27 квітня 2026 року м. Київ справа №640/14091/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування індивідуальної податкової консультації, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування індивідуальної податкової консультації №740/ІПК/99-00-07-04-01-06 від 10.06.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає індивідуальну податкову консультацію, викладену у листі №740/ІПК/99-00-24-07-04-01-06 від 10.06.2022 року неправомірною, оскільки оскаржувана консультація суперечить змісту податкового законодавства, не має остаточних та чітких висновків, а також дає привід для подвійного тлумачення зазначених в тексті консультації правових норм.
Ухвалою суду від 08 вересня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений строк недоліки позовної заяви усунуті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/14091/22 розподілено судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року адміністративну справу№640/14091/22 прийнято до провадження; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що індивідуальну податкову консультацію надано з урахуванням закріплених норм чинного законодавства, а доводи позивача є помилковими.
Позивач, надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що категорично не погоджується з доводами контролюючого органу, та наполягала, що висновки ДПС України, викладені в оскаржуваній індивідуальній податковій консультації є хибними.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - фізична особа - підприємець, адвокат, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , з 12.11.2021 взята на облік платників податків, як фізична особа-підприємець, адвокат, згідно довідки 34-ОПП № 2126521400005 від 12.11.2021, є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 %, та платником ЄСВ; перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві, із основним видом економічної діяльності, згідно КВЕД: 69.10 діяльність у сфері права.
На підставі рішення Ради адвокатів Київської області № 94 від 05.11.2021 має право на заняття адвокатською діяльності, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС за № 10341/10 від 08.11.2021.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач зверталась до ДПС України з проханням надати індивідуальну податкову консультацію, зокрема, з питань щодо оподаткування діяльності та ведення обліку і подання звітності фізичною особою-підприємцем з ознаку провадження незалежної діяльності - адвокат.
З порушених питань ДПС була надана індивідуальна податкова консультація листом від 10.06.2022 № 740/ІПК/99-00-07-04-01-06 ІПК, в якій, було надана відповідь по всім питанням, із посиланням на норми діючого законодавства України.
Позивач вважає, що висновки, викладені відповідачем в індивідуальній податковій консультації, є хибними, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п.14.1.172-1 п.14.1 ст.14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
За змістом пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
Позивач звернулась із запитом на надання індивідуальної податкової консультації з наступних питань:
« 1) В якому розмірі які податки та в які строки я, ОСОБА_1 , маю планувати з доходу, отримуваного від діяльності за КВЕД 69.10 (діяльність у сфері права) мною як адвокатом за вказаних обставин обліку одночасно адвокат та ФОП- латник єдиного податку III групи за ставкою 5% від доходу?
2) Яку звітність до податкових органів та в які строки я, ОСОБА_1 , маю подавати за зазначених у даному зверненні обставин обліку?
3) Чи маю право я, ОСОБА_1 , не сплачувати єдиний внесок і як фізична особа-підприємець, і як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність одночасно, тобто не сплачувати подвійний ЄСВ при здійсненні діяльності за КВЕД 69.10 (діяльність сфері права)?
4) Чи зобов'язана я, ОСОБА_1 , за вказаних обставин обліку (одночасно адвокат та ФОП-платник єдиного податку III групи за ставкою 5% від доходу, тобто оскільки являюсь ФОП з ознакою незалежної професійної діяльності за видом діяльності і КВЕД 69.10 (діяльність у сфері права)), використовувати РРО/ПРРО при отриманні доходів як фізична особа-підприємець на мій банківський рахунок фізичної особи - підприємця?
5) Чи зобов'язана я, ОСОБА_1 , за вказаних обставин обліку (одночасно адвокат та ФОП-платник єдиного податку III групи за ставкою 5% від доходу, тобто скільки являюсь ФОП з ознакою незалежної професійної діяльності за видом діяльності а КВЕД 69.10 (діяльність у сфері права)), використовувати РРО/ПРРО при отриманні доходів як адвокат на мій банківський рахунок адвоката?».
Судом установлено, що в наданій податковій консультації податковим органом щодо поставлених питань здійснено посилання на наступні норми законодавства України та зазначено про наступні висновки:
По першому-третьому питанню.
Пунктом 3 статті 4 Закону № 5076 встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно - правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (стаття 13 Закону № 5076).
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Кодексу незалежна професійна діяльність - це діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Так, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою - підприємцем.
Разом з тим згідно з нормами Закону № 5076 та Кодексу для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо одночасного, здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.
Таким чином, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність визначено статтею 178 Кодексу, відповідно до пункту 178.2 якої доходи, громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Кодексу.
Відповідно до пункту 178.4 статті 174 Кодексу фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи та є резидентами, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу IV Кодексу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Форма декларації про майновий стан і доходи та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (далі - Інструкція), затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 грудня 2020 року № 783 (далі - Наказ № 783)).
Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (пункт 179.7 статті 179 Кодексу).
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Згідно з пунктом 296.3 статті 296 Кодексу платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.
При цьому форми податкової декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 ст. 296 Кодексу, затверджуються в порядку, встановленому статтею 46 Кодексу (пункту 296.9 статті 296 Кодексу).
Так, декларацію фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку третьої групи, за формою, затвердженою наказом Міністерством фінансів України від 19.06.2015 № 578 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 09 грудня 2020 року № 752), для відображення доходів, отриманих від підприємницької діяльності (подає протягом 40 календарних днів, що настають за останнім днем звітного (податкового) кварталу, та сплачує єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання декларації).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а згідно з пунктом 5 - особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Єдиний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464).
Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 2464).
Відповідно до частини п'ятої статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464.
Таким чином, особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність та одночасно перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 01.01.2021 звільняється від сплати за себе єдиного внеску як за особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, за умови здійснення одного виду діяльності.
Щодо 4 та 5 питання звернення.
Оскільки Підприємцем не деталізовано суті здійснених господарських операцій, відповідь надається виходячи із загальних вимог чинного законодавства.
Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265).
Звертаємо увагу, що дія Закону № 265 поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.
За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банку покупця.
Обов'язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій та/або наявності того чи іншого зареєстрованого КВЕД, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб'єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.
Пунктами 1 та 2 статті 3 Закону № 265 передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО операцій ()ІІ-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Тобто, у разі здійснення суб'єктом господарювання розрахункових операцій у розумінні Закону № 265, застосування РРО/ПРРО, у встановленому цим Законом порядку, є обов'язковим.
Поряд з цим, пунктами 2 та 14 статті 9 Закону № 265 встановлені пільги, відповідно до яких, РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються:
при виконанні банківських операцій;
при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.
Враховуючи викладене повідомляємо, якщо суб'єкт господарювання надає споживачу для оплати за послуги реквізити поточного рахунку у форматі ІВАИ, то у такому випадку РРО/ПРРО не застосовується, оскільки така операція не є розрахунковою у розумінні Закону № 265.
Також, у разі провадження суб'єктом господарювання діяльності лише з надання послуг (без реалізації товарів, виконання робіт таким суб'єктом господарювання) та за умови проведення розрахунків за надані послуги виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, застосування РРО/ПРРО для такого суб'єкта господарювання не є обов'язковим.
Слід зазначити, що позивач не погоджується із наданою консультацією, оскільки не вважає правомірним висновки, що фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність зобов'язана вести різний податковий облік та подавати контролюючим органам різні види податкових декларацій та звітів.
Отже, надаючи правову оцінку оскаржуваній ІПК суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VІ встановлено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За пп.6 п.1 ст.1 Закону № 5076-VІ, до інших видів правової допомоги належать види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення Згіднозпп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України незалежна професійна діяльність-це діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Так, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватись фізичною особою-підприємцем.
Разом з тим, згідно з нормами Закону № 5076-VІ та ПК України для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.
При цьому, відповідно до п.291.3 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності застосовується виключно юридичними особами або фізичними особами-підприємцями, а отже застосування спрощеної системи оподаткування фізичними особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, Кодексом не передбачено.
Таким чином, фізична особа-підприємець не може здійснювати адвокатську діяльність, а до доходів отриманих від провадження адвокатської діяльності, не може бути застосовано спрощену систему оподаткування та звітності.
Крім того, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, встановлено у ст.178 Кодексу.
Оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців-платників єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.
У разі, якщо фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, одночасно здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, така особа реєструє у контролюючому органі та веде дві книги обліку доходів та витрат.
Одну книгу обліку доходів та витрат, затверджену наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 р. № 481, для відображення доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, другу книгу для обліку доходів від підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. № 579.
Фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти (п.16 розділу IV Порядку №435):
декларацію про майновий стан і доходи за формою, затвердженою наказом ДФС України від 02.10.2015 № 859, зі змінами, для відображення доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності (подає до 1 травня року, що настає за звітним, та сплачує податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 відс. та військовий збір-1,5 відс. до 1 серпня року, що настає за звітним)-п.2 розділу III Порядку № 435;
декларацію фізичної особи-підприємця-платника єдиного податку третьої групи за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578, для відображення доходів, отриманих від підприємницької діяльності (подає протягом 40 календарних днів, що настають за останнім днем звітного (податкового) кварталу, та сплачує єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання декларації)-4 розділу III Порядку № 435.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, є платниками єдиного внеску.
Згіднозп.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VIII) у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник мав право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 року відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.
Так, згіднозп.2 частини першої ст.7 Закону № 2464, у разі, якщо платник єдиного внеску, визначений п.5 частини першої ст.4 Закону № 2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума, єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з 01.01.2017 року Законом № 2464-VI обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.5 частини першої ст.4 Закону № 2464-VI, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.
Водночас, платниками єдиного внеску, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, є зокрема, фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI 4 базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VI. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для зазначених категорій платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску.
При цьому підприємець, який одночасно провадить незалежну професійну діяльність, не звільняється від обов'язку подання до контролюючого органу звітності та сплати єдиного внеску з такої діяльності.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Тобто, на момент звернення позивача із запитом на отримання індивідуальної податкової консультації, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язана перебувати на обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести облік отриманих доходів, а також подавати податкову звітність, сплачувати податки та єдиний внесок окремо за результатами здійснення підприємницької діяльності та незалежної професійної діяльності.
Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265).
Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.
За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банку покупця.
Обов'язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій та/або наявності того чи іншого зареєстрованого КВЕД, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб'єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.
Пунктами 1 та 2 статті 3 Закону № 265 передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО операцій ()ІІ-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Тобто, у разі здійснення суб'єктом господарювання розрахункових операцій у розумінні Закону № 265, застосування РРО/ПРРО, у встановленому цим Законом порядку, є обов'язковим.
Згідно з пунктом 14 статті 9 Закону України № 265, РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні розрахунків за послуги, у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.
Враховуючи викладене суб'єкт господарювання надає споживачу для оплати за послуги реквізити поточного рахунку у форматі ІВАN, то у такому випадку РРО/ПРРО не застосовується, оскільки така операція не є розрахунковою у розумінні Закону № 265.
Також, у разі провадження суб'єктом господарювання діяльності лише з надання послуг (без реалізації товарів, виконання робіт таким суб'єктом господарювання) та за умови проведення розрахунків за надані послуги виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, застосування РРО/ПРРО для такого суб'єкта господарювання не є обов'язковим.
Отже, детально дослідивши зміст наданої індивідуальної консультації, суд доходить висновку, що в цій консультації надано вичерпну відповідь на кожне питання позивача.
Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 року у справі №826/14366/17 звернув увагу на те, що «виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права».
Чинне законодавство не містить положень щодо виключного застосування платником податку індивідуальної податкової консультації при здійсненні податкового обліку доходів та витрат від здійснення діяльності, тоді як відповідно до п.16.1. п.16.1 ст.16 Кодексу на платника податку покладено обов'язок вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
При цьому, не виправдання прийнятою ДПС індивідуальною податковою консультацією сподівань та очікувань позивача з приводу порушених питань не є підставою для визнання такої консультації протиправною. Оскаржувана індивідуальна податкова консультація надана відповідно до сформульованих питань, а тому контролюючий орган діяв в межах повноважень та у спосіб, визначені нормами чинного законодавства.
Відтак, надана позивачу індивідуальна податкова консультація відповідає усім формальним вимогам, що встановлені статтею 52 Податкового кодексу України.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" («Ruiz Torija v. Spain») серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 7, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування індивідуальної податкової консультації - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 27 квітня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.