24 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 334/1533/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ворони Дениса Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2026 року в адміністративній справі №334/1533/25 (головуючий суддя першої інстанції - Філіпова І.М.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач 24.02.2025 року звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив визнати протиправним та скасувати постанови №960 від 14.11.2024 року та №961 від 14.11.2024 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесені т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності, а справу закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.11.2024 року ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції для перевірки документів. Під час спілкування працівники поліції повідомили, що він перебуває у розшуку в системі «Оберіг» та вони зобов'язані супроводити його до ТЦК. Після чого був затриманий працівниками поліції та силоміць доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де утримувався незаконно проти своєї волі. В приміщенні територіального центру комплектування 11.11.2024 року був складений протокол №1209 та протокол №1210 про адміністративні правопорушення, відповідно до яких 11.11.2024 року він не з'явився за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також відмовився від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, чим порушив вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частину десяту статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Вважає, що вказані постанови прийнятті в порушення вимог діючого законодавства, та його незаконно притягнуто а до адміністративної відповідальності у вигляді штрафів на суму 51000 грн. за кожною постановою.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи, викладені в позовній заяві. Позивач вважає, що не вчиняв жодних адміністративних правопорушень, а ІНФОРМАЦІЯ_4 його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності. Прийняття оскаржуваних постанов носило суто формальний та бездоказовий характер, що свідчить про упередженість та необ'єктивність розгляду справи про адміністративне правопорушення. Такими протиправними діями співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 порушені права позивача, внаслідок цього, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відповідач відзив на скаргу не подавав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 з 23.11.2010 року зараховано у запас, а з 27.10.2016 року він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.19).
З матеріалів справи вбачається, що згідно копії повістки №298103 позивачу запропоновано прибути 01.09.2024 року о 08 год. 00 хв. з метою визначення призначення на особливий період до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.30).
11.11.2024 року відносно позивача було складено протокол №1209 про адміністративне правопорушення, відповідно до якого, військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 01.09.2024 року не з'явився за повісткою (повідомленням) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причини неявки не повідомив. Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), Указу Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), громадянин ОСОБА_1 під час дії особливого періоду вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. У графі пояснення, ОСОБА_1 зазначив, що перебував на лікарняному. (а.с.20).
Також, 11.11.2024 року відносно позивача було складено протокол №1210 про адміністративне правопорушення, відповідно до якого військовозобов'язаний ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби, про що було складено відповідний акт про відмову. Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), Указу Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), громадянин ОСОБА_1 під час дії особливого періоду вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. У графі пояснення, позивач зазначив, що немає при собі документів щодо його стану здоров'я (а.с.21).
В цей же день 11.11.2024 року позивач був повідомлений про розгляд протоколів про адміністративне правопорушення 14.11.2024 року о 8.00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані вище протоколи містять запис про таке повідомлення та особистий підпис позивача в отриманні копіїй протоколів.
14.11.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 прийнято постанови №960 та №961, якими позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 210-1 КУпАП та застосовано штраф в розмірі 51000 грн. по кожній.
Не погодившись з постановами про застосування штрафів, позивач оскаржив такі постанови до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною 7 статті 1 Закону №2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 КУпАП) крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови.
Відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території Дніпропетровської області.
Згідно абзацу п'ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період, це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями вимог частини першої, абзацу 6 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», пункту 1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачено, що громадяни зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно статті 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п.19 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024 року визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, у разі перебування на території України, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Судом першої інстанції встановлено, що 31.08.2024 року позивачу під підпис була вручена повістка щодо прибуття 01.09.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказані обставини позивачем не спростовуються та не заперечуються.
Натомість, 01.09.2024 року ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з перебуванням на лікарняному з 31.08.2024 року по 09.09.2024 року. Проте, позивач не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_4 про поважність причини неявки та після закінчення лікарняного до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з'явився.
11.11.2024 року стосовно позивача та за його присутності працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 складено два протоколи про адміністративні правопорушення: щодо не явки 01.09.2024 року за повісткою, а також за відмову від проходження військово-лікарської комісії.
Протоколи про адміністративні правопорушення складені у присутності позивача, згідно яких ОСОБА_1 ознайомлений з правами та обов'язками особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, повідомлений про розгляд протоколів 14.11.2024 року о 08.00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , та позивач отримав копії вказаних протоколів, про що свідчить його особистий підпис.
Проте, позивач у вказану дату час та місце не прибув, оскільки перебував на лікарняному з 12.11.2024 року по 22.11.2024 року.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачем не було вжито жодних заходів щодо повідомлення відповідача у будь-який спосіб про неможливість прибуття та поважність причин неявки. Так і в подальшому, після закінчення лікарняного, позивач до ІНФОРМАЦІЯ_2 не звертався стосовно надання пояснень, надання підтверджуючих документів щодо поважності причин неявки.
Вказані обставини позивачем в апеляційній скарзі не спростовано.
Пунктом 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, встановлено, що резервісти та військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною другою статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом із тим, КУпАП не встановлює жодних наслідків недотримання цього строку особою, яка склала протокол, а тому зазначене процесуальне порушення не тягне за собою протиправності винесеної постанови.
Також чинний КУпАП не містить приписів щодо визначення відповідальної особи на складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП.
Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 року №3 затверджено Інструкцію зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вказаної Інструкції, протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами.
З урахуванням наведеного, постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 винесена уповноваженою на те посадовою особою згідно з положеннями статті 235 КУпАП, тому при прийнятті постанови у справі про адміністративне правопорушення посадова особа діяла в межах повноважень, визначених Законом.
Розмір штрафу призначений у межах санкції частини 3 статті 210-1 КУпАП.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірними, прийнятими відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Ворони Дениса Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2026 року в адміністративній справі №334/1533/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2026 року в адміністративній справі №334/1533/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова