пп.164.2.17 п.164.2, п.164.5 ст.164 ПК України із визначенням відповідного обов'язку позивача, у якості податкового агента, щодо сплати ПДФО, військового збору і відображення наданого додаткового блага у податкових розрахунках.
Підпункт 14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України визначає, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з пп.«е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку на доходи фізичних осіб включається дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості)товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 ПК України.
За змістом пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п.«а» п.171.2 ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Доходи, визначені статтею 163 Кодексу, є об'єктом оподаткування військовим збором (пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 р.XX ПК України).
Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 р.XX ПК України).
Згідно з пп.1.5, п.16-1 підрозділу 10 р.XX ПК України відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Отже, умовою виникнення обов'язку податкового агента є наявність оподатковуваного доходу у фізичної особи.
Поняття «додаткове благо» у розумінні пп.«е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України охоплює випадки: безоплатного отримання товарів (робіт, послуг) або надання індивідуальної знижки від звичайної ціни.
На переконання колегія суддів, під «індивідуально призначеною знижкою звичайної ціни» слід розуміти надання конкретному платнику податку персоніфікованої майнової переваги, яка відхиляється від звичайних умов продажу аналогічних товарів (робіт, послуг) іншим особам у співставних умовах.
Сам по собі факт розбіжності між договірною та ринковою (оціночною) вартістю майна не створює додаткового блага. Різниця в ціні, зумовлена інвестиційною природою правовідносин, зміною вартості активу в часі або особливостями правового режиму корпоративних прав, не може кваліфікуватися як надання індивідуальної знижки.
Отже, податковий орган повинен довести не лише відмінність у ціні, а саме факт персоніфікованого відступу від звичайних умов реалізації, що призвів до виникнення у платника податку економічної вигоди.
Судом встановлено, що ціна об'єктів нерухомості була визначена сторонами в попередніх договорах у 2019-2020 роках, при цьому, будь-які індивідуальні знижки фізичним особам не надавались, умови договорів були однаковими та ґрунтувались на свободі договору.
Жодних доказів, що станом на момент укладенні попередніх договорів та періоду проведення по ним оплати покупцями, погоджена вартість квартир не відповідала ринковій (оціночній) вартості квартир на той момент, відповідачем надано не було.
Податковий кодекс України не містить положення, відповідно до якого різниця між історично погодженою договірною ціною та ринковою вартістю на момент переходу права власності автоматично визнається доходом платника податку.
Колегія суддів також враховує, що спірні правовідносини виникли у межах інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18 вересня 1991 року інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. За змістом статті 4 цього Закону інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Внесення коштів на стадії будівництва має інвестиційний характер та передбачає прийняття інвестором ризику зміни вартості об'єкта у часі.
Формування вартості об'єкта в межах інвестиційної діяльності здійснюється на засадах свободи договору та вільного ціноутворення (статті 7, 9, 17 зазначеного Закону).
Отже, ціна майбутнього об'єкта нерухомості формується у межах спеціальної інвестиційної моделі, а не як результат надання індивідуальної знижки конкретному покупцю.
Подальша відмінність між розміром первісного вкладення та оціночною чи довідковою ринковою вартістю після завершення будівництва є наслідком реалізації інвестиційного механізму та капіталізації активу, а не безоплатного надання майна чи персоніфікованої вигоди у розумінні пп.«е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.
Контролюючий орган фактично розширив зміст поняття «додаткове благо», включивши до нього економічний ефект від можливої капіталізації активу.
Проте податкові зобов'язання не можуть виникати шляхом розширювального тлумачення норми або створення нового об'єкта оподаткування поза прямим приписом закону.
Відповідно до п.172.3. ст.172 ПК України дохід від продажу об'єкта нерухомості, неподільного об'єкта незавершеного будівництва/майбутнього об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об'єкта, визначеної суб'єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку.
За змістом п.172.8. ст.172 ПК України для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності або будь-яких інших аналогічних прав на об'єкти нерухомості, неподільний об'єкт незавершеного будівництва/майбутній об'єкт нерухомості, подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування.
Колегія суддів зазначає, що норми ст.172 ПК України визначають порядок оподаткування доходу фізичної особи - продавця нерухомості та встановлюють мінімальну базу такого доходу.
У спірних правовідносинах фізичні особи виступали покупцями, а тому положення статті 172 ПК України не визначають порядок формування доходу у них.
Застосування механізму визначення бази оподаткування, передбаченого для продавця, з метою конструювання у покупця доходу у вигляді «додаткового блага» виходить за межі правового регулювання цієї норми.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин контролюючий орган не довів наявність оподатковуваного доходу у фізичних осіб відповідно до статті 163, пункту 16№ підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, наявність підстав для застосування підпункту 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 ПК України, та відповідно наявність податкового обов'язку у позивача як податкового агента відповідно до статей 168 та 171 ПК України.
Відчуження майна здійснювалося за оплату, за погодженою сторонами ціною, у межах цивільно-правових договорів, укладених із дотриманням вимог законодавства.
Колегія суддів зазначає, що встановлені обставини не свідчать про безоплатне передання майна або надання покупцям індивідуальної знижки від звичайної ціни у розумінні пп.«е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.
Сам по собі факт відмінності між договірною ціною та визначеною відповідачем ринковою ціною за результатами використання модуля електронного визначення оціночної вартості єдиної бази даних звітів про оцінку Фонду державного майна України не може ототожнюватися з наданням додаткового блага, оскільки договірна ціна визначена за згодою сторін та підтверджена належними документами.
Крім того, матеріали справи не містять доказів встановлення для конкретних фізичних осіб спеціальних, персоніфікованих умов продажу.
Порівняння договірної ціни з інформаційними даними щодо оціночної вартості, здійснене контролюючим органом, саме по собі не створює правової конструкції «індивідуально наданої знижки», яка є обов'язковою ознакою додаткового блага.
Таким чином, встановлені фактичні обставини свідчать про здійснення реальних оплатних правочинів з відчуження майна власником та не підтверджують наявності доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага.
За відсутності такого доходу відсутній і об'єкт оподаткування, що виключає покладення на позивача обов'язку податкового агента щодо нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
З огляду на відсутність факту надання індивідуальних знижок та надання фізичним особам - покупцям квартир додаткового блага у позивача також був відсутній обов'язок з відображення у податковому розрахунку сум додаткового блага (ознака доходу 126), оскільки такий обов'язок виникає лише у разі фактичного нарахування (виплати, надання) доходу фізичній особі.
Оскільки у спірних правовідносинах відсутній сам дохід у розумінні пп.«е» п.164.2.17 п.164.2 статті 164 ПК України, то відсутній і обов'язок його відображення у податковому розрахунку, а тому відповідач безпідставно застосував штрафні санкції за порушення п. 51.1 ст. 51, т. "б" п. 176.2 ст. 176 ПК України, розділу III "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №320/46182/24 при розгляді подібних правовідносин, тому такі висновки підлягають врахуванню судом під час розгляду даної справи, в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Щодо посилання апелянта на норми ст. 172 ПК України в частині необхідності визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості і на обставини анулювання сертифікату від 16.02.2023 року № 81/2023 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Оціночна Компанія «ТРК ГРУП» наказом Фонду державного майна України від 12.04.2023 № 663, колегія суддів зазначає, що відповідні положення податкового законодавства стосуються саме визначення об'єкта оподаткуванням ПДФО під час продажу об'єктів нерухомості фізичною особою, в той час, як в даному випадку продаж квартир здійснювався юридичною особою.
Таким чином, навіть за умови відсутності належних висновків про вартість нерухомого майна, відповідачем не доведено наявність у позивача відповідних обов'язків податкового агента з нарахування та сплати до бюджету ПДФО і військового збору.
Крім того, в силу п.85.4. ст.85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Відповідно до п. 85.6. ст. 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
З аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акту про відмову у наданні документів.
В той же час, матеріали справи не містять доказів, що під час перевірки службовими особами контролюючого органу було складено відповідний акт про відмову у наданні документів, тобто відповідачем належним чином не підтверджено факт відмови позивача від надання таких документів, внаслідок чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі п. 121.1. ст. 121 ПК України.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №815/5615/15, від 08.09.2022 у справі №640/26351/20 та від 11.07.2023 у справі №822/554/17 і підлягаючи врахуванню судом.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням наведених норм права та правових позицій Верховного Суду, за результатами розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 17.10.2024 №117859240202, №117865240202, №117841240202, №117853240202 та наявності підстав для їх скасування.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
В п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain» пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині незадоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді Т.Р.Вівдиченко
В.В.Файдюк