Номер провадження: 11-сс/813/64/26
Справа № 505/2510/25 1-кс/505/1139/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника - ОСОБА_7 ,
власника майна - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 06.08.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025161180000532 від 19.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 06.08.2025 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на мобільний телефон марки «Iphone 12»; грошові кошти у сумі 200 доларів США двома купюрами номіналом у 100 доларів США кожна, які належать ОСОБА_8 , заборонивши власнику майна та третім особам користуватися, відчужувати та розпоряджатися ним будь-яким чином.
Рішення мотивоване тим, що зазначені предмети, речі та грошові кошти мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, оскільки можуть зберігати сліди кримінального правопорушення.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального закону.
Доводи обґрунтовує тим, що майно вилученого незаконно, оскільки відбулась неприпустима підміна особистого обшуку «оглядом місця події». Вилучення iPhone 12 та 200 доларів США оформлено протоколом «огляду місця події» від 02.08.2025, тоді як за змістом дій правоохоронців це був фактичний особистий обшук затриманої особи.
Майно не має статусу речових доказів та не підлягає спеціальній конфіскації.
Клопотання не містило всіх необхідних відомостей та належних доказів.
Мобільні телефони уже повернуті їх власникам. Крім того, мобільні телефони свідків та підозрюваного вже були оглянуті (деякі - повторно) за протоколами від 22.07.2025 та 03.08.2025. Отже, слідство отримало потрібну інформацію; подальший арешт iPhone 12 ОСОБА_8 не відповідає критеріям необхідності та пропорційності.
Кошти в сумі 200 доларів США були отримані ОСОБА_8 як звичайна оплата за проїзд в таксі.
Крім того, зазначає, що клопотання про арешт майна не підписано слідчим, а тому воно не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання слідчого або визначити мінімально необхідні обмеження щодо майна відповідно до ст. 170, 173 КПК України.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, власника майна та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора. який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ч. 2 ст. 173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження вбачається, що Подільським РУП ГУНП в Одеській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025161180000532 від 19.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 18 липня 2025 року до чергової частини Подільського РУП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від НОМЕР_1 прикордонного загону про те, що в ході протидії незаконному переправленню через державний кордон України осіб, чоловічої статі віком від 18 до 60 років, яким на період дії воєнного стану в Україні виїзд за межі території України заборонено, було виявлено групу осіб з числа місцевих мешканців Подільського району Одеської області, які організували так званий канал незаконного переправлення осіб через державний кордон України, поза встановленими пунктами пропуску, з корисливих мотивів, а саме за грошову винагороду. (ЄО 8626 від 18.07.2025).
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що громадянин ОСОБА_8 спільно з невстановленими особами організовував незаконне переправлення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 через державний кордон України, за що мав отримати грошові кошти у сумі 1000 доларів США.
Зважаючи на виниклі обставини, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а також відшукання та вилучення речових доказів, а саме: рукописних та друкованих записів, банківських карток, технічних засобів, в тому числі мобільних телефонів, сім-карт мобільних операторів, а також коштів отриманих злочинним шляхом, 02.08.2025 проведено огляд місці події на ділянці місцевості за координатами (48.173063, 29.163711), в ході якого було виявлено грошові кошти у сумі 200 доларів США, 2 купюрами номіналом у 100 доларів кожна, а також мобільний телефон марки «Iphone 12», належні громадянину ОСОБА_8 .
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що на підставі долучених до клопотання матеріалів, прийшов до висновку, що вилучене майно, може відповідати критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України.
Посилання представника на нібито незаконність вилучення майна через «підміну» особистого обшуку оглядом місця події є безпідставними, оскільки проведення огляду місця події передбачене КПК України як самостійна слідча (розшукова) дія, під час якої допускається виявлення та вилучення речей і документів, що мають значення для кримінального провадження. Сам по собі факт вилучення майна під час такої процесуальної дії не свідчить про її незаконність чи порушення прав особи.
Твердження про те, що вилучене майно не має статусу речових доказів та не підлягає арешту, також є необґрунтованими, оскільки в межах кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ст. 332 КК України, мобільні телефони та грошові кошти обґрунтовано визнані речовими доказами, адже можуть містити відомості щодо організації незаконного переправлення осіб через державний кордон, зв'язків між співучасниками, маршрутів, домовленостей, а також підтверджувати отримання неправомірної вигоди.
Доводи про відсутність необхідності у подальшому арешті майна у зв'язку з тим, що телефони вже оглянуті, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки арешт майна застосовується не лише з метою отримання інформації, а й для забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх знищення, зміни чи відчуження, а також для забезпечення можливості проведення додаткових експертних досліджень. Той факт, що частина інформації вже отримана, не виключає необхідності подальшого збереження носіїв інформації у розпорядженні органу досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги про недоліки клопотання, у тому числі щодо відсутності підпису слідчого, не є підставою для скасування ухвали, оскільки клопотання було погоджене прокурором його особистим підписом та розглянуте судом у встановленому законом порядку. Формальні зауваження, які не вплинули на зміст прийнятого рішення та не порушили права сторони захисту, не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на вищевикладене, будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає та стороною захисту надано не було.
Крім того під час судового розгляду суду апеляційної інстанції стало відомо про направлення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12025161180000532 від 19.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України у порядку ст.ст. 283, 615 КПК України, для розгляду справи по суті до суду першої інстанції.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 06.08.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025161180000532 від 19.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4