Справа № 500/857/26
27 квітня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.12.2025 № 191950020402 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за віком та не зарахування до загального трудового стажу періодів роботи з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, з 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, зарахувавши при цьому до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, з 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.12.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. За принципом екстериторіальності розгляд її заяви здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. За результатом розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 191950020402 від 18.12.2025 відмовлено в призначенні пенсії за віком. Вважає таке рішення необґрунтованим та незаконним, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався право на подання відзиву, з якого слідують заперечення проти задоволення позовних вимог.. Від ГУ ПФУ в Тернопільській області надійшли пояснення на підтримку правомірності прийнятого відповідачем рішення.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
11.12.2025 позивач звернулась на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За результатом розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області супровідним листом №1900-0214-8/59348 від 22.12.2025 скерувало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №191950020402 від 18.12.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком. Відмову Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області аргументувало тим, що для призначення пенсії у віці 65 років відсутній необхідний страховий стаж 15 років. Страховий стаж становить 11 років 4 місяці 20 днів. До страхового стажу не зараховано:
період роботи згідно трудової книжки від 10.08.1982 НОМЕР_2 , оскільки прізвище в трудовій книжці « ОСОБА_2 » (російською), не відповідає прізвищу зазначеному у паспорті « ОСОБА_3 » (російською). Крім того, не зараховано періоди згідно із записами у трудовій книжці з 26.01.1993 по 30.09.1994, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори, пенсійним законодавством не передбачено;
період роботи згідно дубліката трудової книжки від 27.09.1995 НОМЕР_3 , оскільки прізвище в трудовій книжці « ОСОБА_3 » (російською), не відповідає прізвищу зазначеному у паспорті « ОСОБА_2 » (російською). Крім того, неможливо врахувати період роботи з 05.08.1982 по 05.09.1983, оскільки запис першого місця внесено з порушенням Інструкції. Запис від 05.08.1982 передує даті заповнення трудової - 27.09.1995 та період роботи з 13.03.1996 по 11.06.1996, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори, пенсійним законодавством не передбачено;
період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки не надано свідоцтво про шлюб, що підтверджує зміну прізвища дочки з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 .
Як слідує з матеріалів справи у трудовій книжці від 10.08.1982 НОМЕР_2 позивача наявні записи щодо періодів роботи, а саме:
- 05.08.1982 прийнята на роботу на посаду інженера-будлабораторії (запис №1);
- 05.09.1983 звільнена з роботи по ст. 38 КЗОТ УССР (за власним бажанням) (запис №2);
- 08.09.1983 зарахована пом. майстра по будівництву г/дренажу (запис №3);
- 18.10.1983 розрахована з роботи по ст. 38 КЗпП УРСР (по особистому бажанні) (запис №4);
- 26.01.1993 прийнята зав.госпом головного корпусу по 7 розряду тимчасово (запис №5);
- 05.03.1993 переведена завідуючою господарським гуртожитком 1-А (запис №6);
- 30.09.1994 звільнена за власним бажанням (запис №7).
З трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.09.1995 встановлено такі періоди роботи:
- 05.08.1982 прийнята на роботу на посаду інженера буд.лабораторії (запис №1);
- 05.09.1983 звільнена з роботи по ст. 38 КЗОТ Укр (за власним бажанням) (запис №2);
- 13.03.1996 прийнята прибиральницею готелю (запис №3);
- 11.06.1996 звільнена з роботи по ст. 31 КЗоТ рф (за власним бажанням) (запис №4).
Відповідно до довідки Архівного відділу виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 05.04.2023 №17-14/132 у документах архівного фонду колгоспу “Молода гвардія" Заліщицького району Тернопільської області в книгах обліку трудового стажу та в книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспника значиться, що ОСОБА_1 (працювала) в колгоспі “Молода гвардія» з 01.11.1983 по 31.12.1991; з 01.01.1995 по 30.09.1995. Довідка видана на підставі книг обліку трудового стажу та книг обліку розрахунків по оплаті праці колгоспника колгоспу “Молода гвардія» Заліщицького району Тернопільської області за 1983-1995 роки для подання по місцю вимоги.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права та інтереси порушеними.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до приписів частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закону №1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною ст. 26 Закону №1058 встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.09.1995. Підстава: "оскільки запис про період роботи з 05.08.1982 внесено з порушенням Інструкції передує даті заповнення титульної сторінки трудової книжки 27.09.1995."
Судом досліджено записи, зроблені у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 27.09.1995 та встановлено заповнення титульної сторінки трудової книжки, а також записи за номерами 1-2 зроблено одним і тим же роботодавцем. Запис про трудову діяльність позивача скріплено печаткою та підписом керівника.
Враховуючи норми, які регулюють заповнення трудових книжок працівників, суд вважає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Досліджуючи мотиви відмови відповідача в частині не зарахування спірних періодів роботи пенсіонера на території російської федерації через припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та у зв'язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, суд вказує на наступне.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі по тексту також - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 за №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 за №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Так, Законом України від 11 липня 1995 року за №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі по тексту також - Угода від 15 квітня 1994 року).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:
- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;
- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім цього слід зважати на те, що відповідачем у цій справі є саме суб'єкт владних повноважень, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останніми доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.
Зокрема, як уже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, за приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Слід також наголосити, на момент виникнення спірних правовідносин, первинного розгляду заяви позивача і вирішення даного спору, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, втратила чинність.
Разом з цим, спірна трудова діяльності позивача на території російської федерації мала місце в період чинності правових положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Більше того, як передбачено частиною 1 статі 13 коментованої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
В Україні право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Отже, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори, пенсійним законодавством не передбачено, суд визначає протиправними.
Щодо доводів відповідача про те, що період роботи згідно трудової книжки від 10.08.1982 НОМЕР_2 та дубліката трудової книжки від 27.09.1995 НОМЕР_3 , оскільки прізвище в трудових книжках « ОСОБА_3 » (російською), не відповідає прізвищу зазначеному у паспорті « ОСОБА_2 » (російською), суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).
Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
При цьому суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Як встановлено судом, в трудових книжках позивача від 10.08.1982 та 27.09.1995 її прізвище, ім'я, по батькові внесено іноземною (російською) мовою.
Так, усі записи трудових книжок містять інформацію про посаду, яку займала позивач, періоди та місце роботи, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підпис уповноважених посадових осіб та печатки підприємств.
Вказані записи у трудових книжках позивача виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності до дати, завірені підписом та печаткою роботодавця.
Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
На особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Вказану позицію підтримує Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).
Суд зазначає, що неточності у написані прізвища позивачки відбулись через різну інтерпретацію та неточний переклад з російської на українську мову.
Суд зазначає, що трудові книжки позивачки серії НОМЕР_2 і серії НОМЕР_3 оформлені 10.08.1982 і 27.09.1995 задовго до видачі їй 15.03.2005 паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 . Відтак, позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства іншими особами, уповноваженими на видачу таких документів.
Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Доводи відповідача щодо не зарахування періоду догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки не надано свідоцтво про шлюб, що підтверджує зміну прізвища дочки з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 , суд оцінює критично, з наступних підстав.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про народження (повторно) серії НОМЕР_5 від 12.12.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та наявний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 12.12.2025 №00055304023, де прізвище ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_4 ».
Також суд зазначає, що підтвердженням перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною є записи у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_6 , де у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» вказано період 1987-1988 - декретна відпустка.
У той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні такого стажу.
З огляду на вищевикладене та встановлені судом під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу, а також зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
За приписами ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач також просить стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати, у т.ч. витрати на правничу допомогу в розмірі 12000 грн.
Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування статей 139, 143 КАС України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:
«…склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:
«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат представником позивача не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, що в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити їх обґрунтованість, доцільність та співмірність. Суд також звертає увагу на те, що представник просить лише стягнути витрати на правничу допомогу, однак матеріали справи не містять жодних доказів про розмір заявлених витрат та відсутня заява про те, що представником протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення по справі будуть подані докази про розмір витрат на правничу допомогу. Отже, на переконання суду, заявлені витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені у встановленому законом порядку, тому підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, суд дійшов висновку, що судовий збір належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.12.2025 № 191950020402.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1094,96 грн.
У стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005 код ЄДРПОУ 21318350);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769) .
Головуючий суддя Грицюк Р.П.