27 квітня 2026 рокуСправа №160/32367/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні д,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Межиріцької сільської ради (далі - Межиріцька СР, відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення шістдесят першої сесії Межиріцької сільської ради восьмого скликання від 23.09.2025 № 3594-61/ VІІІ «Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області»;
- зобов'язати Межиріцьку сільську раду Павлоградського району Дніпропетровської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , площею 2,00 га кадастровий номер земельної ділянки 1223584500:01:001:1453 та надання її у власність;
- відстрочити виконання рішення сесії Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , площею 2,00 га кадастровий номер земельної ділянки 1223584500:01:001:1453 та надання її у власність до припинення (скасування) на території України воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням чотирнадцятої сесії Межиріцької СР восьмого скликання від 03.11.2021 №.1302-14/VІІІ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦВПЗ 01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Межиріцької СР, яка перебуває в оренді гр. ОСОБА_2 площею 13,5822 з кадастровим номером 1223584500:01:001:0820, зареєстрованого в Державному реєстрі речового права на нерухоме майно 29.08.2013 (номер запису про інше речове право: 2416951). На підставі зазначеного вище рішення, між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір на виконання послуг з розроблення документації із землеустрою, а саме: проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦВПЗ 01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Межиріцької СР. ФОП ОСОБА_3 розроблений проект землеустрою, сформовано земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код КВЦВПЗ 01.03) та внесено відомості до Державного земельного кадастру; земельній ділянці 2,00 га присвоєно кадастровий номер 1223584500:01:001:1453. Рішенням 61 сесії Межиріцької сільської ради восьмого скликання від 23.09.2025 №3594-61/VІІІ відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької СР Павлоградського району Дніпропетровської області на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зазначаючи, що під час розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки позивачу Межиріцькою СР застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, а спірне рішення відповідача не містить будь-яких інших, визначених ЗК України, підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі позивачу вказаної земельної ділянки у власність.
Ухвалою суду від 25.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач суду відзив на позов не надав.
На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Рішенням чотирнадцятої сесії Межиріцької СР восьмого скликання від 03.11.2021 №.1302-14/VІІІ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦВПЗ 01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Межиріцької СР, яка перебуває в оренді гр. ОСОБА_2 площею 13,5822 з кадастровим номером 1223584500:01:001:0820, зареєстрованого в Державному реєстрі речового права на нерухоме майно 29.08.2013 (номер запису про інше речове право: 2416951).
На підставі зазначеного рішення між ОСОБА_1 (замовник) та Приватним підтпримжством «ГЕОЛАЙФ» в особі директора Юхименка Олександра Володимировича (виконавець) укладено договір від 26.11.2021 №01/21/1810 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно з пунктом 1.1. якого виконавець зобов'язується виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи (роботи) з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект), а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи.
На виконання умов Договору, ФОП ОСОБА_3 розроблений проект землеустрою, сформовано земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код КВЦВПЗ 01.03) та внесено відомості до Державного земельного кадастру; земельній ділянці 2,00 га присвоєно кадастровий номер 1223584500:01:001:1453.
Рішенням шістдесят першої сесії Межиріцької сільської ради восьмого скликання від 23.09.2025 №3594-61/VІІІ відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької СР Павлоградського району Дніпропетровської області на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
Вважаючи рішення шістдесят першої сесії Межиріцької СР восьмого скликання від 23.09.2025 №3594-61/VІІІ про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької СР Павлоградського району Дніпропетровської області протиправним, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв'язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27.01.2023 у справі №120/19319/21-а та від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах не більше 0,25 гектара, в селищах не більше 0,15 гектара, в містах не більше 0,10 гектара.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).
Відповідно до пункту «в» частини 2 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із положеннями частини 7 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний зміст наведених норм права дає підстави зробити висновок, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами здійснюється поетапно.
В свою чергу, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
При цьому вищенаведений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.
Втім, суд зауважує, що підстави, передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, розраховані на застосування у мирний час.
Разом з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено відповідним Законом, в Україні введено воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти і дотепер.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 №2145-IX (далі - Закон №2145-IX) внесені зміни, серед іншого, до ЗК України.
Зокрема, розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28.
У підпункті 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням ряду особливостей, зокрема, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.
Отже, Закон №2145-XI має на меті врегулювати земельні правовідносини в умовах дії воєнного стану та встановлює певні особливості, дотримання яких є обов'язковим. Так, з дня набрання чинності цим Законом діє установлена законом заборона у тому числі на надання органами місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок комунальної власності.
При цьому суд вважає, що в період дії воєнного стану зазначена заборона є самостійною правовою підставою для прийняття суб'єктом, уповноваженим на розгляд відповідних клопотань, рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в період дії воєнного стану, безвідносно до підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України.
В іншому разі, якщо виходити з тієї позиції, що відмова може надаватися виключно з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, це буде прямо суперечити заборонним нормам того ж самого нормативно-правового акту, а саме підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які мають імперативний характер і містять юридичний обов'язок компетентних органів влади та їх посадових осіб утриматися від вчинення певних дій (прийняття рішень), а якщо точніше встановлюють пряму заборону на їх вчинення (прийняття) з відповідними юридичними наслідками за їх недотримання.
При цьому суд також бере до увагу правову позицію, викладену у постанові КАС ВС від 03.08.2023 у справі № 300/3771/22.
У вказаному рішенні зазначено, що з огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом № 2145-IX, з 07.04.2022 до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.
Крім того, колегія суддів КАС ВС констатувала, що чинне законодавство, яке регулює відносини у період воєнного стану не містить винятків у застосуванні положень підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, а також не містить застережень, що розгляд поданих клопотань про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність переноситься на період після припинення воєнного стану, не зупиняє перебіг строків, встановлених для розгляду даного питання та не звільняє від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, у вищезазначеній постанові Верховний Суд вже сформулював правову позицію, відповідно до якої рішення органу місцевого самоврядування про відмову в наданні дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є законним, якщо підставою для його прийняття є підпункт 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.
Наведена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 18.02.2025 у справі № 380/10564/22, від 18.09.2024 у справі № 380/11336/22, від 23.09.2025 у справі № 160/10127/23.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Таким чином, оскільки спірне рішення відповідача ґрунтується саме на імперативних вимогах підпункту 5 пункту 27 розділу «Перехідні положення» X ЗК України, суд доходить висновку, що таке рішення прийняте правомірно та з дотриманням вимог законодавства, оскільки інших альтернативних дій вказана місцева рада не вправі була вчиняти.
Згідно з пунктом 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994 статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також, суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За приписами частин 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Межиріцької сільської ради (адреса: пров. Виконкомівський, 1, с. Межиріч, Дніпропетровська обл., 51473; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04338948) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар