Справа № 420/33776/25
27 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Відповідача, яка полягає у невиплаті Позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах; зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, будучи призваним на службу у 18-річному віці, набув право на одноразову винагороду в розмірі 1 млн грн згідно з Постановою КМУ №153 від 11.02.2025, оскільки сумарно брав участь у бойових діях понад шість місяців. Позивач наголошує, що станом на дату звернення до суду відповідач (в/ч НОМЕР_1 ) допустив протиправну бездіяльність, не нарахувавши виплату та проігнорувавши поданий рапорт без надання письмової відповіді. Вказує на те, що зібрав необхідні довідки через адвокатські запити, зокрема підтвердження 171 дня участі від в/ч НОМЕР_2 та додаткові періоди від поточної частини, проте відповідач незаконно вимагає від нього самостійного збору витягів із журналів бойових дій. Позивач стверджує, що згідно з окремим дорученням Міністра оборони №999/уд, обов'язок щодо формування пакету документів та здійснення запитів покладено саме на командування частини, а не на солдата. Встановлення додаткових вимог, які не передбачені Постановою, є дискримінаційним підходом та порушенням державних гарантій соціального захисту. Право на виплату виникає автоматично за наявності критеріїв віку, звання та терміну участі в боях, які ним повністю дотримані.
Ухвалою від 13.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.
23.10.2025 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач не має законних підстав для отримання винагороди через факт його притягнення до кримінальної відповідальності. Відповідач наголошує, що згідно з ухвалою суду ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 5 ст. 407 КК України (СЗЧ), а подальше звільнення від відповідальності відбулося за нереабілітуючими підставами, що за змістом Постанови КМУ №153 є прямою перешкодою для виплати. Також в/ч НОМЕР_1 заперечує факт протиправної бездіяльності, стверджуючи, що позивач взагалі не звертався до частини з належним чином оформленим рапортом, оскільки доданий до позову документ не містить підпису та доказів отримання. Оскільки командування не приймало офіційного рішення за зверненням, відповідач вважає, що право позивача ще не було порушене, а звернення до суду є передчасним. Окреме доручення Міністра оборони №999/уд, на яке посилається позивач, втратило чинність у вересні 2025 року та не підлягає застосуванню.
29.10.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою відповідачем безпідставно стверджує про втрату права на винагороду через кримінальне провадження. Позивач зазначає, що кримінальна відповідальність настає лише з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, якого у даній справі немає. Натомість повідомлення про підозру є лише стадією кримінального переслідування, яка у випадку ОСОБА_1 почалася 21.04.2025, тобто вже після набуття чинності Постановою №153. Позивач акцентує увагу на тому, що його було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а провадження закрито ухвалою суду від 29.04.2025. Позивач посилається на витяг з інформаційно-аналітичної системи, який підтверджує відсутність у нього незнятої чи непогашеної судимості. Таким чином, сторона позивача стверджує, що сам факт підозри, яка завершилася звільненням від відповідальності, не може бути законною підставою для відмови у виплаті винагороди. Позивач наполягає на тому, що він відповідає всім критеріям, визначеним Постановою №153, а наявність закритого кримінального провадження не нівелює його права на отримання 1 млн гривень за службу в бойових умовах.
31.10.2025 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшли заперечення, згідно з якими позивач не заперечує сам факт самовільного залишення частини (СЗЧ), яке відбулося ще до набрання чинності Постановою №153. Це порушення зафіксовано в довідці в/ч НОМЕР_2 як чинне дисциплінарне стягнення, що враховується для оцінки стану дисципліни. Кримінальне провадження щодо позивача було закрите з нереабілітуючих підстав, що, на думку частини, є перешкодою для виплати винагороди.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний за мобілізацією 15.02.2023 року у віці 18 років, та наразі є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 (попереднє місце служби), позивач брав безпосередню участь у бойових діях протягом 171 дня, а згідно з довідкою поточної військової частини НОМЕР_1 , він залучався до заходів з оборони в Запорізькій області у періоди з грудня 2024 по лютий 2025 та з травня по серпень 2025 року, що сумарно становить понад 6 місяців бойового досвіду.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153, яка встановила право на одноразову винагороду в розмірі 1 млн гривень для військовослужбовців до 25 років, які мають не менше шести місяців участі в бойових діях станом на дату набрання чинності постановою.
Позивач зазначає, що у червні 2025 року звернувся до командування із рапортом про виплату коштів та оформлення необхідних довідок.
У відповідь на звернення командування в/ч НОМЕР_1 в усній формі відмовило у виплаті, мотивуючи це необхідністю самостійного збору Позивачем додаткових документів (зокрема витягів із журналів бойових дій та «форми 12»), а також відсутністю підтвердних даних з попереднього місця служби (в/ч НОМЕР_2 ).
Адвокат позивача надіслав запити до Міністерства оборони та в/ч НОМЕР_2 , в результаті чого у серпні 2025 року було отримано довідку № 1643/2/6/436/35, яка підтверджує бойовий стаж позивача та відсутність у нього діючих дисциплінарних стягнень чи судимостей на той момент.
Поряд із тим, 11.12.2024 року ОСОБА_1 вчинив самовільне залишення частини (СЗЧ), не прибувши до місця дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 , та перебував за місцем проживання до 28.02.2025 року, коли добровільно з'явився для продовження служби.
За фактом СЗЧ було відкрито кримінальне провадження № 62025170040001543, а 21.04.2025 року (вже після набрання чинності Постановою № 153) ОСОБА_1 було офіційно повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 5 ст. 407 КК України.
Під час досудового розслідування підозрюваний ОСОБА_1 добровільно звернувся із клопотанням до старшого слідчого про намір повернутися для продовження проходження військової служби, отримано письмову згоду командира військової частини НОМЕР_1 про можливість продовження підозрюваним проходження військової служби.
Підозрюваний ОСОБА_1 підтримав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, пояснив, що дійсно не прибув до місця дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 , більш точну адресу не пам'ятає, перебував за місцем свого проживання, 28.02.2025 добровільно з'явився до військової частини НОМЕР_3 з наміром продовжити військову службу. Зазначив, що йому зрозумілі наслідки звільнення його від кримінальної відповідальності, згоду на звільнення від кримінальної відповідальності він надав добровільно без застосування будь-якого примусу, готовий надалі продовжувати військову службу.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.04.2025 року позивача було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України (у зв'язку з першим вчиненням СЗЧ та добровільним поверненням), а провадження закрито за нереабілітуючою підставою.
Зважаючи на дискримінаційний підхід в/ч НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду із даним позовом з метою отримання гарантованої державної грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі -Закон № 2011-XII)).
За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови №153, чинної станом на час її прийняття, було установлено, що учасникам експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
В подальшому, у Постанову №153 вносились зміни та підпунктом 1 пункту 3 зазначеної постанови, і у редакції чинній з 08.04.2025 року, було визначено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Згідно з пунктом 4 Постанови №153, в редакції чинній на момент її прийняття, було установлено, що:
особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Аналогічні приписи містить пункт 4 Постанови №153 і у редакції чинній з 08.04.2025 року, на момент розгляду відповідачем питання щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, зокрема, особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
За змістом частини 1 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур'єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (ч. 5 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").
Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 року за №153 опублікована в газеті "Урядовий кур'єр" 13.02.2025 року.
Таким чином, Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025 року з дня її офіційного опублікування в газеті "Урядовий кур'єр".
Зі змісту положень Постанови № 153 можна дійти висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:
- вік прийняття або призову на військову службу до 25 років;
- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року у віці до 25 років;
- проходити військову службу;
- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року, або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;
- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.
За обставин справи, стверджує, що на початку червня 2025 року, не отримавши автоматичного нарахування винагороди, він звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 із письмовим рапортом. У тексті рапорту він просив забезпечити складання необхідних довідок про його участь у бойових діях та здійснити виплату 1 млн гривень. Позивач зазначає, що замість письмової відповіді отримав лише усні роз'яснення про необхідність самостійно збирати доказову базу, що він і почав робити через адвокатські запити.
До матеріалів позовної заяви позивачем додано примірник рапорту, на якому відсутня дата написання, немає особистого підпису військовослужбовця та відсутній штамп вхідної реєстрації (номер) служби діловодства військової частини. Позивач обґрунтовує це тим, що рапорт фактично ігнорувався Відповідачем, а до суду надано наявну в нього копію (проєкт).
В свою чергу, відповідач стверджує, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах і військова частина НОМЕР_1 , відповідно, не приймала рішення по суті розгляду рапорту.
Водночас, відповідач у заявах по суті наголошує, що наявні підстави для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, зокрема факт самовільного залишення позивачем частини та відповідне кримінальне провадження.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Проте відповідач не довів під час розгляду справи, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
При цьому суд зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює процесуальну стадію повідомлення про підозру (яка відбулася 21.04.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України) із самим фактом притягнення до відповідальності, посилаючись на п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України.
Крім того, відповідач акцентує увагу на тому, що кримінальне провадження було закрите ухвалою суду від 29.04.2025 не через відсутність складу злочину, а на підставі ч. 5 ст. 401 КК України (звільнення від відповідальності у зв'язку з добровільним поверненням на службу), що, на його думку, підтверджує винуватість особи.
Хоча відповідач заперечує факт отримання рапорту через відсутність на копії підпису та реєстраційного номера, матеріали справи (зокрема адвокатські запити та посилання сторони позивача на факти усних роз'яснень) свідчать про наявність тривалого конфлікту щодо цієї виплати. Ігнорування звернення військовослужбовця без надання будь-якої офіційної (письмової) відповіді свідчить про протиправну бездіяльність, яка порушує принцип належного урядування.
При цьому, з огляду на матеріали справи, зокрема адвокатські запити та наявність тривалого конфлікту щодо виплати, суд дійшов висновку, що факт ігнорування звернення військовослужбовця без надання письмової відповіді підтверджує протиправну бездіяльність відповідача та знімає сумніви щодо дійсного звернення позивача із рапортом.
Ігнорування рапорту та відсутність будь-якого вмотивованого письмового рішення за результатами його опрацювання свідчить про наявність протиправної бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 . Оскільки суб'єкт владних повноважень не розглянув рапорт по суті та не надав правової оцінки документам, наданим позивачем на підтвердження свого права на винагороду, суд вважає, що відповідач допустив неправомірну бездіяльність, чим порушив право військовослужбовця на належне вирішення питання його грошового забезпечення.
Отже, на момент розгляду справи відповідачем не вирішено питання щодо призначення та нарахування позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, її розмір виходячи із строку безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, на дату набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року відповідачем також не обчислено.
За таких обставин, вимога про безпосереднє зобов'язання нарахувати та виплатити 1 млн гривень є передчасною. Суд не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень та приймати рішення про виплату замість командира військової частини, оскільки для цього необхідно провести повну перевірку відповідності особи критеріям (включаючи оцінку дисциплінарного стану та правових наслідків закриття кримінального провадження).
При цьому суд зауважує, що оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито ухвалою суду без ухвалення вироку, остаточна оцінка того, чи є це перешкодою для виплати, має бути викладена відповідачем у відповідному адміністративному акті (рішенні), а не просто в запереченнях на позов.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов'язання відповідача належним чином розглянути рапорт позивача з урахуванням наданих довідок та прийняти за результатами такого розгляду вмотивоване рішення про виплату винагороди або відмову у ній.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), третя особа - Міністерство оборони України (проспект Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168; ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Взнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді рапорту ОСОБА_1 про виплату відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про виплату відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, та прийняти рішення по суті порушеного в ньому питанні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк