Справа № 420/32564/25
27 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Семененко Наталя Сергіївна, звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначені пенсії №155250036190 від 14.08.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи: з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи: з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з моменту звернення, а саме з 06.08.2025 довічно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.08.2025 позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії. 14.08.2025 відповідач 1 прийняв рішення про відмову у призначені пенсії №155250036190 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправним, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У зв'язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 29.09.2025 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
Позивач ухвалу суду виконав, недоліки позову усунув.
Ухвалою від 06.10.2025 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.10.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач 2 позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді заяви позивача. До Головного управління було надано лише заяву, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом «екстериторіальності».
Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішенням №155250036190 від 14.08.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовної вимоги позивача відсутні.
З огляду на викладене відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.
23.10.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач 2 позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що 06.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії відповідно до пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
За результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлення дати прийняття на роботу не завірена належним чином, також відсутня дата та номер наказу про прийняття. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
період роботи з 31.08.1989 по 18.09.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлення дати наказу про звільнення не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
періоди роботи з 01.10.1990 по 21.08.1993 та з 22.08.1993 по 31.12.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи про звільнення завірено печатками УССР, відсутні довідки про стаж, відсутній АКТ КПР на заробітну плату. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.
Згідно п.2.11 Інструкції №58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п.2.12 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.14 Інструкції 58 відомості про роботу записується повне найменування підприємства. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Таким чином, законодавством України чітко визначено порядок внесення змін та виправлень до трудової книжки.
На підставі викладеного, право на призначення пенсії за вислугу років у ОСОБА_1 відсутнє.
Дії органів Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України.
З огляду на викладене відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
На підставі заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області 14.08.2025 прийнято рішення № 155250036190 про відмову в призначенні пенсії.
Відповідно до рішення від 14.08.2025 № 155250036190 страховий стаж особи становить 16 років 06 місяців.
Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 10 років 06 місяців.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення дати прийняття на роботу не завірена належним чином, також відсутня дата та номер наказу про прийняття. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
- період роботи з 31.08.1989 по 18.09.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлення дати наказу про звільнення не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
- періоди роботи з 01.10.1990 по 21.08.1993 та з 22.08.1993 по 31.12.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи про звільнення завірено печатками УССР, відсутні довідки про стаж, відсутній АКТ КПР на заробітну плату. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.
Не погоджуючись із рішенням відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно положень статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до яких пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Враховуючи викладене, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
ГУ ПФУ в Львівській області, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, виходило із того, що ОСОБА_1 не має достатнього стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
При цьому відповідач протиправно застосував норми пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII у тій редакції, яка втратила чинність згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019.
Наведене саме по собі є достатньою підставою для визнання протиправним прийнятого ГУ ПФУ у Львівській області рішення №155250036190 від 14.08.2025.
Також слід враховувати таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.
Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки аби відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Згідно пункту 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Додаток № 5 до Порядку № 637 передбачає форму довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Також якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 04.03.2020 у справі №367/945/17 та від 27.04.2020 у справі №367/4230/17.
Судом встановлено, що на підставі заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області 14.08.2025 прийнято рішення № 155250036190 про відмову в призначенні пенсії.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення дати прийняття на роботу не завірена належним чином, також відсутня дата та номер наказу про прийняття. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
- період роботи з 31.08.1989 по 18.09.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлення дати наказу про звільнення не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів;
- періоди роботи з 01.10.1990 по 21.08.1993 та з 22.08.1993 по 31.12.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи про звільнення завірено печатками УССР, відсутні довідки про стаж, відсутній АКТ КПР на заробітну плату. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.
До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції №162 в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції від 29.07.1993 № 58.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Натомість, відповідач 1 не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Тобто, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а вказав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи незазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
На переконання суду, обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Саме на керівника підприємства, установи, організації покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові у справі № 687/975/17 від 21.02.2018, у справі №607/7638/17 від 06.04.2022 у яких суд касаційної інстанції вказав, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком із зарахуванням відповідних періодів роботи, які є документально підтвердженими.
Суд наголошує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, відповідачем 1 не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №155250036190 від 14.08.2025 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а періоди роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги позивача про зарахування до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 періодів роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003 суд зазначає, що незарахування вказаних періодів до спеціального стажу не було підставою для прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, а отже юридичного спору між сторонами з приводу зарахування цих періодів до спеціального стажу наразі не існує, що виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з моменту звернення, а саме з 06.08.2025 довічно, суд зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вищевказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться виключно до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 4.10. Порядку № 22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
У даному випадку відповідно до матеріалів справи, враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 06.08.2025, з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначені пенсії №155250036190 від 14.08.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди роботи з 23.08.1988 по 31.08.1989, з 31.08.1989 по 18.09.1990, з 01.10.1990 по 21.08.1993, з 22.08.1993 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 06.08.2025, з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний