про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
27 квітня 2026 року м. Київ №320/17091/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн.
27 квітня 2026 року від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд зупинити дію індивідуального акта, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн. до завершення розгляду цієї справи судом та набрання рішенням суду законної сили.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що наказом від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» його притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 341 825,82 грн. Заявник пояснив, що у зв'язку з притягненням його до відповідальності, з його грошового забезпечення здійснюється утримання коштів у розмірі 20% від щомісячного грошового забезпечення відповідно до оспорюваного наказу. На сьогодні такий наказ має виконуватися за місцем служби позивача НОМЕР_2 . Позивач вважає такий наказ протиправним у зв'язку з його невідповідністю чинному законодавству України та низкою порушень процедури службового розслідування, про що зазначено у позовній заяві.
Заявник просить забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акта - наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових сум у зв'язку з притягненням його до повної матеріальної відповідальності та зазначає, що існує потреба застосувати саме такий спосіб забезпечення позову, оскільки згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а також означеного наказу стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 % її місячного грошового забезпечення. Тобто з вищенаведеного випливає, що стягнення коштів з військовослужбовця, у разі притягнення його до матеріальної відповідальності будуть продовжені незалежно від обставин оскарження.
Заявник наголошує на тому, що загальновідомою є інформація про надмірне навантаження на суддів Київського окружного адміністративного суду і відповідно досить тривалий розгляд справ суддями цього суду. Відтак, якщо не зупинити дію відповідного наказу, то станом на момент ухвалення рішення у справі з позивача по факту може бути стягнута сума у розмірі 341 825,82 грн.
Заявник стверджує, що означене стягнення буде надмірним фінансовим тягарем на нього, протиправний характер наказу та його виконання буде здійснювати невиправданий психологічний тиск на ОСОБА_1 . Крім того, у разі позитивного рішення на користь заявника порушені права тривалий час не будуть відновлені, оскільки відповідач ймовірно скористається своїм правом оскарження судового рішення, що призведе до значного відтягнення ефективного захисту прав військовослужбовця.
Заявник зазначив, що на сьогодні він перебуває у поважному віці (1966 р.н.), що фактично відповідає передпенсійному або пенсійному віку, враховуючи специфіку військової служби. Його стан здоров'я є вкрай складним: згідно з довідкою ВЛК, у нього діагностовано низку хронічних захворювань, а тому подальше стягнення коштів у поєднанні з необхідністю дороговартісного лікування та підтримки життєдіяльності сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92270719) зазначено, що «...умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.».
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справах №420/5553/18, №640/868/19, №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
У постановах від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі №640/9082/21, від 03.08.2023 у справі №600/2304/22-а Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність / протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Суд зауважує, що предметом позову в межах адміністративної справи №320/17091/26 є наказ від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди», яким ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі по тексту також Закон №160-IX).
Приписами частин першої, другої статті 10 Закону №160-IX встановлено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ.
Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Згідно з частинами першою, третьою статті 14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника), а у передбачених законом випадках у судовому порядку, зокрема, шляхом стягнення щомісяця із грошового забезпечення особи до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення у разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. При цьому, наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством та у випадку його скасування не потребує подання військовослужбовцем окремого позову про стягнення відповідних коштів, оскільки у цьому випадку кошти такій особі повертаються на підставі відповідного наказу.
Суд зауважує, що за приписами частини першої статті 13 Закону №160-IX визначено, що стягнення сум завданої шкоди не потребує подання окремого позову військовою частиною, така дія відбувається щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі №160/11784/23 для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору, а позивачем мають бути обґрунтовані підстави, за якими він вважає, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
В межах означеної адміністративної справи подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити дію індивідуального акта, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн. до завершення розгляду цієї справи судом та набрання рішенням суду законної сили.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що наказом від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» його притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 341 825,82 грн. Заявник пояснив, що у зв'язку з притягненням його до відповідальності, з його грошового забезпечення здійснюється утримання коштів у розмірі 20% від щомісячного грошового забезпечення відповідно до оспорюваного наказу. На сьогодні такий наказ має виконуватися за місцем служби позивача НОМЕР_2 . Позивач вважає такий наказ протиправним у зв'язку з його невідповідністю чинному законодавству України та низкою порушень процедури службового розслідування, про що зазначено у позовній заяві.
Заявник просить забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акта - наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових сум у зв'язку з притягненням його до повної матеріальної відповідальності та зазначає, що існує потреба застосувати саме такий спосіб забезпечення позову, оскільки згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а також означеного наказу стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 % її місячного грошового забезпечення. Тобто з вищенаведеного випливає, що стягнення коштів з військовослужбовця, у разі притягнення його до матеріальної відповідальності будуть продовжені незалежно від обставин оскарження.
Заявник наголошує на тому, що загальновідомою є інформація про надмірне навантаження на суддів Київського окружного адміністративного суду і відповідно досить тривалий розгляд справ суддями цього суду. Відтак, якщо не зупинити дію відповідного наказу, то станом на момент ухвалення рішення у справі з позивача по факту може бути стягнута сума у розмірі 341 825,82 грн.
Заявник стверджує, що означене стягнення буде надмірним фінансовим тягарем на нього, протиправний характер наказу та його виконання буде здійснювати невиправданий психологічний тиск на ОСОБА_1 . Крім того, у разі позитивного рішення на користь заявника порушені права тривалий час не будуть відновлені, оскільки відповідач ймовірно скористається своїм правом оскарження судового рішення, що призведе до значного відтягнення ефективного захисту прав військовослужбовця.
Заявник зазначив, що на сьогодні він перебуває у поважному віці (1966 р.н.), що фактично відповідає передпенсійному або пенсійному віку, враховуючи специфіку військової служби. Його стан здоров'я є вкрай складним: згідно з довідкою ВЛК, у нього діагностовано низку хронічних захворювань, а тому подальше стягнення коштів у поєднанні з необхідністю дороговартісного лікування та підтримки життєдіяльності сім'ї.
Проте, означені обґрунтування не можуть визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Суд звертає увагу заявника, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на його припущеннях що ймовірності вчинення в подальшому дій, які можуть погіршити його становище та ускладнити виконання судового рішення.
При цьому, заявником не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено доказами необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд зауважує, що самі по собі доводи заявника без надання відповідних обґрунтувань та доказів на підтвердження таких, не є достатніми для вжиття заходів забезпечення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі позивачем зазначено, зокрема, уникнення можливого порушення в майбутньому своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливість реального виконання рішення суду. Разом з цим, приписами Закону №160-IX врегульовано питання повернення особі коштів, які були стягнені з такої особи, у випадку скасування наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.
Посилання позивача на обставини можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, так як останнє є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів на цій стадії не вбачається.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі №520/25341/25.
Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.02.2026 у справі №320/41043/25 за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову з аналогічних підстав погодився з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Відтак, розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявник не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.
Сам собою факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Стосовно доводів позивача про те, що наявність факту застосування до нього дисциплінарного стягнення буде для нього надмірним фінансовим тягарем, погіршить його психологічний стан, суд зауважує, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов'язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом дисциплінарної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом позивача як військовослужбовця.
Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд також звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування наказу від 27.03.2026 р. №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди», яким ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання, їх значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування.
Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
На переконання суду, надання правової оцінки оскаржуваному наказу ВЧ НОМЕР_1 має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті.
Таким чином, оскільки заява про забезпечення позову не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Дудін С.О.