27 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8574/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №163750033863;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території Казахській РСР, Російській РФСР з 29.09.1984 по 18.03.2011, а також призначити позивачу пенсію за віком з 29.05.20025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, досягнувши пенсійного віку, звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, однак отримала відмову у зв'язку з недостатністю страхового стажу. На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу періоди її трудової діяльності з 29.09.1984 по 18.03.2011, набуті на території колишніх республік СРСР (Казахської РСР та Російської РФСР), які підтверджуються записами у трудовій книжці. Позивач зазначає, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а відтак відсутні підстави для неврахування відповідних періодів. При цьому необхідність подання додаткових уточнюючих довідок виникає лише у разі відсутності або недостовірності записів у трудовій книжці, чого у даному випадку не встановлено. Крім того, позивач посилається на положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до якої при визначенні права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць цієї Угоди, а також на території колишнього СРСР. На переконання позивача, зазначена Угода була чинною на момент набуття нею спірного трудового стажу, а її припинення для України з 19.06.2023 не має зворотної дії в часі та не може впливати на вже набуті пенсійні права. У зв'язку з цим позивач вважає, що має право на зарахування до страхового стажу всіх періодів роботи, підтверджених трудовою книжкою, у тому числі тих, що набуті за межами України, та, відповідно, на призначення пенсії за віком.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/8574/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.08.2025 року через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства. Відповідач вказує, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке на підставі поданих документів 05.06.2025 року прийняло рішення про відмову у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначається, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2025 році право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності не менше 31 року страхового стажу, тоді як страховий стаж позивача становить лише 4 роки 8 місяців 20 днів. Відповідач наголошує, що періоди роботи позивача на території колишніх республік СРСР не були зараховані до страхового стажу, оскільки подані документи потребують додаткового підтвердження відповідно до вимог статті 24 Закону та постанови Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025. Зокрема, необхідним є підтвердження факту неотримання пенсійних виплат в іншій державі та належні документи щодо періодів роботи. Разом з тим, відповідачем було ініційовано направлення відповідних запитів через Міністерство закордонних справ України, однак отримання необхідної інформації є неможливим у зв'язку з припиненням дипломатичних відносин з російською федерацією, що унеможливлює підтвердження спірних періодів. Також зазначається, що після припинення дії міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення та за відсутності відповідних двосторонніх угод, обчислення страхового стажу здійснюється відповідно до законодавства України та на підставі належно підтверджених документів. Таким чином, за відсутності підтверджуючих документів та необхідного страхового стажу, рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 №14/19 у зв'язку зі призначенням судді Канигіної Т.С. на посаду судді Сьомого апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №440/8574/25, за результатами якого суддею з розгляду цієї справи визначено суддю Бойка С.С., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 року адміністративну справу № 440/8574/25 прийнято до провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Судом встановлено, що 29.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 163750033863 від 29.05.2025 року було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Зокрема до страхового стажу не зараховано періоди роботи набутий на території: Казахської РСР, Російській РФСР: з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011 згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 , оскільки зазначені періоди трудової діяльності підлягають уточненню відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постанови КМУ №562 від 16.05.2025 р. якою затверджено: «Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу» або, «Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком» або інших документів. У заяві про призначення пенсії відсутня інформація про те, що заявник не отримуєте пенсійні виплати в іншій державі. Серед матеріалів доданих до заяви відсутня інформація/ документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
Вважаючи, протиправними дії відповідача, які полягають у не зарахуванні стажу при призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно п.п.3) п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.
Відтак, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №291/99/17.
Судом встановлено, що під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком Пенсійним фондом при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії від 29.05.2025 до страхового стажу не враховано періоди роботи на території: Казахської РСР, Російській РФСР: з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011 згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 20.07.1982, а тому загальний страховий стаж становить 4 роки 08 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Підставою для незарахування зазначених періодів трудової діяльності є необхідність їх уточнення відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025 р., якою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди роботи до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього СРСР для зарахування їх до страхового стажу, а також Порядок підтвердження і зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком, або на підставі інших відповідних документів.
Згідно п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 року позивач працював з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011. Відповідачем вказані періоди роботи до страхового стажу позивача не зараховано.
Суд зазначає, що Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14.09.2006 р. № 137-V, у пункті 4 статті 12 Розділу ІІ визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: - рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
На виконання взятих на себе зобов'язань у статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Аналогічне положення міститься і в частині 2 статті 4, частині 4 статті 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення від 09.07.2003 р. № 1058- IV.
Згідно частини 4 статті 2 Закону № 1058-IV питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Разом з тим, при вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації до 01.01.2023 р., слід керуватися Угодою між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 р. та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., які були чинними на момент набуття позивачем спірного стажу роботи.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відтак, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Вказана правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 р. у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 р. у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 р. у справі №21-457а14.
Згідно ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні та обчисленні пенсії.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, за якою Україна вийшла з Угоди з 19 червня 2023 року.
24 червня 2023 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про припинення дії Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» № 639, за якою Угода припинила свою дію для України з 04 липня 2023 року.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Судом встановлено, що спірний період трудової діяльності позивача на території Казахської РСР, Російській РФСР: з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011, тобто в період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р.
Кабінетом Міністрів України 04.02.2023 р. прийнято постанову № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" в п.1 якої вказано, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
На переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, документи, видані громадянам для призначення пенсії державами-учасницями Угоди не потребують легалізації.
Надана територіальним пенсійним органам та наявна в матеріалах справи копія трудової книжки позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу роботи та, відповідно, визначення права на пенсію, з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з останньою.
Спірний період належним чином відображений в трудовій книжці позивача, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування чому наявний трудовий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.
Судом встановлено, що відомості про спірний період роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 року щодо спірних періодів роботи з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011 відповідачем суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі № 580/4012/19.
Враховуючи, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, працівник не може нести і негативних наслідків щодо порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 року є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982.1982 року безпідставно не враховані до страхового стажу позивача, а відмова відповідача зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 29.05.2025 року за № 163750033863 є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне.
При цьому, позовна вимога щодо зобов'язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивача, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 р. у справі №599/1422/16-а.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, відповідно до якої, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №163750033863 від 29.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, а також зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи роботи на території Казахської РСР, Російській РФСР: з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011, та повторно розглянути заяву позивача від 29.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Частиною 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 коп. (1211,20 грн. /2).
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. О. Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №163750033863 від 05.06.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території Казахської РСР, Російській РФСР: з 21.09.1984 по 25.10.1984; 12.11.1984 по 23.09.1988; з 08.08.1988 по 15.11.1988; з 11.07.1989 по 31.03.1992; з 01.04.1992 по 05.11.1992; з 06.11.1992 по 18.05.1998; з 19.05.1998 по 18.03.2011, та повторно розглянути заяву позивача від 29.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко