27 квітня 2026 року м. Київ справа №320/46114/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДІНГ" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДІНГ" звернулося до суду з позовом до Житомирської митниці, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA101070/2023/000051/1;
визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UAUA101070/2023/000262.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що митна вартість товару була визначена ним правомірно за основним методом - за ціною договору, що підтверджується належним пакетом первинних документів, поданих до митного оформлення, включаючи контракт, інвойси, платіжні документи та транспортні документи. Позивач вказує, що митний орган безпідставно визнав ці документи такими, що містять розбіжності, хоча вони містять усі необхідні відомості про фактично сплачену ціну товару. Калькуляція транспортних витрат є допустимим доказом, а вимоги митниці щодо її змісту не передбачені нормативно-правовими актами. Також позивач наголошує, що митниця неправомірно застосувала резервний метод визначення митної вартості без належного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів. Крім того, позивач зазначає, що рішення митниці не містить необхідних пояснень щодо джерел інформації та здійснених коригувань, що суперечить вимогам законодавства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Донець В.А.) від 26 грудня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) Донця В.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/46114/23 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 адміністративну справу № 320/46114/23 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи наявні:
-відзив на позовну заяву, згідно якого Житомирська митниця заперечує проти позову, посилаючись на те, що подані позивачем документи не містили повних та достовірних відомостей щодо складових митної вартості товару, зокрема, транспортних витрат. Зазначає, що калькуляція транспортних витрат складена позивачем не містить обов'язкових даних, необхідних для перевірки достовірності витрат, таких як зв'язок з конкретною партією товару, дані про транспортний засіб, часові параметри перевезення та інші істотні показники. Вказує, що у зв'язку з цим митний орган був позбавлений можливості перевірити правильність визначення митної вартості, що є підставою для відмови у митному оформленні за заявленою вартістю. Також відповідач наголошує, що декларант не надав додаткові документи, запитані відповідно до статті 53 Митного кодексу України, що підтверджує наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої вартості. У зв'язку з цим митниця вважає правомірним застосування резервного методу на підставі раніше визначеної митної вартості аналогічних товарів.
-відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач вказує, що доводи відповідача не спростовують його позицію, наголошує на відсутності законодавчих вимог до форми калькуляції транспортних витрат та підкреслює необґрунтованість використання митницею інших митних декларацій без належного аналізу умов поставки та ринкової ситуації.
-заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідач повторно наполягає на правомірності застосування резервного методу, зазначає, що митна вартість була визначена на підставі раніше визнаної вартості подібного товару, а також підкреслює, що калькуляція транспортних витрат не містить достатніх даних для перевірки їх достовірності. Також відповідач вказує, що сума судових витрат на професійну правову допомогу підлягає зменшенню у зв1язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст. 134 КАС України.
- клопотання позивача, в якому останній просить долучити докази понесених судових витрат та стягнути з відповідача судовий збір і витрати на правничу допомогу, які підтверджені відповідними договорами, актами та платіжними документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
20.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та компанією HTG High Technology Glass Polska Sp. z o.o. укладено зовнішньоекономічний контракт №21/03/2023, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити товар (листове скло), а покупець здійснити оплату на умовах 100% передоплати та забезпечити самовивіз товару.
Відповідно до інвойсів № FZ/00001/6/2023 та № FZ/00002/6/2023 від 06.06.2023 загальна вартість товару становить 7 785,86 Євро за кожною партією, при цьому сторонами погоджено номенклатуру, кількість та характеристики товару.
З метою здійснення митного оформлення товару позивачем 07.06.2023 подано митну декларацію №23UA101070005010U3, в якій митну вартість товару визначено за основним методом - за ціною договору.
До митного оформлення позивачем подано, зокрема, контракт №21/03/2023, інвойси, проформи, платіжні документи, транспортні документи (CMR), сертифікати якості, експортну декларацію, а також довідку та калькуляцію транспортних витрат.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару Житомирською митницею встановлено наявність розбіжностей у поданих документах, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано надати додаткові документи.
Листом позивач повідомив митний орган про відсутність можливості надати додаткові документи та просив здійснити митне оформлення на підставі наявних документів.
07.06.2023 Житомирською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000051/1, а також оформлено картку відмови №UA101070/2023/000262.
Відповідно до зазначеного рішення митна вартість товару визначена відповідачем із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою, другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
З викладеного слідує, що умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Таким чином рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Як встановлено судом, до митного оформлення товарів за МД № 23UA101070005010U3, в тому числі для підтвердження заявленої митної вартості та транспортних витрат позивачем було надано: Інвойс № FZ/00001/6/2023; CMR № 06.06.2023//1; сертифікати FRZ0400Z та BG002036; контракт № 21/03/2023 від 20.03.2023 та додаток № 2 до нього; проформа інвойс № 003/000436/2023;квитанція SWIFT до проформ № 003/000436/2023 та № 003/000437/2023 на суму 15 571,72 Євро; довідка про транспортні витрати № 0606/1 та калькуляція транспортних витрат № 6 від 18.05.2023, оскільки перевезення здійснювалось власним автотранспортом ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ»; експортна декларація № 23PL311050E0013508; декларація митної вартості.
В Рішенні, з посиланням на положення наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення зазначено: «подається калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту калькуляція транспортних витрат не містить інформацію про товар, що транспортувався, його опис, кількість, вагу, посилання на реквізити автотранспортного документа (CMR), календарний період часу виконання перевезення».
Однак відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 (далі Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
До зазначених документів можуть належати калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Отже зі змісту норми слідує, що калькуляція транспортних витрат є одним з можливих (допустимих), але не виключно обов'язкових документів, якими декларант може підтвердити понесені транспортні витрати.
Надана до митного оформлення калькуляція № 6 розрахована на 6 транспортних засобів, які належать підприємству, та містить інформацію про товар, маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення, а також витрати, понесені підприємством на пальне, на амортизацію, на виплату зарплати водію та податків, як власне і передбачено Наказом № 599.
Калькуляція транспортних витрат, надана митному органу, окрім тарифної ставки, містить відомості містить відомості, визначені Наказом № 599, та про відсутність яких зазначено в Рішенні.
Обґрунтовуючи оскаржуване Рішення митниця зазначає про те, що калькуляція має містити інформацію про товар, що транспортувався, його опис, кількість, вагу, посилання на реквізити автотранспортного документа (CMR), календарний період часу виконання перевезення, однак не наводить жодного нормативного документа, який би встановлював саме такі вимоги до калькуляції, в тому числі і з огляду на те, що Наказ № 599, на який посилається митниця, подібних положень не містить.
На переконання суду, оскільки чинними нормативними актами не встановлено форми калькуляції, а також обов'язкових її реквізитів, не зазначення в калькуляції інформації про товар, щодо найменування та опису товару, його кількісті, ваги, посилання на реквізити автотранспортного документа (CMR), календарного періоду часу виконання перевезення, не може бути достатньою підставою для відмови в митному оформленні товарів за 1 методом, а посилання митниці на необхідність внесення нормативно непередбачених реквізитів протиправним.
Також слід зазначити, що собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення (п. 3 Методичних рекомендацій).
ТОВ «ІНТЕРСТЕЙ ТРЙДІНГ» не є транспортним підприємством та не надає комерційних послуг з перевезення вантажів, відповідно, окремих транспортних тарифів на перевезення вантажів, на підприємстві не встановлено.
Крім того, з поданих товаросупровідних документів, в тому числі Калькуляції та Довідки про транспортні витрати слідує, що: кількість товару - 2 224,53 м2 // вага брутто товару - 21 187,00 кг // відстань до кордону - 280 км // вартість транспортних витрат сумарно- 5209,02 грн., отже тарифна ставка може розраховуватись наступним чином:
5209,02 грн : 280 км = 18,6 грн. за 1 км
5209,02 грн : 21 187,00 кг = 0,24 грн. за 1 кг брутто
5209,02 грн : 2 224,53 м2 = 2,34 грн. за 1 м2
Калькуляція транспортних витрат, надана митному органу, складена за витратним принципом (собівартість перевезення), відповідно до якого собівартість перевезення фактично і є вартістю тарифу, оскільки не залежить від найменування і вартості вантажу, а також містить відомості щодо маршруту перевезення, витрат та вартості пального, амортизаційних витрат тощо, тоді як окремих транспортних тарифів на перевезення вантажів, на підприємстві не встановлено.
Не внесення до Калькуляції окремої строки з зазначенням числового вираження «тарифної ставки», яка розраховується за 1 км маршруту, за наявності усіх необхідних значень ваги, одиниці виміру та довжини маршруту, які є достовірними, не є достатньою підставою для висновку про наявність неповних чи недостовірних відомостей та, відповідно, підставою для відмови у визнанні заявленої митної вартості та її коригування.
Далі, в спірному Рішенні зазначено: «Натомість до митного оформлення надана довідку-калькуляцію від 18.05.2023 № 6, складена покупцем товару, в якій зазначені неповні дані, у зв'язку із чим митний орган позбавлено можливості перевірити достовірність задекларованих витрат на транспортування товару. Відсутність розрахунку вартості транспортування товару, що складена безпосередньо покупцем товару, може свідчити про упередженість даних про фактичну вартість перевезення, що в ній зазначені, та створювати обґрунтовані сумніви щодо їх об'єктивності».
Разом з тим, митниця не вказує ким має бути складено калькуляцію транспортних витрат, для спростування сумнівів митниці щодо ймовірної упередженості та необ'єктивності внесених даних, з огляду на те, що транспортні засоби, зазначені в калькуляції витрат, належать позивачу - ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ», що не заперечується відповідачем.
Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджено Наказом № 599 складання та подання на підтвердження транспортних витрат Калькуляції передбачено саме у випадках, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу.
Крім того, запит про надання документів не містив вимоги щодо уточнення статей калькуляції та надання документів підприємства щодо придбання пального, звітів, поданих на підтвердження виплат заробітної плати, податків, а також амортизації.
З огляду на викладене, обґрунтування прийнятого Рішення тим, що складання калькуляції покупцем товару свідчить про упередженість даних про фактичну вартість перевезення є протиправним, протирічить положенням Наказу № 599, та не може бути підставою для відмови в митному оформленні товарів за 1 методом.
Також відповідач, з приводу наданої Калькуляції, зазначає про відсутність в ній розрахунку вартості транспортування товару, а також те, що документ не містить достатніх відомостей, які свідчили б про те, що вона стосуються перевезення саме оцінюваної партії товару.
Однак судом встановлено, що надана до митного оформлення Калькуляція містить розрахунок вартості транспортування, оскільки в ній зазначено маршрут перевезення PLANTA Польща -пункт пропуску Ягодин, Україна, його протяжність - 280 км, витрати на пальне -5 209,02 грн. з розрахунку 31 літр на 100 км, витрати підприємства на амортизацію - 666,00 грн., зарплату водію та податки - 727,00 грн. та 160,00 грн. відповідно.
Окрім Калькуляції до митного оформлення надано Довідку про транспорті витрати, де зазначено, що транспортні витрати ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» (код ЄДРПОУ 41859998) за маршрутом PLANTA (Польща) до державного кордону України п/п Ягодин - Дорохуськ у власному автомобілі державний №KA0537IM/AA0937XL складають 5209,02 грн.
Номер автомобіля, зазначений в Довідці про транспортні витрати також зазначено в CMR та в експортній декларації, яка в свою чергу, містить посилання на CMR та на інвойс. CMR та експортна декларація містять відповідно опис товару.
З огляду на зазначене подані до митного оформлення документи у сукупності є достатніми та підтверджують те, що обраховані транспортні витрати стосуються перевезення саме оцінюваної партії товару, тоді як Калькуляція транспортних витрат фактично є додатковим документом до Довідки про транспортні витрати та роз'яснює методику розрахунку витрат на транспортування.
Також суд зазначає, що посилання відповідача на заниження заявленої митної вартості порівняно з митною вартістю аналогічних товарів, оформлених за митними деклараціями №UA101070/2023/000300 від 17.01.2023 та №UA101070/2023/000733 від 01.02.2023, є необґрунтованим та не підтверджує наявності порушень з боку позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, митна вартість товарів за зазначеними деклараціями визначалась за резервним методом, у тому числі внаслідок попередніх рішень митного органу про коригування митної вартості, а також за іншими зовнішньоекономічними контрактами та за інших комерційних умов. При цьому подальші поставки аналогічного товару свідчать про тенденцію до зниження ринкової ціни, що підтверджується як документами сторін, так і фактом митного оформлення у липні 2023 року товару за ще нижчою ціною без застосування коригування митної вартості.
Суд також враховує, що у спірних правовідносинах поставка товару здійснювалася з Польщі, що об'єктивно зумовлює істотне зменшення транспортних витрат порівняно з попередніми поставками з Литви, з огляду на суттєве скорочення маршруту перевезення. Водночас оскаржуваним рішенням митного органу складові митної вартості, зокрема, транспортні витрати, визначені на рівні, що у декілька разів перевищує відповідні показники, застосовані у попередніх митних оформленнях, без наведення будь-якого належного обґрунтування причин такого збільшення.
Крім того, відповідачем не наведено жодних розрахунків, джерел інформації чи пояснень щодо числових значень складових митної вартості, які були покладені в основу коригування, а також не враховано довідкову інформацію щодо тарифів на перевезення, яка свідчить про значно нижчий рівень можливих транспортних витрат за відповідним маршрутом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що митний орган не довів належними та допустимими доказами наявності обґрунтованих підстав для сумнівів у достовірності заявленої позивачем митної вартості, не навів належного обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості та фактично здійснив її визначення довільно, без дотримання вимог статті 55 Митного кодексу України.
Резюмуючи викладене суд зазначає, що позивачем при митному оформленні товару було подано повний пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а саме: зовнішньоекономічний контракт, інвойс, проформу, банківські платіжні документи, транспортні документи, експортну декларацію, декларацію митної вартості, а також документи, що підтверджують транспортні витрати, включаючи довідку та калькуляцію транспортних витрат. Вказані документи у своїй сукупності містять всі необхідні відомості щодо ціни товару, умов поставки, факту оплати та складових митної вартості.
Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення, єдиною фактичною підставою для сумнівів митного органу стала оцінка наданої позивачем калькуляції транспортних витрат як такої, що не містить достатніх відомостей для перевірки їх достовірності. Однак судом встановлено, що чинним законодавством, зокрема, наказом Міністерства фінансів України №599, не встановлено вичерпного переліку обов'язкових реквізитів калькуляції транспортних витрат, а тому відсутність у ній окремих даних, на які посилається відповідач, не може вважатися порушенням чи підставою для невизнання митної вартості.
Більше того, суд встановив, що надана позивачем калькуляція містить основні відомості, передбачені законодавством, а саме маршрут перевезення, його протяжність, витрати на пальне, амортизацію, оплату праці водія та податки, що дозволяє ідентифікувати складові транспортних витрат. При цьому твердження відповідача про необ'єктивність такої калькуляції ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними доказами.
Суд також враховує, що перевезення товару здійснювалося власним транспортом позивача, що прямо передбачає можливість підтвердження транспортних витрат саме шляхом подання калькуляції, складеної підприємством, а не документів сторонніх перевізників. Відповідач не навів жодних аргументів, які б свідчили про те, що зазначені витрати є недостовірними або штучно заниженими.
Щодо доводів відповідача про неподання додаткових документів, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України витребування таких документів можливе лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів. При цьому митний орган зобов'язаний чітко визначити, які саме обставини потребують підтвердження та які документи можуть їх підтвердити.
У даному випадку витребувані митницею документи, зокрема, договори з третіми особами, бухгалтерські документи, експертні висновки тощо, не стосуються тих обставин, які були покладені в основу сумнівів митного органу, а саме транспортних витрат. Крім того, позивач зазначив, що такі документи фактично відсутні, оскільки господарська операція здійснювалася без залучення третіх осіб, без посередників та без додаткових платежів, з проводу чого відповідачем жодних заперечень не наведеною
Отже, само по собі ненадання таких документів з об'єктивних причин не може розцінюватися як підстава для невизнання митної вартості, визначеної за основним методом.
Суд також критично оцінює доводи відповідача щодо заниження митної вартості товару порівняно з іншими митними деклараціями. Як встановлено судом, митний орган використав як джерело інформації інші митні декларації без належного аналізу умов поставки, обсягів партій, комерційних умов, маршруту перевезення та інших істотних факторів, що впливають на формування ціни товару.
Більше того, як було встановлено судовим розглядом справи, ціна товару має тенденцію до зниження у відповідний період, що підтверджується як попередніми поставками, так і подальшими митними оформленнями аналогічного товару, які здійснювалися без коригування митної вартості. Водночас митний орган не врахував суттєве зменшення відстані транспортування та відповідне зменшення транспортних витрат, що безпосередньо впливає на загальну митну вартість.
Суд окремо звертає увагу, що при застосуванні резервного методу відповідач зобов'язаний не лише послатися на інші митні декларації, а й надати детальне обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості, включаючи пояснення щодо здійснених коригувань. Однак у спірному рішенні такі пояснення відсутні, а наведена інформація не дає можливості перевірити правильність визначення митної вартості.
Таким чином, відповідач не довів наявності обставин, які відповідно до статей 53, 54, 58 Митного кодексу України є підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості та переходу до резервного методу.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000051/1 та картка відмови №UA101070/2023/000262 прийняті без належного правового обґрунтування, з порушенням вимог митного законодавства, а доводи відповідача не спростовують правомірності визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача по суті спору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на суму 5368,00 грн. (платіжна інструкція №2688 від 28.11.2023).
Таким чином, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 5368,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Житомирської митниці.
В частині клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Матеріали справи містять заперечення відповідача відносно заявлених позивачем витрат на правову допомогу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Судом встановлено, що на підставі Договору про надання правової допомоги від 15.08.2022 № 15/08/22/ІТ та Додаткових угод до нього №1 від 15.08.2022, № 2 від 08.05.2023 та № 3 від 10.04.2023, який укладено ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» з АБ «Ірини Єфимченко» позивачу надається правова допомога.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 3 від 10.04.2023 до Договору № 15/08/23/ІТ вартість послуги з підготовки та подання позову до суду першої інстанції та інших процесуальних документів (відповіді на відзив, тощо) щодо оскарження Рішень про коригування визначена у фіксованому розмірі становить 6 000 грн.
Щодо поставки товарів за контрактом від 25.01.2023 № 1 з компанією HTG High Technology Glass Polska Sp. z o.o.) в червні 2023 року Житомирської митницею винесено 12 Рішень, у зв'язку з чим відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 3 застосовується знижка 50%.
Понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. підтверджують наступні документи: Договір про надання правової допомоги від 15.08.2022 № 15/08/22/ІТ, Додаткова угода №1 від 15.08.2022, Додаткова угода № 2 від 31.03.2023, Додаткова угода № 3 від 10.04.2023, Акт наданих послуг від 23.02.2024, Рахунок від 23.02.2024 № 23/02/2024, Платіжна інструкція №3339 від 29.02.2024 за Рішення 48-58 (49 та 55-1) на 6 тис, Платіжна інструкція №3513 від 16.04.2024 за Рішення 48-58 на 15 тис, Платіжна інструкція №5339 від 23.07.2024 за Рішення 48-58 на 15 тис, фільтрована виписка за період з 01.01.2024 по 03.08.2024.
Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. підтверджені доказами, що були надані позивачем до матеріалів справи.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДІНГ" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, - задовольнити;
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA101070/2023/000051/1;
Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UAUA101070/2023/000262;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДІНГ" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5368,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДІНГ" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.