Справа № 620/4485/25 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
27 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адвоката Хоменко Маріанни Арутюнівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
До Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо невнесення даних про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що повісткою № 1258318 від 28 листопада 2024 р. позивача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою уточнення персональних даних. У зв'язку з цим, 28 листопада 2024 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом виключення з військового обліку, оскільки за висновком ВЛК у 2022 р. він визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. За результатами розгляду вказаної заяви відповідач повідомив, що для виключення з військового обліку у зв'язку з непридатністю до військової служби позивачеві необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 та при собі мати оригінали документів за відповідним переліком. Водночас позивач вважає, що такі вимоги відповідача є безпідставними та відповідач повинен привести інформацію щодо нього у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідність без вчинення вищевказаних дій.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 р. клопотання ІНФОРМАЦІЯ_3 задоволено та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, ухвалою від 28.10.2025 призначено до слухання справи у порядку письмового провадження.
Відповідачем та третьою особою подано відзиви на апеляційну скаргу позивача, якими підтримано висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до довідки ВЛК від 20 січня 2023 р. №1/47/2 вбачається, що позивач непридатний до військової служби на підставі ст.53-а графи ІІ розкладу хвороб, з виключенням з військового обліку. (а.с. 17)
Згідно відомостей, наявних у Військовому квитку Серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі ст.53-а графи ІІ розкладу хвороб. (а.с. 14-16)
Як вказує позивач, всупереч тому, що ОСОБА_1 не є військовозобов?язаним, ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено йому повістку №1258318 з вимогою з?явитись 28.11.2024 о 09 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення облікових даних.
Після отримання даної повістки позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якій просив скасувати повістку №12558318, що була сформована на ім?я ОСОБА_1 та направлена поштою, як таку, що видана безпідставно та суперечить чинному законодавству та у разі невнесення актуальних даних щодо нього до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів щодо проходження ним медичного огляду Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 , якою за результатами огляду було прийнято постанову на підставі ст.53-а графи ІІ розкладу хвороб Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, та визнано ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, просив внести такі дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів.
Відповіді на вищевказану заяву від ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачем отримано не
було, представником позивача адвокатом Хоменко М.А. був направлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 адвокатський запит, в якому адвокат просила надати інформацію чи розглянута вищенаведена заява ОСОБА_1 та надати відповідь за результатами розгляду заяви.
У лютому 2025 року представником позивача адвокатом Хоменко М.А. було
отримано відповідь на адвокатський запит, зі змісту якого слідує, що заява від ОСОБА_1 була розглянута працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та повідомлено, що дані про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов?язаних будуть внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів «Оберіг» при його особистій присутності та одночасно значено, що ОСОБА_1 необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 та при собі мати оригінали документів, серед яких паспорт, Військово-обліковий документ та завірена копія довідки ВЛК.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому згідно відомостей з Єдиного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів перебував на обліку, хоча з січня 2023 року був виключений взагалі з військового обліку, з заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів «Оберіг» дані про результати проходження ним медичного огляду Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 , якою за результатами огляду було прийнято постанову на підставі ст.53-а графи ІІ розкладу хвороб Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, та визнано, ОСОБА_1 , непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а також про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов?язаних.
До даної заяви було додано копію військового квитка ОСОБА_1 , а також нотаріально-завірена копія Довідки ВЛК.
Відповідачем була надана відповідь на дану заяву, зі змісту якої слідує, що для уточнення інформації про виключення з військового обліку військовозобов?язаних за станом здоров?я заявнику необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 з оригіналами відповідних документів.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду часу, що минув від видачі довідки ВЛК від 20.01.2023 №1/47/2, на яку покликається позивач, враховуючи відсутність будь-яких підтверджуючих документів, зокрема медичних, щодо непридатності позивача за станом здоров'я, а також з огляду на те, що у вказаній довідці відсутній чіткий діагноз позивача, у відповідача виникли об'єктивні сумніви щодо достовірності облікових даних, зокрема щодо фактичної непридатності позивача до військової служби.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з частиною 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції на 20.10.2022 року) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Відповідно до пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800 (далі Положення №402) (у редакції, чинній з 16.04.2021 року по 03.05.2024 року), постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну з таких постанов:
«Придатний до військової служби»;
«Тимчасово непридатний до військової служби»;
«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року №2105-ІХ (далі Указ №65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, строк якої продовжувався і дії на час вирішення даного спору.
Отже, під час мобілізації та в день проходження позивачем медичного огляду 22 грудня 2022 р., ВЛК мала право винести одну з таких постанов, які не підлягали затвердженню штатною ВЛК, а саме:
«Придатний до військової служби»;
«Тимчасово непридатний до військової служби»;
«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
З аналізу наведених положень частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ та пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення №402 слідує висновок про те, що прийняття військово-лікарською комісією під час мобілізації 22 грудня 2022 р. відносно позивача рішення про непридатність до військової служби за станом здоров'я фактично мало наслідком і виключення позивача з військового обліку, оскільки ці та інші норми законодавства станом на 22 грудня 2022 р. не передбачали можливість прийняття під час мобілізації відповідними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки та/або відповідними військово-лікарськими комісіями рішень про визнання військовозобов'язаного непридатним до військової служби за станом здоров'я із залишенням такого військовозобов'язаного на військовому обліку.
При цьому, виключення особи з військового обліку за станом здоров'я свідчить про те, що в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» така особа вже не може вважатися військовозобов'язаним, оскільки згідно частини 6 статті 37 цього закону громадяни України, які визнані непридатними до військової служби, виключаються з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно ч.8 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч.8 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до абзацу вісімнадцятого пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 року №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Виходячи з наведених положень, можна зробити висновок, що відповідно до довідки ВЛК від 20 січня 2023 р. №1/47/2 позивач визнаний непридатним до військової служби на підставі ст.53-а графи ІІ розкладу хвороб, з виключенням з військового обліку. Тобто, у відповідача виник обов'язок виключити позивача з військового обліку на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ та внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач таких обов'язків не виконав, що і зумовило відсутність в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку на час звернення позивача до відповідача із заявами про внесення таких даних до Реєстру.
Апеляційний суд зазначає, що ні положеннями Закону №2232-ХІІ, ні Законом України №3543-XII, ні Порядком №559 не передбачено обов'язку особистого фізичного відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку у зв'язку з непридатністю до військової служби та приведення таких відомостей у відповідність до паперової форми військово-облікового документа. Обов'язок особисто подати заяву, особисто повідомити не означає особисту фізичну присутність, особисто прибути.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 13 Європейської Конвенції з прав людини ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Отже, з урахуванням того, що відповідач фактично двічі не виконав зазначений вище обов'язок, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача, тому позов підлягає задоволенню.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а за подання апеляційної скарги - 1816,80 грн., з огляду на що колегія суддів вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 3028 грн. (1211,20+1816,80 грн) з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на частини 9 та 11 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом з тим, пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 11500 грн позивачем надано: Договір №09/04/25 від 09.04.2025 року про надання правової (професійної правничої) допомоги, ордер, рахунок на оплату №108 від 09.04.2025 року, квитанцію про сплату 11500 грн.
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 13000 грн позивачем надано: Договір №13/08/25 від 13.08.2025 року про надання правової (професійної правничої) допомоги, ордер, рахунок на оплату №198 від 13.08.2025 року, квитанцію про сплату 13000 грн.
Від відповідача заперечень на відшкодування витрат на правничу допомогу не надходило.
Так, положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Зважаючи на викладене, та значимість задоволення позовних вимог для позивача, колегія суддів приходить до висновку, що заявлена сума витрат на професійну (правничу) допомогу в цій справі в судах двох інстанцій відповідає критерію розумності, такі витрати мають характеру необхідних та співрозмірні із виконаною роботою, тому підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Отже, судові витрати позивача у цій справі склали 27528,00 грн (3028 грн судового збору та 24500 грн(11500+13000) на професійну (правничу) допомогу).
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Адвоката Хоменко Маріанни Арутюнівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 р. - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення даних про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про визнання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) непридатним до проходження військової служби за станом здоров'я, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 20.01.2023 №1/47/2 та виключення з військового обліку громадянина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у зв'язку з його непридатністю до військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 27528,00 грн (двадцять сім тисяч п'ятсот двадцять вісім грн).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина