15 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 902/661/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Філіпенка О. І.,
Міністерства оборони України - не з'явився,
Вінницької обласної військової адміністрації - Мірошніченко Т. Д.,
Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця - Єзерської О. С.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Квартирно-екплуатаційного відділу міста Вінниця
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 (у складі колегії суддів: Василишин А. Р. (головуючий), Маціщук А. В., Філіпова Т. Л.)
та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.10.2025 (суддя Тварковський А. А.)
у справі № 902/661/25
за позовом Заступника керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина»
про визнання договору недійсним та про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання повернути земельні ділянки,
У травні 2025 року Заступник керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця (далі - КЕВ м. Вінниця) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» (далі - ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»), у якому просив суд:
- визнати недійсним договір № 1 від 31.08.2018, укладений між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»;
- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» повернути державі в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 155,0571 га, які знаходяться в АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовано тим, що оспорюваний договір є удаваним та вчинений відповідачами з метою приховати інший правочин, а саме, договір оренди землі, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним та повернення земельних ділянок.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.10.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 1 від 31.08.2018, укладений між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина». В решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у лютому 2026 року КЕВ м. Вінниця подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.10.2025 скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2026 у справі № 902/661/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЕВ м. Вінниця на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.10.2025 з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.04.2026.
Заступник керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Вінницька обласна військова адміністрація у відзиві на касаційну скаргу зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Міністерства оборони України, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» у судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Міністерства оборони України, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної військової адміністрації, КЕВ м. Вінниця, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що на обліку КЕВ м. Вінниця перебувають земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 155,0571 га, з них 123,0571 га в с. Велика Вулига та 32,0 га в с. Мала Вулига у Шпиківській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області.
Зазначені земельні ділянки на підставі акту на право користування землею В № 000751 були надані Гайсинській квартирно-експлуатаційній частині і є об'єктами права державної власності.
Наказом Вінницької обласної військової адміністрації від 04.09.2023 № 1173 «Про надання у постійне користування земельних ділянок» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення частини вказаних земельних ділянок у постійне користування КЕВ м. Вінниця, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України із земель оборони на території сіл Велика Вулига та Мала Вулига у Шпиківській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524581300:02:002:0297 площею 67,5653 га; 0524583800:02:003:0248 площею 31,8265 га; 0524581300:02:002:0295 площею 47,6237 га (загальна площа вказаних земельних ділянок становить 147,0155 га).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.04.2025 № 424654259, № 424654547, № 424654692 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0524581300:02:002:0297, 0524583800:02:003:0248, 0524581300:02:002:0295 за державою Україна в особі органу державної влади - Вінницької обласної військової адміністрації, право користування за КЕВ м. Вінниця зареєстровано 27.11.2023.
31.08.2018 між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» укладено договір № 1, відповідно до умов якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м. Вінниця сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових засадах, у межах діючого законодавства та відповідно до статутів і положень, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей щодо спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарської продукції, визначеної згідно з Переліком видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 (зі змінами). Зазначена господарська діяльність проводиться на земельній ділянці, що є власністю держави в особі Міністерства оборони України, та перебуває в постійному користуванні КЕВ м. Вінниця згідно з рішеннями ради Міністрів УРСР від 05.11.1959 № 1467-0283 та від 04.09.1962 № 1463-0177. Площа посівів становить 155,0571 га та знаходиться за адресами: Вінницька область, Тиврівський район, с. Велика Вулига, с. Мала Вулига.
У пункті 1.2 договору сторони погодили, що вони мають цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні, а саме: розподіл праці та спеціалізація виробництва; підвищення обсягів виробництва та виробничої програми; забезпечення економічності виробництва за одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал; збільшення гнучкості виробництва та збуту відповідно до вимог ринку; швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.
Сторони домовились, що спільний обробіток земельної ділянки буде розподілятися таким чином: ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором; КЕВ м. Вінниця зобов'язався надати для спільного обробітку земель ділянки загальною площею 155,0571 га, які знаходяться в Тиврівського району Вінницької області у с. Велика Вулига, площею 123,0571 га та в с. Мала Вулига, площею 32,0000 га (пункти 1.3, 1.4 договору).
Згідно із пункту 1.5 договору сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті спільного обробітку землі, належить ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина».
Відповідно до пункту 2.1 договору для цілей, зазначених у пункті 1 цього договору, сторони домовилися про таке: відносини сторін за цим договором спрямовані на співпрацю, взаємну підтримку та допомогу в щоденній діяльності; грошова сума (частка прибутку КЕВ м. Вінниця), яку ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» зобов'язалася перерахувати КЕВ м. Вінниця складає 821 802,00 грн на рік, тобто 5 300,00 грн за 1 га, незалежно від розміру отриманого річного доходу ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, з урахуванням ПДВ.
У підпункті 2.1.4 пункту 2.1 договору сторони погодили, що оплата від вирощеної сільськогосподарської продукції проводиться в такому порядку: у 2018 році розрахунок проводиться з моменту підписання договору в сумі 273 934,21 грн у 2 етапи: у розмірі 30 % до 01.10.2018 - 82 180,26 грн; у розмірі 70 % до 01.12.2018 - 191 753,95 грн; у 2019 році та у всі наступні роки (до закінчення договірних відносин) у 2 етапи: у розмірі 30 % до 01.08 поточного року; у розмірі 70 % до 01.11 поточного року.
Згідно із пунктами 7.1, 7.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками. Договір укладений строком на 7 років.
В подальшому сторони уклали ряд додаткових угод до договору № 1, а саме: від 02.01.2019 № 1 щодо порядку розірвання договору; від 02.01.2019 № 2 щодо порядку оплати від вирощеної сільськогосподарської продукції; від 17.12.2019 щодо видів сільськогосподарської діяльності по спільному обробітку земельної ділянки; від 05.05.2021 № 4 щодо зміни реквізитів КЕВ м. Вінниця.
Факт укладення договору № 1 між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» встановлено рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.02.2024 у справі № 902/1233/23, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, та не заперечується сторонами.
Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що за інформацією, наданою КЕВ м. Вінниця у листі від 25.04.2025 № 573/1115, станом на 25.04.2025 ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» продовжував користуватися земельними ділянками, які перебувають в постійному користуванні КЕВ м. Вінниця, відповідно до умов договору № 1, а саме для вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці площею 155,0571 га (з них 32,0 га на території Маловулизької сільської ради та 123,0571 га на території Великовулизької сільської ради).
Предметом розгляду у справі № 902/661/25, що розглядається, є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації про визнати недійсним договору № 1 від 31.08.2018, укладеного між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» та про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» повернути державі в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 155,0571 га, які знаходяться в АДРЕСА_1.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення оспорюваного договору, дійшов висновку, що цей договір не є договором про спільний обробіток землі, а є прихованим договором оренди землі, укладеним з порушенням вимог земельного законодавства, тому виснував про задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» повернути державі в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації спірні земельні ділянки у зв'язку з її безпідставністю, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що такі земельні ділянки фактично вибули з користування постійного користувача, а тому підлягають поверненню саме КЕВ м. Вінниця.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги саме КЕВ м. Вінниця, предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (про визнання недійсним договору № 1 від 31.08.2018, укладеного між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»).
Так, КЕВ м. Вінниця, у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме: «…положень статті 17 Конституції України, статей 6, 8, 10, 626- 628 ЦК України, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 1, 2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 у подібних правовідносинах, зокрема, при укладенні та виконанні змішаних договорів щодо земель оборони згідно із загальними засадами цивільного законодавства за відсутності їх підзаконного нормативного регулювання та з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі використання державою факту відсутності підзаконного нормативно-правового регулювання суспільних відносин через порушення принципу належного урядування виконавчим органом державної влади в цілях визнання недійсним правочину.».
Крім того, КЕВ м. Вінниця підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу КЕВ м. Вінниця у межах її доводів та вимог, виходить із такого.
Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (частина 2 статті 1131 ЦК України).
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети (подібні висновки викладено к постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.12.2024 у справі № 927/784/22).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).
За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Орендна плата за землю визначена статтею 21 Закону України «Про оренду землі» як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).
Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони отримання плати за надану у користування земельну ділянку, а для іншої - використання земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 4 статті 215 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення «про людське око» (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (схожі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що 31.08.2018 між КЕВ м. Вінниця та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» укладено договір № 1 про спільну діяльність, метою якого є спільний обробіток земель, що є власністю держави Україна в особі Міністерства оборони та знаходяться у КЕВ м. Вінниця на праві постійного користування.
За договором про спільну діяльність сторони мають діяти спільно.
Здійснивши аналіз положень договору, суди попередніх інстанцій встановили, що за умовами оспорюваного договору фактично йдеться про надання КЕВ м. Вінниця земельних ділянок ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» для здійснення сільськогосподарського виробництва (вирощування, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку).
Водночас, обов'язок щодо здійснення комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції фактично покладається лише на одну зі сторін договору - на ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», тоді як обов'язок КЕВ м. Вінниця обмежується лише наданням земельних ділянок ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина».
Крім того, встановлений сторонами у договорі порядок розрахунків згідно з наведеними вимогами Закону України «Про оренду землі» є фактично орендною платою на користь КЕВ м. Вінниця за право користування земельними ділянками ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина».
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно виснували, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, якому сторони намагалися надати форму договору про спільну діяльність, а відтак оспорюваний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з оренди земельних ділянок.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого
самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Отже, чинним на момент укладення оспорюваного договору, законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку надання такого дозволу, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювало реалізацію такого права.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій установлено відсутність у матеріалах справи доказів будь-якого погодження з органами, уповноваженими від імені держави на розпорядження спірними земельними ділянками, з метою надання юридичним особам можливості вирощувати сільськогосподарські культури на спірних земельних ділянках.
До того ж, за усталеною практикою Верховного Суду положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій. Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (постанови від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 9І6/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21)).
Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.
Аналогічні висновки викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17.
З огляду на викладене, ураховуючи відсутність у КЕВ м. Вінниця повноважень на передачу наданих йому в постійне користування земельних ділянок, а також погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про укладення оспорюваного договору з порушенням норм законодавства, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Доводи скаржника про те, що оспорюваний договір укладено на підставі Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, суд касаційної інстанції не бере до уваги з огляду на те, що за вимогами законодавства порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18).
Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 815/1784/18, що набрало законної сили, визнано протиправними дії заступника Міністерства оборони щодо затвердження Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України та визнано такі рекомендації нечинними.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, що також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 906/85/22, від 15.01.2025 у справі № 915/317/21.
У зв'язку з наведеним, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання у касаційній скарзі.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Щодо посилання КЕВ м. Вінниця на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи КЕВ м. Вінниця про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на недослідження судом повноважень прокурора на представництво інтересів держави у суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, не обґрунтовані, рішення суду першої інстанції у зазначеній частині судом апеляційної інстанції не переглядалось, оскільки апелянтами у відповідній частині не оскаржувалось, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги КЕВ м. Вінниця, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Квартирно-екплуатаційного відділу міста Вінниця залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.10.2025 у справі № 902/661/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко