27 квітня 2026 року м. Київ № 320/52776/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Рахункової палати України про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Рахункової палати України про визнання протиправним та скасування наказу, у якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати наказ від 25.09.2025 № 1017-K, виданий т.в.п. Секретаря Рахункової палати Невідомим В.;
- поновити позивача на рівнозначній посаді до посади директора Департаменту міжнародного співробітництва з 26.09.2025 (категорія/підкатегорія - як у попередній посаді, з урахуванням чинної структури РП);
- стягнути з Рахункової палати на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.09.2025 по день ухвалення рішення судом по суті спору;
- зобов?язати Рахункову палату здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період з 01.05.2024 по 25.09.2025 та виплатити заборгованість, сума якої буде визначена за поданими відповідачем розрахунками;
- зобов?язати Рахункову палату здійснити перерахунок премій позивача за період з 01.05.2024 по 25.09.2025 та виплатити заборгованість;
- стягнути з Рахункової палати на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць (відповідно до КАС України).
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що його звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» мало виключно формальний характер за відсутності реального скорочення штату. За твердженням позивача, фактичного скорочення функцій Департаменту міжнародного співробітництва, який він очолював довгий час, не відбулося, оскільки ключові завдання та напрями діяльності підрозділу були лише перейменовані та передані новоствореним структурам у межах апарату відповідача. Крім того, позивач наголошує на грубому порушенні процедури звільнення, що проявилося у системному ігноруванні його численних заяв про переведення на рівнозначні вакантні посади, які об'єктивно існували в штатному розписі та відповідали його професійній кваліфікації. Такі дії відповідача позивач розцінює як вибірковий та упереджений підхід, що містить ознаки дискримінації та мав на меті штучне звільнити його з державної служби всупереч принципам верховенства права. Окремо заявлено вимоги про стягнення недоотриманих премій за період перебування «поза штатом», оскільки позивач фактично продовжував виконувати свої посадові обов'язки без належної заробітної плати.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що в Рахунковій палаті відбувалася реальна реорганізація та докорінна зміна структури апарату, зумовлена виконанням міжнародних зобов'язань України, зокрема в межах співпраці з ЄС та МВФ, а також прийняттям Закону № 4042-IX щодо посилення незалежності інституції. Відповідач наголосив на неухильному дотриманні процедури звільнення, передбаченої ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки на момент попередження про наступне звільнення рівнозначні посади в новій структурі були відсутні, у зв'язку з чим позивачу було правомірно запропоновано нижчу посаду головного спеціаліста (категорія «В2»), яка відповідала його професійній компетенції. Відмова позивача від переведення на вказану посаду стала законною підставою для припинення державної служби. Щодо позовних вимог у частині виплати премій, відповідач зазначив, що встановлення таких надбавок належить до виключних дискреційних повноважень керівника і є заходом заохочення, а не обов'язковою складовою заробітної плати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 відкрито спрощене позовне без повідомлення сторін та витребувано від відповідача докази, а саме :
- копію наказу про звільнення позивача зі служби;
- копію письмового попередження про звільнення;
- письмові пояснення про те, чи пропонував відповідач позивачу рівнозначну або нижчу посаду, докази пропозиції;
- письмові пояснення з документальним підтвердженням щодо того, які суми мали бути виплачені позивачу на момент його звільнення (зазначити конкретні складові та суму);
- докази на підтвердження проведення в повному обсязі розрахунку з позивачем на дату його звільнення;
- довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача, виходячи з розмірів заробітної плати за два останні місяця служби позивача.
На виконання вимог ухвали суду від 31.10.2025 відповідачем надані витребувані докази.
Відповідачем також направлено до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині наступних вимог :
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період з 01.05.2024 по 31.08.2025 та виплатити заборгованість;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок премій позивача за період з 01.05.2024 по 31.08.2025 та виплатити заборгованість.
Враховуючи, що оскаржуваний наказ № 1017-К виданий 25.09.2025, а позивач звернувся до суду 27.10.2025, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду є дотриманим з урахуванням правил обчислення процесуальних строків у разі їх закінчення у вихідний день. Таким чином, позовні вимоги в частині перерахунку складових заробітної плати заявлені в межах встановленого законодавством строку.
Ухвалою суду від 02.12.2025 у задоволенні клопотання про роз'єднання позовних вимог відмовлено.
Дослідивши матеріали справи та розглянувши вищенаведене клопотання відповідача суд вказує про його необґрунтованість, оскільки позивач звернувся до суду з позовом з дотриманням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 обіймав за період з 16.11.2023 по 26.09.2025 посаду директора департаменту міжнародного співробітництва Рахункової палати.
У період з січня 2024 року по вересень 2025 року в структурі апарату Рахункової палати було проведено низку організаційних змін, зафіксованих наступними актами:
- Рішенням від 12.01.2024 № 1-1, яким затверджено структуру апарату, що включала Департамент міжнародного співробітництва, директором якого був позивач;
- Рішенням від 29.03.2024 № 15-2 (введено в дію з 01.05.2024), згідно з яким Департамент міжнародного співробітництва було перейменовано на Департамент міжнародної діяльності. Як стверджує позивач, попри ідентичний функціонал його не було переведено на рівнозначну посаду, у зв'язку з чим він з 01.05.2024 фактично залишений поза штатом;
- Рішенням від 14.05.2024 № 24-1, яким на базі Департаменту міжнародної діяльності та Департаменту стратегічного розвитку створено новий підрозділ - Департамент стратегічного розвитку, контролю якості та міжнародної діяльності. Однак, як зазначає позивач, його знову не було переведено на рівнозначну посаду, хоча його професійні обов?язки та напрями діяльності залишилися незмінними;
- Рішеннями від 30.01.2025 № 3-7 та від 20.02.2025 № 4-3, згідно з якими відбулися чергові організаційні зміни, пов'язані з перейменуванням та збільшенням структурних підрозділів.
При цьому, як стверджує позивач, внаслідок вказаних змін напрям міжнародної діяльності було фактично відновлено у сутнісно тотожному вигляді порівняно з попередньою структурою апарату, проте, попри існування в оновленому штатному розписі посади, що за своїм функціональним призначенням та статусом повністю відповідала раніше займаній позивачем посаді, останнього переведено не було, у зв'язку з чим він надалі залишався поза штатом апарату Рахункової палати.
Згідно з наказом т. в. п. Секретаря Рахункової палати від 25.09.2025 № 1017-к позивача звільнено з посади директора департаменту міжнародного співробітництва у зв?язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців внаслідок зміни структури і штатного розпису Рахункової палати на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Вважаючи спірний наказ від 25.09.2025 № 1017-К протиправним, а своє звільнення та ненарахування належних виплат незаконними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Організація, повноваження та порядок діяльності Рахункової палати регламентовані Законом України «Про Рахункову палату» від 02.07.2015 № 576 (далі - Закон №576-VIII).
Частинами 3, 4 статті 17 Закону № 576-VIII передбачено, що для забезпечення виконання покладених на Рахункову палату повноважень діє апарат Рахункової палати, що складається з департаментів, територіальних та інших структурних підрозділів (включаючи патронатні служби членів Рахункової палати). Структура, штатний розпис апарату Рахункової палати затверджуються Рахунковою палатою в межах граничної чисельності апарату Рахункової палати та бюджетних призначень на забезпечення діяльності Рахункової палати.
Гранична чисельність апарату Рахункової палати затверджується Рахунковою палатою за погодженням з комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання бюджету.
Рішенням Рахункової палати від 12.01.2024 №1-1 затверджена нова структура Рахункової палати (цим же рішенням введена в дію з 01 січня 2024 року), яка передбачала, зокрема, 12 департаментів, діяльність яких безпосередньо пов'язана з контрольними функціями, у тому числі департамент міжнародного співробітництва, посаду директора якого обіймав позивач.
Рішенням Рахункової палати від 29.03.2024 №15-2 затверджено нову структуру, яка передбачала, зокрема, 15 департаментів, діяльність яких безпосередньо пов'язана з контрольними функціями, у тому числі, департамент міжнародного співробітництва було перейменовано на департамент міжнародної діяльності.
Цим же рішенням встановлено, що структура апарату (в новій редакції) вводиться в дію з 01.05.2024.
Рішенням Рахункової палати від 14.05.2024 №24-1 внесено зміни до структури апарату, відповідно до яких у її складі передбачено 14 департаментів, діяльність яких безпосередньо пов'язана з аудиторською діяльністю та інституційним розвитком.
Вказаним рішенням на базі раніше діючих самостійних підрозділів Рахункової палати, зокрема департаменту стратегічного розвитку, методології та контролю якості та департаменту міжнародної діяльності створено новий структурний підрозділ: департамент стратегічного розвитку, контролю якості та міжнародної діяльності.
Законом України від 30 жовтня 2024 року №4042-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Рахункову палату» та деяких інших законодавчих актів України» наприкінці 2024 року було внесено зміни до Закону України «Про Рахункову палату». Згідно з цими змінами, починаючи з 1 січня 2025 року, усі працівники Рахункової палати, службові обов'язки яких пов'язані із здійсненням заходів зовнішнього державного фінансового контролю (аудиту), виводяться з-під дії Закону України «Про державну службу», а умови їхньої оплати праці визначаються безпосередньо законом.
Рішенням Рахункової палати від 30.01.2025 № 3-5 затверджено Порядок призначення на посади державних аудиторів (далі - Порядок призначення), відповідно до якого призначення на посади державних аудиторів здійснюється за результатами конкурсного відбору, який проводиться відповідно до Порядку конкурсного відбору на посади державних аудиторів, затвердженого в установленому порядку (пункт 4 розділу ІІ). Призначення на посади державних аудиторів без проведення відбору забороняється (пункт 5 розділу ІІ).
Рішеннями Рахункової палати від 30 січня 2025 року № 3-7 затверджено Структуру апарату Рахункової палати та штатний розпис.
Надалі рішенням Рахункової палати від 20.02.2025 № 4-3 затверджено структуру апарату Рахункової палати на 2025 рік, в якій зокрема передбачено наявність посад державних аудиторів.
Порядки конкурсного відбору та призначення на посади державних аудиторів (у тому числі на умовах контракту, істотні умови такого контракту), професійного навчання та оцінювання державних аудиторів затверджуються Рахунковою палатою (частина третя статті 18 Закону України «Про Рахункову палату»).
Судом встановлено, що зазначені порядки Рахункова палата також розмістила на офіційному вебсайті у розділі нормативно-правова база.
За результатами первинного відбору більшість працівників Рахункової палати у 2025 році були призначені на посади державних аудиторів та їм припинено державну службу відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово ініціював питання свого переведення на вакантні рівнозначні посади, зокрема шляхом подання заяв від 29.05.2024 та 11.10.2024, скарги від 20.11.2024, заяви від 27.02.2025 та службової записки від 17.09.2025.
Обґрунтовуючи факт протиправної бездіяльності відповідача, позивач вказує на порушення приписів статей 41, 87 Закону України «Про державну службу» та статей 32, 49-2 КЗпП України в частині недотримання гарантій пріоритетного переведення його на вакантні посади.
Крім того, позивач стверджує, що у попередженні йому запропоновано нижчу за рівнем посаду - головного спеціаліста відділу супроводу проектів міжнародної технічної допомоги (категорія «B2»), що суттєво не відповідала рівню його професійного досвіду, керівного статусу (категорія «В1») та багаторічного стажу державної служби. Жодної рівнозначної посади, як того прямо вимагає закон, запропоновано не було.
Разом з тим, суд не погоджується з обгрунтованістю вищенаведених доводів позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Застосування законодавцем у наведених положеннях Закону слова «може» підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб'єкта призначення на переведення державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов'язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.
Аналогічний висновок щодо застосування указаних статей Закону України «Про державну службу» зроблено Верховним Судом у постановах від 20.09.2021 у справі №340/221/20 та від 13.10.2021 у справі №240/10996/20.
Ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
У відповідності до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
З огляду на наведені норми Закону України «Про державну службу» вбачається, що у разі настання обставин, визначених пунктом 1 частини першої статті 87 цього закону, суб?єкт призначення або керівник державної служби має обрати вакантну посаду або посаду тимчасово відсутнього державного службовця, за яким відповідно до закону зберігається посада державної служби. При цьому така посада має відповідати професійній підготовці і професійній компетентності державного службовця.
Отже, обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII виникає одночасно з попередженням про наступне звільнення, тобто за 30 календарних днів до припинення державної служби.
Судом встановлено, що у випадку з позивачем таке попередження відбулося 18.08.2025. На вказану дату посада директора Департаменту міжнародної діяльності, на наявності якої наполягає позивач, не була вакантною в штатному розписі Рахункової палати.
Таким чином, при звільненні позивача було дотримано встановлених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» вимог та процедур. Зокрема, позивача попереджено про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів; за відсутності станом на 18.08.2025 рівнозначних вакантних посад, що відповідали б професійній кваліфікації позивача, останньому запропоновано відповідно до його професійної підготовки та компетентностей нижчу посаду державної служби, а саме посаду головного спеціаліста відділу супроводу проектів міжнародної технічної допомоги та операційних програм Європейського Союзу Департаменту міжнародної діяльності (категорія «В», підкатегорія «В1».
Враховуючи наступну відмову позивача від переведення на запропоновану посаду, видання оскаржуваного наказу т.в.п. Секретаря Рахункової палати від 25.09.2025 № 1017-к «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_3 » відбулося за наявності законних підстав. При цьому відповідачем у повному обсязі забезпечено виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та інших належних при звільненні сум.
Суд зауважує, також, що норми статті 32 КЗпП України щодо переведення та зміни істотних умов праці не поширюються на державних службовців у силу приписів частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», оскільки вказані питання врегульовані спеціальним законом. Водночас положення статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-2 КЗпП України за своєю правовою природою регламентують виключно процедуру звільнення, а не переведення, що свідчить про помилковість посилань позивача на ці норми.
Відтак, твердження позивача про незаконність наказу від 25.09.2025 № 1017-К та порушення відповідачем встановленої статтею 87 Закону № 889-VIII процедури звільнення суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки на момент виникнення у суб'єкта призначення обов'язку щодо працевлаштування, а саме дату попередження про вивільнення (18.08.2025), рівнозначні вакантні посади в штатному розписі були відсутні, а встановлена законом процедура пропонування наявної на той час нижчої посади була дотримана відповідачем у повному обсязі, що у сукупності з наступною відмовою позивача від переведення та виплатою йому всіх належних сум свідчить про відсутність порушень конституційного права на працю та наявність законних підстав для припинення державної служби.
Враховуючи вищевикладене, похідні вимоги позивача про поновлення на посаді з 26.09.2025 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено правомірність припинення державної служби та законність оскаржуваного наказу від 25.09.2025 № 1017-к.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Рахункової палати здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період з 01.05.2024 по 25.09.2025 та виплатити заборгованість, сума якої буде визначена за поданими відповідачем розрахунками, суд вказує про її необґрунтованість, оскільки позивачем не викладені обставини, якими він обґрунтовує цю вимогу. Разом з тим, відповідачем доведено здійснення повного розрахунку з позивачем при його звільненні.
Щодо зобов'язання Рахункової палати здійснити перерахунок премій позивача за період з 01.05.2024 по 25.09.2025 та виплатити заборгованість, також не підлягають задоволенню, оскільки встановлення премій, надбавок та інших виплат посадовим особам апарату Рахункової палати, передбачених законодавством з питань оплати праці, належить до дискреційних повноважень Секретаря Рахункової палати - керівника апарату як керівника державної служби та здійснювалось ним на підставі Положення про преміювання та виплату грошової і матеріальної допомоги працівникам апарату Рахункової палати, затвердженого наказом Секретаря Рахункової палати - керівника апарату від 24.05.2018 № 53 (у редакції наказу Секретаря Рахункової палати - керівника апарату від 24.04.2024 № 42, Положення про преміювання та виплату грошової і матеріальної допомоги працівникам апарату Рахункової палати, затвердженого наказом т. в. п. Секретаря Рахункової палати від 28.04.2025 № 66 (зі змінами, внесеними наказом від 13.08.2025 № 112), погоджені з профспілковим комітетом Рахункової палати.
Оскільки позовна вимога про стягнення з Рахункової палати на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., має похідний характер, підстави для надання їй окремої оцінки відсутні.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах вимог ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідачем по справі було надано суду належні докази та обґрунтовані заперечення на позовні вимоги, а відтак виконано покладений на них Законом обов'язок в частині доказування правомірності прийнятого ним та оскаржуваного позивачем рішення, що в свою чергу вказує на необхідність визнання заявлених позовних вимог такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.