01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 396/448/18
провадження № 61-14491св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Новоукраїнський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області,
учасники справи за позовом третьої особи:
третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Фермерське господарство «Чередніченко і К»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Новоукраїнський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Южноукраїнське міське відділення державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року в складі судді Цотка В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Новоукраїнський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Новоукраїнський РВ ДВС), про виділення частки з майна, що є у спільній власності.
Позов мотивований тим, що рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 371 336,60 грн задоволено. У зв'язку з відмовою боржника добровільно виконати вказане рішення суду державний виконавець наклав арешт на нерухоме майно, за рахунок якого можна здійснити погашення боргу, а саме на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, на якій розташований вказаний комплекс.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2013 року та додатковим рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2014 року встановлено, що зазначений комплекс будівель належить на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частках по 1/2 кожному. Земельна ділянка під комплексом належить на праві власності ОСОБА_2 у частці 1 ціла.
Позивач зазначала, що частина комплексу будівель, яка належить боржнику, не була виділена в натурі при ухваленні судового рішення. Тому з метою звернення стягнення на майно відповідача, вона вимушена звернутися до суду з позовом у цій справі.
З огляду на викладене, з урахуванням усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 просила:
виділити в натурі частку ОСОБА_2 у комплексі будівель за адресою: АДРЕСА_1 , з виділенням відповідної частки земельної ділянки - кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, на якій розташована частка майна, для звернення на неї стягнення.
У квітні 2019 року Фермерське господарство «Чередніченко і К» (далі - ФГ «Чередніченко і К») як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подало позов до ОСОБА_1 , Новоукраїнського РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, Южноукраїнського міського відділення державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Южноукраїнське МВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області) про визнання права власності на нерухоме майно та звільнення майна з-під арешту.
На обґрунтування вимог зустрічного позову вказано, що ФГ «Чередніченко і К» засноване у березні 1996 року ОСОБА_2 та зареєстроване на підставі розпорядження Новоукраїнської районної державної адміністрації 13 березня 1996 року № 303-р.
Наприкінці 2010 року без отримання передбачених чинним законодавством дозволів, для потреби сільськогосподарського виробництва розпочато будівництво складу та майстерні на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зареєстрований голова фермерського господарства Чередніченко А. М. Будівництво приміщення триває і до теперішнього часу, через брак фінансів фермерське господарство не зверталося до визначених законом установ для введення комплексу будівель в експлуатацію та отримання на будівлі правовстановлюючих документів. Проте з самого початку всі будівлі використовуються фермерським господарством за їх прямим призначенням, з урахуванням ступеню завершеності будівництва кожної окремої споруди.
У лютому 2013 року відповідач ОСОБА_1 ініціювала у Новоукраїнському районному суді Кіровоградської області справу № 396/183/13-ц про поділ майна подружжя. Під час розгляду цієї справи стало відомо про протиправну видачу свідоцтва про право власності на комплекс будівель сільськогосподарського призначення, а саме свідоцтва про право власності, виданого 03 грудня 2011 року виконавчим комітетом Шишкинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_2 як фізичної особи. Також у вказаній справі не було залучено ФГ «Чередніченко і К» як окремий суб'єкт правовідносин. Саме ФГ «Чередніченко і К» з 2010 року до цього часу користується спорудами комплексу будівель як власник, за визначеним призначенням, продовжує добудовувати споруди.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року в справі № 396/2608/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено 371 336,60 грн. З метою виконання вказаного судового рішення було відкрито виконавче провадження ВДВС Новоукраїнського РУЮ. Так, державним виконавцем ВДВС Новоукраїнського РУЮ Бабак Р.О. складений акт опису і арешту майна ОСОБА_2 . В межах вказаного виконавчого провадження неодноразово проводилася оцінка комплексу будівель, але фермерське господарство не мало перешкод у використанні свого майна за цільовим призначенням. З червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстроване право спільної часткової власності з розміром частки 1/2 на вказаний спірний комплекс будівель. Дії ОСОБА_1 щодо поділу комплексу будівель сільськогосподарського призначення, порушують права власника ФГ «Чередніченко і К», адже може бути втрачено можливість використання майна за цільовим призначенням, що вимагає судового захисту.
Зі змісту висновку експерта від 22 січня 2019 року № 38 вбачається відсутність проєктно-кошторисної документації на будівництво об'єкта дослідження, що перешкоджає встановленню ступеня будівельної готовності незавершеного будівництва. При цьому відповідно до статті 331 ЦПК України право власності на спірне нерухоме майно належить ФГ «Чередніченко і К».
ФГ «Чередніченко і К» просило:
визнати за ним право власності на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 2,00 га, яка належить ОСОБА_2 на праві власності;
звільнити нерухоме майно - комплект будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця відділу ДВС Новоукраїнського РУЮ Кіровоградської області Луговою В. В. від 13 лютого 2013 року (номер запису про обтяження 15013715); постановою державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області від 15 липня 2014 року (номер запису про обтяження 15013647).
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2019 року позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ФГ «Чередніченко і К» до ОСОБА_1 , Новоукраїнського РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, Южноукраїнського МВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про визнання права власності на нерухоме майно та звільнення майна з-під арешту прийнято для спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Новоукраїнський РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області про виділення частки із майна, що є у спільній власності.
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Виділено в натурі та визнано право власності за ОСОБА_1 (співвласнику № 1) на частину комплексу будівель загальною площею 498,744 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (яку позначено у додатку 2 до висновку експерта № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 зеленим кольором): частина будівлі зерносховища (ангар) літ «А» 119,944 кв. м; будівля для зберігання техніки (гараж) літ. «Б» 264,80 кв. м; будівля майстерні для ремонту техніки літ «В» 78 кв. м.; будівля приміщення для охоронців літ. «Г» 36 кв. м.
Виділено в натурі та визнано право власності за ОСОБА_2 (співвласнику № 2) частину комплексу будівель загальною площею 594,057 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (яку позначено у додатку 2 до висновку експерта № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 синім кольором): частина будівлі зерносховища (ангар) літ «А» 594,057 кв. м.
Для ізолювання приміщень обом співвласникам запропоновано побудувати розподільну стіну в будівлі зерносховища (ангар) літ. «А». Враховуючи наявність воріт в обох новоутворених частинах цієї будівлі співвласники можуть користуватись відокремлено кожен своєю частиною.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділено в натурі та визнано ОСОБА_1 (співвласнику № 1) на 1/2 частку земельної ділянки на праві приватної власності площею 1,00 га зі складу земельної ділянки з кадастровим номером 3524087200:02:000:5318 площею 2,00 га, яка розташована: Шишкинська сільська рада, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, за межами населеного пункту (яку в графічному додатку 3 до висновку експерта № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 заштриховано зеленим кольором), обмежена поворотними точками 21-2-3-4-15-16-17-18-9-19-20-21 і описується наступним чином: від точки «21» до точки «2» довжиною 13,76 м; від точки «2» до точки «3» довжиною 99,42 м; від точки «3» до точки «4» довжиною 202,46 м; від точки «4» до точки «15» довжиною 35,06 м; від точки «15» до точки «16» довжиною 144,53 м; від точки «16» до точки «17» довжиною 47,15 м; від точки «17» до точки «18» довжиною 40,91 м; від точки «18» до точки «9» довжиною 1,40 м; від точки «9» до точки «19» довжиною 0,94 м; від точки «19» до точки «20» довжиною 14,81 м; від точки «20» до точки «21» довжиною 0,47 м. Вхід на виїзд на виділену земельну ділянку співвласнику № 1 пропонується здійснювати через наявні хвіртку та ворота, влаштовані по межі 2-3 досліджуваної земельної ділянки.
Виділено в натурі та визнано за ОСОБА_2 (співвласнику № 2) 1/2 частку земельну ділянку на праві приватної власності площею 1,00 га зі складу земельної ділянки з кадастровим номером 3524087200:02:000:5318 площею 2,00 га, яка розташована: Шишкинська сільська рада, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, за межами населеного пункту (яку в графічному додатку 3 до висновку експерта №3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 заштриховано синім кольором), обмежена поворотними точками 1-21-20-19-9-18-17-16-15-1 і описується наступним чином: від точки «1» до точки «21» довжиною 186,24 м; від точки «21» до точки «20» довжиною 0,47 м; від точки «20» до точки «19» довжиною 14,81 м; від точки «19» до точки «9» довжиною 0,94 м; від точки «9» до точки «18» під кутом 45 довжиною 1,40 м; від точки «18» до точки «17» довжиною 40,91 м; від точки «17» до точки «16» довжиною 47,15 м; від точки «16» до точки «15» довжиною 144,53 м; від точки «15» до точки «1» довжиною 64,33 м. Вхід на виїзд на виділену земельну ділянку співвласнику № 2 пропонується здійснювати через наявні ворота, влаштовані по межі 1-21-2 досліджуваної земельної ділянки.
Припинено за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3524087200:02:000:5318 площею 2,00 га, яка розташована: Шишкинська сільська рада, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, за межами населеного пункту
У задоволенні позову третьої особи ФГ «Чередніченко і К», що заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_1 , Новоукраїнського РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, Южноукраїнського МВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про визнання права власності на нерухоме майно та звільнення майна з-під арешту відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 13 501,91 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виділення в натурі частки з майна, що є у спільній власності сторін, адже вони є сумісними співвласниками, яким належить по 1/2 частки кожному комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, яка розташована за адресою: Шишкинська сільська рада, Новоукраїнський район, Кіровоградська область.
Оскільки договір про спільну часткову власність на комплекс будівель та земельну ділянку між сторонами не укладався, порядок володіння, користування та розпорядження комплексом будівель та земельною ділянкою не визначений, то виділенням частки з майна будуть реалізовані відповідні права співвласника ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, врахувавши принципи розумності, пропорційності та справедливості, а також висновок експерта Кропивницького відділення КНДІСЕ від 12 січня 2023 року № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виділивши сторонам у натурі частину комплексу будівель та частину земельної ділянки відповідно до другого варіанта розподілу, запропонованого експертом, який не передбачає відступлення від ідеальних часток та сплати компенсації.
При цьому для виділу частки в натурі зі спільної власності не вимагається наявність обумовлених підстав, як то звернення стягнення на майно відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ФГ «Чередніченко і К», адже доказів, які б підтверджували той факт, що комплекс будівель та земельна ділянка перебували на балансі ФГ «Чередніченко і К» і належить до статутного фонду, фермерським господарством не надано.
Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ФГ «Чередніченко і К» заявило вимоги про визнання права власності за ним на весь спірний майновий комплекс лише до ОСОБА_1 , тоді як спірне майно перебуває у спільній власності обох сторін. Враховуючи, що ОСОБА_2 є головою ФГ «Чередніченко і К» і виражає його волю, яка суперечить волі відповідача ОСОБА_2 , вбачається конфлікт вказаних осіб.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, задовольняючи позовні вимоги про виділ часток сторін у майні, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності, апеляційний суд відхилив.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити; позов третьої особи ФГ «Чередніченко і К» задовольнити та звільнити нерухоме майно з-під арешту; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які понесені у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про: виділ у натурі та визнання права власності на частку майна (із зазначення конкретного переліку складу майна) за ОСОБА_1 ; виділ в натурі та визнання права власності на частку майна (із зазначенням конкретного складу майна) за ОСОБА_2 ; припинення права спільної часткової власності на комплекс будівель та на земельну ділянку. Зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить, що вона звернулась до суду з позовом «Про звернення стягнення на майно», в якому просила: виділити в натурі частку ОСОБА_2 у спірному комплексі будівель з виділенням відповідної частки земельної ділянки, на якій розташована частка майна, для звернення на неї стягнення. Саме за такими позовними вимогами було відкрито провадження у цій справі. За час перебування справи у провадженні суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 позовних вимог не змінювала (не збільшувала, не уточнювала). Тому при ухваленні рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, прийняв рішення щодо прав і обов'язків, які не були предметом судового розгляду, що є порушенням статті 13 ЦПК України. У судовому засіданні апеляційного суду 01 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 підтвердив, що були заявлені інші позовні вимоги із посиланням на норми статті 371 ЦК України, тобто з метою звернення стягнення на майно відповідача. При цьому представник погоджувався з рішенням суду першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд не надав належної оцінки відповідним доводам;
суд першої інстанції не ухвалив рішення по суті єдиної позовної вимоги, яка зазначена у позовній заяві ОСОБА_1 , а саме: виділити в натурі частку ОСОБА_2 у спірному комплексі будівель з виділенням відповідної частки земельної ділянки, на якій розташована частка майна, для звернення на неї стягнення. При цьому суд не врахував, що спосіб і порядок виконання рішення у виконавчому провадженні вже визначено державним виконавцем. Відповідно до статті 433 ЦПК України встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення може суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, у випадках, встановлених законом. Крім того, згідно з інформацією про виконавче провадження виконавчий лист на виконанні у ВДВС Новоукраїнського РУЮ не перебуває, стан виконавчого документа зазначено: «переданий до підприємства». Отже, на цей час не існує рішення суду про встановлення іншого способу чи порядку виконання вказаного позивачем виконавчого документа, виданого на виконання рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року, а тому вона не може ставити питання про виділення частки для звернення на неї стягнення;
суди не врахували висновки, які викладені у постановах Верховного Суду в подібних правовідносинах;
суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України та не застосував статті 60 - 62 СК України, статтю 331 ЦК України, що призвело до порушення прав ФГ «Чередніченко і К»;
рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2013 року в справі № 396/183/13-ц не має преюдиційного значення під час розгляду цієї справи, як про це помилково зазначив суд першої інстанції. У рішенні ані мотивувальна, ані резолютивна частини не містять обґрунтування доказами та висновку про те, що спірний комплекс будівель є майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому ФГ «Чередніченко і К» не брало участі у розгляді справи № 396/183/13-ц, тому висновок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області щодо відсутності доказів про перебування комплексу будівель на балансі фермерського господарства у вказаній справі не створює для фермерського господарства преюдиційних наслідків;
апеляційний суд не врахував, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності. До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Тому саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства;
при вирішенні позову третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору - ФГ «Чередніченко і К» про визнання права власності господарства на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 судом не застосовано статті 331, 376 ЦК України. Саме за кошти фермерського господарства, без отримання передбачених чинним законодавством дозволів, для потреб сільськогосподарського виробництва було розпочато будівництво складу та майстерні на земельній ділянці, власником якої зареєстрований голова ФГ Чередніченко А. М. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у рішенні, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про втручання у право мирного володіння майном. У цій справі втручання здійснюється саме у володіння майном, що є власністю фермерського господарства та створене для забезпечення діяльності саме фермерського господарства. Крім того, матеріали справи свідчать, що спірний комплекс будівель не був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також не був закінчений будівництвом та зданий в експлуатацію. Таким чином, право власності на вказане нерухоме майно не виникло;
суд першої інстанції порушив норми земельного законодавства (статті 20, 33, 37 ЗК України) при вирішенні питання щодо права власності на земельну ділянку, яка на праві власності належить ОСОБА_2 . До правовідносин щодо права власності на спірну земельну ділянку не можуть бути застосовані положення статті 120 ЗК України. Отже, вказана земельна ділянка не мала статусу спільного майна подружжя та не перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому в суду не було правових підстав для поділу цієї земельної ділянки, визнання за ОСОБА_1 права власності на частину ділянки та вирішення питання про припинення права спільної часткової власності на неї.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 396/448/18 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2024 року матеріали справи № 396/448/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 листопада 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2024 року в справі № 671/1543/21, від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23, від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року в справі № 396/2608/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено повністю; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в загальному розмірі 371 336,60 грн.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2013 року в справі № 396/183/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 134 561,00 грн залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Додатковим рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2014 року в справі № 396/183/13-ц комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 134 561,00 грн залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному.
Постановою державного виконавця ДВС Новоукраїнського РУЮ Бабака Р. О. від 06 липня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48004150 з виконання виконавчого листа № 396/2608/14-ц, виданого 02 червня 2015 року, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 371 336,60 грн.
Згідно з актом опису й арешту майна від 22 вересня 2015 року державним виконавцем ДВС Новоукраїнського РУЮ Бабаком Р.О. під час примусового виконання виконавчого листа № 396/2608/14-ц, виданого 02 червня 2015 року, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 371 336,60 грн описано і накладено арешт на комплекс будівель загальною площею 714,0 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 2,00 га. Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯNN № 695854 указана земельна належить ОСОБА_2 .
Відповідно до технічного паспорта на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 встановлена наявність будівель за вказаною адресою.
У матеріалах справи наявна копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Шишкинська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області та копія проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 4,00 га за адресою: Шишкинська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області.
Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 079785 від 13 березня 1996 року ФГ «Чередніченко і К» зареєстроване юридичною особою. Місцезнаходження юридичної особи: с. Шишкине, Новоукраїнський район, Кіровоградська область.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 13 березня 1996 року № 23680693, виданого Новоукраїнською районною державною адміністрацією, голова ФГ «Чередніченко І К» - ОСОБА_2 .
У матеріалах справи наявна копія статуту ФГ «Чередніченко І К», який затверджений протоколом зборів членів ФГ «Чередніченко І К» від 07 квітня 2008 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 05 травня 2008 року.
Згідно з довідкою від 26 вересня 2018 року № 24, яка видана сектором містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Новоукраїнської районної державної адміністрації, комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , містобудівні умови та обмеження не надавалися.
Відповідно до довідки від 26 вересня 2018 року № 30-51/123, виданої Новоукраїнським РВ УДСНС України у Кіровоградській області, комплекс будівель, який належить ОСОБА_2 , актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, за участю працівників державного нагляду у сфері пожежної та техногенної безпеки у Новоукраїнському районі, не приймався.
Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 квітня 2024 року № НВ-99337125902024 земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, право власності на цю земельну ділянку належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на право приватної власності.
Відповідно до висновку експерта Кіровоградського НДЕКЦ від 22 січня 2019 року № 38 спірний комплекс будівель відноситься до нерухомого майна. Так як відсутня відповідна документація згідно з нормативними документами в галузі будівництва для порівняння запроектованих будівельних робіт та фактично виконаних будівельних робіт комплексу будівель, то наразі не вбачається можливим встановити ступінь будівельної готовності незавершеного будівництва досліджуваного об'єкта. Відповідність об'єктів комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , проєктно-технічній документації на їх будівництво наразі не вбачається можливим встановити, так як дана документація не надана для дослідження. Невідповідність об'єктів комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва, а саме ДБН В2.2-8-98 Підприємства, будівлі і споруди по збиранню та переробці зерна, ВНТП-АПК-13.07. Об'єкти для ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки та НАПБ А.01.001-2004 Правил пожежної безпеки в Україні наведені в дослідницькій частині. Відповідність об'єктів комплексу будівель СніП П-92-79 «Допоміжні будівлі і споруди промислових підприємств. Норми проектування» не проводилась в зв'язку втратою чинності останнього.
Згідно з висновком про вартість майна ТОВ НДКП «Пектораль» об'єкт оцінки - спірний комплекс будівель до складу якого входять: будівля зерносховища літ. «А», загальною площею 714,0 кв. м; будівля гаража літ. «Б», загальною площею 264,8 кв. м; будівля майстерні для ремонту техніки літ «В», загальною площею 78,0 кв. м; приміщення для охоронців літ. «Г», загальною площею 36,0 кв. м, що розташований на земельній ділянці загальною площею 2,00 га, станом на 25 лютого 2016 року має вартість без ПДВ 609 615,00 грн, в тому числі вартість земельної ділянки 36 577,00 грн.
З довідки від 02 березня 2018 року № 1, виданої ФГ «Чередніченко і К», встановлено, що ОСОБА_2 на цей час є головою ФГ «Чередніченко і К».
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26 листопада 2020 року в справі № П/811/64/16 визнано протиправними (незаконними) дії державного реєстратора Стальнікової Ж. В. щодо внесення змін до записів Єдиного державного реєстру №14351050003000081 від 19 вересня 2006 року в частині реєстрації змін до установчих документів (статуту) юридичної особи ФГ «Чередніченко і К» стосовно включення до членів фермерського господарства осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис від 19 вересня 2006 року про реєстрацію змін до установчих документів (статуту) юридичної особи ФГ «Чередніченко і К» щодо включення до членів фермерського господарства осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Визнано протиправними (незаконними) дії державного реєстратора Стальнікової Ж. В. стосовно внесення змін до записів Єдиного державного реєстру №14351050006000081 від 05 травня 2008 року в частині реєстрації змін до установчих документів юридичної особи - ФГ «Чередніченко і К» щодо включення до членів фермерського господарства ОСОБА_5 та скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис від 05 травня 2008 року про реєстрацію змін до установчих документів (статуту) юридичної особи ФГ «Чередніченко і К» щодо включення до членів фермерського господарства ОСОБА_5 . У задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Новоукраїнської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, скасування записів відмовлено.
У висновку експерта Кропивницького відділення КНДІСЕ від 12 січня 2023 року № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 надано два варіанти поділу в натурі комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 та виділення 1/2 частки земельної ділянки площею 1,0000 га (1/2 частки) зі складу земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:5318.
З інформаційної довідки, наданої Новоукраїнським відділом державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29 січня 2024 року № 5546, встановлено, що згідно з виконавчим листом № 396/2608/14-ц від 02 червня 2015 року, виданого Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 371 336,60 грн. Станом на 29 січня 2023 року всього стягнуто на користь стягувача 27 031,16 грн. Заборгованість станом на 29 січня 2024 року становить 344 305,44 грн боргу та 34 425,89 грн виконавчого збору, сукупний розмір - 378 731,33 грн.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Згідно з статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Відповідно до статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Якщо виділ в натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22)).
Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об'єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) вказано, що:
«необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.
За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).
У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).
Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).
При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності (як у справі, що переглядається), свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження.
[…] Cтаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження».
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку як окремий самостійний об'єкт власності і це відповідає вимогам статей 190, 366 ЦК України (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження
№ 14-529цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що
«29. Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.
30. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.
31. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
32. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
33. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
34. Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з первісним позовом ОСОБА_1 просила виділити в натурі частку ОСОБА_2 у комплексі будівель за адресою: АДРЕСА_1 , з виділенням відповідної частки земельної ділянки - кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, на якій розташована частка майна, для звернення на неї стягнення;
суд першої інстанції виходив з того, що виділення в натурі частки з майна, що є у спільній власності сторін, можливий, оскільки сторони є сумісними співвласниками, яким належить по 1/2 частки кожному комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, яка розташована за адресою: Шишкинська сільська рада, Новоукраїнський район, Кіровоградська область. Водночас договір про спільну часткову власність на комплекс будівель та земельну ділянку між сторонами не укладався, порядок володіння, користування та розпорядження комплексом будівель та земельною ділянкою не визначений, а тому виділенням частки з майна будуть реалізовані відповідні права співвласника ОСОБА_2 ;
апеляційний суд вважав, що, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, врахувавши принципи розумності, пропорційності та справедливості, а також висновок експерта Кропивницького відділення КНДІСЕ від 12 січня 2023 року № 3520/3521/20-27/4716/4717/22-27 за результатами проведення судової будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виділивши сторонам у натурі частину комплексу будівель та частину земельної ділянки відповідно до другого варіанта розподілу, запропонованого експертом, який не передбачає відступлення від ідеальних часток та сплати компенсації. При цьому для виділу частки в натурі зі спільної власності не вимагається наявність обумовлених підстав, як то звернення стягнення на майно відповідача. Крім того, апеляційний суд також погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ФГ «Чередніченко і К», адже доказів, які б підтверджували той факт, що комплекс будівель та земельна ділянка перебували на балансі ФГ «Чередніченко і К» і належить до статутного фонду, фермерським господарством не надано;
таким чином, суди при задоволенні первісного позову вважали, що є підстави для його задоволення і застосували положення статті 364 ЦК України, які регулюють виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності;
проте суди не врахували, що:
- у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів;
- позивач за первісним позовом, скориставшись своїм диспозитивним правом на формування змісту та обсягу позовних вимог, визначила їх як: «виділити в натурі частку ОСОБА_2 у комплексі будівель за адресою: АДРЕСА_1 , з виділенням відповідної частки земельної ділянки - кадастровий номер 3524087200:02:000:5318, на якій розташована частка майна, для звернення на неї стягнення». Інших позовних вимог, зокрема про: виділ у натурі та визнання права власності на частку майна (із зазначення конкретного переліку складу майна) за ОСОБА_1 ; виділ в натурі та визнання права власності на частку майна (із зазначенням конкретного складу майна) за ОСОБА_2 ; припинення права спільної часткової власності на комплекс будівель та на земельну ділянку позивач не пред'являла. За час перебування справи у провадженні суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 позовних вимог не змінювала (не збільшувала та не уточнювала їх). При цьому ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог посилалась на норми статті 371 ЦК України;
- рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року в справі № 396/2608/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено повністю; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в загальному розмірі 371 336,60 грн;
- рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2013 року в справі № 396/183/13-ц, з урахуванням додаткового рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково; в порядку поділу спільного майна подружжя комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 134 561,00 грн залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному;
- обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. З'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини;
отже, суди не з'ясували обставин для вирішення справи відповідно до статті 366 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
крім того, оскільки рішенням суду в справі № 396/183/13-ц комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 134 561,00 грн залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному, то спірне нерухоме майно належить саме ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Тому при вирішенні позову третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору - ФГ «Чередніченко і К» про визнання права власності господарства на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 зазначених обставин не врахував. У задоволенні позову третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору - ФГ «Чередніченко і К» належало відмовити саме з указаної підстави - належності спірного майна ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення вимог за первісним позовом. Тому судові рішення в цій частині необхідно скасувати та передати справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, суди правильно відмовили у задоволенні позову третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору - ФГ «Чередніченко і К», але помилились щодо мотивів такої відмови. Тому судові рішення у відповідній частині належить змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення в частині вирішення первісного позову скасувати, а справу у відповідній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції; оскаржені судові рішення в частині вирішення позову третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору, змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Оскільки справа за результатом касаційного оскарження направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то суд не здійснює розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в частині вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Новоукраїнський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, про виділення частки з майна, що є у спільній власності скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в частині вимог за позовом третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмета спору - ФГ «Чередніченко і К», до ОСОБА_1 , Новоукраїнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Южноукраїнського міського відділення державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про визнання права власності на нерухоме майно та звільнення майна з-під арешту змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко