58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
20 квітня 2026 року Справа № 926/4516/25
За позовом Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України
до відповідача Чудейської сільської ради
третя особа, без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці
про витребування земельної ділянки
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
Прокурор - Самокіщук М.Ю.
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - не з'явився
Від третьої особи - Сідлецький Д.Ю.
СУТЬ СПОРУ: Чернівецька спеціалізована прокуратура звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Чудейської сільської ради про витребування земельної ділянки.
Стислий виклад позиції прокурора.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що згідно рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 від 22 вересня 2000 року припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано їх до земель запасу, в тому числі спірна земельна ділянка площею 37 га в с. Чудей Чернівецького району Чернівецької області.
Далі прокурор вказує на те, що вказане рішення Сторожинецької районної ради прийнято з порушенням статті 27 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони, а відтак Чудейською сільською радою незаконно використовується 37 га земель оборони.
Таким чином, прокурор вважає, що земельна ділянка, яка знаходиться у володінні Чудейської сільської ради, підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України.
У своїй відповіді на відзив від 16 лютого 2026 року прокурор зазначає, що предметом даного позову є вільна (не зайнята фізичними особами та не зареєстрована в державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав) частина земельної ділянки військового містечка № 1-Чудей площею 37 га, яка перебуває в чужому незаконному володінні Чудейської сільської ради, яка продовжує незаконно нею володіти та користуватися, порушуючи права власника - держави в особі Міністерства оборони України та користувача - КЕВ м. Чернівці. Право власності держави на спірну земельну ділянку виникло на підставі актів органів державної влади, які є чинними та не скасованими.
Крім цього прокурор зазначає, що твердження відповідача про “неможливість ідентифікації» земельної ділянки спростовується наявними матеріалами геодезичного визначення її меж у державній системі координат та не може бути підставою для заперечення заявлених позовних вимог.
Також прокурор звертає увагу на те, що відсутність у державному акті окремого виділення цієї ділянки та меж у кадастровому сенсі не позбавляє її ідентифікації, оскільки межі спірної площі 37 га чітко встановлені сертифікованими спеціалістами військової частини НОМЕР_1 у державній системі координат УСК-2000, яка забезпечує точне геоприв'язання до інших земельних ділянок і дозволяє однозначно визначити її розташування на місцевості.
Стислий виклад позиції позивача.
Представник позивача у своїй відповіді на відзив від 18 лютого 2026 року вказує, що відзив Чудейської сільської ради є необґрунтованим та безпідставним, оскільки з державного акту вбачається, що користувачем земельної ділянки є Чернівецька квартирно-експлуатаційна частина, кінцевим правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці. Так, на думку представник позивача, у КЕВ виникли певні права та обов'язки щодо відповідної спірної земельної ділянки (права та обов'язки землекористувачів).
Крім цього, представник наводить судову практику Верховного Суду та зазначає, що право постійного користування земельними ділянками виникло у суб'єкта господарювання Збройних Сил України, воно існує до його припинення. Підтвердженням наявності такого права (крім інших доказів) є відповідний державний акт, який є дійсним, чинним та належним доказом наявного права постійного користування на земельну ділянку.
Стислий виклад позиції відповідача.
29 січня 2026 року до канцелярії суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому останній, заперечує щодо задоволення позову.
У своєму відзиві представник зазначає, що спірна земельна ділянка не є сформованою в розумінні вимог чинного законодавства, а тому не може бути об'єктом цивільних прав. Межі відповідної земельної ділянки не винесені в натуру, не закріплені межовими знаками, що не дає можливість її ідентифікувати.
Крім цього, представник відповідача вказує, що наявність державного акту на право постійного користування, не є підставою вважати спірну земельну ділянку об'єктом цивільних прав.
Стислий виклад позиції третьої особи.
Представник третьої особи у своїх поясненнях від 16 лютого 2026 року вказує, що у даному випадку спірна земельна ділянка перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та на балансі КЕВ міста Чернівці (землекористувач), остання у встановленому законом порядку не вилучалась та до органів місцевого самоврядування не передавалась.
Більше того, держава через уповноважений нею орган не висловила волевиявлення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у законний спосіб, не вирішила питання про відмову від права користування земельною ділянкою, що не було враховано Сторожинецькою міською радою при прийняті рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000.
При цьому, земельна ділянка площею 78,4 га військового містечка № НОМЕР_2 на даний час залишається у користуванні Чудейської сільської ради та частково, площею 41,4 га, перебуває у приватній власності фізичних осіб.
Поряд із цим, згідно схеми накладення військового містечка, виготовленої спеціалістами військової частини НОМЕР_1 , частина земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 , площею 37 га є вільною (не зайнятою фізичними особами та не зареєстрованою в державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав).
Так, на думку представника третьої особи, Чудейська сільська рада на даний час незаконно володіє, користується та розпоряджається земельною ділянкою площею 37 га, незважаючи на те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель оборони та може перебувати виключно в державній власності, надається для розміщення і постійної діяльності військових формувань для виконання покладених на них завдань з метою забезпечення оборони, захисту суверенітету та територіальної цілісності України, а отже не може передаватись у приватну чи комунальну власність.
Процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 грудня 2025 року, справу № 926/4516/25 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Для усунення зазначених недоліків прокурору належить надати суду: докази, що підтверджують грошову оцінку земельної ділянки військового містечка № 1-Чудей, площею 37 га, що у с. Чудей, Чернівецького району, Чернівецької області та доплати судового збору в розмірі 1,5 відсотка від грошової оцінки земельної ділянки. Встановлено строк для виправлення недоліків позовної заяви - 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
13 січня 2026 року через систему “Електронний суд» надійшла заява військового прокурора про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 16 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 18 лютого 2026 року; залучено до участі у справі третю особу, без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18 лютого 2026 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; в підготовчому засіданні оголошено перерву до 25 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 06 березня 2026 року призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 23 березня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі № 926/4516/25; призначено справу до розгляду по суті на 20 квітня 2026 року.
Прокурор та представник третьої особи в судовому засіданні 20 квітня 2026 року підтримали позов та просили його задовольнити.
Позивач та відповідач явку належного представника в судове засідання 20 квітня 2026 року не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання.
Крім цього, дата судового засідання була погоджена з представником відповідача, який був присутній в попередньому судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, з огляду на неявку представників позивача та відповідача, які належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, не повідомили про причини такої неявки, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у судовому засіданні за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора, представника третьої особи та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави.
Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): “Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».
Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави».
В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженням органу виконавчої влади.
Законами України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, визначено, що Міністерство оборони України здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами, є центральним органом виконавчої влади та військового управління. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.
Так, усвідомлюючи факт порушення інтересів держави та вибуття частини земель оборони військового містечка № НОМЕР_2 (Чудей), що знаходиться на території Чудейської сільської ради, органом, уповноваженим на здійснення представницької діяльності (Міністерство оборони України), вказаний факт залишено поза увагою, зважаючи на наявність в останнього необхідного обсягу процесуальної дієздатності щодо самостійного звернення до суду із вказаним позовом задля відновлення своїх порушених прав та інтересів.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Міністерства оборони України скеровано лист від 28 жовтня 2025 року № 30.58/02-3011ВИХ-25, а також на адресу КЕВ м. Чернівці скеровано лист від 30 травня 2025 року № 30.58/02-1648ВИХ-25, у якому повідомлено уповноважені органи про порушення вимог чинного законодавства, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться Міністерством оборони України та КЕВ м. Чернівці заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на усунення перешкод у користуванні землями оборони.
На відповідний лист Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, КЕВ м. Чернівці листом від 09 червня 2025 року № 576/1520 зазначила, що останніми заходи представницького характеру, у тому числі шляхом звернення до суду, не вживались, водночас КЕВ м. Чернівці не заперечує щодо вжиття таких заходів Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону.
При цьому, як вбачається з листа Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України від 01 грудня 2025 року № 220/74/3995, Міністерством заходи представницького характеру, у тому числі шляхом звернення до суду, не вживались.
Прокурор зазначає, що станом на 31 грудня 2025 року, згідно відомостей оприлюднених на офіційному веб порталі судової влади України, Міністерством оборони України та Квартирно експлуатаційним відділом м. Чернівці позовну заяву до Чудейської сільської ради до суду не подано, що свідчить про відсутність реалізації зазначеними суб'єктами повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави.
У зв'язку з цим, Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на підставі частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру», листом від 29 грудня 2025 року за № 30.58/02-3627ВИХ-25 повідомлено МОУ про намір здійснювати заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави.
Отже, звертаючись до суду із позовом, прокурор вказує на необхідність захисту майнових інтересів держави у сфері земельних відносин, оскільки спірна земельна ділянка є власністю держави, а її незаконне використання іншими особами порушує інтереси держави, позбавляє її права користування належним їй майном.
При цьому, Міністерство оборони України, маючи відповідні правомочності для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернулось, надані йому повноваження не використовувало, належних інших заходів з метою повернення земельної ділянки у державну власність, що порушує інтереси держави, не вжило.
Відтак, як слідує із матеріалів справи, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави.
По суті спору.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
У відповідності до статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Серед категорій земель згідно зі статтею 19 ЗК України виділяються, зокрема, землі оборони, правовий режим використання яких визначається статтею 77 цього ж Кодексу України, а також Законами України “Про Збройні Сили України» та “Про оборону України».
Виходячи з приписів статті 77 ЗК України, що кореспондується з статті 1 Закону України “Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності.
При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності.
Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися у комунальну власність. Така можливість визначається статтею 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про використання земель оборони», військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами частини 2 статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України», земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.
Як вбачається із Державного акту на право користування землею серії "Б" № 038626 від 1981 року, за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20 квітня 2005 року №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4 263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.
Частиною 5 вказаної статті було визначено, що припинення права користування землею у випадку, передбаченому пункті 1 частиною 1 статті 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.
Рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000 року “Про лист Чернівецької КЕЧ району» припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га та залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.
При цьому, судами в межах розгляду господарської справи № 926/1326/15 встановлено, що рішення Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року №102-11/200, прийнято з порушенням статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.
Згідно частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, спірна земельна ділянка, яка є землями оборони, вибула з державної власності на підставі рішення Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року №102-11/200, що прийнято з порушенням статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), всупереч волі держави в особі уповноважених її органів - Міністерства оборони України, а саме за відсутності законної добровільної відмови від спірних земель оборони, а тому суд дійшов висновку, що право власності у відповідача на цю земельну ділянку не виникло.
Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року втратив чинність з 15 березня 1991 року у зв'язку з набранням чинності Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ.
Згідно пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР “Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року зазначено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
На момент введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ, спірна земельна ділянка була в користуванні Чернівецької КЕЧ району та використовувалась для розміщення та постійної діяльності військових частин Збройних Сил України.
Згідно положень статті 70 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.
Отже, спірна земельна ділянка відносилась до земель оборони, а з набуттям чинності ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року держава набула права власності на відповідну земельну ділянку.
Згідно статті 1 Закону України “Про використання земель оборони» від 27 листопада 2003 року № 1345-IV (зі змінами), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Таким чином, спірна земельна ділянка площею 37 га, що знаходиться на території Чудейської сільської ради, отриманої за рішенням Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року № 102-11/2000, належить до земель оборони в силу положень указаного Закону, а також положень статті 70 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року та статті 77 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, відповідно до яких землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
В матеріалах справи наявний акт обстеження земельної ділянки військового містечка № 1 -Чудей, розташованої за адресою: Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Чудей, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, складений 10 жовтня 2025 року комісією у складі представників відділу, відповідно до якого на земельній ділянці площею 37 га, яка знаходиться на території Чудейської ОТГ Чернівецького району Чернівецької області, будь-які будівлі та споруди, інше нерухоме та рухоме майно відсутнє. Вказана земельна ділянка перебуває у користуванні та володінні Чудейської ОТГ.
Як вбачається з матеріалів даної справи з метою повернення вибулих з власності держави земельних ділянок, які входили до складу ділянки площею 336 га, прокурор звертався до суду з аналогічними позовами, а саме:
- рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10 жовтня 2020 року у справі № 926/2341/19 витребувано у Черешського психоневрологічного будинку-інтернату на користь держави в особі МО України земельну ділянку площею 14,7га. Вказана ділянка відповідно до акту прийому -передачі від 19.08.2020 передана МО України;
- рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21 грудня 2020 року у справі № 926/1914/20 зобов'язано Череську сільську раду повернути за актом прийому-передачі на користь держави в особі уповноваженого представника Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) площею 10,0 га, що знаходиться на території Череської сільської ради та перебуває у володінні Череської сільської ради. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним;
- рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 липня 2021 року у справі №926/2260/19, яке набрало законної сили 02.08.2021, витребувано у Чудейської сільської ради (правонаступника Буденецької сільської ради) на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) площею 89 га що знаходиться на території с. Буденець.
Відповідно до частини 2 статті 77 ЗК України (у редакції чинній з 1 січня 2013 року), землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Згідно частини 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, незаконність отримання Чудейською сільською радою земельної ділянки, враховуючи відсутність державою добровільної відмови.
Таким чином, спірна земельна ділянка відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, норм Законів України “Про правовий режим майна
у Збройних Силах України», “Про використання земель оборони» є власністю держави в особі Міністерства оборони України та відповідно до державного акту серії Б № 038626 від 1981 року перебуває на праві постійного користування за Чернівецькою КЕЧ району, правонаступником якого на підставі директиви № Д-322/1/010 Міністра оборони України від 20 квітня 2005 року є КЕВ м. Чернівці, що підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили.
Враховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України (аналогічний за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18).
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 317 ЦК України, право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Відповідно до положень статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 року у справі № 924/996/23.
Відтак, з огляду на приписи наведеного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність захисту права Держави в особі Міністерства оборони України на власність, обґрунтованість пред'явленого позову про витребування земельної ділянки та його задоволення.
Доводи відповідача викладені у відзиві на позов суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Як встановлено судом вище, право власності держави на спірну земельну ділянку виникло на підставі актів органів державної влади, які є чинними та не скасованими.
Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.
У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України зауважила про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані, та наголосила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Разом із тим у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, предметом позову у якій була також вимога прокурора про повернення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутність доказів існування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільного обігу з визначеними межовими знаками та відповідною землевпорядною документацією, є достатньою підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки встановлені обставини поділу відповідачем первинної площі земельної ділянки на окремі об'єкти з метою передачі їх у власність третім особам, свідчить про наявність спору щодо повернення саме частини незаконно вилученої земельної ділянки, а не конкретної сформованої, як об'єкта цивільно-правових відносин, земельної ділянки.
Крім цього, в матеріалах справи міститься виготовлена спеціалістами військової частини НОМЕР_1 , які мають відповідні кваліфікаційні сертифікати інженерів-геодезистів, план-схема вільної частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 Чудей, площею 37 га, разом з каталогом координат меж земельної ділянки.
Відтак, доводи відповідача спростовуються матеріали справи та сталою судовою практикою.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України» наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України»).
Враховуючи зазначене вище, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку позов задовольнити.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 1 статті 163 ГПК України, ціна позову визначається, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Враховуючи лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 27 січня 2026 року № 7-28-0.221-750/2-26, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 1 564 323,00 грн.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону України “Про судовий збір» унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про витребування земельної ділянки 37 га, що у с. Чудей, Чернівецького району, Чернівецької області становить 23 464,84 грн
В той же час, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, з огляду на задоволення позову, сплачений судовий збір у розмірі 18 771,88 грн, з урахуванням коефіцієнту 0.8, слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73 - 79, 86, 123, 129, 194, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з чужого незаконного володіння Чудейської сільської ради (59024, Чернівецька обл, Чернівецький р-н, с. Чудей, вул. Карпатська, буд. 2, код ЄДРПОУ 04416683) на користь держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) земельну ділянку військового містечка № 1-Чудей площею 37 га, що у с. Чудей Чернівецького району Чернівецької області.
3. Стягнути з Чудейської сільської ради (59024, Чернівецька обл., Чернівецький р-н., с. Чудей, вул. Карпатська, буд. 2, код ЄДРПОУ 04416683) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) сплачений судовий збір у сумі 18 771,88 грн.
Повний текст рішення складено та підписано - 27 квітня 2026 року
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк