24 квітня 2026 року м. Київ №320/28435/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошина Жанна Дмитрівна про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 20.06.2023 №2290/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації-виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 , прийнятий на підставі акту від 20.06.2023 № 3533/19.1.1/23 за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Міністерства юстиції України від 20.06.2023 № 2290/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з порушенням вимог законодавства, без належного врахування фактичних обставин справи та без належного мотивування. Позивач зазначає, що державний реєстратор Волошина Ж.Д. діяла в межах наданих повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку №1127. Подані заявником документи містили всі необхідні відомості для проведення державної реєстрації прав, були належними, допустимими та не суперечили відомостям державних реєстрів. Позивач наголошує, що об'єкти нерухомого майна утворені не в результаті нового будівництва або реконструкції, а шляхом поділу існуючого об'єкта (гуртожитку), який був збудований та введений в експлуатацію ще у 1996 році, а відтак вимоги щодо присвоєння нових адрес чи введення в експлуатацію не підлягали застосуванню. Також позивач вказує, що Міністерством юстиції України не встановлено жодних негативних наслідків від здійснених реєстраційних дій, зокрема не доведено порушення прав третіх осіб або зміни власника майна. Окрім цього, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ не містить належного обґрунтування застосування саме такого заходу впливу як блокування доступу до Державного реєстру прав, не враховує характер порушень, їх наслідки та принцип пропорційності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому звертає увагу на відсутність у позивача права на звернення до суду з даним позовом, оскільки оскаржуваний наказ є індивідуальним актом, який стосується виключно державного реєстратора ОСОБА_1 , та не порушує прав, свобод чи законних інтересів Департаменту з питань реєстрації. У зв'язку з цим відповідач зазначає, що позивач не довів наявності у нього власного, безпосереднього та юридично значущого інтересу у даному спорі, а його доводи фактично спрямовані на захист прав іншої особи - державного реєстратора, що суперечить завданню адміністративного судочинства. Крім того, відповідач наголошує, що на момент звернення позивача до суду оскаржуваний наказ вже вичерпав свою дію, оскільки строк блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав закінчився 20.07.2023, тоді як позов подано у серпні 2023 року. Відтак, за твердженням відповідача, відсутній предмет спору, який підлягає судовому захисту. Щодо суті встановлених порушень відповідач зазначає, що за результатами камеральної перевірки діяльності державного реєстратора встановлено порушення вимог статей 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 54 Порядку № 1127. Зокрема, державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті поділу, за відсутності відомостей щодо присвоєння такому об'єкту адреси у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що є обов'язковою умовою відповідно до вимог законодавства. Відповідач також вказує, що державний реєстратор зобов'язаний перевіряти повноту поданих документів та відповідність заявлених прав вимогам законодавства, а у разі їх відсутності - зупиняти розгляд заяви або відмовляти у державній реєстрації. Стосовно доводів позивача про невмотивованість наказу відповідач зазначає, що рішення прийнято на підставі акта камеральної перевірки, який містить встановлені порушення та їх обґрунтування, а отже наказ є належним чином мотивованим. Крім того, відповідач наголошує, що застосований захід впливу у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав строком на один місяць є співмірним, обґрунтованим та одним із найменш суворих заходів реагування, передбачених законом. Також відповідач звертає увагу, що відсутність негативних наслідків для третіх осіб не звільняє державного реєстратора від відповідальності за порушення законодавства, що узгоджується з практикою Верховного Суду. З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Треті особи не скористалися правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.
Також, позивач та представник відповідача надіслали клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши подані клопотання, суд враховує таке.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Як встановлено частиною 4 статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Цей перелік є вичерпним й спір, що є предметом розгляду у даній адміністративній справі, не підлягає розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Частиною 2 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті. Даний спір не належить до тих, що визначені у частині 4 статті 257 КАС України.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 262 КАС України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Отже, сторони при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження не позбавлені можливості доводити свою позицію, подавати докази й без проведення судового засідання, тобто визначені статтею 44 КАС України права учасників справи у даному випадку не порушуються.
Окрім того, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, який діє на даний час. При цьому, нестабільна безпекова ситуація перешкоджає проведенню судових засідань, що зумовлює їх відкладення та, в свою чергу, негативно впливає на дотримання строків розгляду справ.
Відтак, враховуючи все наведене вище в сукупності, зважаючи на ненаведення позивачем та представником відповідача у заявлених клопотаннях переконливих аргументів для його задоволення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є суб'єктом державної реєстрації прав на нерухоме майно, у складі якого здійснює повноваження державний реєстратор Волошина Жанна Дмитрівна.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2023 представником Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Пилипенком В.О. подано заяву про державну реєстрацію права власності № 54228366.
Зазначена заява стосувалась державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка утворена внаслідок поділу раніше існуючого об'єкта нерухомого майна - будівлі гуртожитку.
Для проведення державної реєстрації прав заявником було подано державному реєстратору наступні документи: технічний паспорт № 288091, виготовлений станом на 13.02.2023 товариством з обмеженою відповідальністю «Київське міське БТІ», який містить характеристики новоутвореного об'єкта нерухомого майна; висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 13.02.2023 № 13/02/23-28229, складений ТОВ «Київське міське БТІ», відповідно до якого підтверджено можливість поділу будівлі гуртожитку на окремі самостійні об'єкти; наказ ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 20.02.2023 № 9/л «Про поділ нерухомого майна банку», яким прийнято рішення про поділ відповідного об'єкта нерухомості; довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., яка підтверджує повноваження представника діяти від імені заявника; документи щодо сплати адміністративного збору за проведення державної реєстрації прав.
Крім документів, поданих заявником, державним реєстратором Волошиною Ж.Д. було отримано відомості з державних реєстрів, зокрема: відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 21.02.2023 № 1101:2370-2511-4980-4617 щодо технічного паспорта; відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 21.02.2023 № DT01:2945-0813-4347-7351 та № DT01:3121-3463-9865-2335 щодо довідок про можливість поділу об'єкта; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта, який підлягав поділу.
Судом встановлено, що за результатами розгляду поданих документів державним реєстратором 01.03.2023 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №66600081, на підставі якого: відкрито новий розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 269857998000; зареєстровано право власності за ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на вказану квартиру; сформовано відповідний запис про право власності № 49402562.
Водночас, як встановлено судом, у матеріалах, поданих для державної реєстрації, відсутні відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо присвоєння новоутвореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси у встановленому законодавством порядку.
У подальшому, на підставі звернення народного депутата України від 18.05.2023 № 418д9/15-2023/106121, яке було направлено листом Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.05.2023 № 15276/1/1-23 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.05.2023 за вхідним № 6907-4-23, Міністерством юстиції України ініційовано проведення перевірки діяльності державного реєстратора.
На підставі зазначеного звернення Міністерством юстиції України видано наказ від 31.05.2023 № 1291/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора», яким призначено проведення камеральної перевірки державного реєстратора ОСОБА_1 .
Камеральна перевірка здійснювалася відповідно до Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 990.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 20.06.2023 № 3533/19.1.1/23, у якому зафіксовано встановлені порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав.
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що державним реєстратором Волошиною Ж.Д. при здійсненні державної реєстрації права власності порушено вимоги статей 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 54 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію за відсутності обов'язкових відомостей про присвоєння новоутвореному об'єкту нерухомого майна адреси.
На підставі зазначеного акта Міністерством юстиції України 20.06.2023 прийнято наказ № 2290/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора», яким до державного реєстратора ОСОБА_1 застосовано захід впливу у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць.
Як встановлено судом, строк дії зазначеного заходу сплинув 20.07.2023.
Не погоджуючись із зазначеним наказом, Департамент з питань реєстрації звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV)
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (стаття 1 Закону № 1952-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1952-IV передбачено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Статтею 7 Закону № 1952-IV передбачено повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, до яких також належить, серед визначеного, забезпечення створення та функціонування Державного реєстру прав, його держателем; організація роботи, пов'язаної із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; забезпечення доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статтею 37-1 Закону № 1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
Частиною 2 статті 37-1 Закону № 1952-IV визначено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) направлення на обов'язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов'язків.
Відповідно до частини 3 статті 37-1 Закону № 1952-IV технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 37-1 Закону № 1952-IV).
Абзац 2 частини 1 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.
Відповідно до Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 (далі Порядок № 990), останній визначає процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.
Дія цього Порядку не поширюється на розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Відповідно до пункту 3 Порядку № 990 основними завданнями контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації є: перевірка стану дотримання визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації під час здійснення ними повноважень; запобігання, виявлення та вжиття заходів до усунення виявлених порушень вимог законів; визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора; аналіз практики застосування законодавства у сфері державної реєстрації, надання відповідних узагальнених роз'яснень.
Пунктом 4 Порядку № 990 визначено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом:
1) розгляду звернень відповідно до Закону України "Про звернення громадян";
2) розгляду депутатських запитів, звернень відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України";
3) аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті;
4) перевірки відомостей, отриманих Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації;
5) моніторингу реєстраційних дій в реєстрах;
6) проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах щодо осіб, які до призначення на посаду державного реєстратора або на іншу посаду, що передбачає виконання функцій державного реєстратора (далі - посада державного реєстратора), перебували на посаді державного реєстратора в іншого суб'єкта державної реєстрації;
7) проведення тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та не перебували на посаді державного реєстратора у певного суб'єкта державної реєстрації.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 990 камеральна перевірка під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін'юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За пунктом 10 Порядку № 990 у рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки.
Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту (далі - комісія).
Строк проведення камеральної перевірки становить не більш як п'ятнадцять робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про проведення такої перевірки (пункт 11 Порядку №990).
Мін'юст не пізніше ніж через два робочих дні з дня прийняття ним рішення про проведення камеральної перевірки надсилає суб'єкту державної реєстрації, у трудових відносинах з яким перебуває державний реєстратор, уповноважена особа, чи нотаріусу примірник відповідного рішення Мін'юсту в електронній формі з використанням системи електронного документообігу чи у разі відсутності такої системи - на електронну адресу, розміщену на офіційному вебсайті суб'єкта державної реєстрації, до якого в разі потреби додається запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки. У разі відсутності на його офіційному вебсайті інформації про електронну адресу суб'єкта державної реєстрації чи у разі прийняття рішення про проведення камеральної перевірки щодо нотаріуса засвідчена відповідно до законодавства копія відповідного рішення Мін'юсту, запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки, в паперовій формі надсилаються на поштову адресу відповідного суб'єкта, нотаріуса. Відомості про проведення камеральної перевірки не пізніше двох робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про її проведення також розміщуються на офіційному вебсайті Мін'юсту (пункт 12 Порядку № 990).
Під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації мають право подавати Мін'юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки (пункт 13 Порядку № 990).
Пунктом 13-1 Порядку № 990 визначено, що результати камеральної перевірки викладаються у формі акта або довідки, які підписується усіма членами комісії.
У разі наявності порушень установленого законом порядку державної реєстрації складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
В акті/довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки; прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні норми законів) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів (у разі складення акта); пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (у разі складення акта).
В акті про проведення камеральної перевірки зазначаються встановлені у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразове грубе чи неодноразові істотні порушення законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах.
За результатами проведення камеральної перевірки у разі наявності порушень встановленого законом порядку державної реєстрації на підставі акта комісії про проведення камеральної перевірки Мін'юстом приймається вмотивоване рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності з урахуванням вчинених одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до відповідного державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів (пункт 14 Порядку № 990).
Пунктом 16 Порядку № 990 визначено, що у разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також у разі, коли у Мін'юсту наявні відомості щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів, застосовується пункт 2 частини другої статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та/або пункт 2 частини другої статті 34-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Згідно пункту 20 Порядку № 990 результати проведення камеральної перевірки (акти/довідки про проведення камеральної перевірки, рішення Мін'юсту про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, нотаріуса до передбаченої законом відповідальності) зберігаються в Мін'юсті разом з іншими матеріалами такої перевірки.
Мін'юст не пізніше ніж через два робочих дні з дня прийняття ним рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності надсилає суб'єкту державної реєстрації, у трудових відносинах з яким перебуває державний реєстратор, уповноважена особа, чи нотаріусу примірник відповідного рішення Мін'юсту та акт про проведення камеральної перевірки в електронній формі з використанням системи електронного документообігу чи у разі відсутності такої системи - на електронну адресу, розміщену на офіційному вебсайті суб'єкта державної реєстрації. У разі відсутності на офіційному вебсайті суб'єкта державної реєстрації інформації про електронну адресу чи у разі прийняття рішення про проведення камеральної перевірки щодо нотаріуса засвідчена відповідно до законодавства копія відповідного рішення Мін'юсту та акт про проведення камеральної перевірки в паперовій формі надсилаються на поштову адресу відповідного суб'єкта, нотаріуса.
У разі прийняття Мін'юстом рішення, передбаченого пунктами 1 і 2 частини другої статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та/або пунктами 1 і 2 частини другої статті 34-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", один примірник відповідного рішення Мін'юсту в електронній формі з використанням системи електронного документообігу не пізніше двох робочих днів з дня його прийняття надсилається технічному адміністратору реєстрів.
Рішення, дії або бездіяльність Мін'юсту під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації можуть бути оскаржені до суду (пункт 34 Порядку № 990).
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає про те, що камеральну перевірку діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 проведено на підставі звернення народного депутата України, що відповідає вимогам законодавства, та оформлено відповідним наказом Міністерства юстиції України від 31.05.2023 № 1291/7.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 20.06.2023 № 3533/19.1.1/23, у якому зафіксовано порушення державним реєстратором вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав.
Як встановлено судом, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності на новоутворений об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті поділу, за відсутності належних відомостей щодо присвоєння такому об'єкту адреси в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом, іншими законами України та цим Порядком.
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Частиною 3 статті 10 Закону № 1952-IV, пунктом 12 Порядку № 1127 передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Частиною 1 статті 22 Закону № 1952-IV передбачено, що документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.
Згідно з підпунктами 6, 7 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
У разі коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.
Пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону № 1952-IV визначено підстави для зупинення розгляду заяви, зокрема, подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову вдержавній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина 2 статті 24 Закону).
Враховуючи зазначене, позивач зобов'язаний був перевірити та встановити відповідність заявлених прав та документів, поданих для проведення реєстраційних дій, чим спростовується твердження останнього про відсутність у нього такого обов'язку.
Згідно з пунктом 81 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на окремо розташоване індивідуально визначене нерухоме майно (дача, гараж тощо), будівництво яких здійснювалося у результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу, крім документів, передбачених пунктами 41 і 42 цього Порядку, також подається довідка відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.
Відповідно до пункту 42 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону № 1952-IV.
Тимчасовим порядком реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 367 «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності» (далі Тимчасовий порядок) визначено процедуру присвоєння та зміни адреси об'єкта будівництва та об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку рішення про присвоєння або зміну адреси об'єкта будівництва, об'єкта нерухомого майна приймає уповноважений орган містобудування та архітектури (далі уповноважений орган з присвоєння адреси).
Уповноваженим органом з присвоєння адреси може бути: виконавчий орган сільської, селищної, міської ради якщо об'єкт розташований у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; районні в м. Києві державні адміністрації якщо об'єкт розташований у межах території, на яку поширюються повноваження районної у м. Києві державної адміністрації; місцева державна адміністрація якщо об'єкт розташований у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради або районних у м. Києві державних адміністрацій.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону, зокрема, заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.
Аналогічні вимоги щодо необхідності подання оригіналів документів для проведення державної реєстрації прав містить пункт 7 Порядку № 1127.
Отже, відповідно до вимог статей 10, 23 зазначеного Закону та пунктів 12, 54 Порядку № 1127 державний реєстратор зобов'язаний перевірити наявність усіх необхідних документів та відповідність заявлених прав вимогам законодавства, а у разі їх відсутності - зупинити розгляд заяви або відмовити у проведенні державної реєстрації.
Натомість державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності, що свідчить про недотримання вимог законодавства при здійсненні реєстраційних дій.
Суд зазначає, що відсутність негативних наслідків для третіх осіб не виключає факту порушення законодавства, оскільки обов'язок державного реєстратора полягає у забезпеченні законності реєстраційних дій незалежно від настання чи ненастання шкоди.
Також, згідно з пунктом 77 Порядку № 1127 державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об'єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 ЦК України - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об'єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об'єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об'єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об'єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
У разі коли закінчений будівництвом об'єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об'єкта в експлуатацію є самостійним об'єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатацію та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об'єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.
В свою чергу, підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт є відсутність однієї і більше відомостей, передбачених цим пунктом, крім випадків, передбачених пунктами 78, 79 та 80 цього Порядку.
Отже, з аналізу наведених норм випливає, що для здійснення державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт державному реєстратору необхідно отримати відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва: про йото технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об'єкту адреси.
При цьому, згідно з абзацом 3 пункту 78 Порядку № 1127 документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992.
З приводу висновків Міністерства юстиції України щодо проведення позивачем державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна без отримання відомостей про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1127 державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт у разі присвоєння завершеному будівництвом об'єкту адреси без застосування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва проводиться за наявності документа, що підтверджує присвоєння такому об'єкту адреси, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту. Такий документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб'єкта, що здійснював присвоєння закінченому будівництвом об'єкту адреси, отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, як вже зазначалося раніше, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (частина 3 статті 10 Закону № 1952-IV, пункт 12 Порядку №1127).
У пункті 77 Порядку № 1127 зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об'єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об'єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об'єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 261 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адреса присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, па яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, па яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею.
Матеріали справи не містять доказів, що позивач звертався до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за отриманням документа, що підтверджує присвоєння Об'єкту адреси.
Суд звертає увагу на те, що діяльність державного реєстратора не зводиться до формального прийняття документів від заявника, а передбачає активне здійснення юридичної перевірки їх законності та повноти.
Таким чином, доводи позивача про відсутність у нього обов'язку перевіряти достовірність відомостей є безпідставними, а проведений контроль Міністерства юстиції України відповідає вимогам законодавства та спрямований на забезпечення законності у сфері державної реєстрації.
Відтак, на підставі встановлених порушень Міністерством юстиції України прийнято наказ від 20.06.2023 № 2290/5, яким застосовано до державного реєстратора захід впливу у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав строком на один місяць.
Суд враховує, що застосування такого заходу є реалізацією дискреційних повноважень відповідача.
При цьому обраний захід впливу є співмірним встановленим порушенням, має тимчасовий характер та відповідає меті забезпечення належного функціонування системи державної реєстрації.
Доводи позивача щодо відсутності належного мотивування наказу суд вважає необґрунтованими, оскільки спірний наказ прийнято на підставі акта перевірки, який містить встановлені порушення та їх обґрунтування.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а тому є правомірним.
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на звернення до адміністративного суду має особа, яка вважає, що рішенням суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси.
Судом встановлено, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 20.06.2023 № 2290/5 є індивідуальним актом, адресованим державному реєстратору ОСОБА_1 .
Зазначеним наказом застосовано захід впливу виключно до державного реєстратора, а відтак правові наслідки цього рішення виникають саме для цієї особи.
Водночас позивачем у даній справі є Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, який не є адресатом оскаржуваного наказу.
Суд встановив, що оскаржуваний наказ не містить приписів, адресованих позивачу; не створює для нього юридичних обов'язків; не змінює обсяг його повноважень; не обмежує його діяльність як суб'єкта державної реєстрації.
Посилання позивача на те, що наказ впливає на діяльність Департаменту, суд оцінює як такі, що свідчать про наявність лише опосередкованого інтересу, пов'язаного із службовою діяльністю державного реєстратора.
Суд наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав особи, а не на вирішення питань, пов'язаних із внутрішньою організацією діяльності суб'єктів владних повноважень.
Відтак, позивач фактично звернувся до суду з метою захисту прав іншої особи - державного реєстратора, що не відповідає вимогам статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин суд доходить висновку, що Департамент з питань реєстрації не є належним позивачем у цій справі та не довів порушення власних прав чи інтересів.
Аналогічного висновку доходив неодноразово Верховний Суд у своїй усталеній практиці.
Так, у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 800/489/17 та від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18 зазначено, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень належить лише тій особі, щодо якої таке рішення прийняте або яка доведе, що цим рішенням безпосередньо порушено її права, свободи чи законні інтереси.
Водночас саме по собі існування опосередкованого або похідного інтересу не надає особі права на звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України прийнятий відносно державного реєстратора ОСОБА_1 та породжує правові наслідки виключно для неї, тоді як позивач, Департамент з питань реєстрації, не є адресатом цього акта та не довів порушення власних прав чи інтересів.
З урахуванням викладеного, оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України є правомірним, а позивач не довів наявності підстав для судового захисту.
Крім того, відсутність у позивача належного процесуального інтересу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірності своїх дій.
Констатуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, щодо відсутності підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 20.06.2023 №2290/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації-виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошиної Жанни Дмитрівни, прийнятий на підставі акту від 20.06.2023 № 3533/19.1.1/23 за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошиної Жанни Дмитрівни.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог ст.139 КАС України, суд не вбачає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.