27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 761/12038/21
провадження № 61-9387св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Кароєва-Яремчук Тетяна Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міхо Кирило Вадимович, на постанову Київського апеляційного суду
від 10 червня 2026 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ), Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Кароєва-Яремчук Т. М. (далі - державний нотаріус Кароєва-Яремчук Т. М.), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, зокрема, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
08 лютого 2019 року ОСОБА_2 склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно вона заповіла своєму сину ОСОБА_1 .
Маючи намір прийняти спадщину позивач, який постійно проживає в м. Чикаго, що в Сполучених Штатах Америки (далі - США), зміг звернувся до Генерального консульства України в м. Чикаго лише 02 червня 2020 року, оскільки відповідно до інформації із сайту «Генеральне консульство України в Чикаго» з 23 квітня 2020 року у зв'язку із прийняттям Урядом України рішення щодо заходів з метою запобігання виникненню та поширенню випадків захворювання гострою респіраторною хворобою COVID-19, в Генеральному консульстві України подовжено дистанційний режим роботи до 11 травня 2020 року включно, у зв'язку з чим було тимчасово призупинено консульський прийом громадян.
Крім того, відповідно до інформації із сайту «Генеральне консульство України в Чикаго» з 21 травня 2020 року в умовах збереження високих показників поширення вірусу COVID-19 у США, та зокрема, у штаті Іллінойс, з метою мінімізації ризиків зараження цією хворобою громадян України та іноземців, які відвідують консульську установу та потенційно можуть наражати себе та оточуючих, включно зі співробітниками установи, на небезпеку, Генеральним консульством України у м. Чикаго продовжено дистанційний режим роботи до 29 травня 2020 року включно. У цей період було тимчасово призупинено консульський прийом громадян.
Зважаючи на те, що 30 та 31 травня 2020 року були вихідними днями, то він зміг звернутися до Генерального консульства України у Чикаго з метою прийняття спадщини лише 02 червня 2020 року, де консул України в м. Чикаго ОСОБА_3 засвідчив його заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак постановою державного нотаріуса Кароєвої-Яремчук Т. М.) від 19 лютого 2021 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з підстав пропуску строку для прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що зазначений строк він пропустив з поважних причин, зокрема, у зв'язку з тим, що він проживає в США останні кілька років, оформлення довіреності та підготовка інших документів необхідних для подачі заяви про прийняття спадщини на території України потребувало багато часу та, відовідно, зумовило пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, замінено відповідачів Центральне міжрегіональне управління юстиції (місто Київ), Київську міську раду на ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів наявності об'єктивних, істотних і непереборних причин, які б унеможливлювали подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк. Проживання позивача за кордоном, а також введення обмежень у зв'язку з пандемією COVID-19 не позбавляли його можливості направити відповідну заяву поштою або звернутися до консульської установи раніше, до початку карантинних обмежень.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач мав об'єктивні труднощі для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , оскільки він не проживав з останньою, тривалий час перебував на території США, а карантинні обмеження, які існували з березня 2020 року і на момент закінчення строку подання заяви про прийняття спадщини, вплинули на дотримання ним строку подання такої заяви.
Апеляційний суд урахував, що пропуск строку на прийняття спадщини є незначним, зокрема строк, між останнім днем для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (06 травня 2020 року) та датою звернення ОСОБА_2 , як спадкоємця за заповітом, до Генерального консульства України в США з метою посвідчення заяви про прийняття спадщини (02 червня 2020 року) становить менше одного місяця. 02 червня 2020 року фактично було першим робочим днем фізичного прийому громадян України у Генеральному консульстві України в США, що свідчить про сумлінність позивача і відсутність в його діях процесуальної недбалості.
Крім того, колегія суддів взяла до уваги, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_2 за заповітом, що підтверджує її особисте волевиявлення щодо передачі всього належного їй майна саме йому.
Ігнорування заповіту як прямого виявлення волі спадкодавця суперечить засадам правової держави та принципам справедливості, а тому повинно враховуватися судом при вирішенні питання щодо надання додаткового строку на прийняття спадщини, адже неформальне вирішення судом питання про надання такого строку забезпечить реалізацію саме тієї спадкової волі, яку спадкодавець закріпила при житті.
Урахувавши останню волю спадкодавця як прояв свободи заповіту, наявність поважних причин незначного пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті його матері ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міхо К. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарженнязаявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, від 17 квітня 2019 року у справі № 161/9998/17 (у касаційній скарзі помилково зазначено № 169/9998/17) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач не довів наявності перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Зокрема, не надав доказів на підтвердження того, що з 06 листопада 2019 року до 06 травня 2020 року постійно проживав у м. Чикаго; не зазначив причин, у зв'язку з до травня 2020 року він не міг подати заяву про прийняття спадщини.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач мав можливість посвідчити заяву про прийняття спадщини не лише у консульстві, а й звернутися до будь-якого нотаріуса у США, а надалі легалізувати документ, чи направити заяву нотаріусу поштою.
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кучеренко Н. В., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міхо К. В., на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.,
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат
Міхо К. В., з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 761/12038/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні2025 року матеріали справи № 761/12038/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 (т. 1 а. с.11).
Відповідачка ОСОБА_2 є дочкою позивача ОСОБА_1 (т. 1 а. с.62).
Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на житло від 12 травня 1993 року, виданого на підставі розпорядження відділу (органу) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ( т. 1 а. с. 17).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Із заповіту, складеного 28 лютого 2019 року ОСОБА_2 слідує, що вона належне їй майно, зокрема й квартиру АДРЕСА_2 , заповіла своєму сину - позивачу у справі ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 11 листопада 2019 відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
02 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального консульства України в м. Чикаго США з метою оформлення спадщини, де консул України в м. Чикаго ОСОБА_3 засвідчив його заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
13 квітня 2020 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до Першої київської державної нотаріальної контори звернулася відповідачка ОСОБА_2 .
Постановою державного нотаріуса Кароєвої-Яремчук Т. М. від 19 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 , з яких: 1/3 частка належала ОСОБА_5 - матері спадкодавця, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 1/3 частка належала ОСОБА_4 - батьку спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем яких була їх дочка ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені статтями 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:
1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23).
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16,
від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду
від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21).
Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду
від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22).
Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 522/18483/21).
Спірні правовідносини виникли внаслідок реалізації ОСОБА_1 права на подання заяви про прийняття спадщини поза межами встановленого законом шестимісячного строку.
Відповідно до частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатична служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов'язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Закордонними дипломатичними установами України є:
1) Посольство України;
2) Посольство України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві;
3) Постійне представництво України при міжнародній організації;
4) Представництво України при міжнародній організації;
5) Місія України при міжнародній організації;
6) консульська установа України (Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України).
Статус, завдання та функції закордонних дипломатичних установ України визначаються цим Законом, Положенням про закордонні дипломатичні установи України, яке затверджується Президентом України.
Згідно зі змістом пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» одним з основних завдань органів дипломатичної служби є захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Наказом Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310 затверджено Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України (далі - Положення).
Відповідно до пункту 3.11.3 Положення спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.
За змістом пункту 3.11.1 на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені статтею 1298 ЦК України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) у Спадковому реєстрі у порядку, встановленому законодавством.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на час відкриття спадщини (06 листопада 2019 року) позивач не проживав разом зі спадкодавцем, оскільки тривалий час перебував на території США, де як і на території України, були запровадженні суворі карантинні обмеження у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, що підтверджується інформацією яка міститься у загальному доступі Урядового порталу.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211
«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні було запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався.
Строк карантину неодноразово продовжувався та був скасований з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Згідно з відомостями з відкритих джерел на території США початок федерального надзвичайного стану через COVID?19 карантинні обмеженні в тій чи іншій формі тривали з 13 березня 2020 року (оголошення Президента США) до 11 травня 2023 року, зокрема й у м. Чикаго, штат Іллінойс, США.
Установивши, що на території США, як і на території України, були запровадженні суворі карантинні обмеження у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19; пропуск строку на прийняття спадщини є незначним, зокрема, між останнім днем для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (06 травня 2020 року) та датою звернення ОСОБА_2 , як спадкоємця за заповітом, до Генерального консульства України в США з метою посвідчення заяви про прийняття спадщини (02 червня 2020 року) становить менше одного місяця; відсутність у діях позивача процесуальної недбалості, а також, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_2 за заповітом, що підтверджує її особисте волевиявлення щодо передачі всього належного їй майна саме йому, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними та, відповідно, правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Зазначене спростовує аргументи ОСОБА_2 про те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки позивач не довів наявності перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що позивач мав можливість звернутися до будь-якого нотаріуса у США, а надалі легалізувати документ, чи направити заяву нотаріусу поштою, оскільки ОСОБА_1 реалізував своє право на подання заяви про прийняття спадщини, як спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав зі спадкодавцем, шляхом звернення до Генерального консульства України у м. Чикаго, що прямо передбачено Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про дипломатичну службу», а також Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України.
Висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові
від 17 квітня 2019 року у справі № 161/9998/17 (у касаційній скарзі зазначено
№ 169/9998/17), на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до надання суб'єктивної оцінки обставинам, які були предметом аналізу суду апеляційної інстанції.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міхо Кирило Вадимович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник