Справа № 420/32362/25
27 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне їй для отримання житлове приміщення; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення у порядку та розмірі, визначених чинним законодавством України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є ветераном служби цивільного захисту та має інвалідність III групи, яку отримала під час виконання службових обов'язків у складі підрозділів ДСНС. Позивачка наголошує, що з 1991 року вона разом із сім'єю фактично проживає у службовій квартирі площею лише 29 кв. м, що значно менше встановлених санітарних норм для чотирьох осіб. Наявність ордера на вселення та тривале проживання в службовому житлі автоматично підтверджує її статус особи, яка потребує поліпшення житлових умов, і не потребує подання додаткових заяв про взяття на облік. Позивачка вважає відмову ГУ ДСНС у виплаті грошової компенсації протиправною, оскільки частина 6 статті 119 Кодексу цивільного захисту України гарантує їй право на першочергове забезпечення житлом у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я. Держава зобов'язана надати соціальні гарантії особам, які втратили працездатність під час служби. Факт реєстрації за місцем служби є належним доказом перебування на квартирному обліку згідно з відомчими наказами. Таким чином, позивачка наполягає на своєму праві на отримання компенсації замість житла для забезпечення належних умов проживання своєї родини. Вона вказує на бездіяльність органу влади, який ігнорує її особливий соціальний статус та норми ЖКУ. Відповідач неправомірно заперечує факт її перебування на обліку, чим порушує її конституційні права.
Ухвалою від 08.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.
27.10.2025 до суду від Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що згідно зі статтями 42, 43 Житлового кодексу України та пунктом 37 Правил № 470, житло або компенсація надаються виключно особам, які офіційно перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Позивачка на такому обліку в Головному управлінні не перебуває та ніколи не зверталася з відповідним рапортом чи заявою про взяття на облік. Відповідач зазначає, що сам факт проживання у службовій квартирі на підставі ордера 1991 року не прирівнюється до перебування на квартирному обліку в органах цивільного захисту. ДСНС України не є військовим формуванням, а служба в її лавах є державною службою особливого характеру, а не військовою службою. Дія Порядку № 728, який регулює виплату компенсації, поширюється лише на осіб, звільнених саме з військової служби (ЗСУ, СБУ, Держприкордонслужба тощо). Оскільки ДСНС є цивільним органом виконавчої влади, норми про компенсацію для військовослужбовців до цих правовідносин не можуть бути застосовані. Відповідач також звертає увагу на те, що донька позивачки фактично не проживає за вказаною адресою, що відображено у довідці сільської ради. Позивачка не довела факт порушення її прав саме з боку ГУ ДСНС, оскільки законних підстав для нарахування коштів без перебування в черзі немає.
05.11.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою правовий статус сім'ї позивачки як такої, що перебуває на квартирному обліку, автоматично підтверджується ордером на службове житло від 1991 року. Позивачка наголошує, що члени сім'ї наймача за законом мають рівні з ним житлові права, а видача ордера державним органом є первинним доказом потреби в поліпшенні житлових умов, що не потребує подання додаткових заяв. ДСНС офіційно включена до переліку органів, відповідальних за розподіл компенсацій військовослужбовцям. Позивачка звільнена у відставку саме зі Збройних Сил України, що підтверджує її статус військовослужбовця та право на соціальні гарантії. Позивачка вважає маніпулятивним поділ служби на цивільну та військову в контексті житлових прав, оскільки вона отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 розпочала військову службу 1 листопада 1993 року, із прийняттям до складу військової частини НОМЕР_1 .
У 2005 році вказана частина пройшла процес реорганізації та була передана у підпорядкування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС).
21 листопада 1991 року чоловікові позивачки, ОСОБА_2 , на підставі рішення КЕЧ Одеського району було видано ордер №74 на вселення до службового жилого приміщення.
Цим приміщенням стала квартира АДРЕСА_1 .
Разом із основним наймачем до вказаної квартири підставах вселилися члени його сім'ї: дружина (позивачка ОСОБА_1 ) та двоє їхніх дітей доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Всі члени родини були офіційно зареєстровані за цією адресою, що підтверджується відмітками в паспортних документах та витягами з реєстру територіальної громади.
Під час проходження служби ОСОБА_1 отримала серйозні ушкодження опорно-рухового апарату, безпосередньо пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це призвело до стійкої втрати працездатності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 10 ААВ №727159 від 26 березня 2014 року, якою позивачці встановлено третю групу інвалідності (безстроково).
11 березня 2014 року ОСОБА_1 була звільнена зі служби за станом здоров'я на підставі висновку медичної комісії про непридатність до подальшої служби.
Згідно з наказом ГУ ДСНС в Одеській області від 24 січня 2014 року, її було звільнено у відставку з виключенням з військового обліку.
14 березня 2025 року адвокат позивачки звернувся із запитом до ГУ ДСНС в Одеській області щодо стану забезпечення ОСОБА_1 житлом або виплати грошової компенсації.
Листом від № 60 01.1-1949/60 17/6 від 21.03.2025 ГУ ДСНС надало відповідь, згідно з якою ОСОБА_1 не перебуває на обліку громадян які потребують поліпшення житлових умов в Головному управлінні ДСНС України в Одеській області. Враховуючи вищевикладене Головне управління ДСНС України в Одеській області не має підстав для забезпечення ОСОБА_1 житлом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або з бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку визначення розміру надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728, військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11 липня 2013 року затверджено Положення «Про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №593).
Відповідно до п.2 Постанови № 593 служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Згідно п.3 Постанови № 593 особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.
Відповідно до п.176 Постанови № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні; 2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні; 3) за станом здоров'я - на підставі висновку центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про непридатність або обмежену придатність до служби; 4) у зв'язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два місяці; 5) відповідно до заяви особи, яка звільняється у зв'язку із сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу; 7) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту; 8) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду; 9) у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії; 10) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 11) у зв'язку з набуттям громадянства іноземної держави; 12) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.101 Кодексу цивільного захисту України №5403-VI від 02 жовтня 2012 року служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 06 грудня 1991 року військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Указом Президента України №726/2012 від 24 грудня 2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій, шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1052 від 16 грудня 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі - Постанова №1052).
Відповідно до п.1 Постанови №1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно п.3 Постанови №1052 основними завданнями ДСНС є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; 3) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах; 4) реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.
Згідно з матеріалами справи, позивачка не була взятий на квартирний облік, що не заперечується сторонами по справі. Водночас сторона позивача вважає, що її правовий статус як особи на квартирному обліку виник автоматично з моменту вселення у службове житло за ордером, а її право на отримання компенсації гарантоване ст. 119 Кодексу цивільного захисту України та Постановою КМУ №728. Вона наполягає, що її право на першочергове забезпечення житлом є безумовним з огляду на отриману інвалідність.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 24 січня 2014 року № 1 позивача, у відповідності до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено зі служби за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров'я) у відставку (із знаттям з військового обліку).
Державна служба України з надзвичайних ситуацій утворена шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій і Державної інспекції техногенної безпеки України.
При цьому, відповідно до абзацу 3 Державної програми перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року, затверджену Указом Президента України №1467/2003 від 19.12.2003 року, визначено, що служба є спеціальним невійськовим органом, що діє на принципах єдиноначальності, її централізації дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов'язки на професійній основі.
Системний аналіз вищевказаних норм, дає підстави для висновку, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є самостійним органом виконавчої влади, який не є військовим органом та не відноситься до органів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та до інших військових формувань.
Дія Порядку № 728 поширюється на осіб, звільнених саме з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів, та членів їхніх сімей, що перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.
Тобто, суб'єктами права, на яких поширюється дія Порядку, є виключно звільнені з військової служби за відповідних обставин військовослужбовці військ Цивільної оборони України. На службовців цивільного захисту дія вказаного Порядку не поширюється.
З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 на момент звільнення обіймала посаду начальника відділення обслуговування транспортно-господарської частини АРЗ СП ГУ ДСНС в Одеській області у спеціальному званні прапорщика служби цивільного захисту.
Оскільки вона була звільнена саме зі служби цивільного захисту, а не з військової служби, на неї не поширюється дія Порядку № 728, який чітко обмежує коло суб'єктів права на грошову компенсацію виключно військовослужбовцями та особами, звільненими з військової служби.
Також суд відхиляє доводи сторони позивача про автоматичне взяття на облік через наявність ордера на службове житло від 1991 року, оскільки відповідно до Житлового кодексу України та Правил № 470, право на житлові пільги та компенсації виникає лише за умови офіційного перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Наявність підстав для взяття на облік (мала площа, стан здоров'я) - це лише передумова, а не сам факт перебування на обліку. Суб'єкт владних повноважень не може самостійно ставити особу в чергу без її волевиявлення, оскільки це порушило б принцип диспозитивності.
Ордер на службове житло є документом, що дає право на тимчасове вселення у зв'язку з трудовими чи службовими відносинами. Квартирний облік - це окрема адміністративна процедура, метою якої є отримання постійного житла або компенсації. Наявність одного не означає автоматичне існування іншого.
Також факт проживання у службовому приміщенні площею 29 кв. м є лише підставою для звернення із заявою про взяття на облік, проте позивачка таке право у встановленому порядку не реалізувала, рапорту не подавала, а відтак факту перебування на черзі не існує.
З цього приводу суд зауважує стороні позивача, що неможливо перебувати на обліку в уявному порядку, який не зафіксований жодним розпорядчим актом уповноваженого органу.
Хоча позивачка має III групу інвалідності, пов'язану з виконанням службових обов'язків, це дає право на пільги, передбачені саме для працівників цивільного захисту, а не на екстраполяцію норм, що стосуються Збройних Сил України.
Посилання сторони позивача на ст. 119 Кодексу цивільного захисту України суд оцінює критично, скільки реалізація права на грошову компенсацію за належне для отримання житло напряму залежить від дотримання процедури перебування на квартирному обліку.
Таким чином, враховуючи, що ДСНС не є військовим формуванням, а позивачка не є суб'єктом права на отримання компенсації в розумінні Постанови № 728 та не перебуває на відповідному обліку, суд вважає дії Головного управління ДСНС законними та обґрунтованими.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (65091 м. Одеса вул. Прохоровська, 6; ЄДРПОУ 38643633) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.