КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/2010/21
Провадження № 2/488/72/26 р.
Іменем України
27.04.2026 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Волошиної Я.І., Гейко І.О.,
за участю представника позивача - прокурора Ярош Н.С.,
відповідачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідачки - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, який діє в інтересах держави, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та витребування земельної ділянки, -
Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва, який діє в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до відповідачів - Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в якому просить:
1) визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 700 кв.м з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
2) витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 700 кв.м з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 , грошовою оцінкою 434343 грн.;
3) стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.
В обгрунтування позову прокурор вказав наступне.
Рішенням Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта за реєстраційним номером 1617463348101 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 , про що 07.08.2018 вчинено запис № 27400392.
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 4179 від 11.09.2020 року земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 , про що того ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 38142933.
Прокурор зазначив, що рішення Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125 було прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 16.07.2020 року № 946/12.01-24, згідно Генерального плану, земельна ділянка площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 розташована на території багатоквартирної житлової забудови та належить до зони Ж-3 - зона розміщення багатоквартирної багатоповерхової забудови, де передбачається розміщення житлових будинків 5-9 поверхів (окремо розташовані або зблоковані), житлових будинків АДРЕСА_2 і вище поверхів (відповідно до розробленої містобудівної документації в якості архітектурних акцентів).
Відповідно до Плану зонування міста Миколаєва вказана земельна ділянка розташована в зоні мішаної малоповерхової від 2-х до 4-х поверхів житлової забудови (Ж-3); зона призначена для розташування багатоквартирних 2-4 поверхових житлових будинків, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування, окремих об'єктів загальноміського значення.
Переважними видами використання земельних ділянок у цій зоні є багатоквартирні житлові будинки до 4 поверхів, магазини, гуртожитки, клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення, бібліотеки, виставкові зали, музеї, заклади для занять спортом, дитячі дошкільні установи, навчально-виховні комплекси, загальноосвітні школи, малі архітектурні форми, майданчики у внутрішньодворових просторах - дитячі, відпочинку, спортивні, господарські.
Окрім того, в межах вказаної зони, відповідно до Плану зонування, розміщуються окремі житлові будинки садибного типу, що існували на момент розроблення зонінгу. При цьому будівництво та подальше обслуговування нових індивідуальних житлових будинків в межах вказаної території не передбачено.
Крім того, згідно інформації Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 19.05.2021 року № 1166-01-21 відповідно до переважних та супутніх видів використання території зони Ж-3, будівництво та подальше обслуговування індивідуальних житлових будинків не допускається.
Посилаючись на те, що згідно з Генеральним планом міста Миколаєва, Правилами використання та забудови території міста Миколаєва та Планом зонування міста Миколаєва спірна земельна ділянка належить до зони перспективної багатоквартирної багатоповерхової забудови, де передбачається розміщення багатоквартирних житлових будинків; надання спірної земельної ділянки саме для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку суперечить містобудівній документації, вимогам законодавства та її функціональному призначенню, позивач просить позов задовольнити.
16.07.2021 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти позову та просила відмовити в його задоволенні. В обгрунтування відзиву відповідач зазначила, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, яку придбала на законних підставах за договором купівлі-продажу від 11.09.2020 року, посвідченим нотаріально, право власності зареєстроване у встановленому законом порядку. Вказала, що цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру, у яких відсутні відомості про обмеження її використання. Посилалась на рішення Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125, яким затверджено проєкт землеустрою та передано спірну земельну ділянку у власність для житлової забудови без встановлення обмежень.
Також відповідач зазначила, що Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради 13.04.2021 року їй видано будівельний паспорт для будівництва індивідуального житлового будинку, що підтверджує правомірність використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Вказала, що ОСОБА_3 на законних підставах набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а орган місцевого самоврядування - Миколаївська міська рада, в межах своїх повноважень здійснила передачу земельної ділянки, як розпорядник.
Відповідач наголосила, що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, сплатила за неї визначену ціну та усі передбачені законодавством платежі і збори, а також понесла витрати на впорядкування та підготовку території до забудови та здійснення будівництва. Натомість прокурором не доведено порушення вимог законодавства при передачі земельної ділянки, та порушення інтересів держави чи підстав для витребування спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідач просила суд врахувати її майновий стан та статус багатодітної сім'ї і звільнити від стягнення судового збору.
30.07.2021 року прокурор надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що ним заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню, а наведені ОСОБА_1 заперечення у відзиві є необгрунтованими та такими, що підлягають відхиленню.
04.08.2021 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вона заперечувала проти доводів, викладених у відповіді на відзив керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначила, що відповідно до законодавства України повноваження щодо затвердження плану зонування території належать виключно до компетенції органів місцевого самоврядування. План зонування території розробляється на підставі генерального плану населеного пункту та визначає функціональне призначення територій, умови та обмеження їх використання.
План зонування території м. Миколаєва, затверджений рішенням міської ради від 17.05.2018 року № 36/13, передбачає, що в межах зони Ж-3 допускається, зокрема, розміщення житлових будинків садибного типу як супутнього виду використання. Вказане узгоджується з виданим будівельним паспортом на забудову земельної ділянки.
Земельна ділянка з відповідним кадастровим номером була надана рішенням міської ради від 17.07.2018 № 40/125 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що відповідає її цільовому призначенню та вимогам містобудівної документації. Порушень законодавства при її відведенні та використанні не встановлено, і прокурором не доведено невідповідність намірів забудови вимогам плану зонування території, а відтак відсутній предмет спору. Посилаючись на таке, відповідачка просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
22.09.2021 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що у 2017 році він звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На той час за вищевказаною адресою знаходилася свалка сміття, територія багато років перебувала у занедбаному стані.
Отримавши відповідні висновки служб та відділів, Миколаївська міська рада рішенням чергової сесії надала згоду на виготовлення проекту землеустрою. Рішенням сесії Миколаївської міської ради № 40/125 від 17.07.2018 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 700 м.кв. із земель комунальної власності, зарахувавши її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Будь-які обмеження у використанні земельної ділянки не існували.
Відповідач зазначив, що для оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки він отримав Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4810170472020 від 07.09.2020 р., в якому також зазначено цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Есплікація земельних угідь: 0,0700 га - малоповерхова забудова. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки - не зареєстровані.
Вказав, що згідно вимог законодавства ним на законних підставах набуто право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а орган місцевого самоврядування - Миколаївська міська рада в межах свої повноважень здійснила передачу земельної ділянки, як розпорядник.
Також відповідач посилався на те, що позовна заява не містить доказів того, чим саме відповідачами порушено інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, відповідно відсутня обставина, зазначена прокурором як підстава позову; не доведено якими саме діями порушено Миколаївською міською радою процедуру передачі землі ОСОБА_3
20.12.2021 року від відповідача - Миколаївської міської ради до суду надійшли пояснення, в яких Миколаївська міська рада, заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що діяла в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України і земельним законодавством. Вказала, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування уповноважені розпоряджатися землями територіальних громад. Згідно з нормами Земельного кодексу України (статті 12, 116, 118, 122, 123, 186?) надання земельних ділянок у власність або користування здійснюється на підставі належним чином розробленого та погодженого проекту землеустрою, а підставою для відмови у його затвердженні може бути виключно невідповідність такого проекту вимогам законодавства.
Зазначила, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 був розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку, отримав усі необхідні висновки уповноважених органів, не містив зауважень чи обмежень, а земельна ділянка належала до земель комунальної власності та не була надана у користування іншим особам. У зв'язку з відсутністю передбачених законом підстав для відмови, міська рада мала тільки один варіант правомірної поведінки - затвердити проєкт землеустрою та прийняти рішення про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 .
Міська рада також посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою після погодження проекту землеустрою орган місцевого самоврядування не має дискреції відмовити у його затвердженні з інших підстав, а перевірка відповідності законодавству здійснюється саме на стадії погодження.
Додатково зазначила, що дії державних органів щодо погодження проекту землеустрою сформували у набувача обґрунтовані очікування щодо правомірності набуття права власності, а подальше оскарження такого рішення суперечить принципу належного урядування та правової визначеності, сформульованому у практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, вказує на відсутність належних доказів порушення процедури відведення земельної ділянки, а також на те, що прокурор не довів порушення інтересів держави.
З огляду на викладене, Миколаївська міська рада просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні прокурор Ярош Н.С. підтримала позовні вимоги у повному обсязі з вищевикладених підстав, просила задовольнити позов.
Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій підтримав викладені у відзиві доводи та просив розглядати справу без його участі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі, та врахувати доводи, викладені у відзиві.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно вимог ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що п. 2 рішення Миколаївської міськради № 22/14 від 13.07.2017 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення із земель комунальної власності додаткової земельної ділянки орієнтованою площею 700 кв.м. з метою передачі у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , з подальшим присвоєнням адреси, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 12.04.2017 року № 15-996. Площу земельної ділянки уточнити проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Рішенням Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта за реєстраційним номером 1617463348101 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 , про що 07.08.2018 вчинено запис за № 27400392.
11.09.2020 року вказана земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4179 від 11.09.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л., про що того ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис за № 38142933.
Згідно інформації Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 19.05.2021 року № 1166-01-21 відповідно до генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, спірна земельна ділянка розташована на території багатоповерхової житлової забудови.
Відповідно до плану зонування території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 17.05.2018 року № 36/13, спірна земельна ділянка розташована у зоні Ж-3 (зона мішаної малоповерхової від 2-х до 4-х поверхів житлової забудови та громадської забудови). Зона призначена для розташування багатоквартирних 2-4 поверхових житлових будинків, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування, окремих об'євкіт загальноміського значення. Відповідно до переважних та супутніх видів використання території зони Ж-3 будівництво та подальше обслуговування індивідуальних житлових будинків не допускається.
Відповідно до інформації Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 22.02.2021 №129/12.01-24 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки чи містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва за кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 не видавались.
Також судовим розглядом встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради. Визнано протиправною відмову Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради у наданні будівельного паспорту ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . зобов'язано Департамент надати ОСОБА_1 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4810136600:06:082:0014.
13.04.2021 року Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради ОСОБА_1 було надано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані обставини підтверджено наявними в матеріалах справи копією рішення Миколаївського окружного адміністративного суду та будівельного паспорту.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Відповідно до ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В позовній заяві позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 17.07.2018 року № 40/125, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 700 кв.м з кадастровим номером 4810136600:06:082:0014 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є усталеною. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143, від 22.01.2025 у справі №446/478/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що "рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі №9 22/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою".
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд виходить із того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективність способу захисту полягає у його відповідності змісту порушеного права, характеру порушення та здатності реально поновити права особи.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 та від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 неодноразово наголошувала, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Так, судом встановлено, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради від від 17.07.2018 року № 40/125 вичерпало свою силу фактом його виконання. На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта за реєстраційним номером 1617463348101 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 , про що 07.08.2018 р. вчинено відповідний запис за № 27400392.
Таким чином, на думку суду, заявлена прокурором вимога про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради не забезпечить ефективного захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Що стосується позовної вимоги про витребування земельної ділянки у відповідачки ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
09.04.2025 року набрав чинність Закон України № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким доповнено ст. 388 ЦК України частиною 3, яка передбачає нові випадки, в яких держава не може витребувати майно добросовісного набувача на свою користь.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Статтею 390 ЦК України передбачено порядок розрахунків при витребуванні майна із чужого незаконного володіння.
Законом України № 4292-ІХ також доповнено ст. 390 ЦК України частиною 5, згідно якої суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Таким чином, законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.
Також Законом України № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною 2, згідно якої, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 та 388 цього Кодексу.
Відповідно до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Вказані положення передбачають оцінку правомірності втручання держави, зокрема, у право володіння кінцевого набувача, в тому числі на предмет необхідності виплати компенсації, незалежно від способу захисту, обраного позивачем.
Тобто, за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі №922/2555/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 суд зазначив про необхідність оцінки добросовісності кінцевого набувача, пропорційності застосовуваних до нього засобів та можливості відшкодування кінцевому набувачеві збитків за негаторним позовом.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, "Святі монастирі проти Греції" (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та "Колишній король Греції та інші проти Греції" [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення "справедливого балансу" між інтересами суспільства та інтересами заявника.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 стала власником спірної земельної ділянки на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 4179 від 11.09.2020 року. Доказів того, що вона придбала спірну земельну ділянку, будучи обізнаною про те, що ОСОБА_3 неправомірно набув право власності на цю земельну ділянку, матеріали справи не містять.
Як власник земельної ділянки відповідачка ОСОБА_1 протиправних дій щодо заволодіння земельною ділянкою не вчиняла, набула право власності на законних підставах, і тривалий час відкрито та безперешкодно володіє нею. На думку суду, усе вказане у своїй сукупності свідчить про те, що вона є добросовісним набувачем, а тому на неї розповсюджуються умови компенсації вартості майна.
Оскільки позивачем після набрання чинності Законом України № 4292-ІХ не внесено вартості спірної земельної дідянки на депозитний рахунок, то позовна вимога прокурора про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, який діє в інтересах держави, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та витребування земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва, код ЄДРПОУ 02910048, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, 73.
Відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРЮОФОП 26565573, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 .
Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 .
Суддя Л.І. Селіщева