27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/30568/21
провадження № 61-8637св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або банк), в якому просила стягнути на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070002890100 від 05 вересня 2013 року 12 559,58 доларів США (вклад), 9 387,15 доларів США (8% річних за вкладом), 2 603,45 доларів США (3% річних).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 вересня 2013 року між позивачкою та банком укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070002890100 на суму 10 000,00 дол. США. Відповідно до пункту 3 договору проценти по вкладу нараховуються на карту/рахунок № НОМЕР_1 .
Вказувала, що у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим 15 травня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «ПриватБанк».
30 червня 2014 року позивачці видано банківську виписку по карті: НОМЕР_1 , у якій вказано баланс на кінець періоду 12 559,58 дол. США.
Позивачка неодноразово зверталася до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути суму банківського вкладу з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв'язку із припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання на вказаних територіях.
Вказувала, що станом на день звернення до суду з позовом банківський вклад не повернуто.
Розмір процентів на банківський вклад за період з 30 червня 2014 року до 27 травня 2021 року становить 9 387,15 дол. США.
Зазначала, що оскільки банк на першу вимогу вкладника не повернув вклад, а продовжив безпідставно утримувати та користуватись чужими грошима, з відповідача за період з 30 червня 2014 року (рішення про припинення діяльності Кримської філії Банку) до 27 травня 2021 року підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2 603,45 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів подання заяви до відповідача про розірвання договору та/чи повернення вкладу з відсотками. На підставі чого зробив висновок, що у позивача відсутнє будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес.
Суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 передчасними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 05 вересня 2013 року № SAMDNWFD0070002890100, а саме: суму неповернутого вкладу 12 559,58 дол. США, несплачені проценти відповідно до умов договору - 6 574,55 дол. США, 3 % річних у розмірі 6,29 дол. США, а всього 19 140,42 дол. США.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Держави на відшкодування судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в суді першої інстанції, 5 267,63 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Держави на відшкодування судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, 7 901,44 грн.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка у травні 2021 року звернулася до банку з вимогою про розірвання договору вкладу та повернення грошових коштів.
Враховуючи те, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними доказами, а відповідач не виконав законну вимогу позивача про повернення належних йому коштів, апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки суму неповернутого вкладу у розмірі 12 559,58 дол. США, несплачені проценти відповідно до умов договору у розмірі 6 574,55 дол. США, 3 % річних у розмірі 6,29 дол. США, а всього - 19 140,42 дол. США.
Суми до стягнення визначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню в установленому порядку.
Водночас, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в частині того, що належним відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), оскільки у межах цієї справи відповідачем не доведено факту надання згоди кредитором на заміну боржника, відтак АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі зазначає, що належним боржником за депозитними договорами є ТОВ «ФК «Фінілон». Матеріали справи містять документи, що свідчать про заміну боржника у зобов'язанні. Правомірність, чинність та обов'язковість договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року було підтверджено у межах розгляду господарської справи № 904/1721/20 судом касаційної інстанції.
Отримання згоди від позивача як кредитора на переведення боргу (перерахування його коштів) на ТОВ «ФК «Фінілон» відбулося з дотриманням вимог законодавства (мовчазна згода).
Також заявник зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа є податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходів, нарахованих на підставі рішення суду, незалежно від способу виконання судового рішення.
Водночас у резолютивній частині рішення суду першої інстанції не зазначено, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, визначена без урахування податків і зборів, що підлягатимуть утриманню в установленому законом порядку.
Відзиви на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 липня 2025 року касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року поновлено АТ «Б «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 757/30568/21-ц з Печерського районного суду міста Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.
У вересні 2025 року матеріали справи № 757/30568/21-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 05 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SAMDNNWFD0070002890100 (далі - договір)на суму 10 000,00 дол. США. Вклад «Стандарт». Вклад оформлюється на строк 366 днів до 05 вересня 2014 року включно. На суму вкладу нараховується 8 % річних.
Відповідно до пункту 3 договору по закінченню кожного повного місця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою укладення договору, після 15:00 нараховані проценти за вкладом зараховуються на карту/рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 5 договору якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується на один строк, вказаний у розділі «Дані за вкладом» цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без заяви до банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.
За умовами пункту 9 договору у ОСОБА_1 та у банку є право дострокового розірвання цього договору за умови повідомлення один одного за два банківських дні до дати розірвання договору (том 1, а.с. 6-7).
Відповідно до даних виписки від 30 червня 2014 року видно, що станом на 05 квітня 2014 року розмір вкладу становить 12 559,58 дол. США (том 1, а. с. 8-10).
21 травня 2021 року ОСОБА_1 на адресу відповідача засобами поштового зв'язку направлено заяву про розірвання договору банківського вкладу, повернення вкладу та нарахованих процентів (том 1, а. с. 11-12).
Відповідно до даних договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до договору від 18 листопада 2014 року), укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», та електронного додатку № 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, переведено борг перед ОСОБА_1 у розмірі 12 477,57 дол. США та 84,74 дол. США на ТОВ «ФК «Фінілон» (том 1, а. с. 46-49).
Листом від 10 червня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-210525/14256 повідомило позивачку про неможливість виконання вимог останньої. Рекомендовано у разі виникнення необхідності звернутись до банку з використанням будь-якого авторизованого каналу зв'язку або особисто подати письмовий запит до АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 55-56).
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п'ята статті 1061 ЦК України).
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент, з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку, якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірвання внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням, що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21)).
У цій справі суд апеляційної інстанції встановив наявність у позивачки порушеного права, за захистом якого вона звернулася до суду. Суд встановив, що 21 травня 2021 року позивачка звернулася до банку з вимогою про розірвання договору банківського вкладу, повернення вкладу та нарахованих процентів.
Згідно з відомостями накладної № 0100193258900 зазначену заяву направлено засобами поштового зв'язку 21 травня 2021 року.
Ураховуючи те, що матеріали справи не містять відомостей про дату отримання відповідачем заяви позивачки, апеляційний суд дійшов висновку, що датою розірвання договору слід вважати 23 травня 2021 року (21 травня 2021 року + 2 дні (згідно пункту 9 договору).
Встановивши, що банк на вимогу вкладника не повернув вклад, нараховані проценти, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу, процентів за вкладом та штрафних санкцій.
Доводів щодо неправильного визначення розміру вкладу та щодо стягнення відсотків касаційна скарга не містить.
Водночас, доводи заявника щодо необхідності зазначення у резолютивній частині рішення застереження про утримання податків і зборів також не впливають на законність судових рішень. Обов'язок податкового агента щодо утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору виникає безпосередньо з норм податкового законодавства та не потребує окремого зазначення у судовому рішенні. Наявність або відсутність такого формулювання не змінює змісту грошового зобов'язання і не є підставою для скасування судового рішення.
Заявник у касаційній скарзі зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитами позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014 року, тому банк не є належним відповідачем у справі.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) сформульовано висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року в справі № 910/13/21 зазначено, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.
Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавала згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивачки.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 24 квітня 2024 року в справі № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24) та інших.
Саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а, отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно виснував, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.
У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), на яку посилається заявник, зазначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Закон передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).
Оскільки статтями 513, 520, 1059 ЦК України передбачено, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням, тому наведені висновки не є застосовними у справі, що переглядається.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), наведеній в касаційній скарзі, вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), яку також зазначає заявник, вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Договір про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» є дійсним та підлягає виконанню.
Вказані висновки нерелевантні до спірних правовідносин, в яких договір про переведення боргу не створив правових наслідків для вкладника.
Банк у касаційній скарзі посилається також на те, що постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» про внесення змін до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10 січня 2020 року. Зазначає, що судовим рішенням підтверджено дійсність договору про переведення боргу.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
ОСОБА_1 не була учасником справи № 904/1721/20 та встановлені постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року обставини преюдиційного значення для нього не мають.
Крім того, у цій справі суд апеляційної інстанції виснував, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не створив правових наслідків для ОСОБА_1 , а для АТ КБ «ПриватБанк» чи ТОВ «ФК «Фінілон».
Касаційна скарга висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, фактично зводиться до переоцінки доказів щодо відсутності в АТ КБ «ПриватБанк» обов'язку з виконання їх умов з підстав переведення боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають і не є суттєвими.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник