Справа № 320/44656/25 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.
23 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 06.08.2025 про надання відстрочки та довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 06.08.2025 про надання відстрочки та довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 05.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
04.09.2025 від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить заборонити відповідачу вчиняти дії, пов'язані з врученням повістки, проведенням медичного огляду, а також вчиняти інші дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі.
Вказана заява мотивована тим, що позивач є студентом 2-го курсу університету та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Позивач звертався до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову, проте відповідач не надав позивачу жодної відповіді чи повідомлення про розгляд заяви позивача. Також, відповідач не надав відповіді на адвокатський запит щодо надання інформації про розгляд заяви позивача про надання відстрочки. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду.
Враховуючи те, що відповідачем незаконно залишена без розгляду заява про надання відстрочки, як здобувачу вищої освіти, позивач вважає що і, в подальшому, відповідач буде продовжувати порушувати його права і відносно нього можуть бути проведені та завершені мобілізаційні заходи і рішення суду у справі за його позовом вже не поновить порушені права, про які він вказував у своїй позовній заяві.
Також, позивач вказав на те, що такі підозри посилюються тим, що раніше відповідачем також застосовувалися незаконні дії щодо нього: було оголошено в розшук, який на даний час скасовано, винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, яку рішенням суду було скасовано та закрито провадження у справі. Крім того, за місцем навчання позивача на його ім'я надійшла повістка від відповідача про явку до ТЦК 28.08.2025, про що позивач був повідомлений університетом через sms повідомлення на телефон.
Позивач зазначив про те, що повістки щодо явки в ТЦК позивач не отримував, місце проживання та реєстрації не змінював, вчасно оновив свої облікові дані.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, при цьому, посилаючись на неповне з'ясування обставин та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання сторони не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що:
- сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів заявника або його не прийняття не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку;
- заявником не доведено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача;
- заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції необґрунтованими та помилковими, позаяк:
- позивач є особою, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації;
- заяву позивача про надання відстрочки не було розглянуто та не було прийнято жодного рішення;
- з урахуванням наведених позивачем обставин, відповідач може в подальшому застосовувати неправомірні дії щодо нього.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Насамперед, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Слід зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Заявник наголосив на тому, що відповідачем незаконно залишена без розгляду заява про надання відстрочки, як здобувачу вищої освіти, позивач вважає що, і в подальшому, відповідач буде продовжувати порушувати його права і відносно нього можуть бути проведені та завершені мобілізаційні заходи і рішення суду у справі за його позовом вже не поновить порушені права, про які він вказував у своїй позовній заяві.
У контексті наведеного, колегія суддів вважає, що застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи, означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову.
До того ж, дії відповідача щодо направлення повісток, мобілізації, проведення ВЛК/уточнення даних тощо, яких на час розгляду заяви не існувало, а отже, останні не є предметом оскарження у даній справі (вимоги розглянути заяву про надання відстрочки), тому, забезпечення позову, шляхом заборони вчиняти дії, пов'язані з врученням повістки, проведенням медичного огляду, а також вчиняти інші дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі, є неспівмірним із предметом спору.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з'ясованим обставинам, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Наведені апелянтом доводи, ґрунтуються на припущеннях та допускають імовірність настання негативних для позивача наслідків, однак, не підтверджені документально, що не може давати підстави для суду при вирішенні заяви про забезпечення позову оцінити такі доводи та прийняти їх до уваги, адже такі є недоведеними, з огляду на що, колегія суддів не вбачає достатніх та обґрунтованих підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та за даних обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів вважає, що заявник послався лише на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, проте не врахував, що лише наявність судового спору не може бути однозначною підставою для забезпечення позову на підставі вказаних заявником обставин, а у разі вирішення спору на користь заявника по суті спору, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Посилання заявника, фактично зводяться до перелічення можливих у майбутньому наслідків, проте не містять реальних та актуальних на день прийняття ухвали судом першої інстанції обставин та доказів, що їх підтверджують для застосування підстав, визначених ст. 150 КАС України.
У такому б випадку, всі заяви про забезпечення позову, в яких наводиться ризик негативних наслідків, підлягали б задоволенню, що не узгоджується із самим інститутом забезпечення позову.
З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, у даному випадку, відсутні.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з урахуванням ст. ст. 315, 316 КАС України, оскаржувана ухвали підлягає залишенню без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко