27.04.26
22-ц/812/851/26
Провадження № 22-ц/812/851/26
іменем України
21 квітня 2026 року м. Миколаїв
справа № 488/4879/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем - Коростієнко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс"
на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 17 лютого 2026 року суддею Селіщевою Л.І., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс",
треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевич Степан Вікторович,
приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович,
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за реєстровим номером № 107711, про стягнення з ОСОБА_2 на користь
ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн фінанс" 36282,50 грн, з яких 35082,50 грн кредитної заборгованості та 1 200 грн плати за вчинення виконавчого напису.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на вчинення виконавчого напису у не передбачений законодавством спосіб та за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог кредитора.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзиву на позовну заяву ні відповідач ні треті особи не скористалися.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2026 року позов задоволено, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. 20.11.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 107711, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" заборгованості в розмірі 36 282,50 грн визнано таким, що не підлягає виконанню. З ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" на користь ОСОБА_1 стягнуто 968,96 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", якою керувався приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису, визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття, зокрема щодо кредитних договорів, які не посвідчені нотаріально.
Тобто виконавчий напис вчинено без достатньої правової підстави.
Порушення нотаріусом порядку є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (Постанова ВП Верховного Суду від 21.09.2021 № 910/10374/17).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення.
Апелянт просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Також апелянт просив стягнути за позивачки ОСОБА_1 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що пунктами 2, 3 частини третьої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат на надання правової допомоги має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес та поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Відповідно до пункту 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінка у 10 000 грн складання позовної заяви немайнового характеру, що не підлягає виконанню, яка містить в собі загальні норми права, складена адвокатом, який має вищу юридичну освіту, є значно завищеною відносно складності справи, яка не потребує спеціальних знань.
Крім того, у справі, що переглядається, адвокатом не подано жодного доказу на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, а матеріали справи не містять навіть договору про надання професійної правничої допомоги.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки Компаніченко Т.О. посилався на співмірність витрат на правничу допомогу розміру позовних вимог.
Також вказував на відсутність у суду права зменшувати розмір витрат на правову допомогу за власною ініціативою. Зазначав, що зменшення їх розміру можливе лише за обґрунтованим клопотанням іншої сторони.
Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис № 107711 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" 36 282,50 грн, з яких 35082,50 грн заборгованості за кредитним договором № 280355619 від 12.06.2020 року за період з 04.11.2020 року по 04.11.2020 року та 1 200 грн плати за вчинення виконавчого напису у розмірі.
Згідно наявних в матеріалах справи копії актового запису про зміну імені, копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 змінила прізвище на " ОСОБА_3 ", після державної реєстрації шлюбу - " ОСОБА_4 ".
Врахувавши приписи статей 137, 141 ЦПК України, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позиція апеляційного суду
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що зазначений представником позивача розмір витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, належним чином не обґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на правову допомогу, суд першої інстанції обмежився посиланням на приписи статей 137, 141 ЦПК України, не дослідивши надані позивачкою докази розміру витрат на правничу допомогу.
У матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги від 08.10.2025 року, укладений між АО «Гроно легал» та ОСОБА_1 , пунктом другим якого визначено розмір гонорару 10 000 грн та строки його сплати - 5 000 грн у момент укладення договору та 5 000 грн до 30.11.2025 року (а.с. 19).
Також в матеріалах справи наявний ордер, виданий адвокату Кучерявій Т.Ю. адвокатським об'єднанням «Гроно легал» на представництво інтересів ОСОБА_5 (а.с. 5).
Справа розглянута без участі сторін та їх представників.
Отже, дії представника позивачки щодо надання правничої допомоги полягали лише у складанні тексту позовної заяви та долученні до позову копій документів, які підтверджують особу позивачки, укладення кредитного договору та вчинення виконавчого напису.
Беручи до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ціну позову та значення справи для сторони, колегія суддів доходить висновку, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним та підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні в оскаржуваній частині шляхом зменшення витрат позивачки ОСОБА_1 на правничу допомогу до 5 000 грн.
Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення з ОСОБА_1
1 453,44 грн судового збору, сплаченого апелянтом при поданні апеляційної скарги, вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
За правилами частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У справі, що переглядається, рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог апеляційним судом не змінюється, тому підстави для відшкодування позивачкою судових витрат відповідача відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 17 лютого 2026 року змінити в оскаржуваній частині.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" 5 000 (п'ять тисяч) витрат на надання правової допомоги.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
Т.В.Серебрякова
Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2026 року