27 квітня 2026 року Справа № 320/59117/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Войтович І. І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову у ВП 74037585 державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павліченко Вікторії Олександрівни від 09.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14 200,00 грн.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павліченко Вікторії Олександрівни від 16.10.2024 про відкриття виконавчого провадження № 76305345 по примусовому виконанню постанови від 09.10.2024 № 74037585 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14200,00 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує про оскарження в судовому порядку у справі №320/9489/24 постанови державного виконавця від 05.02.2024 у виконавчому провадженні № 74037585 про стягнення з неї виконавчого збору у розмірі 14200,00 грн. Зазначила про виконання нею 27.02.2024 виконавчого документа у виконавчому провадженні № 74037585, у зв'язку із чим виконавчий документ не потребував примусового виконання. 09.10.2024 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74037585. Відповідно не відбулось примусового виконання виконавчого документа. Додає, що в постанові від 09.10.2024 державним виконавцем зазначено про оскарження в судовому порядку постанови від 05.02.2024 у справі №320/9489/24. В свою чергу, позивач отримала від відповідача постанову від 16.10.2024 про відкриття виконавчого провадження № 76305345 по примусовому виконанню постанови від 09.10.2024 № 74037585 про стягнення з виконавчого збору у розмірі 14200,00 грн. Враховуючи норму ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», остання передбачає стягнення виконавчого збору за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Постанови від 09.10.2024 у виконавчому провадженні №74037585 нею не отримувались. Вказуючи на норму ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору за наслідками закінчення виконавчого провадження у разі його не стягнення та оскільки наявні дві постанови про стягнення виконавчого збору від 05.02.2024 та від 09.10.2024, постанова від 05.02.2024 є чинною, наразі не скасована, вважає наявним подвійне стягнення виконавчого збору та підстави для скасування постанов від 09.10.2024 у ВП 74037585 та 16.10.2024 76305345.
18.02.2025, ухвалою суду вказана позовна заява залишена без руху з підстав невідповідності позову вимогам ст. 160 та ч. 6 ст. 161 КАС України, запропоновано надати суду належним чином обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску, або надати докази, які свідчить про дотримання строку звернення до суду; належним чином оформленого адміністративного позову із визначенням суб'єктного складу учасників справи відповідно до процесуальних положень КАС України.
24.02.2025 представником позивача подано до суду заяву на усунення недоліків позовної заяви з обґрунтуванням щодо відсутності підстав вважати пропущеним десятиденний строк звернення враховуючи отримання позивачем спірних постанов 28.11.2024 та подання даного позову до суду 06.12.2024. Також, представником подано до суду уточнений позов, в якому визначено відповідача Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України 16 лютого 2026 року об 11:00 год.
16.02.2026 судове засідання було знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Войтовича І.І. у відпустці.
Наступне судове засідання було призначено на 10.03.2026 о 10:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
10.03.2026 суд своєю ухвалою повторно витребував від Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчих проваджень № 74037585 та № 76305345 та призначив судове засідання на 30 березня 2026 року о 13:15 год.
Судове засідання призначене на 30.03.2026 о 13:15 було знято з розгляду у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві.
30.03.2026 представником позивача надано до відділу діловодства суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи разом з матеріалами ВП № 74037585 та № 76305345.
21.04.2026 представник Ляшенко С.П. надала до суду заяву в якій вказала, що не заперечує проти розгляду справи № 320/59117/24 в порядку письмового провадження.
Суд зазначає, що станом на 21.04.2026 клопотань чи заяв, а також додаткових документів від відповідача по справі до суду не надійшло.
21.04.2024 ухвалою суду постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.
Постановою від 05.02.2024 відкрито ВП №74037585 з примусового виконання виконавчого листа №757/70598/17-у, виданого 19.01.2024 Печерським районним судом м. Києва про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Боржником вказано ОСОБА_1 , стягувачем зазначено ОСОБА_2 .
За пунктом 2 боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Пунктом 3 вказаної постанови з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 14200 грн.
05.02.2024 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору 14200,00 грн. у ВП №74037585.
20.02.2024 на адресу відповідача надійшло повідомлення про готовність виконати рішення суду самостійно протягом 10 робочих днів та неухилення від його виконання.
ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку постанову відповідача від 05.02.2024 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №74037585. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №320/9489/24 провадження відкрито.
27.02.2024 відбулось виконання судового рішення боржником, про що зазначено в постанові відповідача від 09.10.2024 про закінчення виконавчого провадження № 74037585 за п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
В постанові від 09.10.2024 також зазначено про оскарження постанови від 05.02.2024 про стягнення виконавчого збору, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №320/9489/24 провадження відкрито, відмічено про залишок та про не стягнуту суму виконавчого збору « 0» грн.
Постановою відповідача від 16.10.2024 відкрито виконавче провадження № 76305345 по примусовому виконанню постанови від 09.10.2024 № 74037585 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14200,00 грн.
Не погоджуючись із постановами від 09.10.2024 у ВП № 74037585 про стягнення виконавчого збору та від 16.10.2024 у ВП № 76305345 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону № 1403-VIII).
Пунктом 1 та пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України та постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно приписів частини п'ятої статті 26 Закону Закон № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону №1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною п'ятою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; у разі виконання рішення приватним виконавцем; за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Статтею 10 Закону № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначені положення норм ст. 26 та ст. 27, ст. 40 Закону № 1404-VIII узгоджуються та кореспондуються із положеннями наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).
В п. 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 (у відповідній редакції) визначено, що про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно до п. 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Та, за частини 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Суд зазначає, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Частинами першою та четвертою статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Зокрема, як передбачено частинами 1-3 статті 67 Закону №1404-VIII щодо виконання рішення про вселення стягувача державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача.
У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.
Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення.
Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.
Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.
У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.
Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.
У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.
З аналізу вказаних норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Суд зазначає про те, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі №480/3452/19, від 07.03.2018 по справі №750/7624/17, від 15.07.2019 по справі №805/1174/17-а та від 26.06.2020 у справі №360/3324/19.
Враховуючи вищезазначене, суд також звертає увагу, що враховуючи норми ст. ст. 27, 40, 63 та 67 Закону №1404-VIII законодавець пов'язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривалості виконавчого провадження, дій які призвели б зокрема до примусового виконання судового рішення на користь стягувача. Сума основної винагороди виконавця визначається та стягується виходячи предмету виконавчого документа, який підлягає примусовому виконанню, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження.
Суд зауважує, що рішення суду є обов'язковим до виконання, однак виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - це сукупність дій, спрямовані на примусове виконання рішень, не виключаючи останні у разі його добровільного невиконання.
Як встановлено судом постановою від 05.02.2024 було відкрито ВП №74037585 з примусового виконання виконавчого листа №757/70598/17-у, виданого 19.01.2024 Печерським районним судом м. Києва про вселення в квартиру, із зазначення строку виконання рішення суду та стягнення виконавчого збору у розмірі 14200 грн, де боржник заявлений ОСОБА_1 .
Відповідно до згаданого вище діючого законодавства, державним виконавцем було винесено постанову 05.02.2024 про стягнення виконавчого збору 14200,00 грн. у ВП №74037585 з боржника ОСОБА_1
ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку постанову відповідача від 05.02.2024 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №74037585.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №320/9489/24 провадження відкрито.
На час розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №320/9489/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Рішення суду у справі №320/9489/24 не набрало законної сили, оскаржено до апеляційної інстанції.
Зокрема, постановою відповідача від 09.10.2024 про закінчення виконавчого провадження №74037585 за п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», зазначено про те, що 27.02.2024 відбулось виконання судового рішення боржником, а також вказано про оскарження постанови від 05.02.2024 про стягнення виконавчого збору у справі №320/9489/24 та відмічено про залишок та про не стягнуту суму виконавчого збору « 0» грн.
Відповідно, враховуючи не стягнуту суму виконавчого збору у ВП №74037585, постановою відповідача від 16.10.2024 було відкрито виконавче провадження № 76305345 по примусовому виконанню постанови від 09.10.2024 № 74037585 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14200,00 грн.
Суд приходить до висновку що стягнення виконавчого збору у визначеному розмірі 14200,00 грн. відповідно до предмету виконавчого документу є обов'язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, приписами Закону № 1404-VIII прямо передбачене справляння з боржника до бюджету виконавчого збору незалежно від вчинених чи не вчинених дій виконавцем у виконавчому провадженні. Дії державного виконавця при винесені спірної постанов від 09.10.2024 та від 16.10.2024 є правомірними, визначеними діючим законодавством та не порушують останнього, у зв'язку із чим підстави для скасування спірних постанов державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та про примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору відсутні.
Відтак, виконавче провадження закінчено, виконавчий збір не стягнуто, суд вказує, що що виконавець правомірно відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Суд вказує про необґрунтованість заявлення позивачем підстав вважати наявність подвійного стягнення з неї суми виконавчого збору, оскільки подвійне стягнення пов'язується із нормою ч.8 ст.27 Закону № 1404-VIII щодо передачі одного і того ж самого виконавчого документа на виконання приватному виконавцю з обставинами та підставами перелік яких наведений у ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII при закінченні виконавчого провадження державним виконавцем. В даній справі таких обставин не вбачається та не встановлено.
Виділення виконання виконавчого документа по стягненню виконавчого збору та відповідно присвоєння іншого номеру виконавчого провадження не свідчить про подвійне стягнення виконавчого збору, а є діями та заходами виконавця вчинені в межах законодавства про виконавче провадження на стягнення не стягнутого чи недостягнутого виконавчого збору.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Позивач не обґрунтував та не надав належних та достатніх доказів щодо наявності обставин протиправності спірних постанов.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність та законність винесених відповідачем спірних постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, відповідність останніх ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутність на те процесуальних підстав.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання).
Суддя Войтович І. І.