27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/17785/25-ц
провадження № 61-4723ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просила суд:
визнати незаконною діяльність Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, що виразилися в проведенні розгляду звернення ОСОБА_2 від 15 листопада 2024 року щодо визначення йому способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати незаконним та скасувати Розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації «Про визначення участі батька у вихованні дитини» від 07 лютого 2025 року № 39;
визначити способи участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши наступний графік: кожну другу і четверту неділю місяця з 10:00 год. по 13:00 год. у присутності матері на території м. Києва: парків, дитячих майданчиках, кафе, з правом відвідування культурних та розважальних заходів, але без можливості відвідування місця фактичного проживання батька і з обов'язковим врахування стану здоров'я дитини. В інші дні за згодою матері і з урахуванням стану здоров'я дитини, її потреб і бажань. Відвідування днів народження дитини з 10:00 год. по 12:00 год. у перший вихідний день.
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд:
визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності матері, за наступним графіком: другі та четверті вихідні місяця з 11:00 год. суботи по 19:00 год. неділі; у дні офіційних державних свят, які відповідно до постанов Кабінету Міністрів України будуть визнані вихідними днями в державі з 11:00 год по 19:00 год. у непарні роки без присутності матері. у дні народження дитини з 11:00 год по 19:00 год у щороку у перший вихідний день без присутності матері; відпочинок дитини з батьком у літній час: перша половина червня - 15 днів, друга половина липня - 15 днів, перша половина серпня - 15 днів з 11:00 год першого дня вказаного періоду по 19:00 год. останнього дня вказаного періоду; другу половину осінніх, зимових та весняних шкільних канікул з 11:00 год. першого дня вказаного періоду по 19:00 год. останнього дня вказаного періоду; право телефонного та онлайн-зв'язку з дитиною щоденно з 19:00 по 20:00 год.;
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у реалізації права ОСОБА_2 на особисте спілкування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з установленим судом графіком.
В грудні 2025 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення зустрічного позову, в якій просив:
тимчасово визначення часу та місця побачень і спілкування батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , а саме: у перші та треті вихідні місяця починаючи з 19:00 год. п'ятниці по 19:00 год. неділі, без присутності матері ОСОБА_1 , за місцем проживання батька, у рекреаційних зонах та місцях загального відпочинку і дозвілля, починаючи з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/17785/25;
зобов'язати ОСОБА_1 забезпечити можливість щоденного спілкування батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 у телефонному режимі та за допомогою відеозв'язку з 19:00 год. по 20:00 год. за київським часом, тривалістю не менше 30 хвилин, через мобільні додатки «Viber», «WhatsApp», «Telegram», починаючи з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/17785/25;
зобов'язати ОСОБА_1 передавати малолітню доньку ОСОБА_3 батькові ОСОБА_2 у встановлений судом графік побачень за адресою місця фактичного проживання батька: АДРЕСА_1 , або в іншому попередньо та завчасно погодженому з батьком дитини місці.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову задоволено частково.
Тимчасово визначено час та місце побачень і спілкування батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , а саме: у першу та третю неділю місяця, починаючи з 10:00 год. по 16:00 год., без присутності матері ОСОБА_1 , за місцем проживання батька, у рекреаційних зонах та місцях загального відпочинку і дозвілля, починаючи з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/17785/25.
Покладено обов'язок на батька ОСОБА_2 забирати малолітню доньку ОСОБА_3 з її місця проживання на зустрічі та повертати дитину матері ОСОБА_1 за адресою місця її проживання по закінченню таких зустрічей.
Зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити можливість спілкування батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 щовівторка та щочетверга з 19.00 год. по 20:00 год. за київським часом, тривалістю не менше 30 хвилин у телефонному режимі за допомогою відеозв'язку через мобільні додатки «Viber», «WhatsApp», «Telegram», починаючи з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/17785/25.
В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року апеляційну скаргу адвоката Потапова І. І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року в частині визначення часу та місця побачень і спілкування батька, ОСОБА_2 , з малолітньою донькою, ОСОБА_3 , скасовано та постановлено нову про відмову в задоволенні заяви в цій частині.
В решті ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року залишено без змін.
У квітні 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує реальний спір, який виник із сімейних правовідносин та безпосередньо стосується реалізації батьківських прав і забезпечення права малолітньої дитини на спілкування з обома батьками. Вказаний спір має триваючий характер і на час розгляду справи по суті остаточно не вирішений.
Суд першої інстанції встановив, що доводи заявника про систематичне перешкоджання з боку матері у спілкуванні батька з дитиною є достатньо обґрунтованими для вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки тривале обмеження контактів дитини з батьком може призвести до поглиблення конфлікту між сторонами та негативно вплинути на психоемоційний стан і розвиток малолітньої дитини.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що метою таких заходів є не вирішення спору по суті, а тимчасове врегулювання правовідносин між сторонами з метою збереження існуючого стану та недопущення порушення прав та інтересів дитини до ухвалення остаточного рішення у справі.
Суд врахував положення статей 149-150 ЦПК України, відповідно до яких забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду, а також зважив на те, що у справах, пов'язаних із вихованням дітей, зволікання у вирішенні питання про спілкування з одним із батьків може мати незворотні наслідки.
Оцінюючи співмірність заявлених заходів, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення тимчасового порядку побачень і спілкування батька з дитиною в обмеженому часовому обсязі та визначення обов'язку матері забезпечити телефонне і відеоспілкування є заходами, які відповідають принципу балансу інтересів сторін, не вирішують спір по суті та є значно вужчими за обсягом, ніж позовні вимоги у зустрічному позові.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року в частині визначення часу та місця побачень і спілкування батька ОСОБА_2 , з малолітньою донькою ОСОБА_3 , та відмовив в задоволенні заяви в цій частині.
Відмовляючи в частині визначення часу та місця побачень і спілкування батька з малолітньою донькою суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлення графіку зустрічей у першу та третю неділю місяця з 10:00 год. до 16:00 год. без присутності матері та з визначенням місць їх проведення за своїм змістом є тотожними заявленим позовним вимогам, що є неприпустимим відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення судом першої інстанції в ухвалі про забезпечення позову конкретного графіку особистих зустрічей, навіть у зміненому, обмеженому або тимчасовому вигляді, фактично означає вирішення заявлених позовних вимог по суті. Такі дії виходять за межі завдань інституту забезпечення позову, який має виключно допоміжний та превентивний характер і не може використовуватися як спосіб наперед визначити порядок реалізації спірного права.
Зменшення обсягу або періодичності зустрічей порівняно з тими, що заявлені в позовних вимогах, не змінює правової природи відповідного заходу. Оскільки предметом спору є саме встановлення графіку особистих зустрічей, будь-яке його визначення в межах забезпечення позову, незалежно від інтенсивності чи тривалості, є передчасним та таким, що порушує баланс процесуальних прав сторін.
Більше того, часткове визначення порядку особистих зустрічей у межах забезпечення позову призводить до фактичного формування судового рішення без всебічного та повного з'ясування обставин справи, без оцінки доказів у їх сукупності та без надання належної оцінки запереченням іншої сторони, що суперечить засадам цивільного судочинства.
Верховний Суд погоджується з постановою апеляційного суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 727/3757/21, від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20.
Як убачається зі змісту первісного та зустрічного позовів у даній справі, предметом судового розгляду є визначення способу участі батька у вихованні дитини, зокрема, встановлення конкретного порядку та графіку особистих зустрічей. Саме ці обставини становлять суть спору між сторонами та підлягають з'ясуванню судом під час розгляду справи по суті з дослідженням усіх доказів, заслуховуванням позицій сторін, висновків органу опіки та піклування, а за потреби, спеціалістів.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову апеляційний суд у межах вимог чинного ЦПК України здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову у цій справі, зокрема в частині визначення графіку особистих зустрічей батька з донькою, оскільки заявлені вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними позовним вимогам.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення заяви про забезпечення позову та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання дій незаконними та скасування розпорядження, встановлення графіку спілкування батька з дитиною, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та зобов'язання не чинити перешкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник