Справа № 620/6093/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
24 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., розглянувши у порядку у письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Рух справи.
27.06.2025 Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 17 300,49 грн адміністративно-господарських санкцій та 354,65 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у задоволені позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції суд першої інстанції зробив висновок щодо недоведеності позивачем обґрунтованості позовних вимог.
Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
Апелянт наполягає на обґрунтованості позовних вимог та помилковості висновків суду першої інстанції через неправильну оцінку доказів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, ухвалою від 18.11.2025 призначено до слухання у порядку письмового провадження.
Відповідач відзив не подавав.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Відповідач з 11.03.2024 зареєстрований фізичною особою підприємцем.
Згідно розрахунків позивача, внаслідок того, що у відповідача протягом 2024 року працювало 11 осіб, і жодної особи з інвалідністю протягом року не було працевлаштовано, звіти не подавались, тому розраховано 17 300,49 грн адміністративно-господарських санкцій та 354,65 грн пені.
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений Законом.
Законом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон № 875).
Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 18 Закону №875).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною 2 статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 статті 20 Закону №875 визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно частини 2 статті 20 Закону №875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (частина третя статті 20 Закону №875).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875).
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 , інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Відповідно до пункту 9 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27.08.2020, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення.
Висновки суду.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Крім того, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.
Отже, спірним у цій справі чи зобов'язаний був відповідач подавати відповідні звіти позивачу і працевлаштовувати осіб з інвалідністю.
Згідно підпунктів 3.2.5, 3.2.6 пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12. Підприємство, що працювало неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня, за винятком тих підприємств, які вимушено зупиняли виробництво з ініціативи адміністрації), середньооблікову кількість штатних працівників за рік визначає також шляхом підсумовування зазначеної кількості працівників за всі місяці роботи підприємства і ділення одержаної суми на 12.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач почав працювати у березні 2024 року, середньооблікова кількість штатних працівників за 2024 рік становила: у вересні - 11 осіб, у жовтні - 11 осіб, у листопаді 11 осіб, у грудні - 11 осіб. Середньооблікова кількість штатних працівників відповідача за період з початку року (12 місяців) становить з урахуванням округлення 4 особи ((11 + 11 + 11+ 11) : 12).
Відповідачем було надано суду податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІІ-ІV квартали 2024 року, згідно яких:
ІІІ квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 0 осіб, 2 місяць кварталу 0 осіб, 3 місяць кварталу 11 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, відсутні;
ІV квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 11 осіб, 2 місяць кварталу 11 осіб, 3 місяць кварталу 11 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, відсутні.
Доказів подання відповідачем податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІ квартал 2024 року або наявності найманих працівників у ІІ кварталі 2024 року суду не надано.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача у 2024 році був відсутній обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, і тому був відсутній обов'язок подавати відповідні звіти, з чим погоджується суд апеляційної інстанції..
Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк