про закриття провадження у справі
27 квітня 2026 року 320/17613/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» до Київської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської міської ради, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Київської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення щодо поновлення договору оренди або відмови у поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га, кадастровий номер 8000000000:88:196:0048 по вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі,
- зобов'язати Київську міську раду розглянути пакет документів для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва, який був поданий 11.05.2022 р.
В обґрунтуванні позовних вимог представник позивача зазначає, що тривала бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки або відмови у його поновленні є протиправною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що поновлення спірного договору оренди землі, зважаючи на положення розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" в редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", має відбуватися виключно на підставі відповідного рішення Київської міської ради, оскільки положення законодавства, чинного на час укладення такого договору, не передбачали автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін була можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Також наголошував на тому, що даний спір не є публічно-правовим, а тому підстав для розгляду його в порядку адміністративного судочинства немає.
У відповіді на відзив представник позивача наголошував, що предметом позову в даній справі є саме визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення щодо поновлення договору оренди або відмови у поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва на новий термін.
Отже, в даному випадку Київська міська рада здійснює саме управлінські функції, які покладені на неї відповідно до діючого законодавства, а не виступає стороною договору оренди земельної ділянки, як на те помилково вказує відповідач у своєму відзиві.
Розглянувши документи і матеріали, судом встановлено наступне.
13.04.2006 Київська міська рада (орендодавець) і ТОВ "Інтерн" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом першої київської нотаріальної контори Петровою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 17-1978 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.08.2006 за № 91-6-00571 у книзі записів державної реєстрації договорів.
У пункті 2.1 спірного договору визначено, що об'єктом оренди відповідно до цього договору, є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Б. Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва; розмір 0,1093; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу; кадастровий номер - 8000000000:88:196:0048.
Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору його укладено на 1 рік.
21.12.2009 між сторонами було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1955, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 за № 91-6-00874 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Відповідно до преамбули та пункту 1 зазначеного договору сторони на підставі статті 792 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" та рішення Київської міської ради від 24.01.2008 № 57/4529 вирішили поновити договір оренди земельної ділянки до 16.08.2022, строк дії якого закінчився.
З метою поновлення строку дії договору, 11.05.2022 через скриньку для кореспонденції Київської міської ради представником ТОВ «Інтерн» було подано пакет документів для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва на новий термін.
На підтвердження подачі 11.05.2022 документів відповідачу через скриньку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту земельних ресурсів представником позивача - юристом Лі Д.Д. та представником ТОВ "Еста Холдинг" - директором юридичного департаменту Симоненко П. О., складено акт фіксації подачі документів.
У подальшому 27.01.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 7 щодо повторної подачі пакету документів для поновлення договору оренди земельної ділянки; в цей же день представником позивача - юристом Лі Д.Д. і представником ТОВ "Еста Холдинг" - директором юридичного департаменту Симоненко П. О. складено акт фіксації подачі документів (листа-повідомлення від 27.01.2023 із додатками) через скриньку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту земельних ресурсів.
28.02.2023 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі № 05716-2599 у відповідь на лист позивача від 27.01.2023 № 7 зауважив на відсутності поданого в строк згідно зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі" листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки. За наведених обставин, позивача визнано таким, що втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в контексті аргументів відповідача щодо непідсудності адміністративному суду даної справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено судом, ТОВ «Інтерн», як особа, з якою Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, було подано пакет документів для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва на новий термін.
Власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 за адресою вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва, є територіальна громада міста Києва.
Слід зазначити, що статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;
Пунктами «а», «в» частини 1 статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.
За приписами ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з частиною 8 цієї ж статті під орендодавцями земельних ділянок розуміються їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.
Положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» визначають, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Отже, на переконання суду, у таких відносинах орган місцевого самоврядування здійснює правомочності власника майна територіальної громади, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.
Крім того, за приписами ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
При цьому частиною 1 статті 59 указаного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Київська міська рада у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, оскільки в основі цього спору лежить питання щодо правомочності володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності, тобто відносини, які склалися між відповідними суб'єктами щодо використання об'єкта комунальної власності (земельною ділянкою), не є публічно-правовими, а тому такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом у постановах від 24.09.2020 у справі № 520/11050/19 та від 10.12.2020 у справі № 560/2600/20 та у справі № 160/4136/20.
Суд зазначає, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває чи втрачає речове право на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Судом враховується, що в даній справі підставою для звернення до суду з цим позовом стала незгода товариства із діями (бездіяльністю) органу місцевого самоврядування як номінального власника комунального майна, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки є спором про похідні права від права власності, а саме щодо набуття права користування - права оренди земельною ділянкою.
При цьому, суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №488/3005/17, яка зазначила:
"Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.".
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ч. 6 ст. 20 Господарського кодексу України справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу вищезазначеного суд дійшов висновку, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами.
Суд зазначає, що даний спір не належить до компетенції адміністративного суду, оскільки питання щодо можливого порушення майнових прав позивача на користування земельною ділянкою можуть бути вирішені виключно в порядку господарського судочинства. Обставини щодо наявності порушених прав та їх захисту можуть бути встановлені лише в результаті розгляду справи в межах відповідної юрисдикції.
Крім того, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.»
Аналогічний правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №330/2010/16-а.
Відтак, спір у даній справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №380/1417/23.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене у сукупності, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
Керуючись положеннями ст.ст. 5, 19, 229, 238, 239, 248, 256, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» до Київської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня її підписання.
Повний текст ухвали складено та підписано 27 квітня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.